1Справа № 335/7050/25 2/335/3066/2025
23 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Рибалко Н.І., за участю секретаря судового засідання Чибінової Н.І., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,
ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Железняка А.В., звернулась до суду з вищевказаним позовом, у якому просить стягнути із ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 300 969,95 грн. як неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів, розраховану станом на 31.05.2025 включно, на заборгованість зі сплати аліментів, яка виникла за період з 01.04.2024 по 31.05.2025 включно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30.09.2024 (справа № 335/361/24) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання, в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісяця, починаючи з 01.04.2024 до закінчення нею навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23-х років. Рішення набрало законної сили 31.10.2025.
13.11.2024 постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 76509944 з примусового виконання зазначеного рішення.
За період з 01.04.2024 по 31.05.2025 в рамках виконавчого провадження № 76509944 державним виконавцем нараховано боржнику ОСОБА_2 до сплати аліменти у загальному розмірі 300 969,95 грн у розмірах: за квітень 2024 року - 13 155,00 грн., за травень 2024 року - 25 566,36 грн, за червень 2024 року - 30 180,41 грн, за липень 2024 року - 30 767,50 грн., за серпень 2024 року - 30 799,56 грн., за вересень 2024 року - 30 799,56 грн., за жовтень 2024 року - 16 283,43 грн, за листопад 2024 року - 29 038,31 грн., за грудень 2024 року - 29 125,70 грн., за січень 2025 року - 2 402,77 грн. за лютий 2025 року - 19 523,19 грн., за березень 2025 року - 26 300,35 грн., за квітень 2025 року - 13 989,68 грн., за травень 2025 року - 3 038,13 грн.
При цьому, у період часу з 01.04.2024 по 31.05.2025 включно, в рамках виконавчого провадження № 76509944 з боржника ОСОБА_2 було примусово стягнуто аліменти на утримання позивача у розмірах: у грудні 2024 - 58 076,62 грн, у січні 2025 -58 251,39 грн., у лютому - 48 055,54 грн., у березні 2025 - 39 046,48 грн. у квітні 2025 - 52 600,70 грн., у травні 2025 - 27 979,36 грн.
Представник зазначив, що існують підстави передбачені абз. 1 ч. 1 ст. 196 СК України. Тому враховуючи вищевикладене представник позивача вважає, що станом на 31.05.2025 розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів на заборгованість відповідача зі сплати аліментів на користь позивача, яка виникла за період з 01.04.2024 до 31.05.2025 включно, загалом становить сукупний розмір заборгованості зі сплати аліментів, на яку ця пеня нараховується у розмірі 300 969,95 грн.
Ухвалою суду від 24.07.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, сторонам встановлено строки на подання заяв по суті справи.
Ухвалою суду від 24.07.2025 витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб (в розумінні Постанови КМУ № 646 від 22.09.2016) щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Згідно з відповіддю № 1840484 від 01.10.2025 щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 01.10.2025 у задоволенні клопотання представника позивача Железняка А.В. про витребування доказів у даній цивільній справі відмовлено.
Позивач у судове засідання не з'явилась, разом з тим, представник позивача у судове засідання надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, проти заочного розгляду не заперечував.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися судом належним чином, рекомендованим листом із повідомленням за адресою його фактичного місця проживання та на підставі ч. 1 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та в порядку, передбаченому ч. 11 ст. 128 ЦПК України шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України. Згідно з ч. 11 ст. 128 ЦПК України з опублікуванням оголошення про виклик, особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Причини неявки у судове засідання відповідач не повідомив, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надав.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі, якщо відповідно до положень Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
У зв'язку з чим, на підставі ст. 247, 280, 281 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, без фіксації судового процесу, в порядку заочного розгляду.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані до суду докази у їх сукупності було встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).
Судом встановлено, що заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 30.09.2024 (справа № 335/361/24) стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання, в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісяця, починаючи з 01.04.2024 до закінчення нею навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23-х років. Рішення набрало законної сили 31.10.2025.
13.11.2024 державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Частюков В.О. відкрив виконавче провадження ВП № 76509944, на підставі виконавчого листа № 335/3612/24 від 05.11.2024 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання, в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), щомісяця, починаючи з 01.04.2024 до закінчення нею навчання, але не більше ніж до досягнення нею 23-х років.
Згідно з розрахунком державного виконавця сума коштів зі сплати аліментів, яка підлягала стягненню станом на червень 2025 року, становить 300 969,95 грн. При цьому, з наданого розрахунку вбачається, що відповідачем здійснювалась сплата платежів за аліментами на користь позивача, що склала: у грудні 2024 - 58 076,62 грн, у січні 2025 -58 251,39 грн., у лютому - 48 055,54 грн., у березні 2025 - 39 046,48 грн. у квітні 2025 -52 600,70 грн., у травні 2025 - 27 979,36 грн., а всього 284 009,99 грн. Станом на червень 2025 заборгованість складає 16 959,92 грн.
Згідно з частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 08.03.2023 у справі № 461/7406/18 виснував, що розмір пені за місячним платежем розраховується наступним чином: "заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.
Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
Якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред'явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується".
Аналогічний висновок викладений у постанові ВС від 19.01.2022 року у справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21).
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази, які необхідні для розрахунку розміру пені, а саме: кількість днів заборгованості, дні фактичної виплати аліментів, тобто дні порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, а суд, за принципом диспозитивності не може збирати докази.
Згідно з частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин. Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові №3від 15травня 2006року «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у п. 22 роз'яснив, що передбачена ст.196СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст.197СК умов повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.12.2020 справа №661/905/19.
Разом з тим, суд не погоджується з твердженнями представника позивача, що наявність вини відповідача підтверджується несплатою аліментів, яка виникла за період з 01.04.2024 до 31.05.2025 включно, та становить сукупний розмір заборгованості зі сплати аліментів, на яку ця пеня нараховується, так як із дослідженого розрахунку вбачається, що за період з 01.12.2024 по 31.05.2025 включно з відповідача було стягнуто аліменти в рамках виконавчого провадження, від так не можуть бути доказами винної поведінки відповідача.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитися як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку, а саме приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо. Дана позиція відповідає Постанові Верховного Суду від 14.12.2020 у справі № 661/905/19.
При цьому, розрахунок пені за формулою представник позивача не надав, за наданими до позову доказами, здійснити судом розрахунок не надається можливим.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Суд враховує конкретні обставини цієї справи щодо наявності обставин, визначених частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, застосовує загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керується однією з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Враховуючи вищенаведене, зважаючи на підстави та предмет позову, з урахуванням фактично встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 141, 150, 157, 180, 189, 195, 196 СК України, ст.ст.12, 76-81, 141, 259, 263- 265, 268, 274-279, 354 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів - відмовити.
Рішення суду може бути оскарженим до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Повний текст рішення складено 28.10.2025.
Суддя Н.І. Рибалко