Справа № 758/1013/25 Головуючий у 1 інстанції: Левицька Я.К.
Провадження № 22-ц/824/15898/2025 Доповідач: Шебуєва В.А.
28 жовтня 2025року м. Київ
Київський апеляційний суд в складіколегії суддів:
судді-доповідача Шебуєвої В.А.,
суддів Кафідової О.В., Оніщука М.І.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу адвоката Романенка Михайла Едуардовича, який діє від імені та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс», на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року, ухвалене в м. Києві в складі судді Левицької Я.К., в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
В січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс» (далі - ТОВ «ДіджиФінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначило, що 03 квітня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5146797. 10 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДіджиФінанс» укладено договір відступлення прав вимоги № 06Т, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «ДіджиФінанс» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, зокрема, до ОСОБА_1 у сумі 55 652,28 грн., з яких: 12 441,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 42 056,28 грн. - сума заборгованості за відсотками, 1 155,00 грн. - заборгованість за комісійними винагородами. ТОВ «ДіджиФінанс» просило стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість.
Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року в задоволенні позову ТОВ «ДіджиФінанс» відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ТОВ «ДіджиФінанс» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про недоведеність укладення ОСОБА_1 кредитного договору № 5146797 від 03 квітня 2021 року з ТОВ «Мілоан». Зазначає, що 03 квітня 2021 року в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» відповідачем подано заявку на отримання кредиту № 5146797. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства URL: https://miloan.ua/. ТОВ «Мілоан» направило ОСОБА_1 SMSповідомлення на номер телефону НОМЕР_1 , який був вказаний ним у договорі, а також одноразовий ідентифікатор F95131. Введенням одноразового ідентифікатору відповідач підтвердив прийняття умов договору. Якщо номер телефону НОМЕР_1 , що вказаний в кредитному договорі увести в поле створення повідомлення у застосунку «Viber» через функціонал месенджера, то під час такої дії виводиться ім'я користувача - « ОСОБА_2 », що є додатковим підтвердженням належності номера телефону відповідачу та отримання ним від товариства одноразового ідентифікатора. Наявний як додаток до позовної заяви PDF-файл при завантаженні та відкритті за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення для читання PDF-файлів дає змогу переконатися у наявності кваліфікованого електронного підпису та містить одноразовий ідентифікатор, що візуалізується на першому аркуші договору про споживчий кредит. Апелянт звертає увагу на те, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт ТОВ «Мілоан» за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір між ТОВ «Мілоан» та відповідачем не був би укладений. Суд також помилково вважав недоведеним надання відповідачу кредиту ТОВ «Мілоан» на підставі кредитного договору № 5146797 від 03 квітня 2021 року. Суд відхилив платіжне доручення № 42997430 від 03 квітня 2021 року, копія якого знаходиться в матеріалах справи. Суд першої інстанції вказав, що вказане платіжне доручення не містить номера рахунку, найменування банку отримувача, відмітки банку про здійснення безготівкової операції. Суд не врахував, що ТОВ «Мілоан», яке надавало кошти, не є банківською установою та нездійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб. Платіжне доручення містить усі необхідні для перерахування коштів реквізити сторін, дату здійснення операції, платіжну систему, чітке призначення платежу: «кошти згідно договору 5146797». Матеріали справи не містять доказів того, що банківська картка з відповідним номером відповідачу не належить.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України справа призначена до розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи документами.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого додаткового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ТОВ «ДіджиФінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, надавши копію анкети-заяви на кредит № 5146797 від 03 квітня 2021 року та договору про споживчий кредит № 5146797 від 03 квітня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .
Відповідно до вказаного договору ТОВ «Мілоан» зобов'язалося надати ОСОБА_1 кредит на наступних умовах: кредит в розмірі 15 000,00 грн, строком на 30 днів з 03 квітня 2021 року, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 03 травня 2021 року; комісія за надання кредиту 1 155 грн., яка нараховується за ставкою 7,70 % від суми кредиту одноразово; проценти за користування кредитом 4 725 грн., які нараховуються за ставкою 1,05% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
10 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ДіджиФінанс» укладено договір відступлення прав вимоги № 06Т.За умовами договору ТОВ «Мілоан» передало (відступило) новому кредитору ТОВ «ДіджиФінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ДіджиФінанс» прийняло належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників. Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу № 06Т від 10 серпня 2021 року ТОВ «ДіджиФінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 55 652,28 грн., з яких 12 441 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 42 056,28 грн. - сума заборгованості за відсотками, 1 155 грн. - сума заборгованості за комісією.
З'ясувавши обставини прави, дослідивши на явні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ДіджиФінанс». Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції.
Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
На підтвердження законності та обґрунтованості позовних вимог ТОВ «ДіджиФінанс» надало суду копії договору про споживчий кредит № 5146797 від 03 квітня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , Паспорта споживчого кредиту № 5146797 та Анкети-заяви на кредит № 5146797 від 03 квітня 2021 року (а.с. 48-58).
У договорі зазначено, що він укладений в електронній формі та підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
Разом з тим, ТОВ «ДіджиФінанс» не надало суду належних та допустимих доказів надсилання ОСОБА_1 електронного повідомлення на укладення електронного договору, вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, реєстрації, створення особистого кабінету та проведення ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
На підтвердження перерахування коштів за кредитним договором у сумі 15 000 грн. ОСОБА_1 ТОВ «ДіджиФінанс» надало платіжне доручення ТОВ «Мілоан» № 42997430 від 03 квітня 2021 року (а.с. 29).
Проте вказане платіжне доручення не може вважатися належним доказом надання ОСОБА_1 кредиту на підставі вказаного договору, оскільки воно не відповідає за формою та змістом вимогам, установленим постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» у відповідній редакції. Надана ТОВ «ДіджиФінанс» копія платіжного доручення не містить відмітки банку або іншої уповноваженої установи про проведення платежу.
В матеріалах справи відсутні докази, що рахунок 536354*50, на який згідно вказаного платіжного доручення здійснювалося перерахування коштів, належить саме ОСОБА_1
ТОВ «ДіджиФінанс» не надало суду жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження переказу коштів на рахунок ОСОБА_1 на підставі договору про споживчий кредит № 5146797 від 03 квітня 2021 року, а також документів, які б надавали можливість ідентифікувати належність відповідних рахунків відповідачу. Як кредитор саме ТОВ «ДіджиФінанс» мало надати суду відповідні докази.
Частиною 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову в позові ТОВ «ДіджиФінанс».
Колегія суддів відхиляє посилання представника ТОВ «ДіджиФінанс» на подання відповідачем 03 квітня 2021 року в особистому кабінеті на офіційному веб-сайті ТОВ «Мілоан» заявки на отримання кредиту № 5146797, отримання ним SMS повідомлення на номер телефону НОМЕР_1 , одноразового ідентифікатора F95131, та підтвердження ним прийняття умов договору, оскільки такі посилання не ґрунтуються на належних і допустимих доказах.
Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив посилання ТОВ «ДіджиФінанс» на платіжне доручення ТОВ «Мілоан» № 42997430 від 03 квітня 2021 року, як доказ надання відповідачу кредиту за договором про споживчий кредит № 5146797 від 03 квітня 2021 року. Таке платіжне доручення було сформоване самим ТОВ «Мілоан», воно не містить повної інформації про банківські реквізити та відміток фінансової установи про його виконання, що не дозволяє достовірно встановити факт перерахування ТОВ «Мілоан» грошових коштів на підставі договору кредиту на рахунок відповідача.
Доводи апеляційної скарги представника ТОВ «ДіджиФінанс» не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. Суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга ТОВ «ДіджиФінанс» підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Романенка Михайла Едуардовича, який діє від імені та в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ДіджиФінанс», залишити без задоволення, а заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Шебуєва В.А.
Судді Кафідова О.В.
Оніщук М.І.