справа №464/7871/23 Головуючий у І інстанції - Сенько М.Ф.
апеляційне провадження №22-ц/824/13194/2025 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
14 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування,-
установив:
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовом до ПрАТ «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 05 червня 2021 року близько о 00 год 15 хв на автодорозі Львів-Ужгород, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу автомобіля «БМВ Х-3» р.н. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 на пішохода, внаслідок чого отримав тілесні ушкодження ОСОБА_3 , від яких помер на місці даної пригоди.
За фактом вказаної ДТП було розпочато кримінальне провадження №12021140000000585, яке перебувало у провадженні слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту Головного управління Національної поліції у Львівській області, з попередньою правовою кваліфікацією за ч.2 ст.286 КК України.
Цивільно-правова відповідальність володільця автомобіля BMW X3 реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована в АТ «СГ «ТАС» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АP9222005.
31 грудня 2021 року кримінальне провадження закрито за відсутності у діях водія складу злочину.
29 листопада 2021 року його мати ОСОБА_4 звернулася до АТ «СГ «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування. На підставі чого була зареєстрована страхова справа №86485.
Листом АТ «СГ «ТАС» за №56/06 від 11 лютого 2022 року повідомили ОСОБА_4 про необхідність надати належним чином завірену копію свідоцтва про смерть та оригінали розрахункової документації, що підтверджують витрати по похованні та заповнену заяву про склад сім'ї.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
Після смерті ОСОБА_4 заведена спадкова справа 17 червня 2022 року за №17/2022 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Філатовою А.О. на підставі його заяви, як спадкоємця.
З огляду на довідку приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Філатової А.О. він є єдиним спадкоємцем всього майна після смерті матері ОСОБА_4 .
Вказував, що звернувся до суду з даним позовом через неналежне виконання відповідачем умов договору.
Просив суд, стягнути з ПрАТ «СГ«ТАС» на його користь, як спадкоємця ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 72000 грн., шкоду заподіяну смертю потерпілого (утриманцю) в сумі 216000 грн., витрати на поховання у сумі 13950 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року зазначений вище позов задоволено.
Стягнуто з ПрАТ «СГ«ТАС» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 72000 грн., шкоду заподіяну смертю потерпілого (утриманцю) в сумі 216000 грн., витрати на поховання у сумі 13950 грн., а всього 301950 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ПрАТ «СГ«ТАС» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також неправильне дослідження наданих позивачем доказів.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ОСОБА_5 в порушення ст. 33.1., п. 35.1., п. 35.2. ст. 35 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не було надано документу згідно запиту вих.№56/13 від 03 березня 2023 року, який підтверджує, що ОСОБА_3 є його батьком, а тому, спираючись на ст. 32 Закону, воно не мало правових підстав для виплати страхового відшкодування (моральної шкоди) позивачу та відмовило у її виплаті.
Суд першої інстанції жодним чином не дослідив чи являється загиблий ОСОБА_3 батьком ОСОБА_1 .
Крім того, вказує, що зобов'язання, яке виникло у нього, щодо відшкодування шкоди завданою втратою годувальника нерозривно пов'язано з особою кредитора ОСОБА_4 , та посилається на правову позицію Постанови Верховного Суду України №712/1503/17-ц від 12 вересня 2018 року.
Просило суд, скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що право вимоги на усі незаконно не виплачені його мамі ОСОБА_4 за життя страхові виплати перейшли до нього у порядку спадкування після її смерті.
Таким чином, безпідставним є посилання відповідача на те, що ним не доведено родинних зав'язків із загиблим внаслідок ДТП батьком.
Наголошує, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичній особі та загальний розмір такого страхового відшкодування стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами, що складає 72000 грн. на день настання смерті ОСОБА_3 .
Проте, вказана виплата була нарахована його мамі ще за життя, проте не виплачена відповідачем.
Просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 05 червня 2021 року близько о 00 год 15 хв на автодорозі Львів-Ужгород, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу автомобіля «БМВ Х-3» р.н. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 на пішохода, внаслідок чого отримав тілесні ушкодження ОСОБА_3 , від яких помер на місці даної пригоди.
За фактом вказаної ДТП було розпочато кримінальне провадження №12021140000000585, яке перебувало у провадженні слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту Головного управління Національної поліції у Львівській області, з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 286 КК України.
Цивільно-правова відповідальність володільця автомобіля BMW X3 реєстраційний номер НОМЕР_2 застрахована в АТ «СГ «ТАС» згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АP9222005.
31 грудня 2021 року кримінальне провадження закрито за відсутності у діях водія складу злочину.
29 листопада 2021 року ОСОБА_4 , мати позивача, звернулася до АТ «СГ «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування. На підставі чого була зареєстрована страхова справа №86485.
Листом АТ «СГ «ТАС» за №56/06 від 11 лютого 2022 року повідомили ОСОБА_4 про необхідність надати належним чином завірену копію свідоцтва про смерть та оригінали розрахункової документації, що підтверджують витрати по похованні та заповнену заяву про склад сім'ї.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
Після смерті ОСОБА_4 заведена спадкова справа приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Філатовою А.О. на підставі заяви спадкоємця ОСОБА_1 17 червня 2022 року за №17/2022.
З огляду на довідку приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Філатової А.О. ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем всього майна після смерті матері ОСОБА_4 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог.
З висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).
У ч. 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, що її заподіяла. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі якщо шкоду завданої здоров'ю особи (постанови Верховного Суду у справах: №751/8121/17 від 14 січня 2019 року; №500/2095/15-ц від 10 січня 2019 року; №757/59802/16-ц від 05 грудня 2018 року; №126/1439/17 від 01 лютого 2018 року).
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу була застрахована у встановленому законом порядку у ПрАТ «СГ «ТАС», у зв'язку з чим обов'язок відшкодувати завдану шкоду позивачу покладається на страховика.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц вказано, що у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 999 ЦК України, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Статтею 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон України №1961-IV) встановлено, що потерпілим є юридична та фізична особа, життю, здоров'ю та/або майну якої заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.
У ст. 3 Закону України № 1961-IV визначено, що метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону України № 1961-IV).
За ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до стж 9 Закону України №1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Частиною 1 ст. 21 Закону України №1961-IV передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно із п. 23.1. ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Порядок відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю потерпілого, визначено у ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди (п. 27.1 ст. 27 Закону України № 1961-IV).
Пунктом 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст. 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.
Зазначена норма права за способом викладення змісту містить посилання на іншу норму права, а саме ст. 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.
Згідно з ч. 1 ст. 1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; особам з інвалідністю - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, - протягом п'яти років після його смерті.
Непрацездатною особою, пенсійного віку, яка мала право на відшкодування шкоди у разі смерті особи була ОСОБА_4 , яка була дружиною загиблого ОСОБА_3 внаслідок ДТП, що сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому ОСОБА_4 підпадала під дію ч. 1 ст. 1200 ЦК України.
Встановлено, що цивільно-правова відповідальність володільця автомобіля BMW X3 реєстраційний номер НОМЕР_2 при вчиненні ДТП, була застрахована у ПрАТ «Страхова Група «ТАС».
ОСОБА_4 , мати позивача, звернулася до ПрАТ «Страхова Група «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування, проте, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
Після смерті ОСОБА_4 заведена спадкова справа на підставі заяви спадкоємця ОСОБА_1 17 червня 2022 року за №17/2022, та з огляду на довідку приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Львівської області Філатової А.О. ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем всього майна після смерті матері ОСОБА_4 ..
Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до п. 1 ст. 1229 ЦК України, страхові виплати (страхове відшкодування) спадкується на загальних підставах.
Таким чином, позивачу ОСОБА_1 , як спадкоємцю померлої матері ОСОБА_4 , яка за життя мала право на отримання страхового відшкодування, належить до виплати сума страхового відшкодування передбаченого страховим полісом №АP9222005 виданим ПрАТ «Страхова група ТАС».
Отже, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ПрАТ «СГ «ТАС» на користь позивача відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України).
Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (п. 27.3 ст. 27 Закону України №1961-IV).
З наведених підстав, суд першої інстанції правильно вважав за можливе стягнути із страховика ПрАТ «СГ «ТАС» на користь позивача грошове відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна позивачу, як спадкоємцю непрацездатної дружини загиблого ОСОБА_4 , у зв'язку із смертю її чоловіка внаслідок ДТП у розмірі 72000 грн. (12*(6000 грн. - мінімальна заробітна плата на день ДТП)).
Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (п. 27.4 ст. 27 Закону України №1961-IV).
Суд першої інстанції правильно визнав обґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення з ПрАТ «СГ «ТАС» витрат на поховання у сумі 13950 грн., оскільки ці вимоги підтверджуються наданими доказами, які належним чином оцінені судом та їх зміст не спростований відповідачем. Разом із цим, присуджена до стягнення сума не перевищує її максимальний розмір, встановлений зазначеною нормою ст. 27 Закону України №1961-IV у спірних правовідносинах (13950 грн).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України № 1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні в частині вирішення позовних вимог позивача до ПрАТ «СГ «ТАС» про стягнення із ПрАТ «СГ «ТАС» шкоди заподіяної смертю потерпілого (утриманцю), моральної шкоди та стягнення витрат на поховання, не суперечать правовій позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 11 лютого 2020 року в справі №489/2170/17.
Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача ПрАТ «СГ «ТАС» на правову позицію Верховного Суду викладену в постанові від 12 вересня 2018 року у справі №712/1503/17-ц, так як правовідносини у даній справі не є подібними. Зокрема, у вказаній справі №712/1503/17-ц позивач зверталась з позовом про відшкодування витрат на лікування не як спадкоємець потерпілої особи, а як особа, яка за свій рахунок здійснила витрати на лікування потерпілої. У справі №712/1503/17-ц предметом судового розгляду було стягнення витрат на лікування потерпілої та моральних збитків в порядку ст. 1166 ЦК України, а не стягнення страхового відшкодування в порядку ст. 1229 ЦК України на користь спадкоємця непрацездатної дружини загиблого ОСОБА_4 , у зв'язку із смертю її чоловіка внаслідок ДТП.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Положеннями ст. 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Оскільки позивачем належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами підтверджено обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано вірно.
Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 29 липня 2025 року та у зв'язку із залишенням рішення суду першої інстанції без змін, необхідно поновити його дію.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд,-
постановив:
Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 29 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба