Справа №591/264/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Клімашевська І. В.
Номер провадження 33/816/606/25 Суддя-доповідач Філонова Ю. О.
Категорія 126 КУпАП
17 жовтня 2025 року суддя Сумського апеляційного суду Філонова Ю. О. ,розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Суми, справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Шевченка Д.С. на постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 19 лютого 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40800 грн. з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 5 років.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.
Постановою судді Зарічного районного суду м. Суми від 19 лютого 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення за те, що він, 05 січня 2025 року о 17 год. 08 хв. в м. Суми по пр. Свободи, 14 керував транспортним засобом Volkswagen Transporter д.н.з. НОМЕР_1 будучи позбавленим права керування транспортним засобом, чим порушив п. 2.1 а ПДР. Правопорушення вчинено повторно протягом року, за що передбачено адміністративну відповідальність ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, захисник особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвокат Шевченко Д.С. звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову судді суду першої інстанції, а провадження у справі відносно його підзахисного - закрити.
В обґрунтування апеляційних вимог, захисник посилається на те, що суддя суду першої інстанції належним чином не з'ясував обставини даної справи, розглянув її поверхнево, а викладені в постанові висновки про наявність в діях ОСОБА_1 складу вказаного адміністративного правопорушення не ґрунтуються на доказах, що містяться в матеріалах даної справи та не відповідають її фактичним обставинам.
У даному випадку, поза увагою судді залишилось те, що військовослужбовець та офіцер ЗСУ ОСОБА_1 виконував бойове розпорядження, винним у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення себе не визнавав та пояснював, що 05 січня 2025 року, приблизно о 16 годині він отримав бойове розпорядження зібрати 5 військовослужбовців з місць тимчасового розміщення та доставити їх в н.п. Козача Локня (Курська обл., рф) до 03 години 06 січня 2025 року для їх подальшого переміщення на позиції на броньованій машині. Вподальшому він був зупинений працівниками поліції. Коли поліцейські запитали у ОСОБА_1 документи, він зрозумів, що збираючись, посвідчення офіцера лишив вдома та запропонував заїхати туди. При цьому, поліцейські попросили ОСОБА_1 «дихнути» для встановлення чи не вживав він алкоголь (був повністю тверезий), та запитали ПІБ і «пробили» по базі. ОСОБА_1 попросив щоб працівники поліції увійшли в порозуміння та відпустили його, бо він виконує бойове завдання і йому необхідно терміново відбити сили ворога.
ОСОБА_1 наголошував, що він повністю переконаний, що не вчиняв правопорушення, оскільки діяв в стані крайньої необхідності, для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління.
На думку апелянта, неврахування суддею суду першої інстанції вищезазначених обставин призвело до прийняття рішення, яке вважати законним та обґрунтованим підстави відсутні.
Про призначення даної справи до апеляційного розгляду особа, яка притягується до адміністративної відповідальності заподіяна ОСОБА_1 та його захисники - адвокати Шевченко Д.С. та Островська О.В. були повідомлені завчасно, у передбачений Законом спосіб, однак до суду не з'явились.
У поданих заявах як захисник Шевченко Д.С., так і захисник Островська О.В. просили провести апеляційний розгляд без їх та ОСОБА_1 участі з додатковим зазначенням того, що апеляційну скаргу, подану в інтересах останнього підтримують в повному обсязі та просять її задовольнити.
З врахуванням вказаного, наявні підстави для здійснення апеляційного розгляду у відсутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисників - адвокатів Шевченка Д.С. та Островської О.В., що не суперечить вимогам ч. 1 ст. 268 КУпАП, а тому, перевіривши матеріали даної справи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Так, у відповідності до ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Обґрунтованість судового рішення означає відповідність висновків судді у постанові фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у справі, і винесення обґрунтованої постанови є результатом пізнання суддею цих обставин, які в обов'язковому порядку повинні бути підтверджені доказами (ч.1 ст.251, ст.280 КУпАП). При цьому суддя при розгляді справи зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність тощо, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 КУпАП).
Апеляційний суд вважає, що суддею суду першої інстанції вищезазначені вимоги Закону належним чином дотримано не було і доводи апелянта про те, що при вирішенні даної справи, належним чином не було з'ясовано її обставин, а викладені в оскаржуваній постанові висновки про наявність в діях ОСОБА_1 складу вказаного адміністративного правопорушення не ґрунтуються на зібраних доказах та не відповідають фактичним обставинам, є слушними та такими, що заслуговують на увагу.
Так, зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що у судовому засіданні ОСОБА_1 вину за ч. 5 ст. 126 КУпАП не визнав та просив закрити справу про адміністративне правопорушення, з посиланням на те, що на момент зупинки його співробітниками поліції діяв у стані крайньої необхідності, виконуючи бойове розпорядження.
Захисник Шевченко Д.С. підтримав пояснення ОСОБА_1 , надав письмові докази на підтвердження виконання останнім бойового розпорядження, а також просив врахувати характеристику надану командиром військової частини.
Проте, незважаючи на таку позицію особи, відносно якої було складено протокол та його захисника, суддя визнав доведеним наявність у діях ОСОБА_1 складу вказаного адміністративного правопорушення з врахуванням складеного відносно останнього протоколу серії ЕПР1 №213522 від 05 січня 2025 року, довідки старшого інспектора відділу АП УПП в Сумській області Лєонової Д. від 08 січня 2025 року, згідно якої ОСОБА_1 , за правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП, вчинене 17 лютого 2024 року (повторне, протягом року, керування ТЗ, будучи позбавленим такого), притягувався Орджонікідзевським районним судом м. Харкова 28 березня 2024 року до адміністративної відповідальності з накладенням стягнення у вигляді штрафу в розмірі 40800 грн з позбавленням права керування транспортних засобів строком на 5 років, відомостей інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції» відповідно до яких інформація про отримання гр. ОСОБА_1 посвідчення водія відсутня та відеозапису, яким підтверджено факт відсутності права на керування транспортними засобами, притягнення до відповідальності протягом року за ч. 5 ст. 126 КУпАП та обізнаність про це ОСОБА_1 , який під час його зупинки зазначав про наявність у нього посвідчення водія, однак у своїх поясненнях поліцейському вказав на наявність у нього лише посвідчення офіцера.
Що стосується доводів захисника та ОСОБА_1 з приводу того, що останній на момент зупинки його співробітниками поліції діяв у стані крайньої необхідності, виконуючи бойове розпорядження, то суддею було враховано те, що долученою до матеріалів справи копією бойового розпорядження командира військової частини від 05 січня 2025 року підтверджується, що ОСОБА_1 , як офіцеру групи психологічного супроводу та відновлення 1 механізованого батальйону до виконання бойового завдання необхідно було приступити 06 січня 2025 року о 05 год. 00 хв., а зупинено його було 05 січня 2025 року о 17 год. 08 хв.
Крім того, суддею було зазначено, що відразу після зупинки автомобіля, ОСОБА_1 , достеменно знаючи, що він є особою позбавленою права керування, намагався ввести в оману поліцейських, зазначаючи, що документи забув вдома та пропонував поліцейським проїхати з ним додому (в 10 хвилинах їзди від місця зупинки), щоб подивитись документи. Після того, як поліцейські по відповідним електронним базам побачили відомості про позбавлення ОСОБА_1 права керування і повідомили йому про це, то він почав просити поліцейських не складати на нього протокол. В подальшому написав розписку, що передасть транспортний засіб водію, який має посвідчення водія відповідної категорії.
Саме з врахуванням зазначеного, суддя суду першої інстанції і дійшов висновку, що ОСОБА_1 сів за кермо автомобіля не через наявність умов крайньої необхідності, а з огляду на те, що останній та інші особи, які були в автомобілі на момент його зупинки поліцейськими, перебували у цивільному одязі та на їх поведінку, визнав недоведеним, що вони вже в той момент знаходились на виконанні бойового завдання чи прямували з метою його виконання.
Однак, з такими висновками апеляційний суд в повному обсязі погодитись не може, з огляду на наступне.
Так, відеозапис, який визнано суддею суду першої інстанції доказом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення, було проглянуто і апеляційним судом під час підготовки даної справи до апеляційного розгляду.
Його даними дійсно підтверджуються обставини, зазначені в оскаржуваній постанові, однак і підтверджується те, що під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 вказував на те, що є військовослужбовцем, виконує бойове розпорядження та рухається у стройову частину, на що, фактично, поліцейська уваги не звернула, а, встановивши обставини позбавлення останнього права керування транспортним засобом, повідомила про складання відносно нього, зокрема, протоколу за ч. 5 ст. 126 КУпАП.
Проте, наявною у справі копією посвідченням офіцера НОМЕР_2 підтверджується те, що ОСОБА_1 був призначений наказом командира в/ч НОМЕР_3 №43 від 28 лютого 2022 року на посаду заступника командира артилерійського дивізіону з МПЗ, відповідно змін у службовому стані - призначений наказом КВОК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №74-РС від 10 березня 2023 року заступником командира механізованої роти механізованого батальйону МПЗ в/ч НОМЕР_4 , а наказом КВОК « ІНФОРМАЦІЯ_2 » №353 від 28 серпня 2024 року призначений офіцером групи психологічного супроводу та відновлення 1 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_4 .
Бойовим розпорядженням командира НОМЕР_5 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_4 від 05 січня 2025 року підтверджується те, що офіцеру групи психологічного супроводу та відновлення 1 механізованого батальйону майору ОСОБА_1 наказано 06 січня 2025 року о 05:00 здійснити переміщення автофургона броньованого МАХХ PRO М1235А4, VIN-код машини НОМЕР_6 , номер НОМЕР_7 зайняти вогневу позицію «Вишня» для ведення оборонного бою та посилення позиції з метою не допустити ворога до населеного пункту Мала Локня, з певними військовослужбовцями (5 осіб). Прибути на КСП 3 механізованої роти ( ОСОБА_2 ) до 03:00 06 січня 2025 року.
При цьому, апеляційний суд наголошує, що ОСОБА_1 на час зупинки транспортного засобу перебував у м. Суми, а на КСП 3 механізованої роти (Козача Локня) мав прибути до 03:00 06 січня 2025 року.
Відстань від м. Суми до населеного пункту Козача Локня (Курська область, рф), складає приблизно 200 км, а час поїздки - близько 4 годин, тобто, для прибуття до вказаного населеного пункту до визначеної у бойовому розпорядженні години, з того місця, де ОСОБА_1 перебував, останньому потрібен був певний час, а тому, ті обставини, що о 17 год. 08 хв. 05 січня 2025 року він керував транспортним засобом, свідчать про те, що вказане бойове завдання він вже почав виконувати, і як зазначалось вище, після зупинки повідомив про це поліцейських.
Крім того, апеляційний суд наголошує, що для визнання особи такою, що виконує бойове розпорядження, є його наявність, а не ті обставини, в якому одязі ця особа перебуває чи як поводиться.
Апеляційний суд погоджується з висновком судді щодо відсутності підстав вважати, що у даному випадку ОСОБА_1 діяв у стані крайньої необхідності, однак, з врахуванням зазначеного, вважає помилковим висновок, викладений в оскаржуваній постанові, щодо недоведеності виконання останнім бойового завдання.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що положеннями ст. 235- 1КУпАП України визначено, що військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України розглядає справи про вчинені водіями військових транспортних засобів - військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків правопорушення, передбачені частинами першою, четвертою і п'ятою статті 121, статтею 121-1, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1 - 126, статтею 132-1 цього Кодексу.
Протоколи про вчинені водіями військових транспортних засобів - військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків порушення правил дорожнього руху, за які може бути накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортним засобом, передаються військовим інспектором безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України до суду.
Матеріали про вчинені військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків правопорушення, передбачені статтями 80, 126, 128, 128-1, частинами першою і другою статті 129 і статтею 140 цього Кодексу, передаються військовою інспекцією безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України відповідним командирам (начальникам) для вирішення питання про притягнення винних до дисциплінарної відповідальності.
Тобто із системного аналізу наведеного законодавства слідує, що Військова служба правопорядку є належним органом по складанню протоколу відносно лише тих військовослужбовців, які безпосередньо в момент вчинення правопорушення виконують обов'язки військової служби.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що ч 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 травня 1992 року №2232-XII встановлено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1)на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2)на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3)поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4)під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5)під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Апеляційним судом було встановлено, що у матеріалах справи наявні докази, якими підтверджується те, що ОСОБА_1 на той час, як був зупинений працівниками поліції, виконував бойове розпорядження командира 1 механізованого батальйону в/ч НОМЕР_4 від 05 січня 2025 року, тобто, виконував обов'язки військової служби, згідно п. 2 ч 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а тому, встановивши, що останній керував транспортним засобом будучи позбавленим такого права і вказане правопорушення вчинено ним повторно протягом року, за що передбачено адміністративну відповідальність ч. 5 ст. 126 КУпАП, працівники поліції мали викликати посадову особу військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, яка уповноважена була складати протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до порядку, встановленого положеннями ст. 235-1 КУпАП.
У даному випадку, цей установлений законом порядок працівниками поліції дотриманий не був, і останні не були належним суб'єктом складання адміністративного матеріалу відносно військовослужбовця ОСОБА_1 , а тому, як протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 126 КУпАП, так і додані до нього докази вважати належними та допустимими підстави відсутні, оскільки складені всупереч порядку, встановленого законом.
З огляду на те, що вищезазначені обставини суддею суду першої інстанції враховано не було, вважати законною та обґрунтованою оскаржувану постанову, якою ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, підстави відсутні, а тому, вказане судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю, на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення, на задоволення поданої захисником Шевченко Д.С. апеляційної скарги.
Керуючись ст. 294, 295 КУпАП України,
Апеляційну скаргу захисника Шевченка Д.С. - задовольнити.
Постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 19 лютого 2025 року, якою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 40800 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п'ять років - скасувати, а провадження у справі закрити, за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу вказаного адміністративного правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Сумського апеляційного судуФілонова Ю. О.