ЄУН: 335/1138/25
Провадження №: 2/336/1953/2025
29.10.25
29 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Коваленка П.Л., за участі секретаря судового засідання Степливої Т.В., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження об'єднану цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання розписки, як боргового документу недійсною,
ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_1 звернулася до Вознесенівського (Орджонікідзевського) районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.
05.02.2025 ухвалою судді Вознесенівського (Орджонікідзевського) районного суду м.Запоріжжя матеріали зазначеної цивільної справи передані до Шевченківського районного суду м.Запоріжжя за підсудністю.
Позовна заява обґрунтована тим, що 30.12.2023 між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, за яким позивач передала відповідачу у борг грошові кошти в розмірі 155000,00 грн. На підтвердження отримання коштів відповідачем було надано письмову розписку, згідно з умовами якої грошові кошти повинні бути повернути в строк до 31.12.2024. Проте відповідач прострочив виконання свого зобов'язання та не повернув у визначений договором позики строк грошові кошти.
У зв'язку із тим, що відповідач уникає свого обов'язку з повернення грошових коштів, позивач змушена звернутись до суду за захистом свої порушених прав.
На підстави зазначеного, просить суд позов задовольнити, стягнути з відповідача ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в розмірі 155000,00 грн, а також витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу.
В свою чергу, позивач ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання розписки, як боргового документу недійсною.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_4 працював у деякого ОСОБА_5 зварювальником, будував склад. Позивач за зустрічним позовом стверджує, що після закінчення роботи у замовника з'явились технічні моменти, для виправлення яких ОСОБА_6 купив швелера на 150000,00 грн. Після чого він попросив (під впливом) написати позивача розписку на цю суму, зазначивши що у позивача можуть бути проблеми з замовником, які він вирішить та закриє питання. ОСОБА_4 зазначає, що він написав на цю суму розписку, проте грошові кошти від ОСОБА_3 у розмірі 150000,00 грн. не отримував. З часом проблема з будівництвом складу не була вирішена і ОСОБА_4 самостійно виплатив замовнику 200000,00 грн., щоб вирішити та закрити питання по будуванню об'єкта.
Також позивач зазначає, що він ніколи не бачив ОСОБА_3 та грошові кошти в неї не брав. Під час написання розписки в кабінеті був тільки він та ОСОБА_6 . Свідків, зазначених в розписці, в кабінеті не було, ці особи записані під диктовку під тиском з боку особи, яка змусила позивача написати таку розписку. Звертає увагу суду на те, що в розписці не зазначено місце реєстрації свідків, що ставить під сумнів законність даної розписки.
Посилаючись на зазначене, позивач просить визнати недійсною розписку від 30.12.2023, оскільки за вказаним документом факт передачі грошей був відсутній, а також стягнути витрати на правничу допомогу та сплачений судових збір.
Ухвалою судді Вознесенівського (Орджонікідзевського) районного суду м.Запоріжжя від 05.02.2025 цивільну справу №335/1138/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики передано на розгляд Шевченківського районного суду за підсудністю.
10.03.2025 справа надійшла в провадження судді Коваленка П.Л.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 14.03.2025 прийнято до провадження цивільну справу №335/1138/25 у провадження, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
23.04.2025 представник позивача адвокат Левицька Ю.В. направила на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечила в повному обсязі. Зазначила, що відповідач працював у деякого ОСОБА_5 зварювальником. Будував склад. Після закінчення роботи у замовника виникли технічні моменти, для виправлення яких ОСОБА_6 купив швелера на 150 000,00 грн. Потім він попросив (під впливом) написати відповідача розписку на цю суму, бо зазначив що у відповідача можуть бути проблеми із замовником, а він їх вирішить та закриє питання. Відповідач зазначає, що він написав на цю суму розписку, але грошові кошти від ОСОБА_3 у розмірі 150 000,00 грн. він не отримував. З часом проблема з будівництвом складу не була вирішена і відповідач самостійно виплатив замовнику 200 000,00 грн., щоб вирішити та закрити питання по будуванню об'єкту. Під час написання розписки, в кабінеті позивачки ОСОБА_3 не було, відповідач її ніколи не бачив та не отримував від неї грошові кошти в борг. Також при написанні розписки не були присутні і свідки, які в ній зазначені, а саме: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач стверджує, що ці особи були ним записані під диктовку під тиском з боку особи, яка змісила відповідача написати таку розписку. Також, в розписці не зазначено місце реєстрації свідків, що ставить під сумнів її законність. Крім того, відповідач вважає, що форма та зміст розписки не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки грошові кошти за нею не передавалися. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Також, 23.04.2025 представником відповідача ОСОБА_4 адвокатом Левицькою Ю.В. подано до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 про визнання розписки, як боргового документу недійсною. В обґрунтування зустрічного позову, представник відповідача зазначає, що грошові кошти у борг позивачкою відповідачу не передавались, боргова розписка була написана відповідачем під впливом та погрозами з боку третьої особи. ОСОБА_4 ніколи не бачив ОСОБА_3 , знає тільки, що вона була працівником на підприємстві, вона ні є йому не близьким родичем, ні знайомою, щоб надавати у борг суму 155000,00 грн. Таким чином, вказана розписка є фіктивним документом, оскільки грошові кошти за нею позивачкою відповідачу не передавались. Також, в зустрічній позовній заяві представник відповідача посилається на аналогічні обставини, які зазначила у відзиві на позов, фактично дублюючи їх. Вважає, що є всі підстави вважати, що позивач діє недобросовісно та намагається стягнути з відповідача грошові кошти, яких він не отримував, та взагалі не бачив в очі. Просить зустрічний позов задовольнити, визнати розписку від 30.12.2023, яка власноручно підписана ОСОБА_4 недійсною.
24.04.2025 від представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Скиби Є.А. надійшла відповідь на відзив, в якому зазначив, що позивач вважає, що відповідач намагається ввести суд в оману, заявляючи, що він ніяких грошових коштів за розпискою не отримував і що він таким чином намагається уникнути відповідальності за свої недобросовісні дії. Вважає, що обставини на які посилається відповідач, такі як будівництво складу, купівля швелерів не мають відношення до предмету розгляду справи. Зазначає, що їй невідома особа на ім'я ОСОБА_6 , якого згадує відповідач. Також, в матеріалах справі відсутні докази того, що під час написання розписки відповідач перебував в такому емоційному стані, в якому не зміг зберігати свідому реалізацію та мотивацію її написання, чи не міг контролювати свої дії, прогнозувати їх наслідки, не міг відмовитися від вчинення таких дій, оскільки це могло спричинити шкоду його законним інтересам. У матеріалах справи відсутні докази того, що позивачка вчинила неправомірні дії, які б здійснили безпосередній вплив на формування волі відповідача щодо написання боргової розписки від 30.12.2023. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які заяви чи звернення до правоохоронних органів з боку відповідача, щодо його психологічного тиску та примушування з боку позивача до написання боргової розписки. Просить позовну заяву про стягнення боргу за договором позики задовольнити в повному обсязі.
24.04.2025 представником позивача Скибою Є.А. направлено на адресу суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому проти позову заперечив, вважає вимоги ОСОБА_4 безпідставними та необґрунтованими, не підкріпленими жодними доказами і такими, які ґрунтуються лише на його припущеннях. Заявляючи, що боргова розписка є фіктивною, ОСОБА_4 не усвідомлює, що саме він і писав власноруч дану розписку, тобто він сам же своїми діями і фальсифікував борговий документ. ОСОБА_1 зазначає, що розписка від 30.12.2023 власноручно написана ОСОБА_4 , в розписці зазначено, що він взяв саме у борг у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 155000,00 грн і зобов'язується їх повернути до 31.12.2024. Оскільки ОСОБА_4 у розписці зазначив: «Взяв у борг» грошові кошти, то він цим лише підтверджує, що при написанні розписки боргові зобов'язання у нього вже виникли і обумовлену суму позику він отримав. Твердження ОСОБА_4 , що ніяких грошових коштів за розпискою він не отримував і що він ніколи не бачив і не знайомий з відповідачкою є неправдивими і не підкріплені жодними доказами у справі. Просить у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання розписки, як боргового документу недійсною у повному обсязі.
Ухвалою суду від 30.04.2025 прийнято у провадження зустрічну позовну заяву, об'єднано в одне провадження первісну позовну заяву із зустрічною позовною заявою, здійснено перехід з розгляду справи в порядку спрощеного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання у справі.
12.05.2025 від представника позивача за первісним позовом адвоката Скиби Є.А. надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 13.05.2025 частково задоволено заяву представника позивача Скиби Є.А. про забезпечення позову. Накладено арешт на 1/5 частки земельної ділянки площею 4,4424 га з кадастровим номером: 2323980500:03:001:0147, яка розташована за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, Білогір'ївська сільська рада, яка належить на праві часткової сумісної власності ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 12.06.2025 відмовлено представнику відповідача за первісним позовом адвокату Левицькій Ю.В. у задоволенні клопотання про витребування у позивача за первісним позовом його паспортних даних та ідентифікаційного коду; підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.
Представник первісного позивача адвокат Скиба Є.А. в судовому засіданні позовні вимоги про стягнення боргу за договором позики підтримав, просив їх задовольнити. У задоволенні позовних вимог про визнання розписки, як боргового документу недійсною - просив відмовити в повному обсязі.
Представник первісного відповідача адвокат Левицька Ю.В. в судовому засіданні проти позовних вимог про стягнення боргу за договором позики заперечила. Надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та у зустрічній позовній заяві. Додатково зазначила, що ОСОБА_4 до правоохоронних органів фактом того, що він був змушений написати розписку під тиском - не звертався. Просила задовольнити позовні вимоги за зустрічним позовом та визнати розписку, як борговий документ - недійсною.
Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді, керуючись законом, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 30.12.2023 ОСОБА_4 взяв в борг у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 155000,00 гривень, які зобов'язався повернути у строк до 31.12.2024. Зазначене підтверджується наданою суду розпискою, підписаною власноручно ОСОБА_4 .
У зустрічній позовній заяві ОСОБА_4 фактично підтвердив, що писав цю розписку, однак факт отримання грошових коштів за розпискою заперечував, зазначаючи, що писав її під тиском з боку особи на ім'я « ОСОБА_6 ». Доказів, які б підтверджували цей факт, таких як, звернення до органів поліції, наявність кримінального провадження, тощо, - суду не надано.
Під час розгляду справи, ані відповідачем ОСОБА_4 , ані його представником адвокатом Левицькою Ю.В. не було заявлено клопотань про виклик та допит свідків, зазначених в розписці, а також про обов'язкову явку позивачки ОСОБА_3 , знайомство з якою заперечував ОСОБА_4 .
На час розгляду справи кошти ОСОБА_9 не повернуті.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмову від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язань.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та двох - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.
Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що розписка є належним письмовим доказом укладення між позивачем та відповідачем договору позики в указаній в ній сумі. Вони підтверджують як його укладення, так і суму позики, дату отримання коштів в борг, зобов'язання їх повернення у визначену в ній дату, а також засвідчує отримання відповідачем (боржником) від кредитора (позивача) вказаних грошових сум. Розписка також підтверджують право позивача ОСОБА_3 вимагати від відповідача ОСОБА_4 повернення суми боргу, і обов'язок відповідача - виплатити позивачу зазначену суму боргу.
Щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною третьої вказаної статті встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правничої допомоги представником позивача суду надано договір про надання правової допомоги №50 від 03.02.2025, згідно з яким, правова допомога ОСОБА_3 надавалась адвокатом Скибою Є.А. Відповідно до п. 3.2.вказаного договору розмір винагороди адвоката при наданні правової допомоги становить 30000,00 гривень. Оплата послуг адвоката здійснюється протягом 30 днів з моменту набрання рішенням по справі законної сили (п. 3.3.Договору)
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; (2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5,6 ст.137 ЦПК України).
Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу через їх неспівмірність складності справи не подавалось.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5,9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Як зазначив Верховний суд у своїй постанові 24 січня 2022 року по справі № 757/36628/16-ц, у відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги. За неможливості встановити умови щодо порядку обчислення, форми та ціни правової допомоги згідно з умовами договору суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Такий висновок зроблено у постанові КЦС ВС від 28 вересня 2022 року по справі № 529/201/20.
За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Суд звертає увагу, що дана справа є нескладною, обсяг доказів є мінімальним та представлений лише борговою розпискою, представник позивача жодного разу не прибував у судові засідання, беручи участь в них в режимі відеоконферензв'язку, відповідь на відзив та відзив на зустрічну позовну заяву фактично дублюють один одного, у зв'язку із чим у суду виникають сумніви щодо співмірності та справедливості суми заявленої до стягнення за надання правничої допомоги.
Підсумовуючи викладене, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, що вказані вище, складність та категорію справи, а також положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду щодо стягнення витрат на правову допомогу в цілому, суд вважає розмір витрат позивача є завищеним, неспівмірним, тому зменшує такі витрати на суму до 10 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовну заяву задоволено повністю, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1550,00 грн., сплачений при зверненні до суду.
Керуючись ст.ст. 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання розписки, як боргового документу недійсною - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в розмірі 155 000 (сто п'ятдесят п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на оплату судового збору в розмірі 1550 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.
Інформація щодо учасників справи:
Позивач: ОСОБА_3 , РНКОПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: П.Л. Коваленко