Справа 206/6042/25
Провадження 2-о/206/281/25
29 жовтня 2025 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Кушнірчука Р.О.,
присяжних: Мордань І.Г., Хасанова В.О.,
при секретареві Глущенко Н.С.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за заявою Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги,
за участю:
прокурора Геник Л.С.,
адвоката Завгороднього О.С.,
представника заявника лікаря-психіатра Булаєнко Я.О.,
особи, стосовно якої вирішується питання ОСОБА_1 ,
Заявник звернувся до суду із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги, яку обґрунтував тим, що 27 жовтня 2025 року ОСОБА_1 було госпіталізовано до КП «ДБКЛПД» ДОР лікарем-психіатром КП «ДБКЛПД» ДОР ОСОБА_2 . Направлення на госпіталізацію видане 27 жовтня 2025 року лікарем-психіатром КЗ «ОЦЕМД та МК» ДОР Малишко, який після особистого огляду громадянина ОСОБА_1 зробив висновок про необхідність його госпіталізації до психіатричного стаціонару для лікування у зв'язку із наявністю у нього тяжкого психічного розладу (діагноз): хронічний маячний розлад.
За висновком комісії лікарів хворий являє собою безпосередню небезпеку для себе та оточуючих.
В судовому засіданні представник заявника лікар-психіатр ОСОБА_3 зазначила, що ОСОБА_1 хворіє вже 17 років та має психічні розлади. ОСОБА_1 був доставлений до лікарні у супроводі поліції, у зв'язку з тим, що він своїми фекаліями вимазував під'їзд, через що його сусіди на нього скаржилися та викликали поліцію.
ОСОБА_1 в судовому засіданні повідомив, що все це не відповідає дійсності, звідки такі твердження лікаря, йому взагалі не відомо. Призначені йому ліки він приймав, але коли від них стає погано, він припиняє їх приймати. Проти госпіталізації до психіатричного закладу категорично заперечує.
Адвокат Завгородній О.С. в судовому засіданні при вирішенні вказаного питання покладався на розсуд суду.
В судовому засіданні прокурор Геник Л.С. підтримала заяву та просив її задовольнити.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника заявника, заінтересованої особи, думку прокурора, суд вважає, що заява не підлягає задоволенню за наступних підстав.
В судовому засіданні було встановлено, що 27 жовтня 2025 року ОСОБА_1 було госпіталізовано до КП «ДБКЛПД» ДОР лікарем-психіатром КП «ДБКЛПД» ДОР ОСОБА_2 . Направлення на госпіталізацію видане 27 жовтня 2025 року лікарем-психіатром КЗ «ОЦЕМД та МК» ДОР Малишко, який після особистого огляду громадянина ОСОБА_1 зробив висновок про необхідність його госпіталізації до психіатричного стаціонару для лікування у зв'язку із наявністю у нього тяжкого психічного розладу (діагноз): хронічний маячний розлад.
При обстеженні психічного стану ОСОБА_1 в КП «ДБКЛПД» ДОР комісія лікарів виявила, що у останнього наявні психічні розлади, зокрема: хворий у приймальному відділенні був агресивний, роздратований, висловлював маячні ідеї на адресу оточуючих (сусідів), вимазував фекаліями будівлю. Кидався до сусідів битися. ОСОБА_1 було встановлено попередньо діагноз: хронічний маячний розлад.
Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (стаття 14 Закону України «Про психіатричну допомогу».
Примусова госпіталізація можливе лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Відсутність необхідності щодо лікування особи лише в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 09 травня 2024 року в справі № 206/3939/23, яку суд врахував під час розгляду даної справи.
ЄСПЛ вказав, що «тримання під вартою особи, яка вважається психічно хворою, має відповідати цілям пункту 1 статті 5 Конвенції, що полягає у запобіганні позбавлення осіб свободи у свавільний спосіб, а також відповідати цілям обмеження, зазначеного у підпункті «е». У зв'язку з останнім Суд повторює, що відповідно до його усталеної практики особа не може вважатися «психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об'єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (рішення в справі «Вінтерверп проти Нідерландів» від 24 жовтня 1979 року, пункт 39). Суд також наголошує на тому, що жодне позбавлення свободи особи, яка вважається психічнохворою, не може розглядатися як таке, що відповідає підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, якщо воно було призначене без висновку медичного експерта. Це правило є застосовним навіть якщо метою тримання заявника є саме отримання медичного висновку. Конкретні форма і порядок можуть відрізнятися залежно від обставин. У термінових випадках або у випадках, коли особу затримано внаслідок агресивної поведінки, прийнятним може бути отримання такого висновку одразу після затримання. В усіх інших випадках необхідною є попередня консультація з лікарем. Коли такої можливості немає (наприклад, у зв'язку з відмовою зазначеної особи з'явитися для проведення огляду), потрібно принаймні призначити проведення медичної експертизи на підставі документів з матеріалів справи, і якщо цього зроблено не буде, не можна стверджувати, що наявність у особи психічної хвороби було достовірно доведено (там само) (рішення в справі «Заїченко проти України» від 26 лютого 2015 року № 45797/09, § 96 - 97).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року в справі № 2-1/07 (провадження № 14-9cвц18) вказано, що надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції з усіма гарантіями, що передбачені цією статтею, включно з правом на відшкодування будь-якої шкоди, завданої позбавленням свободи, якщо воно буде визнане таким, що не відповідає чинному законодавству України.
Згідно з практикою ЄСПЛ щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції особа не може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо не дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.
Перед тим, як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступень якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України. Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні зазначеного питання призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції. Проте відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.
У справі, яка розглядається, суд встановив, що ОСОБА_1 на час розгляду справи під наглядом у лікаря психіатра не перебуває.
З наданого висновку огляду комісії лікарів-психіатрів вбачається, що при обстеженні психічного стану ОСОБА_1 в КП «ДБКЛПД» ДОР комісія лікарів виявила, що у останнього наявні психічні розлади, зокрема: хворий у приймальному відділенні був агресивний, роздратований, висловлював маячні ідеї, вимазував фекаліями під'їзд та кидався до сусідів битися. ОСОБА_1 було встановлено попередньо діагноз: хронічний маячний розлад.
До психіатричного закладу ОСОБА_1 поступив 27 жовтня 2025 року.
Між тим сама собою наявність висновку за відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію особи до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди, як і сама собою наявність діагнозу щодо встановлення психічного захворювання.
На обґрунтування підстав для госпіталізації ОСОБА_1 , представник лікарні не надала достатніх доказів на підтвердження обставин вчинення чи виявлення наміру вчинити останнім дії, що становлять безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих.
В матеріалах справи відсутні об'єктивні дані про те, що ОСОБА_1 27 жовтня 2025 року вчиняв дії (агресивно поводив себе з сусідами, кидався на них або вимазував фекаліями під'їзд), які стали причиною його доставки до психіатричного закладу, оскільки заяв від сусідів, рапорту поліції або інших доказів - матеріали справи про це не містять, а сама по собі наявність висновку лікарів-психіатрів та психічного розладу не свідчать про те, що хворий може становити якусь небезпеку для себе чи оточуючих, тому для госпіталізації особи в примусовому порядку до психіатричного закладу без його усвідомленої згоди самого лише факту наявності психічної хвороби недостатньо, а суд в свою чергу, має встановити саме обставини вчинення чи виявлення наміру вчинити особою дії, що становлять безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих.
Приходячи до висновку про відмову у задоволені заяви, суд враховує те, що примусова госпіталізація можливе лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
Відсутність необхідності щодо лікування особи лише в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу. Примусова госпіталізація до психіатричного закладу виключно на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів, без урахування наведених вище заперечень самого ОСОБА_1 та за відсутності доказів того, що він вчиняє (вчинив) чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для нього чи оточуючих, не відповідає підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Аналогічна правовий висновок викладено і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2025 року по справі № 465/7314/24 (провадження № 61-991св25).
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Статтею 49 Конституції України передбачено, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
Законодавство України про психіатричну допомогу базується на Конституції України і складається із Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров'я», Закону України «Про психіатричну допомогу» та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Зазначена гарантія узгоджується з пунктом 5 принципу 4 «Визначення психічної хвороби» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психічної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН, від 17 грудня 1991 року № 46/119, де вказано, що жодна особа або орган влади не може класифікувати особу як таку, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов'язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання.
Відповідно до пункту 1 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги, будь-яка особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу як пацієнт в примусовому порядку або вже була госпіталізована як пацієнт у добровільному порядку можуть утримувати як пацієнта в психіатричному закладі в примусовому порядку, тоді і лише тоді, коли уповноважений для цієї мети відповідно до закону кваліфікований фахівець, що працює в області психіатрії, встановить відповідно до принципу 4 (діагноз про те, що особа страждає на психічне захворювання, встановлюється відповідно до міжнародних визнаних медичних стандартів), що дана особа страждає на психічне захворювання, і визначить:
а) що внаслідок цього психічного захворювання існує серйозна загроза заподіяння безпосередньої або неминучої шкоди цій особі або іншим особам; або
b) що в разі особа, чиє психічне захворювання є важким, а розумові здібності - ослабленими, відмова від госпіталізації або утримання даної особи в психіатричному закладі може привести до серйозного погіршення її здоров'я або унеможливить застосування належного лікування, яке може бути проведено за умови госпіталізації до психіатричного закладу у відповідності до принципу найменш обмежувальної альтернативи. У випадку, зазначеному в підпункті b), необхідно, по можливості, проконсультуватися з другим таким фахівцем, що працює в області психіатрії. У разі проведення такої консультації госпіталізація до психіатричного закладу або утримання в ньому у примусовому порядку можуть мати місце лише за згодою другого фахівця, який працює в області психіатрії.
Відповідно до пункту 2 принципу 16 «Примусова госпіталізація» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги госпіталізація до психіатричного закладу або утримання у ньому у примусовому порядку здійснюється спочатку протягом нетривалого періоду, визначеного внутрішньодержавним законодавством, з метою спостереження та проведення попереднього лікування до розгляду питання про госпіталізацію або тримання пацієнта в психіатричному закладі наглядовим органом. Причини госпіталізації або змісту має бути негайно поінформовано пацієнту; про факт госпіталізації або змісту і їх причини також невідкладно і в докладному вигляді повідомляється наглядовому органу, особистому представнику пацієнта, якщо такий є, а також, якщо пацієнт не заперечує, сім'ї пацієнта.
Відповідно до частини шостої статті 284 ЦК України надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону.
Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.
Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов'язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов'язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.
Результати аналізу ст. 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» свідчать про те, що примусова госпіталізація можлива лише за наявності одночасно таких умов: по-перше, лікування можливе лише у стаціонарних умовах лікарні; по-друге, встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність. Відсутність необхідності щодо лікування особи лише в стаціонарних умовах виключає можливість примусової госпіталізації пацієнта до медичного закладу.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 447/1095/21 (провадження № 61-17062св21).
При цьому слід брати до уваги, що тяжкий психічний розлад - це розлад психічної діяльності (затьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоцій, інтелекту чи пам'яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку (абзац третій статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
З огляду на те, що ознаки тяжкого психічного розладу у ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, так само, як і вчинення ним дій, які потребували його госпіталізації, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих підстав для його примусової госпіталізації до психіатричної лікарні, що узгоджується і з правовою позицією, викладеною у Постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року по справі № 206/3940/23 (провадження № 61-11503св24).
Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
У задоволенні заяви Комунального підприємства «Дніпропетровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» Дніпропетровської обласної ради про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги - відмовити.
Рішення підлягає негайному виконанню. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук
Присяжні: І.Г. Мордань
В.О. Хасанова