Номер провадження: 22-ц/813/2896/25
Справа № 947/2181/23
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б.
Доповідач Лозко Ю. П.
29.07.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Пересипка Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2024 року
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
У січні 2023 року позивач АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з вказаним вище позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 04.11.2019 року у розмірі 115 458,08 грн, з яких: 99 690,43 грн- заборгованість за тілом кредиту; 5 571,50 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 10 196,15 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву №б/н від 04 листопада 2019 року, згідно якої відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 100 000 грн. Проте відповідач зобов'язання перед АТ КБ «Приватбанк» за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 20 грудня 2022 року має заборгованість у розмірі 115 458,08 грн, з яких: 99 690,43 грн - заборгованість за тілом кредиту; 5 571,50 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 10 196,15 грн- заборгованість за простроченими відсотками.
Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що грошовими коштами Банку не користувався, такі були не санкціоновано зняті невстановленими особами 02.07.2022 року, у зв'язку із чим він того ж дня звернувся з повідомленням «102» до відділу поліції (ЖЕО №9094 від 02.07.2022 року, ВП №5ОРУП №1 ГУНП в Одеській області.
04.10.2022 року внесено відомості до ЄРДР за №12022163510000642 та розпочаті слідчі дії, досудове розслідування триває.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні вказаного вище позову АТ КБ «Приватбанк».
У апеляційній скарзі, АТ КБ «Приватбанк», посилаючись на обставини, якими обґрунтовано позов, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку суду про відмову у задоволенні позову з підстав наведених в оскаржуваному рішенні, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
За доводами скаржника, суд першої інстанції залишив поза увагою, що специфіка роботи додатку Банку «Приват24» підтверджує, саме відповідач здійснив свідомо несвідоме повідомлення третім особам своїх персональних даних (номер мобільного телефону, пароль входу до власного Приват24, номер кредитної картки, термін її дії та іншу інформацію), що забезпечило третім особам доступ до його рахунків в ПриватБанку. Так, відповідач не надав належних доказів стосовно того, що 02.07.2022 року ним не були передані третім особам особисті дані, а саме номер картки, термін її дії, CVV2 код та інше. А також відсутній доказ, що не він особисто здійснив переказ коштів зі своєї картки.
Окремо скаржниця зауважує про необхідність застосування строку позовної давності щодо заявлених позивачем вимог, оскільки останній міг довідатись про порушення свого права, коли вчиняв дії з виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13.02.2013 року по справі № 2-5566/2011, проте, з позовом Банк звернувся лише 11.11.2019 року, тобто з пропуском стоку позовної давності.
Також скаржниця вважає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, оскільки рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13.02.2013 року по справі № 2-5566/11 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором вже звернено стягнення на предмет іпотеки, визнання майна предметом іпотеки та звернення стягнення на квартиру, що належить ОСОБА_2 , в рахунок погашення того ж самого кредитного договору за цим позовом призведе до подвійного стягнення на предмет іпотеки.
Учасники справи будучи належним чином повідомленим чином про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися, із заявами про відкладення розгляду справи не зверталися, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним вимогам.
Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено того, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до статті 10 ЦПК України при розгляді справи суд керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (далі - ЄСПЛ). Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Звертаючись до суду з цим позовом банк посилався на те, що станом на 20.12.2022 року у відповідача існує заборгованість за договором у розмірі 115 458,08 грн, з яких: 99 690,43 грн- заборгованість за тілом кредиту; 5 571,50 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 10 196,15 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
З наданої позивачем виписки за договором б/н убачається, що операції з переказу грошових коштів з рахунку відповідача ОСОБА_1 , за рахунок встановленого Банком кредитного ліміту, були здійснені 02.07.2022 року.
В цей же день, відповідач ОСОБА_1 звернувся до чергової частини відділу поліції №5 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області з повідомленням на «102» про те, що за адресою: АДРЕСА_1 зняли з кредитки 100 000 грн з картки Приватбанк.
04.10.2022 року відомості про кримінальне правопорушення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування за ч.3 ст.190 КК України, що підтверджується витягом з кримінального провадження №12022163510000642. Розпочаті слідчі дії.
На час розгляду справи відповідач визнаний потерпілим у вказаному кримінальному провадженні та триває досудове розслідування.
Положеннями статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга, четверта статті 83 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб'єктів переказу, а також визначення загального порядку здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено ЗУ "Про платіжні послуги».
Відповідно до ст. 66 ЗУ «Про платіжні послуги» банки та небанківські надавачі платіжних послуг зобов'язані затвердити та дотримуватися внутрішніх правил щодо ефективного зниження та контролю за операційними ризиками, кіберризиками та ризиками безпеки, пов'язаними з наданням платіжних послуг (виконанням платіжних операцій). Надавачі фінансових, нефінансових платіжних послуг, послуг, суміжних з платіжними, і заснована ними юридична особа повинні забезпечити технологічний та програмно-апаратний захист персональних даних суб'єктів помилкових, неналежних платежів згідно з цим Законом.
Згідно зі ст. 68 ЗУ «Про платіжні системи» електронна взаємодія надавача платіжних послуг із користувачем здійснюється лише після автентифікації користувача, який є фізичною особою, або уповноваженого представника користувача, який є юридичною особою. Під час виконання автентифікації надавачі платіжних послуг зобов'язані виконувати вимоги Національного банку України щодо захисту конфіденційності та цілісності індивідуальної облікової інформації користувачів.
Зокрема, ч. 3 ст. 68 вказаного Закону передбачає, що надавачі платіжних послуг зобов'язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час:
1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації;
2) ініціювання дистанційної платіжної операції;
3) будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій).
Аналіз вказаних положень актів цивільного законодавства дає підстави для висновку, що при здійсненні операцій з використанням електронних платіжних засобів відповідальність за безпеку здійснення переказу коштів покладається як на платника, так і на емітента (банк чи іншу установу), які зобов'язані вжити всіх заходів по нерозголошенню третім особам інформації, що дає змогу виконувати платіжні операції від імені платника з використанням електронного платіжного засобу.
У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено: «Банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними».
Відповідно до пункту 7 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 (у редакції, чинній станом на 27 травня 2022 року; далі - Положення № 705), емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок (пункт 8 розділу VI Положення № 705).
Відповідно до пункту 9 розділу VI Положення № 705 користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.
Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.
Зазначені правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №537/3312/16-ц (провадження №61-17629св18), від 24 липня 2019 року у справі №753/16954/16-ц (провадження № 61-24323св18), від 01 липня 2020 року у справі №712/9107/18 (провадження №61-9877св19), від 21 квітня 2021 року у справі №751/6050/18 (провадження № 61-18544св19).
Отже, саме банк у суді першої інстанції мав подати беззаперечні докази сприяння відповідачем незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 травня 2022 року.
Крім того, на банк як на позивача відповідно до положень статей 12, 81, 177 ЦПК України покладено обов'язок надати докази на підтвердження заявлених позовних вимог.
На підтвердження позовних вимог банк у суді першої інстанції надав розрахунок заборгованості відповідача (а. с. 6-11), виписку з карткового рахунку ОСОБА_1 (а. с. 12-19), довідку про зміну умов кредитування (а. с. 20), довідку про видані ОСОБА_1 картки (а. с. 21), копію заяви ОСОБА_1 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк» (т. 1, а. с. 22-31), копію Паспорта споживчого кредиту (а. с. 32-35), витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а. с. 36), витяг з протоколу №35 засідання Правління від 20.08.2019 року, блок 7 (а.с.37-38), паспорт громадянина України ОСОБА_1 (а.с.39).
Суд першої інстанції дослідив наявні у матеріалах справи докази та матеріали кримінального провадження, надані відповідачем, надав їм правову оцінку та виснував, що встановлені на їх підставі обставини не доводять того, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції зі списання коштів з його картки 02.07.2022 року.
За обставинами цієї справи, попри протилежні доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 , як споживач діяв швидко (у день вчинення списання коштів) та оперативно, вжив заходів, які передбачені в такому випадку щодо доведення його непричетності до здійснення несанкціонованих ним дій зі списання коштів.
Тому, враховуючи положення пунктів 7-9 розділу VI Положення № 705, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач не може нести відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, а банк не довів, що ОСОБА_1 своїми діями сприяв втраті та/або незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати спірні платіжні операції.
Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що відповідні фінансові операції з грошовими коштами ОСОБА_1 на рахунках Банку здійснено з допомогою системи інтернет-банкінгу «Приват24», специфіка роботи якого свідчить про недобросовісність дій відповідача (повідомлення своїх персональних даних третім особам чи особистого здійснення відповідних платежів), колегія суддів зауважує, що позивачем, у порушення вимог ст. ст. 12, 77-81 ЦПК України, не надано суду жодних доказів, щодо інформації про дату, час і спосіб авторизації у системі «Приват24» та введенні особою, яка здійснила авторизацію, дані.
Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю зводяться до суб'єктивного тлумачення скаржником норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення цієї справи.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими зазначені вище висновки суду з якими не погоджується позивач.
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" N 2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).
Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано.
Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.
Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.
У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
М.В. Назарова