Справа № 513/746/24
Провадження № 1-кп/513/49/25
Саратський районний суд Одеської області
30 жовтня 2025 року Саратський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у селищі Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області кримінальне провадження №12024162240000703, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 травня 2024 року, щодо
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Арциз Одеської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого фактично за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, суд, -
Згідно з постановою Арцизького районного суду Одеської області від 18 травня 2023 року у справі № 492/250/23, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч.7 ст.121, ч.5 ст.126, ч.2 ст.130, ст. 36 КУпАП України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у дохід держави у розмірі 40 800,00 грн із позбавленням права керування транспортними засобами строком на п'ять років та без оплатного вилучення транспортного засобу.
Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов'язковим до виконання.
Однак, ОСОБА_4 , достовірно знаючи про наявність вищевказаної постанови суду, яка набрала законної сили 18 травня 2023 року, будучи ознайомлений з її змістом працівниками поліції ВП № 1 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області 10 квітня 2024 року, про що свідчить наявний відеозапис, фіксований на нагрудній камері поліцейського.
У подальшому, достовірно знаючи, що його позбавлено права керування транспортними засобами строком на п'ять років, умисно, з метою невиконання постанов суду щодо позбавлення права керування транспортними засобами, маючи реальну можливість їх виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, у порушення ч.2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими для виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, всупереч рішенню суду, 05 травня 2024 року близько 19 години 10 хвилин, рухаючись по вул. Дмитра Сирбу в с. Новоселівка Білгород-Дністровського району Одеської області, керував мопедом марки «Suzuki Address» без державного номерного знаку без посвідчення водія, після чого був зупинений працівниками СРПП ВП №1 Білгород-Дністровського РВП ГУНП в Одеській області за порушення п. 9.2 «б», п. 2.3 «г», п. 8.9 «а», п. 2.5, п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху, про що працівниками поліції складені відповідні протоколи про адміністративне правопорушення та постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
Вищевказані дії ОСОБА_4 свідчать про ухилення останнього від виконання вказаних судових рішень.
Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_4 вину свою у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, у вчиненому щиро зізнався, надав суду показання у відповідності з встановленими обставинами зазначеними у обвинувальному акті, згодився з обсягом здобутих по справі доказів і не оспорював їх, а також визнав не доцільним дослідження доказів відносно фактичних обставин справи, які ним не оспорюються.
Відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України та приймаючи до уваги, що показання обвинуваченого ОСОБА_4 відповідають фактичним обставинам, які ніким із учасників кримінального провадження не оспорюються, зміст цих обставин вказаними особами розуміється правильно, сумнівів стосовно добровільності та істинності їх позиції у суду немає, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно цих обставин, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів які характеризують особу обвинуваченого, що узгоджується з ч.3 ст.349 та ст.351 КПК України.
Учасникам кримінального провадження роз'яснено, що вони в такому випадку будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Інші докази по справі, відповідно до ч.3 ст.349 КПК України, судом не досліджувалися, оскільки фактичні обставини кримінального провадження та розмір матеріальних збитків ніким не оспорювався.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності суд «поза розумним сумнівом» переконався, що вина обвинуваченого у інкримінованому йому кримінальному проступку, знайшла своє підтвердження у судовому засіданні.
Дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч. 1 ст.382 КК України, як умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.
Мотивів для зміни обвинувачення та визнання частини обвинувачення необґрунтованою судом в ході судового розгляду не встановлено.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд керується вимогами ст. ст. 50, 65 КК України, згідно яких, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс /StevenWillcox/ та Скот Харфорд /ScottHurford/ проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд відповідно до вимог кримінального закону і передбачених ним санкцій, виходячи із принципів законності, справедливості та індивідуалізації покарання, згідно зі ст. 65 КК України, бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, враховує наслідки та обставини його вчинення, особу обвинуваченого, який має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, раніше судимий, у лікаря нарколога та психіатра на обліку не перебуває, за місцем проживання характеризується задовільно, працює по найму, щиро кається та активно сприяв розкриттю злочину.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Пом'якшуючими покарання обставинами відповідно до ст. 66 КК України суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Наведені обставини у своїй сукупності, свідчать про те, що виправити обвинуваченого ОСОБА_4 та запобігти його злочинній діяльності можливо без його ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою, під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, з метою контролю за поведінкою засудженого у період іспитового строку з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України, з урахуванням ст.71 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
При цьому суд вважає, що таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, буде цілком відповідати тяжкості вчиненого злочину, особі винного.
Установлено, що підстав для вирішення питань пов'язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників кримінального провадження та враховуючи, що відповідно до статей 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.
Процесуальні витрати у справі відсутні.
Речові докази у справі необхідно залишити в матеріалах справи.
Цивільний позов не заявлено.
Керуючись ст. ст. 349, 369-370 КПК України, суд, -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на два роки.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, повністю приєднати до покарання призначеного ОСОБА_4 за даним вироком, покарання призначене за вироком Саратського районного суду Одеської області від 25.01.2023 року за ч.1 ст.246 КК України у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що дорівнює 17000 грн. у дохід держави, який у подальшому ухвалою Саратського районного суду Одеської області від 27.11.2024 року змінено на громадські роботи у виді 240 годин та який відбуто повністю, остаточно призначити засудженому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю на один рік, якщо він протягом цього терміну не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 , п.2 ч.3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та/або роботи, не виїжджати за межі України без дозволу уповноваженого органу з питань пробації.
Початок відбування покарання за даним вироком рахувати з 30 жовтня 2025 року. року.
Міру запобіжного заходу засудженому до вступу вироку в законну силу не обирати.
Процесуальні витрати у справі відсутні. Цивільний позов не заявлено.
Речові докази у справі визнані постановою про приєднання предметів, до провадження, як речових доказів від 20.05.2024 року (а.с.77) залишити в матеріалах кримінального провадження.
Апеляційна скарга на вирок може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно вручити прокурору і засудженому.
Суддя ОСОБА_1