Провадження №2/748/985/25
Єдиний унікальний № 748/2001/25
22 жовтня 2025 рокум. Чернігів
Чернігівський районний суд Чернігівської області в складі:
головуючого - судді Майбороди С.М.,
при секретарі: Пасько К.П.,
з участю представника позивача - адвоката Жилінського О.В.,
відповідача ОСОБА_1 ,
представника відповідача - адвоката Підмогильної Я.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
12 червня 2025 року, відповідно до поштового відправлення, представник позивача Жилінський О.В. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визнати придбане в період шлюбу майно: транспортний засіб - автомобіль марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску, днз НОМЕР_1 , придбаний за договором купівлі-продажу від 15.10.2024, ринкова вартість на час розгляду справи якого складає 348 348 грн; транспортний засіб - автомобіль марки «OPEL ASTRA», 1993 року випуску, днз НОМЕР_2 , придбаний за договором купівлі-продажу від 21.05.2024, ринкова вартість якого на час розгляду справи складає 53 898 грн. Залишити у власності ОСОБА_1 транспортний засіб - автомобіль марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску, днз НОМЕР_1 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб - автомобіль марки «OPEL ASTRA», 1993 року випуску, днз НОМЕР_2 . Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 вартість частки спільно нажитого майна в сумі 201 123 грн, а також понесені судові витрати. В обґрунтування позову вказано, що транспортні засоби були придбані в період шлюбу. Фактично транспортні засоби перебувають у користуванні відповідача. А отже, позивач просить стягнути на її користь половину вартості транспортних засобів.
Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 02.07.2025 року провадження у справі відкрито та призначено підготовче засідання.
Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому просить залишити - автомобіль марки «OPEL ASTRA», 1993 року випуску, днз НОМЕР_2 у власності ОСОБА_2 , в іншій частині позовних вимог відмовити. У відзиві зазначено, що позивач вивезла з будинку всю побутову техніку та золото. У зв'язку з незадовільним матеріальним становищем, наявності на утриманні непрацездатних батьків відповідач не має можливості сплатити компенсацію за автомобілі, один з яких належить на праві власності позивачу. Також, у відзиві зазначено, що відповідач мав у власності автомобіль марки BMW, який був реалізований за 3000 доларів США. Також у жовтні 2024 року мати відповідача подарувала своєму сину 2000 доларів США, 14.10.2024 відповідач взяв в борг у ОСОБА_3 1000 доларів США на купівлю автомобіля марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску. За таких обставин відповідач вважає, що автомобіль марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску є його особистою приватною власністю.
Представником позивача надано відповідь на відзив, в якому зазначено про необгрунтованість доводів, вказаних у відзиві, посилаючись на те, що відповідач вказує, що його мати перебуває на його утриманні, разом з тим остання дає сину 2000 доларів США. Також вказується, що відповідачем не надано доказів, що кошти від реалізації автомобіля BMW були використані на придбання автомобіля марки «FORD FOCUS».
22 вересня 2025 року проведено підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, вказані в позовній заяві. Пояснив, що позивач перебуває за межами України та не користується автомобілями, які перебувають у віданні відповідача.
Відповідач та його представник позов не визнали, посилаючись на обставини, вказані у відзиві, просили залишити автомобіль «OPEL ASTRA», 1993 року випуску у власності позивача та відмовити в іншій частині позовних вимог. Відповідач пояснив, що автомобіль «OPEL ASTRA», 1993 року випуску, він купував по довіреності, яку оформив на себе, а отже не міг в подальшому зареєструвати даний автомобіль на себе, а тому зареєстрував на позивача ОСОБА_2 , яким вона могла також користуватись. Автомобіль BMW, який був його особистою власністю він продавав по довіреності, а потім ця особа вже його знімала з реєстрації. Автомобіль BMW продав за 3000 доларів США, мати йому подарувала 2000 доларів США, взяв у борг 1000 доларів США. Автомобіль марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску купив за 8000 доларів США. Відповідач підтвердив, що автомобіль «OPEL ASTRA», 1993 року випуску та автомобіль марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску на даний час перебувають в його користуванні. Відповідач та його представник не заперечували вартість транспортних засобів, яка була визначена стороною позивача.
В судовому засіданні були допитані свідки сторони відповідача.
Свідок ОСОБА_3 , що є сестрою відповідача, пояснила, що до неї звернувся брат ОСОБА_1 з проханням дати в борг 1000 доларів США, оскільки у нього не вистачає коштів на придбання автомобіля. Саме брат наполіг, щоб написати розписку, свою дружину він не ставив до відома про борг і сказав, що буде виплачувати сам.
Свідок ОСОБА_2 , що є матір'ю відповідача, пояснила, що десь у серпні 2024 року вона давала сину 1000 доларів США на купівлю автомобіля, потім вона спитала, чому син не купив автомобіль, він сказав, що не вистачає грошей і вона дала ще 1000 доларів США. Повідомила, що невістка не була обізнана про те, що вона давала гроші на купівлю автомобіля. З приводу користування автомобілем «OPEL ASTRA» пояснила, що не бачила щоб невістка користувалась даним автомобілем, їй було відомо, що її син щось перевозив на даному автомобілі.
Заслухавши учасників справи, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до наданої копії свідоцтва про шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 16 листопада 2023 року укладено шлюб. ( а.с.4)
Від шлюбу сторони мають малолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ( а.с.53)
На час розгляду справи шлюб між сторонами розірвано.
Як слідує з наданих витягів з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, автомобіль «OPEL ASTRA», 1993 року випуску, зареєстрований за ОСОБА_2 , 21.05 2024, автомобіль марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску, зареєстрований за ОСОБА_1 15.10.2024. ( а.с.5-6)
Відповідно до роздруківки, наданої стороною позивача, вартість автомобіль «OPEL ASTRA», 1993 року випуску, складає 53 898 грн, вартість автомобіля марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску, складає 348 348 грн. ( а.с.7-8) Визначена вартість автомобілів не оспорювалась стороною відповідача.
Стороною відповідача надана відповідь територіального сервісного центру № 7441, в якій зазначається про реєстрацію транспортного засобу на ім'я ОСОБА_6 , а саме 10.12.2019 зареєстровано транспортний засіб BMW 316, 2000 року випуску; 19.10.2024 по договору купівлі-продажу перереєстровано на іншу особу. ( а.с.38)
Відповідно до довідки Михайло-Коцюбинської селищної ради від 30.06.2025 ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_1 , фактично проживає в АДРЕСА_1 . ( а.с.52)
Відповідно до копії свідоцтва про народження батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . ( а.с.54)
Як слідує з копії наданої розписки ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 1000 доларів США 14.10.2024, які зобов'язується повернути в строк до 31.10.2025. ( а.с.55)
Відповідно до довідки про доходи у період з січня по червень 2025 року ОСОБА_1 отримав за основним місцем роботи заробітну плату в розмірі 172 647,29 грн. ( а.с.58)
З копій пенсійних посвідчень слідує, що ОСОБА_7 отримує пенсію по інвалідності 2 групи, ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності 2 групи. ( а.с.59)
Відповідно до наданої платіжної інструкції ОСОБА_1 перерахував на рахунок ОСОБА_2 7035,18 грн як аліменти на дитину 31.07.2025. ( а.с.60)
З наданого повідомлення Державної прикордонної служби України слідує , що ОСОБА_9 22.06.2025 виїхав за межі України. ( а.с.61)
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 334 цього ж Кодексу).
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а вразі недосягнення згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
У справі № 917/1307/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Враховуючи те, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб, такі обставини входять до предмета доказування в справі про поділ майна подружжя.
У статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а в разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Частина четверта статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
За системним тлумаченням частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Судам також роз'яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків.
Так, відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 зазначила, що згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов'язковою. За змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі.
ОСОБА_1 не заперечував, що автомобіль марки «OPEL ASTRA», 1993 року випуску є спільним сумісним майном подружжя. Разом з тим, вказував, що автомобіль марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску є його особистою приватною власністю, оскільки даний автомобіль придбаний в період шлюбу за його власні кошти, які він отримав від продажу свого автомобіля BMW, від матері як подарунок та за кошти від позики.
Разом з тим, виходячи з наданих ОСОБА_1 документів, в ході судового розгляду, суд вважає, що останнім не спростовано, що автомобіль марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску, придбаний в період шлюбу з ОСОБА_2 за їхні спільні кошти та що він є їхньою спільною сумісною подружньою власністю.
Так, автомобіль марки «FORD FOCUS» придбаний, виходячи з витягу з Єдиного державного реєстру 15.10.2024, разом з тим, автомобіль BMW 316, який перебував у власності відповідача з 2019 року відчужений за договором купівлі-продажу 19.10.2024, що не доводить того, що кошти, які ОСОБА_1 отримав від продажу автомобіля BMW були використані на купівлю автомобіля марки «FORD FOCUS». При цьому стороною позивача зазначена обставина заперечується. Також не є беззаперечним доказом те, що 2000 доларів США, які надала мати відповідачу були використані саме на придбання автомобіля марки «FORD FOCUS». Крім того, як стверджує відповідач мати перебуває на його утриманні, разом з тим вона надає кошти сину на купівлю автомобіля, що викликає сумнів в достовірності такого доказу як покази свідка ОСОБА_2 щодо дарування сину значної суми коштів на купівлю автомобіля. Кошти, які отримані одним з подружжя в борг, не свідчать про те, що дані грошові кошти є особистою приватною власністю одного з подружжя.
Таким чином, автомобіль марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску є спільною сумісною власністю подружжя. При цьому в судовому засіданні встановлено, що даний автомобіль було придбано саме в інтересах сім'ї, для виїзду у місто.
Як встановлено в ході судового розгляду з пояснень представника позивача, відповідача, досліджених матеріалів, автомобіль марки «OPEL ASTRA», 1993 року випуску дійсно був зареєстрований на позивача, але з підстав того, що відповідач не міг зареєструвати даний автомобіль на себе. Фактично даним автомобілем користувався ОСОБА_1 з метою перевезення різних речей та продуктів. Позивач виїхала за межі України, не має наміру використовувати даний автомобіль, який перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 .. Позивач не виявила бажання користуватись автомобілем марки «OPEL ASTRA», 1993 року випуску. За таких підстав, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд не вважає доцільним залишати у власності позивача автомобіль марки «OPEL ASTRA», 1993 року випуску. При цьому відповідач також не буде позбавлений можливості продати даний транспортний засіб.
З урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, доводів позову, меж заявлених позовних вимог, заперечень відповідача щодо спільності придбання одного з транспортних засобів, відсутності доказів на підтвердження права особистої приватної власності на автомобіль марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску, суд прийшов до висновку про визнання спільною сумісною власністю подружжя транспортних засобів - автомобіля марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску, днз НОМЕР_1 , автомобіля марки «OPEL ASTRA», 1993 року випуску, днз НОМЕР_2 . З урахуванням того, що позивач не користувалась та не має бажання користуватись автомобілем марки «OPEL ASTRA», 1993 року випуску, який фактично перебуває в користуванні відповідача, суд прийшов до висновку про визнання за ОСОБА_1 права власності на автомобіль марки «OPEL ASTRA», 1993 року випуску, днз НОМЕР_2 . Також, слід залишити у власності ОСОБА_1 автомобіль марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску, днз НОМЕР_1 .
Відповідно до ч.3 ст.372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Отже, підлягає припиненню право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на автомобіль марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску, днз НОМЕР_1 та автомобіль марки «OPEL ASTRA», 1993 року випуску, днз НОМЕР_2 .
Оскільки суд прийшов до висновку, що зазначені автомобілі є спільною сумісною власністю подружжя, які залишаються у власності відповідача, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація вартості 1/2 частки вартості транспортних засобів марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску, днз НОМЕР_1 та марки «OPEL ASTRA», 1993 року випуску, днз НОМЕР_2 в розмірі 201 123 грн. При цьому, в даному випадку при присудженні матеріальної компенсації одному з подружжя при поділі майна не враховується матеріальний стан іншого подружжя.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2011 грн 23 коп.
Згідно з положеннями частин першої-п'ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20.
Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України.
Звертаючись до суду з позовом представник позивача просив стягнути з відповідача понесені витрати надання професійної правничої допомоги в розмірі 18 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача було надано ордер, копію договору про надання правничої допомоги №03/25 від 04 червня 2025 року, квитанція № 03/25 від 12.06.2025 на суму 18 000 грн, розрахунок оплати витрат на правничу допомогу, який включає надання консультацій на суму 1500 грн, складання позовної заяви на суму 5500 грн, здійснення представництва в суді на суму 11 000 грн. ( а.с.9-12)
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням того, що надання усної консультації щодо подання позову за своєю суттю є послугою організаційного характеру, з урахуванням об'єму викладених позовних вимог, реального часу затраченого адвокатом на виготовлення позовної заяви, кількості наданих додатків до позову, часу участі представника позивача в судовому засіданні, того, що договір укладено на надання правничої допомоги, що пов'язана з розглядом справ, втому числі про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, з урахуванням дотримання критерію розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу 12 000,00 грн.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. 328, 364, 368, 372 ЦК України, ст.57, 60, 69, 71 Сімейного кодексу України, -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя транспортні засоби - автомобіль марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску, днз НОМЕР_1 , автомобіль марки «OPEL ASTRA», 1993 року випуску, днз НОМЕР_2 .
Залишити у власності ОСОБА_1 автомобіль марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску, днз НОМЕР_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки «OPEL ASTRA», 1993 року випуску, днз НОМЕР_2 .
Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на автомобіль марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску, днз НОМЕР_1 та автомобіль марки «OPEL ASTRA», 1993 року випуску, днз НОМЕР_2 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частки вартості транспортних засобів марки «FORD FOCUS», 2017 року випуску, днз НОМЕР_1 та марки «OPEL ASTRA», 1993 року випуску, днз НОМЕР_2 в розмірі 201 123 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 2011 грн 23 коп. та 12 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 30 жовтня 2025 року.
Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса : АДРЕСА_2 .
Відповідач : ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації : АДРЕСА_1 і.
Суддя С. М. Майборода