Номер провадження: 22-ц/813/3264/25
Справа № 509/3701/21
Головуючий у першій інстанції Бочаров А.І.
Доповідач Кострицький В. В.
28.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кострицького В.В.,
суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Булацевської Я.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
представник позивача - ОСОБА_2
відповідачі - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2024 року, ухвалене у складі судді Бочарова А.І., у приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Таїровської селищної ради Одеського району Одеської області, про визнання протиправними дій та скасування рішення про реєстрацію місця проживання,-
встановив:
Короткий зміст позовних вимог.
21.07.2021 до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Овідіопольська районна державна адміністрація, як орган опіки та піклування, про визнання протиправними дій та скасування рішення про реєстрацію місця проживання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з умов договору Позики від 11 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_6 /позичальник/ та ОСОБА_1 /позикодавець/, нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мозолєвою О. В., зареєстрованого у в реєстрі за № 1419, 11 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було укладено Договір іпотеки, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мозолєвою О. В., зареєстрований у в реєстрі за № 1420, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку Позикодавцю:
- житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку загальною площею 0,1050 га, яка розташована в АДРЕСА_1 з кадастровим номером 5123755800:02:006:0219;
- земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_2 з кадастровим номером 5123755800:02:006:0220.
Відповідно до п. 3.5. Договору Іпотекодавець не має права відчужувати будь - яким чином Предмет іпотеки, реєструвати будь - яких фізичних осіб.
05.04.2018 у житловому будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 були зареєстровані неповнолітній ОСОБА_4 та неповнолітня ОСОБА_5 , а 13.02.2020 - ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою ЦНАП Таїровської селищної ради №482/08-05 від 09 лютого 2021 року.
Позивач вважає, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , звертаючись з заявами про реєстрацію місця проживання у нерухомому майні яке є предметом іпотеки свідомо порушили умови Іпотечного Договору від 11 квітня 2017 р., а також ст. 9, 10 Закону України «Про Іпотеку», ст. 628 Цивільного Кодексу України.
Відповідачі не мали достатніх правових підстав для реєстрації місця проживання у зв'язку з перебуванням нерухомого майна під двома обтяженнями /заборона та іпотека/ та за відсутності дозволу зі сторони позивача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: служба у справах дітей Таїровської ОТГ в частині визнання протиправними дій ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 при поданні заяв на реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 у нерухомому майні яке є предметом іпотеки, а саме у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - задоволено.
Визнано протиправними дії ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 при поданні заяв на реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 у нерухомому майні яке є предметом іпотеки, а саме у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Клопотання відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення судових витрат і заяви про збільшення суми судових витрат залишено без задоволення.
Суд першої інстанції дійшов до висновку що відповідачі не мали правових підстав для реєстрації у предметі іпотеки - житловому будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 , так як цей будинок знаходився під двома обтяженнями (заборона та іпотека) та за відсутності дозволу зі сторони позивача ОСОБА_1 .
Відповідачі, звертаючись з заявами про реєстрацію місця проживання у нерухомому майні яке є предметом іпотеки, а саме у житловому будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 свідомо порушили умови Іпотечного Договору від 11 квітня 2017 р., а також ст. 9, 10 Закону України «Про Іпотеку», ст. 628, 629 Цивільного Кодексу України.
Також суд зазначає на те, що порушення з боку відповідачів, допущені при реєстрації місця проживання є триваючими, так як своїми діями відповідачі спочатку порушили права позивача як іпотекодержателя, а потім як власника майна - щодо здійснення і реалізації права власності на майно у повному обсязі на свій розсуд, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, що передбачено ст.ст. 316, 317 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2024 року в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 - відмовити, провадження у справі закрити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та ухваленим з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що судом не встановлено в повному обсязі обставини справи - як вбачається з довідок Таїровської селищної ради від 05.04.2018 малолітні діти ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , якім станом на 05.04.2018 року - дата реєстрації їхнього місця реєстрації в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 було всього по шість років і вони не вчиняли дій, які суд своїм рішенням визнав протиправними, тобто : не подавали заяви про реєстрацію місця проживання.
05 квітня 2018 року заяву до Таїровської селищної ради про реєстрацію місця проживання своїх малолітніх дітей, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 подавав їхній батько ОСОБА_7 , власник житлового будинку, в якому постійно проживав та був зареєстрований з 2010 року по день своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 і що підтверджується довідкою № 967 та 968 від 22.04.2019 року, про що неодноразово повідомлялось суду).
Тобто належним відповідачем за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, пов'язаних з поданням заяви про реєстрацію місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в житловому будинку за адресою : АДРЕСА_1 є виключно їхній батько ОСОБА_7 .
Однак, судом взагалі не бралося до уваги будь які доводи та докази щодо реальних обставин цієї справи.
Зазначає, що вона не вчиняла будь яких дій щодо реєстрації місця проживання дітей (не подавала заяв про реєстрацію місця проживання дітей).
Малолітні діти, відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в силу свого віку ,не вчиняли протиправних дій щодо позивача ОСОБА_1 та не можуть нести відповідальність за дії дорослих.
Позивач не надав жодних доказів, що підтверджують обставини порушення прав позивача ОСОБА_1 малолітніми ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , чи ОСОБА_3 як матір'ю дітей, яка б вчинила будь які дії спрямовані на проведення реєстрації їхнього місця проживання.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє права пред'явити позов до належного відповідача.
В договорі іпотеки немає прямої заборони власнику нерухомого майна реєстрацію свого місця проживання.
Позивач ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів того , що апелянт зареєструвавши своє місце проживання у власному на той час житловому будинку якимось чином нанесла шкоду іпотечному майну.
Вважає, що зареєструвала своє постійне місце проживання не порушуючи чинне законодавство, до заяви про реєстрацію місця свого проживання надала документи, які є в переліку документів, необхідних для проведення реєстрації місця проживання, який не містить навіть примітки про обов'язок надання будь яких інших документів, в тому числі договору іпотеки (як стверджує позивач).
Свої дії не вважає протиправними, оскільки реєструвала своє місце реєстрації у власному будинку ,який на підставі шахрайської схеми знаходиться в іпотеці. Позивач самостійно надав суду підтвердження її законного права власності на частку в житловому будинку свідоцтво про право на спадщину від 15.11.2019.
Позиція учасників справи.
Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволені апеляційної скарги у повному обсязі, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2024 року залишити без змін.
Вважає апеляційну скаргу безпідставно і такою, що не підлягає задоволенню.
Щодо явки сторін.
Сторони зявились до суду та надали суду пояснення.
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, сторони, доводи апеляційної скарги та відзиву , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Судовою колегією та судом першої інстанції встановлено, що 11 квітня 2017 року між ОСОБА_6 /позичальником/ та ОСОБА_1 - /позикодавцем/ був укладений Договір позики нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мозолєвою О. В., зареєстрований у в реєстрі за № 1419, відповідно до умов якого позикодавець передав, а Позичальник прийняв у приватну власність грошову суму в розмірі 7 083 442, 38 грн, що за курсом НБУ на день укладання цього Договору еквівалентно сумі 263 000 доларів США. А позичальник у свою чергу зобов'язаний повернути позикодавцю зазначену суму у повному обсязі у строк до 11.01.2018 згідно графіку вказаному у договорі.
Також, 11 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було укладено Договір іпотеки, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мозолєвою О.В., зареєстрований у в реєстрі за № 1420, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку Позикодавцю:
- житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 ;
- земельну ділянку загальною площею 0,1050 га, яка розташована в АДРЕСА_1 з кадастровим номером 5123755800:02:006:0219;
- земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_2 з кадастровим номером 5123755800:02:006:0220.
25 березня 2019 року ОСОБА_7 , який був чоловіком відповідачки ОСОБА_3 і батьком відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, актовий запис№3501.
25 листопада 2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на підставі свідоцтв про право власності на спадщину за заповітом, після смерті ОСОБА_7 , зареєстрували у рівних частках право власності на спадкове майно, яке є предметом іпотеки, в тому числі на житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1 .
Відповідачі у даній справі є спадкоємицями ОСОБА_7 , а тобто його правонаступниками, до яких відповідно до вимог ст.1218 ЦК України переходять права і обов'язки спадкодавця, які йому належали на момент відкриття спадщини, а тобто і обов'язки іпотекодавця.
На час відкриття спадщини спадкоємця ОСОБА_7 були повідомлені про вимоги кредиторів. Згідно відповіді приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Гурської В.С. за № 93/02-14 від 03.05.2019 року нею доведено до відома спадкоємців ОСОБА_7 , які прийняли спадщину претензії кредитора спадкодавця.
05 квітня 2018 року у житловому будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 було здійснено реєстрацію місця проживання неповнолітнього ОСОБА_4 та неповнолітньої ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_3 , що підтверджується довідкою ЦНАП Таїровської селищної ради №482/08-05 від 09 лютого 2021 року.
Позикодавець свої зобов'язання виконав у повному обсязі у момент підписання договору Позики, а Позичальник у свою чергу взяті на себе зобов'язання по поверненню боргу не виконав.
Відповідно до п. 5.1.5 договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання вищезазначеного договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 - у разі порушення обов'язків договору Позики, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його не виконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
У відповідності до Договору іпотеки, у разі невиконання/порушення Іпотекодавцем умов за Основним договором (Кредитним договором) Іпотекодержатель має право задовільнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок Предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на Предмет іпотеки не зареєстровані у встановленому порядку або зареєстровані після державної реєстрації.
У зв'язку з невиконанням позичальником умов Договору позику, кредиту Іпотекодержатель ОСОБА_1 в позасудовому порядку здійснив звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки і 28 грудня 2020 року зареєстрував за собою право власност на предмет Іпотеки - житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17.06.2023 року.
Відповідно до вимог п.3.5. Іпотечного договору передбачено, що якщо інше не передбачено належним чином оформленими змінами до цього договору іпотекодавець не має права відчужувати будь - яким чином Предмет іпотеки, реєструвати будь - яких фізичних осіб.
Згідно п.5.3.1. Іпотечного договору /розділ обов'язки Іпотекодавця/, без попереднього письмового погодження Іпотекодержателя, Іпотекодавець не має права реєструвати на житловій площі, яка входить до складу Предмета іпотеки, третіх осіб, в тому числі малолітніх та неповнолітніх дітей.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов?язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 640 ЦК України всі умови договору - істотні, звичайні та випадкові - з моменту його укладення стають однаково обов?язковими для виконання сторонами. В цьому полягає сенс цивільно-правового договору, як правової форми узгодження волі сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.
Відповідно до положень ст. З Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року N 1255-IV (надалі - Закон N 1255-IV ), обтяженням є право обтяжувана на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувана на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна. Відповідно до обтяження в обтяжувана і боржника виникають права і обов'язки, встановлені законом та/або договором. Вимоги до правочину, на підставі якого виникає обтяження, встановлюються законом.
Відповідно до положень ст.. 9 Закону України «Про Іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Реєстрація відповідачів передбачає користування Предметом іпотеки, а тобто, проведення їх реєстрації без згоди іпотекодержателя є порушенням вимог ст.9 Заокну України «Про іпотеку» щодо передачі предмета іпотеки у користування.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про Іпотеку» Іпотекодавець повинен своєчасно повідомляти іпотекодержателя про будь-яку загрозу знищення, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета іпотеки, а також про будь-які обставини, що можуть негативно вплинути на права іпотекодержателя за іпотечним договором.
На підставі вищевикладеного і враховуючи умови Договору іпотеки від 11.04.2017 року, право користування об'єктом іпотеки мало здійснюватися виключно за згодою іпотекодержателя, тобто без наявності письмової згоди чи належного оформлення змінами до цього договору останнього, будь-яка особа позбавлена можливості здійснити реєстрацію свого місця проживання на об'єкті, що є предметом іпотеки.
Резюмуючи вищенаведене колегія суддів приходить до висновку, що відповідачі не мали правових підстав для реєстрації у предметі іпотеки - житловому будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 , так як цей будинок знаходився під двома обтяженнями (заборона та іпотека) та за відсутності дозволу зі сторони позивача ОСОБА_1 .
Згідно вимог ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно ст. 8 Закону N 1255-IV, якщо інше не встановлено законом або правочином, на підставі якого виникло обтяження, боржник, у володінні якого знаходиться предмет обтяження, може використовувати його відповідно до цільового призначення, а також отримувати продукцію, плоди і доходи від предмета обтяження. При користуванні предметом обтяження боржник повинен не припускати погіршення його стану та необгрунтованого зменшення вартості понад норми амортизації (зносу).
Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім 'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Таким чином відповідачі, звертаючись з заявами про реєстрацію місця проживання у нерухомому майні яке є предметом іпотеки, а саме у житловому будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 свідомо порушили умови Іпотечного Договору від 11 квітня 2017 року, а також ст. 9, 10 Закону України «Про Іпотеку», ст. 628, 629 Цивільного Кодексу України.
Також, суд вважає за необхідне наголосити про врахування інтересів неповнолітніх дітей при вирішені даного спору.
Відповідно до ч 3. ст. 5 Закону України «Про надання публічних /електронних публічних/ послуг щодо декларування та реєстрації місяця проживання в Україні» задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників.
На момент реєстрації неповнолітніх дітей /05.04.2018 року/ у предметі іпотеки - житловому будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 - зареєстрованим місцем проживання їх матері відповідачки ОСОБА_3 /з 30.10.2006 р./ був не Предмет іпотеки, а будинок АДРЕСА_3 . Крім того, даний будинок перебував у її одноособовій власності з 01.07.2016 року, що підтверджується, що підтверджується відповіддю відділу «Центра надання адміністративних послуг» Таїровської селищної ради Одеської області за №38/08-12 від 26.05.2022 року на запит адвоката Носкіної І,М., згідно якої ОСОБА_3 з 30.10.2006 року по 13.02.2020 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 26.05.2022 року, згідно якого ОСОБА_3 з 01.07.2016 року є власником земельної ділянки та житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідачка ОСОБА_3 зареєструвалася у Предметі іпотеки - 13.02.2020 р., тобто вже після реєстрації у ньому її неповнолітніх дітей.
Тому, виходячи з вищенаведеного вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка за даною адресою не є єдиним місцем для проживання дітей.
Тому, при вирішенні даної справи права неповнолітніх відповідачів не порушені.
Щодо застосування наслідків спливу позовної давності суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що про своє порушене право позивач дізнався 09 лютого 2021 року, на підтвердження чого надав суду довідку ЦНАП Таїровської селищної ради №482/08-05 від 09 лютого 2021 року, з якої йому стало відомо, що з 05 квітня 2018 року у житловому будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 було здійснено реєстрацію неповнолітнього ОСОБА_4 та неповнолітньої ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_3 .
Тому, звертаючись до суду з позовом 21 липня 2021 року Позивач не пропустив трирічний строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, а тому підстави для відмови у задоволені позову зв'язку зі спливом позовної давності відсутні.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).
При таких обставинах апеляційний суд вважає позовні вимоги в частині визнання протиправними дії ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 при поданні заяв на реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 у нерухомому майні яке є предметом іпотеки, а саме у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про відновлення становища, яке існувало до порушення суд зазначає на те, що на час розгляду справи становище позивача відновлено шляхом скасування реєстрації місця проживання відповідачів у позасудовому порядку.
Також суд вірно залишив без задоволення клопотання представника відповідачів про стягнення судових витрат і заяви про збільшення суми судових витрат, у зв'язку з задоволенням позовних вимог про визнання протиправними дії ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 при поданні заяв на реєстрацію місця проживання ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 у нерухомому майні яке є предметом іпотеки, а саме у житловому будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Судова колегія погоджується з проаналізованими судом першої інстанції в сукупності дослідженими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що стороною відповідача не доведено тих обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а тому заявлені вимоги задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги, що станом на 15 жовтня 2024 року її представник, адвокат Карпан М.О. не представляла її інтереси через відсутність повноважень(закінчення довіреності), її представник Жердецька Л.В. через систему «Електронний суд» подала клопотання про відкладення судового засідання для того, щоб ознайомитися з матеріалами справи, однак суд не зафіксував наявність зазначеного клопотання у рішенні і 15 жовтня 2024 року судове засідання було проведено без присутності учасників справи не відповідають дійсності і матеріалам справи.
Адвокат Жердецька Л.В. не подавала через систему «Електронний суд» клопотання про відкладення судового засідання для того, щоб ознайомитися з матеріалами справи, не було подане таке клопотання і через канцелярію суду, що підтверджується матеріалами справи.
А тому, судом не були порушені права відповідачки ОСОБА_8 щодо участі її представник у судовому засіданні в цій справі та судом апеляційної інстанції враховано строки розгляду вказаної справи, оскільки позовна заява була подана ще у липні 2021 року.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо того, що судом не встановлено в повному обсязі обставини справи, та те, що малолітні діти ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яким станом на 05.04.2018 року - дату реєстрації їхнього місця реєстрації в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 було всього по шість років і вони не вчинили дій які суд своїм рішенням визнав протиправними, тобто: не подавали заяви про реєстрацію місця проживання та відповідачка ОСОБА_3 , мати неповнолітніх відповідачів, не вчиняла будь-яких дій щодо їх реєстрації в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з огляду на наступне.
Апелянтом долучені до апеляційної скарги докази - довідки Таїровської селищної ради №967 та №968 від 22.04.2019, довідки про реєстрацію місця проживання неповнолітніх ОСОБА_4 і ОСОБА_5 від 05.04.2018 року, які не були предметом розгляді у суді першої інстанції, і на які апелянт посилається як на докази в обґрунтування доводів апеляційної скарги.
При цьому, апелянт не просить суд апеляційної інстанції залучити ці докази до матеріалів справи і поновити строк на подання доказів. Не зазначає поважності причин неподання цих доказів у суді першої інстанції. А тому, колегія суддів не приймає до уваги нові докази, які не досліджувалися судом першої інстанції.
Відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Крім того, ні у відзиві на позов, ні в будь-яких інших документах відповідачі не посилалися на те, що 05 квітня 2018 року до Таїровської селищної ради про реєстрацію місця проживання своїх малолітніх дітей, ОСОБА_5 , ОСОБА_4 в житловому будинку подав їхній батько ОСОБА_7 , власник цього житлового будинку, в якому постійно проживав та був зареєстрований з 2010 року по день своєї смерті.
Не зазначалося про це і відповідачкою ОСОБА_3 і її представниками у судових засіданнях.
Крім того, не відповідають дійсності твердження скаржника про те, що вона, не вчиняла будь-яких дій щодо їх реєстрації в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до п. 21-2 Правил реєстрації, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016, №207, що діяли на час реєстрації неповнолітніх відповідачів реєстрація місця проживання (зокрема одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання) дитини віком до 14 років в електронній формі здійснюється виключно на підставі заяви, поданої в електронній формі, без подання документів, передбачених пунктом 18 цих Правил.
У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами згода батьків на реєстрацію місця проживання дитини віком до 14 років підтверджується їх кваліфікованими електронними підписами або засвідчується кваліфікованим електронним підписом нотаріуса.
Відомості щодо прізвища, імені, по батькові (за наявності) дитини, батьків чи одного з них, номера та серії свідоцтва про народження дитини, зазначені в заяві, перевіряються на відповідність даним Державного реєстру актів цивільного стану громадян із використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг.
Аналіз вищенаведених норм права свідчить про те, що реєстрація місця проживання неповнолітніх відповідачів могла відбутися тільки при активних діях відповідачки ОСОБА_3 , згода якої на таку реєстрацію була обов'язковою.
Крім того, підтвердженням безпосередньої участі відповідачки ОСОБА_3 у реєстрації місця проживання її неповнолітніх дітей є відзив на позов від 05.07.2022, в якому остання визнає, що безпосередньо нею проводилася реєстрація місця проживання її неповнолітніх дітей, але зазначає, що не порушила Закон України «Про іпотеку», так як проведення такої реєстрації було її обов'язком як матері.
Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Тому, на підставі вищенаведеного є безпідставними доводи апелянта про те, що судом взагалі не бралися до уваги будь-які доводи і докази обставин реєстрації неповнолітніх відповідачів виключно їх померлим батьком.
Щодо доводів апеляційної скарги неналежного відповідача, апеляційний суд не приймає, оскільки, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 зокрема є відповідачем по справі також, яка є і представником своїх неповнолітніх дітей.
Також, безпідставними є доводи апелянта про те, що реєструючи своє місце проживання у власному будинку вона не порушила чинне законодавство, а іпотечний договір від 13 квітня 2017 року, на її думку, не містить прямої заборони власнику нерухомого майна реєстрацію свого місця проживання, виходячи з такого.
25 листопада 2019 року ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 на підставі свідоцтв про право власності на спадщину за заповітом, після смерті ОСОБА_7 , зареєстрували у рівних частках право власності на спадкове майно, яке є предметом іпотеки, в тому числі на житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1 .
Відповідачі у даній справі є спадкоємицями ОСОБА_7 , а тобто його правонаступниками, до яких відповідно до вимог ст.1218 ЦК України переходять права і обов'язки спадкодавця, які йому належали на момент відкриття спадщини, а тобто і обов'язки іпотекодавця.
Крім того правило слідування іпотеки, сутність якого розкривається у ст. 23 Закону України «Про іпотеку» зводиться до такого: у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.
Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.
На час відкриття спадщини спадкоємця ОСОБА_7 були повідомлені про вимоги кредиторів. Згідно відповіді приватного нотаріуса Овідіопольського районного нотаріального округу Гурської В.С. за № 93/02-14 від 03.05.2019 нею доведено до відома спадкоємців ОСОБА_7 , які прийняли спадщину претензії кредитора спадкодавця.
Відповідно до вимог п.3.5. Іпотечного договору передбачено, що якщо інше не передбачено належним чином оформленими змінами до цього договору іпотекодавець не має права відчужувати будь - яким чином Предмет іпотеки, реєструвати будь - яких фізичних осіб.
Згідно п.5.3.1. Іпотечного договору /розділ обов'язки Іпотекодавця/, без попереднього письмового погодження Іпотекодержателя, Іпотекодавець не має права реєструвати на житловій площі, яка входить до складу Предмета іпотеки, третіх осіб, в тому числі малолітніх та неповнолітніх дітей.
Тобто, встановлена іпотечним договором заборона реєструвати будь-яких фізичних осіб і третіх осіб не містить виключення заборони такої реєстрації для власника іпотечного майна, а тобто розповсюджується і на власника іпотечного майна.
Таким чином, іпотечним договором передбачена заборона реєстрація всіх осіб, без виключення.
А тому реєструючи місце проживання у предметі іпотеки, скаржник порушила заборони встановлені Іпотечним договором.
Реєстрація за апелянтом права власності на предмет іпотеки передбачає перехід до неї прав і обов'язків, передбачених іпотечним договором, в тому числі щодо дотримання встановлених цим договором заборон.
Таким чином відповідачі, звертаючись з заявами про реєстрацію місця проживання у нерухомому майні яке є предметом іпотеки, а саме у житловому будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1 свідомо порушли умови Іпотечного Договору від 11 квітня 2017 р., а також ст. 9, 10 Закону України «Про Іпотеку», ст. 628, 629 Цивільного Кодексу України.
Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими та не слугують підставою для скасування по суті правильного судового рішення.
Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Докази та обставини на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального та матеріального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді О.Ю. Карташов
Ю.П. Лозко