Справа №333/8546/24
Провадження №2/333/695/25
ЗАОЧНЕ рішення
Іменем України
29 жовтня 2025 року м.Запоріжжя
Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого - судді Тучкова С.С., за участю секретаря судового засідання Шелесько Ю.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м.Запоріжжя, цивільну справу №333/8546/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Запорізька міська рада, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яка діє в своїх інтересах і в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_8 , -
27.09.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Запорізької міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , в якій проживає позивач, є власністю територіальної громади м.Запоріжжя. Наймачем вказаної квартири був ОСОБА_9 , батько його дружини, якому 28.02.1967 року виконавчим комітетом Запорізької міської ради депутатів трудящих міського житлового управління був наданий ордер на право зайняття 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_2 . Наймодавець квартири є Запорізька міська рада. Батьками дружини позивача були ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . З 16.02.1979 року позивач перебував в шлюбі з ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Від цього шлюбу народилося двоє дітей - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . У дружини позивача від першого шлюбу була донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в якої є двоє дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , - відповідачі по справі. ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_13 померла. ОСОБА_12 16.06.2012 року уклала шлюб зі ОСОБА_14 і змінила прізвище на « ОСОБА_15 », а після розірвання шлюбу відновила дошлюбне прізвище « ОСОБА_16 ». ІНФОРМАЦІЯ_10 у них народився син ОСОБА_8 . Відповідачі 25.09.1998 року добровільно виїхали з квартири АДРЕСА_2 . Місце їх проживання позивачу не відоме. Їхніх речей в квартирі не має. Згідно з актом про не проживання осіб за місцем реєстрації від 22.09.2024 року за підписами сусідів, складеним в присутності голови правління ОСББ «Бузок 2016», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вказаній квартирі зареєстровані, але не проживають. Так як відповідачі без поважної причини не мешкають у спірній квартирі понад 25 років, у відповідності зі ст.72 ЖК України це є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням. На цей час у зазначеній квартирі проживають лише позивач, його син ОСОБА_6 і донька ОСОБА_12 , а також її син ОСОБА_8 . У зв'язку з тим, що на цей час у позивача важке матеріальне становище і реєстрація відповідачів покладає на нього додаткові кошти за оплату комунальних послуг, тому він змушений звернутися до суду з цим позовом. Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Ухвалою суду від 18.10.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи.
18.11.2024 року від Запорізької міської ради надійшов до суду відзив, в якому зазначено, що квартира АДРЕСА_2 не приватизована та знаходиться у власності територіальної громади м.Запоріжжя в особі Запорізької міської ради. 28.02.1967 року комітетом Запорізької міської ради депутатів трудящих міського житлового управління був наданий ордер на право зайняття вказаної квартири ОСОБА_9 зі складом сім'ї, яка складалась з трьох осіб: дружини наймача - ОСОБА_10 , доньки наймача - ОСОБА_17 та мати наймача - ОСОБА_18 . Вже після укладення шлюбу з ОСОБА_13 позивач 18.01.1985 року зареєстрував своє місце проживання у квартирі АДРЕСА_2 . На сьогоднішній день наймач квартири ОСОБА_9 , його дружина ОСОБА_10 і донька ОСОБА_13 померли, що підтверджується доданими до позовної заяви свідоцтвами про смерть зазначених осіб. Відповідно до ст. 61 Житлового кодексу України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер. Згідно зі ст. 64 Житлового кодексу України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Статтею 65 Житлового кодексу України передбачено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Статтею 106 Житлового кодексу України встановлено, що повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. Розглянувши додані позивачем до заяви додатки, було виявлено тільки копію ордеру на вищезазначену квартиру на ім'я - ОСОБА_9 . Будь-які документи, які підтверджують факт зміни договору найму житлового приміщення на ім'я позивача - відсутні. Отже, беручи до уваги той факт, що позивачем не додано будь-яких доказів, які б підтверджували, що на теперішній час він є наймачем квартири АДРЕСА_2 , у нього відсутнє право вимоги у даній справі. Також, розглядаючи позовні вимоги, суд повинен врахувати, що в разі задоволення позовних вимог відповідачі по справі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які зареєстровані в квартирі АДРЕСА_2 , не будуть мати змогу скористатися своїм правом на житло, на приватизацію, таким чином права відповідачів буде порушено. Позивачем у позовній заяві не пред'явлено жодних вимог до Запорізької міської ради. Рішення у даній справі може вплинути на права або обов'язки Запорізької міської ради як власника даної квартири. Отже, відповідно до наведено вище, Запорізька міська рада повинна була бути залучена до даної справи як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а не відповідач.
30.01.2025 року від представника позивача до суду надійшли клопотання про виключення зі складу учасників неналежного співвідповідача та залучення до участі у справі третьої особи, уточнена позовна заява.
Ухвалою суду від 30.01.2025 року клопотання представника позивача про зміну процесуального статусу відповідача Запорізької міської ради у цивільній справі №333/8546/24 задоволено, виключено з кола відповідачів Запорізьку міську раду, а також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Запорізьку міську раду.
Ухвалою суду від 26.05.2025 року залучено до участі у справі №333/8546/24 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яка діє в своїх інтересах і в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_8 , 2012 року народження.
24.02.2025 року від Запорізької міської ради надійшли до суду письмові пояснення третьої особи, які є аналогічними до викладених у відзиві, що надійшов раніше.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти ухвалення у справі заочного рішення не заперечував, а також зазначив, що повідомляв відповідача ОСОБА_3 про час та місце слухання справи через електронний застосунок Viber, однак у відповідь отримав лише нецензурну лайку з елементами заперечення віднесення міста Запоріжжя до території держави Україна. Точне місце проживання відповідачів йому невідомо. З їх слів вони мешкають в м.Москва рф. Також позивач додав, що відповідачі більш ніж 20 років не з'являлися у спірній квартирі, і він самостійно несе тягар утримання майна.
Представник позивача у судовому засіданні підтримала викладене в уточненій позовній заяві, а також просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення по справі.
У судове засідання відповідачі, будучи належним чином повідомленими судом про час і місце розгляду справи, не з'явилися. Відзиву з приводу поданої позовної заяви від відповідачів до суду не надходило.
Представник третьої особи - Запорізької міської ради, треті особи ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , будучи належним чином повідомленими судом про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. Від ОСОБА_12 до суду надійшла заява, в якій вона просила розглянути справу без її участі, позовні вимоги задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала. Від ОСОБА_6 до суду надійшла заява, в якій він просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку вищевикладеним, на підставі ст.ст.223, 280, 281 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності третіх осіб і відповідачів в порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.
Суд, заслухавши пояснення позивача, його представника, покази свідків, вивчивши матеріали справи і дослідивши письмові докази, дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Положеннями ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст.76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Квартира АДРЕСА_2 не приватизована та знаходиться у власності територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради.
28.02.1967 року комітетом Запорізької міської ради депутатів трудящих міського житлового управління був наданий ордер №120 на право зайняття квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_9 зі складом сім'ї, яка складалась з трьох осіб: дружини наймача - ОСОБА_10 , доньки наймача - ОСОБА_17 та мати наймача - ОСОБА_18 (а.с.11).
16.02.1979 року між ОСОБА_1 і донькою наймача ОСОБА_19 , яка на той час вже змінила своє дівоче прізвище « ОСОБА_20 » на « ОСОБА_21 », було укладено шлюб (а.с.15).
Від цього шлюбу народилося двоє дітей - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.98-101), та ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.85).
ОСОБА_12 16.06.2012 року уклала шлюб зі ОСОБА_14 і змінила прізвище на « ОСОБА_15 », а після розірвання шлюбу відновила дошлюбне прізвище « ОСОБА_16 ». ІНФОРМАЦІЯ_10 у них народився син ОСОБА_8 (а.с.85-94).
У дружини позивача від першого шлюбу була донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в якої є двоє дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , - відповідачі по справі.
ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис №7699 від 25.08.2000 року (а.с.13). ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №2200 від 04.03.2008 року (а.с.12). ОСОБА_13 померла ІНФОРМАЦІЯ_9 , актовий запис №1786 від 28.10.2023 року (а.с.12).
Відповідно до інформації, наданої Департаментом адміністративних послуг Запорізької міської ради вих.№06.4-06/02/10495 від 25.04.2025 року, в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: з 18.01.1985 року ОСОБА_1 (позивач), з 16.12.1991 року ОСОБА_6 (син позивача), з 26.03.2002 року ОСОБА_7 (донька позивача), з 26.03.2002 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (онук позивача), з 11.08.1989 року ОСОБА_3 (донька дружини позивача), з 22.08.2000 року ОСОБА_5 (донька ОСОБА_3 ), з 11.04.2009 року ОСОБА_4 (син ОСОБА_3 ) (а.с.71).
Згідно з актом про не проживання осіб за місцем реєстрації від 22.09.2024 року за підписами сусідів, складеним в присутності голови правління ОСББ «Бузок 2016», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вказаній квартирі зареєстровані, але не проживають з 27.09.1998 року (а.с.16).
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_22 і ОСОБА_23 , кожний окремо, пояснили суду, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 виїхали зі спірної квартири ще до 2000 року і більше вони їх не бачили. За комунальні послуги сплачує лише позивач. За життя ОСОБА_13 розповідала, що її донька ОСОБА_3 разом з онуками виїхала до рф і вони не спілкувалися. Останні не були присутні на похованні ОСОБА_13 яка померла у 2023 році.
З урахуванням вищевикладеного, у суду немає підстав ставити під сумнів достовірність і правдивість фактів, повідомлених свідками, їх показання об'єктивно підтверджуються і не суперечать іншим зібраним у справі доказам.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до ст.64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Згідно зі ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у Постанові від 11.07.2012 року №6-60цс-12, під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.
Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартиру може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні ч. 2 ст.64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем. За змістом ст. 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.
Згідно зі статтею 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Статтею 71 ЖК України встановлено загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.
Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089 св 19) Верховний Суд зазначив, що вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім'ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів.
Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв'язку з вибуттям наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України).
Спірна квартира є комунальною власністю, оскільки по теперішній час не приватизована, відповідачі зареєстровані в ній, однак без поважних причин протягом тривалого проміжку часу не мешкають, не цікавиться житлом, не приймають участь в його утриманні.
Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги мають бути задоволені повністю.
Зважаючи на відсутність висловленого позивачем бажання стягнути з відповідачів судовий збір у відповідності до ст.13, 141 ЦПК України, суд відносить його на рахунок позивача.
Керуючись ст.ст.9, 61, 64, 65, 71, 72 Житлового кодексу України, ст.ст. 5-8, 12-19, 23, 89, 128, 131, 136, 141, 197, 206, 258-259, 263-265, 268, 280-283 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Запорізька міська рада, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , яка діє в своїх інтересах і в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_8 , - задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_14 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 .
Копію заочного рішення надіслати відповідачам не пізніше двох днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 29 жовтня 2025 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя С.С. Тучков