27 жовтня 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 824/61/25
номер провадження №22-вк/824/62/2025
Київський апеляційний суд у складі головуючого судді судової палати з розгляду цивільних справ Лапчевської О.Ф., за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасників справи: представників заявника Годлевської В.С., Волкова О.Ю.,
представника боржника Богдан Ю.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за заявою представника Департаменту автомобільних доріг Міністерства інфраструктури Грузії - Годлевської Вероніки Сергіївни про визнання і надання дозволу на виконання на території України фінального (остаточного) рішення Міжнародного арбітражного суду м. Париж Міжнародної торгової палати від 19 травня 2022 року
у справі за позовом Департаменту автомобільних доріг Міністерства інфраструктури Грузії до товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», -
Заявник звернулась до апеляційного суду зі вказаною заявою. В обґрунтування заяви вказувала на те, що 19 травня 2022 року міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати ухвалив фінальне (остаточне) арбітражне рішення у справі МТП №24638/МНМ/НВН за позовом Департаменту проти Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "АЛЬТКОМ". 16 серпня 2022 року до Арбітражного Рішення були внесені виправлення та зміни в частині присуджених на користь Департаменту відсотків, що підлягають сплаті Боржником та визначені у п. 514, 516, 520, 541(b)-(e), (g), (k), 541(1), шляхом прийняття відповідного Доповнення до Арбітражного Рішення. Справу МТП № 24638/МНМ/НВН було розглянуто відповідно до Арбітражного регламенту Міжнародної торгової палати, чинного з 1 березня 2017 року. Місцем арбітражу було м. Париж, Франція, про що безпосередньо вказано у самому Арбітражному Рішенні. Обидві Сторони брали учать в арбітражному провадженні в особі своїх представників.
Боржник ТОВ «Шляхове будівництво «АЛЬТКОМ», представник Павлячєв С.В. подав клопотання про відмову у задоволенні заяви. Боржник наполягав на відмові у визнанні та виконанні арбітражного рішення, посилаючись на те, що Арбітражне рішення від 19 травня 2022 року та Доповнення від 16 серпня 2022 року нібито є двома окремими рішеннями, через що заява подана з недоліками, а також на те, що строк довіреності представника ОСОБА_1 сплив 03 серпня 2020 року, внаслідок чого боржник нібито був позбавлений можливості подати пояснення, докази та заперечувати позицію позивача, особливо з урахуванням бойових дій у Маріуполі з 24 лютого 2022 року та окупації території з 05 березня 2022 року, що унеможливило реалізацію процесуальних прав.
В судовому засіданні представники заявника Годлевська В.С., Волков О.Ю. наполягали на задоволенні заяви, посилаючись на дотримання всіх вимог Нью-Йоркської конвенції 1958 року, ст.ст. 474-479 ЦПК України, ст.ст. 35-36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», належне надання документів (оригінали/копії рішення, доповнення, арбітражної угоди, переклади), активну участь боржника в арбітражі через уповноваженого представника (довіреності від 03.08.2019, 13.07.2020, 05.07.2021, кореспонденція від 14.07.2020 та 11.07.2021), завершення стадії подання заяв по суті до 05 листопада 2021 року (до початку повномасштабного вторгнення), подання коментарів боржником 28 червня 2022 року щодо клопотання про виправлення, а також на те, що доповнення є невід'ємною частиною рішення відповідно до ст. 36 Регламенту МТП (практика ВС: постанови від 02.05.2024 № 824/131/23, від 14.01.2021 № 824/117/20); представник боржника (Богдан Ю.В.) підтримувала клопотання, наполягаючи на порушенні ст. V(1)(b) Конвенції та публічного порядку.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення заявників та заперечення боржника, суд доходить висновку про те, що заява підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 19 травня 2022 року міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати ухвалив фінальне (остаточне) арбітражне рішення у справі МТП №24638/МНМ/НВН за позовом Департаменту проти Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "АЛЬТКОМ". 16 серпня 2022 року до Арбітражного Рішення були внесені виправлення та зміни в частині присуджених на користь Департаменту відсотків, що підлягають сплаті Боржником та визначені у п. 514, 516, 520, 541(b)-(e), (g), (k), 541(1), шляхом прийняття відповідного Доповнення до Арбітражного Рішення. Справу МТП № 24638/МНМ/НВН було розглянуто відповідно до Арбітражного регламенту Міжнародної торгової палати, чинного з 1 березня 2017 року. Місцем арбітражу було м. Париж, Франція, про що безпосередньо вказано у самому Арбітражному Рішенні. Обидві Сторони брали учать в арбітражному провадженні в особі своїх представників.
Україна, Грузія та Франція є країнами-підписантами Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень. Україна ратифікувала Конвенцію 10 жовтня 1960 року (вступила в силу 10 січня 1961 року), Грузія приєдналась до Конвенції 2 червня 1994 року (вступила в силу 31 серпня 1994 року), Франція ратифікувала Конвенцію 26 червня 1959 року (вступила в силу 24 вересня 1959 року).
Отже, Арбітражне Рішення, винесене у Франції, у спорі між грузинською та українською сторонами повинно визнаватись і виконуватись в Україні на підставі ч. 1 ст. 474 ЦПК України та на підставі Конвенції, з урахуванням ст.ст. 35 та 36 Закону про МКА.
Статтею 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.
Частиною 1 статті 82 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що визнання та виконання рішень, визначених у статті 81 цього Закону, здійснюється у порядку, встановленому законом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» Арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36.
Визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу - це поширення законної сили такого рішення на територію України і застосування засобів примусового виконання в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Порядок розгляду і вирішення заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу визначені в Главі 3 Розділу ІХ ЦПК України «Визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражів в Україні, надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів».
У відповідності до ч. 1 ст. 474 ЦПК України рішення міжнародного комерційного арбітражу (якщо його місце знаходиться за межами України), незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається та виконується в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У разі якщо визнання та виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше (ч. 2 ст. 474).
Вирішуючи питання про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд не може оцінювати, чи законним є прийняте рішення, обговорювати його правильність по суті чи вносити будь-які зміни до його змісту, а перевіряє лише дотримання строків звернення з клопотанням, дотримання вимог процесуального закону щодо його форми і змісту та наявність обставин, які можуть бути підставою для відмови в задоволенні заяви.
Крім того, визнання та виконання арбітражних рішень регулюється також Конвенцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року (Нью-Йорк) (далі -Конвенція), яка набрала чинності для України з 08 січня 1961 року, та членами якої є Швейцарія та Сполучене Королівство Велика Британія.
Нью-Йоркська конвенція встановлює, що кожна Договірна Держава визнає арбітражні рішення як обов'язкові і приводить їх до виконання згідно з процесуальними нормами тієї території, де запитується визнання і приведення у виконання цих рішень, на умовах, викладених у нижченаведених статтях Конвенції.
Стаття 4 Конвенції, що для визнання і приведення у виконання рішення іноземного арбітражного суду сторона, яка просить про таке визнання і виконання, при подачі відповідного прохання надає: a) належним чином засвідчений оригінал арбітражного рішення або належним чином завірену копію такого; b) оригінал арбітражної угоди або її належним чином засвідчену копію. Якщо арбітражне рішення або угода викладені не офіційною мовою тієї країни, де порушене клопотання про визнання і приведення у виконання рішення, також надається переклад цих документів на офіційну мову. Переклад засвідчується офіційним чи присяжним перекладачем чи дипломатичною або консульською установою.
Перевіряючи дотримання вище викладених вимог, судом встановлено, що трирічний строк на подання заяви про визнання та надання дозволу на виконання вказаного рішення дотримано, до заяви стягувачем долучено документи у відповідності до переліку, визначеного статтею 4 Конвенції, що узгоджуються з положеннями ст. 476 ЦПК України та ст. 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж».
Окрім того, перелік підстав для відмови у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу визначено в статті 478 ЦПК України.
Так, статтею 478 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у визнанні і наданні дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть суду доказ того, що: а) одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або б) сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або в) рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або г) склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; ґ) або рішення ще не стало обов'язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або 2) якщо суд визнає, що: а) відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або б) визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.
Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року, презюмуючи обов'язковість арбітражного рішення, також передбачає вичерпний, що не підлягає розширеному тлумаченню, перелік підстав, за яких компетентний суд може відмовити у визнанні та виконанні арбітражного рішення.
Згідно статті 5 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року, у визнанні і приведенні у виконання арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямовано, лише у разі, якщо ця сторона надасть компетентній владі за місцем порушеного клопотання про визнання і приведення рішення у виконання докази того, що: a) сторони в арбітражній угоді, за принципами застосовуваного до них закону, в будь-якій мірі були недієздатними або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутності вказівки про таке підпорядкування, згідно із законом країни, де рішення було винесено, або b) сторона, проти якої винесено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд або з інших причин не могла подати свої пояснення, або c) вказане рішення винесено у спорі, не передбаченому або не підпадаючому під дію положень арбітражної угоди або арбітражного застереження в договорі, або містить висновки з питань, що виходять за межі арбітражної угоди або арбітражного застереження в договорі, з тим, однак, що у разі, якщо висновки з питань, охоплених арбітражною угодою або застереженням, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою або застереженням, то та частина арбітражного рішення, яка містить висновки з питань, охоплених арбітражною угодою або арбітражним застереженням в договорі, може бути визнана і виконана, або d) склад арбітражного органу або арбітражний процес не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї країни, де мав місце арбітраж, або е) рішення ще не стало остаточним для сторін або було скасовано або призупинено його виконання компетентною владою країни, де воно було винесено, або країни, закон якої застосовувався. У визнанні та приведенні у виконання арбітражного рішення може бути також відмовлено, якщо компетентна влада країни, в якій порушується клопотання про визнання і приведення у виконання рішення, дійде висновку, що: a) об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законами цієї країни, або b) визнання і приведення у виконання цього рішення суперечать публічному порядку цієї країни.
Стаття 36 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» також передбачає, що у визнанні або у виконанні арбітражного рішення, незалежно від того, в якій державі воно було винесено, може бути відмовлено лише: 1) на прохання сторони, проти якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть компетентному суду, у якого просить визнання або виконання, доказ того, що: - одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у статті 7, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за законом держави, де рішення було винесено; або - сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснення; або - рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди; проте, якщо постанови з питань, охоплених арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або - склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або - рішення ще не стало обов'язковим для сторін, або було скасовано, або його виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було прийнято; або 2) якщо суд визнає, що: - об'єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством України; або - визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України.
Тягар доведення наявності підстав для відмови у визнанні і виконанні арбітражного рішення покладається на сторону, яка заперечує проти заяви стягувача.
Суд вказує на те, що спірні правовідносини в межах розгляду цієї справи ґрунтуються на домовленості сторін (на договірних засадах), з яких не вбачається застосування норми права іноземної держави, яка суперечить та вступає в колізію з чинним цивільним законодавством України.
Окрім того, підстави, наведені в пункті 2 статті V Нью-Йоркської конвенції, охороняють публічні інтереси держави, в якій подано клопотання про примусове виконання, та, відповідно, суди вправі використовувати їх ex officio, тобто в силу власних зобов'язань суду держави, після подання заяви про визнання й звернення до виконання арбітражного рішення.
Тобто суд держави, в якій подане таке клопотання, зобов'язаний ex officio, згідно з природою власних повноважень та його правовим статусом у державі, перевірити за власною ініціативою та в обов'язковому порядку дотримання публічного порядку в кожному випадку, незалежно від того, чи посилається сторона, яка заперечує проти визнання та звернення до виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, на предмет існування названих перешкод для такого звернення і його задоволення судом.
Такі обов'язки покладаються на суд держави, який діє від її імені, реалізуючи владні повноваження від імені країни як публічно-правового утворення.
Верховний Суд у правовій позиції, викладеній у справі №519/15/17, наголошує, що суди зобов'язані здійснити перевірку того, чи призведе до порушення публічного порядку України саме визнання і звернення до виконання цього арбітражного рішення.
З'ясування цього питання за своїм змістом є значно ширшим, ніж вирішення питання того, чи є правочин, укладений між сторонами арбітражного провадження, таким, що порушує публічний порядок України. Порушень судом не встановлено.
Доводи заперечень, суд відхиляє оскільки аргументи боржника не відповідають вичерпному переліку підстав ст. 478 ЦПК України та ст. V Конвенції. Твердження про два окремі рішення спростовується ст. 36 Регламенту МТП, якою доповнення є невід'ємною частиною рішення (виправлення друкарської помилки - видалення слова «annual»), що підтверджується текстом доповнення (дата 16.08.2022 на с. 15), сертифікатом Секретаріату МТП від 30.04.2025 та практикою ВС (постанови від 02.05.2024 № 824/131/23, від 14.01.2021 № 824/117/20).
Твердження про позбавлення можливості подати пояснення через сплив довіреності 03.08.2020 також спростовується поданими доказами (довіреності від 03.08.2019, 13.07.2020, 05.07.2021, кореспонденція від 14.07.2020 та 11.07.2021), активною участю представника ОСОБА_1 (слухання 29.06-02.07.2021, коментарі 28.06.2022), завершенням стадії подання заяв по суті до 05.11.2021 (до повномаштабного вторгнення), відсутністю заперечень боржника в арбітражі щодо повноважень; посилання на бойові дії та окупацію Маріуполя не є поважною причиною, оскільки ключові процесуальні дії завершено до 24.02.2022, боржник брав участь у подальшій кореспонденції, а зміна адреси на Ладижинку відбулася лише 15.11.2022. Отже, боржник не довів жодної підстави ст. V(1)(b) Конвенції, тягар доказування покладається на нього, публічний порядок не порушено (відсутність загрози суверенітету, конституційним правам чи фундаментальним принципам, постанова ВС № 519/15/17).
Додатково, окремо судом було також досліджено питання відсутності довіреності, на що було повідомлено, що кожного року було продовжено її дію про що надали довіреності, додатково долучені до матеріалів справи від 2019, 2020, 2021 років.
З огляду на викладене, зважаючи на відсутність визначених статтею 36 ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж», статтею 478 ЦПК України та Конвенцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень від 10 червня 1958 року підстав для відмови в задоволенні заяви про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, суд заяву задовольняє.
Згідно з ч. 1 ст. 479 ЦПК України суд постановляє ухвалу про визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу.
Керуючись ст. 479 ЦПК України, суд, -
Заяву представника Департаменту автомобільних доріг Міністерства інфраструктури Грузії - Годлевської Вероніки Сергіївни про визнання і надання дозволу на виконання на території України фінального (остаточного) рішення Міжнародного арбітражного суду м. Париж Міжнародної торгової палати від 19 травня 2022 року у справі за позовом Департаменту автомобільних доріг Міністерства інфраструктури Грузії до товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» - задовольнити.
Визнати та надати дозвіл на виконання на території України Арбітражного Рішення, винесеного складом арбітражного суду (головуючою пані Мелані ван Левен [Ms. Melanie van Leeuwen], та арбітрами доктором Бернхардом Бергером [Dr. Bernhard Berger], та доктором Саймоном Габрієлем [Dr. Simon Gabriel]) відповідно до Регламенту Міжнародної торгової палати у м. Париж, Франція 19 травня 2022 року у справі МТП № 24638/МНМ/НВН із врахуванням змін, внесених Доповненням до Арбітражного Рішення від 16 серпня 2022 року, за позовом Департаменту автомобільних доріг Міністерства регіонального розвитку та інфраструктури Грузії проти Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "АЛЬТКОМ".
Видати виконавчий лист на виконання вищевказаного Арбітражного Рішення, винесеного відповідно до Регламенту Міжнародної торгової палати у справі МТП № 24638/МНМ/НВН із врахуванням змін, внесених Доповненням до Арбітражного Рішення від 16 серпня 2022 року, та стягнути з Боржника на користь Заявника: 153 277,14 доларів США (сто п'ятдесят три тисячі двісті сімдесят сім доларів США та чотирнадцять центів), 19 606 661,20 євро (дев'ятнадцять мільйонів шістсот шість тисяч шістсот шістдесят один євро та двадцять євроцентів) та 1 613 731,08 грузинських ларі (один мільйон шістсот тринадцять тисяч сімсот тридцять один ларі та вісім тетрі), а також:
Прості відсотки на суму 18 388 910,51 євро (вісімнадцять мільйонів триста вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот десять євро та п'ятдесят один євроцент), нараховані починаючи з 27 листопада 2017 року за ставкою EURIBOR за 12 місяців + 2% до дати повної та остаточної оплати;
Прості відсотки па суму 14 209,24 євро (чотирнадцять тисяч двісті дев'ять євро та двадцять чотири євроценти), нараховані починаючи з 27 листопада 2017 року за ставкою EURIBOR за 12 місяців + 2% до дати повної та остаточної оплати;
Прості відсотки на суму 32 144,15 ларі (тридцять дві тисячі сто сорок чотири ларі та п'ятнадцять тетрі), нараховані починаючи з 27 листопада 2017 року за річною ставкою 7,78% до дати повної та остаточної оплати;
Прості відсотки на суму 63 355,77 євро (шістдесят три тисячі триста п'ятдесят п'ять євро та сімдесят сім євроцентів), нараховані починаючи з 27 листопада 2017 року за ставкою EURIBOR за 12 місяців + 2% до дати повної та остаточної оплати;
Прості відсотки на суму 143 323,42 ларі (сто сорок три тисячі триста двадцять три ларі та сорок два тетрі), нараховані починаючи з 27 листопада 2017 року за річною ставкою 7,78% до дати повної та остаточної оплати;?
Прості відсотки на суму 339 267,13 євро (триста тридцять дев'ять тисяч двісті шістдесят сім євро та тринадцять євроцентів), нараховані починаючи з 27 листопада 2017 року за ставкою EURIBOR за 12 місяців + 2% до дати повної та остаточної оплати;
Прості відсотки на суму 767 490,10 ларі (сімсот шістдесят сім тисяч чотириста дев'яносто ларі та десять тетрі), нараховані починаючи з 27 листопада 2017 року за річною ставкою 7,78% до дати повної та остаточної оплати;
Прості відсотки на суму 523 728,55 євро (п'ятсот двадцять три тисячі сімсот двадцять вісім євро та п'ятдесят п'ять євроцентів), нараховані починаючи з 27 листопада 2017 року за ставкою EURIBOR за 12 місяців + 2% до дати повної та остаточної оплати;
Прості відсотки на суму 609 994,04 ларі (шістсот дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто чотири ларі та чотири тетрі), нараховані починаючи з 27 листопада 2017 року за річною ставкою 7,78% до дати повної та остаточної оплати;
Прості відсотки на суму 60 779,37 ларі (шістдесят тисяч сімсот сімдесят дев'ять ларі та тридцять сім тетрі), нараховані починаючи з 27 листопада 2017 року за річною ставкою 7,78% до дати повної та остаточної оплати;
Прості відсотки на суму 277 190 євро (двісті сімдесят сім тисяч сто дев'яносто євро), нараховані починаючи з дати винесення Арбітражного Рішення (19 травня 2022 року) за ставкою EURIBOR за 12 місяців + 2% до дати повної та остаточної оплати;
Прості відсотки на суму 153 277,14 доларів США(сто п'ятдесят три тисячі двісті сімдесят сім доларів США та чотирнадцять центів), нараховані починаючи здати винесення Арбітражного Рішення (19 травня 2022 року) за ставкою LIBOR у доларах США за 12 місяців + 2% до дати повної та остаточної оплати.
Судові витрати у розмірі 1514 грн судового збору стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "АЛЬТКОМ" на користь Департаменту автомобільних доріг Міністерства інфраструктури Грузії.
Ухвала суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до цього суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст ухвали складено 29.10.2025 року.
Суддя Лапчевська О.Ф.