Провадження № 33/803/2372/25 Справа № 215/6423/25 Суддя у 1-й інстанції - Науменко Я. О. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.
23 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М.,
при секретарі судового засідання Примак Н.М.,
захисника адвоката Руденко Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника адвоката Руденко Ю.В., діючої в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце проживання: АДРЕСА_1
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 гривень (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, стягнуто судовий збір у розмірі 605,60 грн., -
постановою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2025 встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 15.07.2025 серії ЕПР № 392223 та матеріалів, долучених до нього ОСОБА_1 15.07.2025 об 11 год. 57 хв. в м. Кривий Ріг по вул. Сергія Колачевського, 22 керував транспортним засобом Hundai Tucson, д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідність. Від проходження огляду у медичному закладі охорони здоров'я у встановленому законом порядку з метою встановлення стану сп'яніння відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 ПДР України, за що відповідальність, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Зафіксовано на БК 475345, 477302.
На зазначену постанову захисник адвокат Руденко Ю.В., діюча в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій оспорюючи законність, обґрунтованість та підстави притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП України, просить скасувати постанову судді та закрити провадження у справі.
На обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відсутня законна причина зупинки транспортного засобу, так, поліцейський зазначив, що зупинка здійснена на підставі п. 3 та п. 2, а якого Закону не зазначив. Зауважує, що причина зупинки повинна бути не лише роз'яснена, а й існувати фактично. Зазначення причини зупинки щодо технічної несправності повинна тягти за собою складання відповідної адміністративної постанови, яка в матеріалах справи відсутня. Крім того, матеріали справи не містять жодної інформації про водія, щодо якої озвучено поліцейським, як підстава зупинки транспортного засобу.
Стверджує, що відеозапис поліцейських переривається, має перерви в записі по 19 хвилин, тому є недопустимим доказом.
Вказує, що встановлення ознак сп'яніння має формальний характер, оскільки насамперед поліцейський запитав скільки разів водій вже їздив до ПНД, тобто одразу не було констатовано ознаки наркотичного сп'яніння. Ознака сп'яніння, у виді тремтіння пальців рук не підтверджена на відеозаписі. Щодо встановлення ознаки звуження зіниць очей зазначає, що водій знаходився в автомобілі, не на рівні очей інспектора та очі були щільно прикриті від сонця. Зазначеним порушена процедура проведення огляду.
Зауважує, що надання направлення на проходження огляду є обов'язковим, однак в направленні, яке міститься в матеріалах справи вказаний не існуючий заклад охорони здоров'я.
Стверджує про формальний підхід поліцейських до відсторонення водія від керування транспортним засобом, оскільки в матеріалах справи не міститься жодної розписки.
ОСОБА_1 у судове засідання апеляційної інстанції не прибув, при цьому належним чином повідомлений про день, час і місце апеляційного розгляду даної справи.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП України, апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду.
До цього ж, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 року ЄСПЛ у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвеції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Частиною 6 ст. 294 КУпАП встановлено, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи.
За таких обстави, керуючись ст. 268 КУпАП України, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути цю справу за відсутністю ОСОБА_1 на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи та за участю його захисника адвоката Руденко Ю.В.
Заслухавши захисника адвоката Руденко Ю.В., вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали адміністративної справи, обміркувавши наведені доводи захисту, викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
За змістом ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП України, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення.
Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення необхідно з'ясовувати питання: чи було вчинено таке правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Також при розгляді справ про адміністративні правопорушення необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247, 280 КУпАП України, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно припису ст. 8 КУпАП України особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.
Згідно положень ст. 17 Закону України " Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини " від 23.02.2006 року за №3477-ІV рішення ЄСПЛ - є джерелом права в Україні.
Відповідно до положення частини 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини в справі «Бендерський проти України" (заява №22150/02, параграф 2), у якому відображений принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.
Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, суддею Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, не встановлено обставин справи, в оскаржуваному рішенні лише наявне посилання на протокол про адміністративне правопорушення. В своїй мотивувальній частині, судом першої інстанції фактично не встановлені обставини справи, не досліджено факт адміністративного правопорушення. Взагалі не зазначено обставин, які безпосередньо встановлені судом, а викладені лише відповідно до протоколу.
Особливістю правозастосовної діяльності у судочинстві є те, що збирання та попереднє встановлення фактів здійснюється одними особами, а прийняття рішення по суті - іншими. Незважаючи на те, чи така попередня діяльність має офіційний характер, орган правозастосування, перш ніж прийняти правове рішення, зобов'язаний оцінити її результати, переконатись в тому, що фактична ситуація, передбачена гіпотезою відповідної правової норми, в наявності. Суд, який здійснює судовий розгляд, не вправі обмежитись наданими фактами без їх власної оцінки.
З огляду на зазначене, такі істотні порушення тягнуть за собою скасування судового рішення та постановлення нової постанови судом апеляційної інстанції.
Переглядаючи справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , апеляційним судом встановлено, що 15.07.2025 об 11 год. 57 хв. в м. Кривий Ріг по вул. Сергія Колачевського, 22 керував транспортним засобом Hundai Tucson, д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідність. Від проходження огляду у медичному закладі охорони здоров'я у встановленому законом порядку, з метою встановлення стану сп'яніння, відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 2.5 ПДР України, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Факт вчинення адміністративного правопорушення та винність ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 392223 від 15.07.2025; рапортом інспектора взводу № 1 роти № 1 батальйону № 2 Полку ПП в м. Кривий Ріг; направленням на огляд; довідкою щодо отримання ОСОБА_1 посвідчення водія на право керування транспортними засобами; відеозаписами поліцейських, які є додатками до протоколу.
Так, ОСОБА_1 інкримінується адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, за ознакою за керування транспортним засобом з ознаками сп'яніння та відмову від проходження відповідного огляду.
Відповідно до п. 2.5 ПДД України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 КУпАП, адміністративна відповідальність передбачена за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, доказуванню в даному випадку підлягає факт керування транспортним засобом та факт відмови від проходження огляду на стан сп'яніння на вимогу поліцейського.
Досліджені матеріали справи є належними та допустимими доказами, якими беззаперечно підтверджено наявність обов'язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування транспортним засобом, що підтверджується матеріалами справи та не оспорюється стороною захисту та факт наявності у водія ознак сп'яніння та відмову від проходження огляду на вимогу поліцейського.
Апеляційний суд вважає відеозапис поліцейських є належним та допустимим доказом, який беззаперечно підтверджує події, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, а твердження захисника про переривання фіксування, не спростовує зазначених обставин, оскільки на наданому відеозаписі логічно та послідовно зафіксований весь перебіг подій, який стосується саме адміністративного правопорушення, підстав для сумніву щодо достовірності у апеляційного суду не виникає. Більш того, захисник не зазначає, що якісь обставини викривлені, а лише вказує, що відеозапис поліцейських є не повним, однак дана обставина не впливає на доведеність вини ОСОБА_1 в інкримінованому адміністративному правопорушенні.
Твердження захисника, що працівниками поліції формально наголошені ознаки наркотичного сп'яніння у ОСОБА_1 , є непереконливими, оскільки під час спілкування виявлено ознаки наркотичного сп'яніння, про що наголошено поліцейським, зокрема: зіниці очей не реагують на світло, тремтіння пальців рук та неприродна блідість. Разом з цим апеляційний суд звертає увагу, що поліцейським не одразу озвучені вказані ознаки, а зі спливом часу спілкування із водієм, при цьому поліцейський перед оголошенням вказаних ознак впевнився в їх наявності, а саме на прохання поліцейського, ОСОБА_1 витягнув руки, після чого виявлено тремтіння, що не заперечував сам водій, та вказав, що в нього завжди тремтять руки.
Апеляційний суд наголошує, що вимоги діючого КУпАП та Інструкції не передбачають проведення окремого огляду на встановлення ознак сп'яніння, при цьому виявлення таких ознак є суб'єктивним судженням поліцейського, за його внутрішнім переконанням, оскільки саме він спілкується із водієм та спостерігає за його поведінкою. При цьому, спростування чи підтвердження стану такого сп'яніння, відбувається шляхом проведення відповідного огляду на місці зупинки транспортного засобу або у закладі охорони здоров'я. Отже, виявлення поліцейським ознак сп'яніння у водія, є лише підставою для вимоги пройти відповідний огляд на стан сп'яніння.
Дослідженням матеріалів справи, апеляційним судом не встановлено формального підходу к виявленню та оголошенню ознак сп'яніння, про що наголошує захисник. Поміж іншим, водій ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння, що не заперечується стороною захисту та є складовою ознакою інкримінованого адміністративного правопорушення.
Твердження захисника, що в направлені на проходження огляду зазначений не існуючий медичний заклад, на думку апеляційного суду не є таким суттєвим порушенням, яке вказує на відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, оскільки водій відмовився від проходження огляду, відповідно до відеозапису поліцейських, на час вимоги його волевиявлення було виваженим та беззаперечним, а тому наявність або відсутність направлення не могло вплинути на фактичні обставини справи. Більш того, відповідно до норм ст. 266 КУпАП, огляд водія у медичному закладі проводиться з обов'язковою участю поліцейських, отже в разі погодження ОСОБА_1 на проходження огляду на стан сп'яніння, в закладі охорони здоров'я, вказане направлення надавалось лікарю працівниками поліції.
Відсторонення водій від керування транспортним засобом в разі виявлення у водія ознак сп'яніння, є обов'язком поліцейського, однак невиконання вказаних вимог не спростовує наявності в діях водія ознак адміністративного правопорушення за доведеності обов'язкових обставин. Отже, в даному випадку, дослідженими матеріалами справи, встановлено, що в діях ОСОБА_1 поза розумним сумнівом вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Не можуть бути задоволеними і посилання в апеляційній скарзі про безпідставність зупинки транспортного засобу з огляду на наступне.
Так, відповідно до п. 5 частини першої статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", комендантська година - це заборона перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень.
Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого неодноразово продовжувався та діяв на час зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .
Відповідно до п.7 ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як перевіряти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України.
Відповідно до Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 29.12.2021 року, № 1456 правовою основою перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян є Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закони України «Про основи національного спротиву», «Про правовий режим воєнного стану», «Про оборону України», «Про національну безпеку України», «Про Національну поліцію», «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях», затверджений Верховною Радою України, та інші нормативно-правові акти.
Отже, перевірка документів у осіб здійснюється після введення військового стану в межах території та у строки, зазначені в указі Президента України про введення воєнного стану.
На підставі викладеного, апеляційний суд зауважує, що інспектор поліції діяв в межах наданих йому повноважень під час дії воєнного стану в країні, крім того, поведінка водія на дорозі звернула увагу працівників поліції, а тому підстави зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , є законними та не спростовують наявності в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Разом з цим, посилання поліцейського на пункт та статтю закону, як на підставу зупинки транспортного засобу, без наголошення назви закону, не може слугувати єдиною підставою для визнання дій поліцейського неправомірними, докази у справі недопустимими, оскільки в даному випадку, в період дії військового стану поліцейський діяв, в межах своїх повноважень.
Отже, під час апеляційного перегляду не встановлено порушень порядку проходження огляду на стан сп'яніння ОСОБА_1 відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року.
Апеляційний суд вважає, всі надані докази є належними та допустимими, протокол про адміністративне правопорушення складений відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, та у своїй сукупності, беззаперечно доводять вину ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення.
Переконливих доводів, які б вказували на істотні порушення, які могли вплинути на правильність, і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, які є безумовною підставою для його скасування, та які б спростовували висновки суду про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, апеляційний суд не вбачає.
При визначенні виду та розміру адміністративного стягнення, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 33 КУпАП враховує всі обставини справи, характер вчиненого правопорушення, особу яка притягується до адміністративної відповідальності, ступінь його вини, майновий стан.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту.
Відповідно до ст. 23 КУпАП, адміністративні стягнення є мірою відповідальності і застосовуються з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 вчинив правопорушення, які відрізняється підвищеною суспільною небезпекою та є одним із найнебезпечніших правопорушень на транспорті.
Враховуючи характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених правопорушень, особу ОСОБА_1 та ступінь його вини, вважаю необхідним та достатнім застосувати до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 років. Таке стягнення буде справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових правопорушень.
На підставі викладеного та керуючись статтями 293, 294 КУпАП, -
апеляційну скаргу захисника адвоката Руденко Ю.В., діючої в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , - задовольнити частково.
Постанову Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 серпня 2025 року щодо ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, - скасувати та постановити нову.
Визнати винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддати адміністративному стягненню у виді штрафу на користь держави в сумі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень 00 копійок, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.
Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 копійок.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Дніпровського
апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА