Провадження № 22-ц/803/7104/25 Справа № 182/6116/21 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
28 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів: Єлізаренко І.А., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря - Пікос А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гетьман», третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення невиплаченої орендної плати, -
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гетьман» (далі - ТОВ «Гетьман») про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення невиплаченої орендної плати.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом він є спадкоємцем 1/2 частки земельної ділянки, кадастровий номер 1222982800:01:028:0315, загальною площею 16,0313 га, розташованої на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, яка належала його матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно договору поділу, посвідченого 30 листопада 2020 року приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іопелем С.О., зареєстрованого в реєстрі за № 4541, здійснено поділ вищезазначеної земельної ділянки між спадкоємцями по 1/2 приватизованої земельної ділянки. У його володіння, користування і розпорядження перейшла приватизована земельна ділянка площею 8,0156 га, кадастровий номер 1222982800:01:005:0319, яка розташована на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, яка зареєстрована як окремий виділений в натурі об'єкт нерухомого майна.
Зазначену земельну ділянку (пай) згідно з договором оренди земельної ділянки від 29 березня 2004 року ОСОБА_3 передала в оренду ТОВ «Гетьман» строком на 7 років, починаючи з дати його реєстрації, зареєстрованого виконкомом Криничуватської сільської ради 29 березня 2004 року, запис в книзі записів державної реєстрації договору оренди землі № 1269.
Відповідно до пункту 2.3.1 договору оренди відповідач зобов'язався протягом строку дії договору за кожен рік користування земельною ділянкою, не пізніше 01 грудня, щорічно, сплачувати орендну плату в розмірі 675,00 грн. або натуральна плата, яка складається із: зерна - 3 500 кг (пшениці продовольчої - 800 кг, зерна продовольчого - 2 700 кг); двох тон соломи; 100 кг соняшнику; оранки городу - до 50 соток; ритуальних послуг.
В подальшому, 30 березня 2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Гетьман» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 16,0313 га, кадастровий номер 1222982800:01:028:0315, розташованої на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, зареєстрований відділом Деркомзему у Нікопольському районі 26 березня 2012 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 122290004003500.
Однак, відповідач в порушення умов договору оренди свої зобов'язання належним чином не виконав, орендну плату за 2017-2020 роки не сплатив.
Позивач зазначав, що неодноразово звертався в письмовій формі до керівника ТОВ «Гетьман» з питання виплати заборгованості за договором оренди, але питання до цього часу так й залишилось не вирішеним, орендну плату не сплачено. У зв'язку з цим він попередив керівника ТОВ «Гетьман» про дострокове розірвання договору оренди, але питання до цього часу теж залишилось не вирішеним.
Також, відповідачем у 2018 році та 2019 році порушено пункт 4.2 вищевказаного договору, а саме: відповідач зобов'язався протягом строку дії договорів за кожний рік користування земельною ділянкою у відробітковій формі, у рахунок орендної плати здійснювати надання послуг з обробку городу (оранка та культивація), а у разі ненадання вказаних послуг, здійснювати грошову виплату в розмірі 200,00 грн., проте відповідач не виконав дані зобов'язання в натурі та не виплатив суму 200,00 грн. за кожним договором за невиконане зобов'язання в натурі.
Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд розірвати договір оренди земельної ділянки від 30 березня 2011 року, площею 16,0313 га, кадастровий номер 1222982800:01:028:0315, розташованої на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, яка зареєстрована як окремий виділений в натурі об'єкт нерухомого майна, укладений між ТОВ «Гетьман» та ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований відділом Деркомзему у Нікопольському районі 26 березня 2012 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 122290004003500, а також стягнути з відповідача на його користь оренду плату за період з 2017 року по 2021 рік включно в розмірі 57 111,15 грн. та судові витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
У поданій 20 травня 2025 року апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що факт систематичної несплати орендної плати мав місце у 2017-2020 роках, що є підставою розірвання договору оренди землі від 30 березня 2011 року. Відмовляючи в частині позовних вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки, суд не врахував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 484/301/18, відповідно до якого у разі систематичної несплати орендної плати, тобто систематичного порушення умов договору, наявні підстави для розірвання такого правочину.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечував проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.
Позивач у судове засідання не з'явився, був належним чином завчасно повідомлений про час та місце слухання даної справи апеляційним судом, 27 жовтня 2025 року подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача - адвокат Сілін О.М. підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, а оскаржуване судове рішення - скасувати.
Представник відповідача ТОВ «Гетьман» - Кобеляцький Д.М. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 12 лютого 2019 року державним нотаріусом Першої нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Чубенко І.С., зареєстрованого в реєстрі за № 1-155, позивач ОСОБА_1 є власником 1/2 частки земельної ділянки, кадастровий номер 1222982800:01:028:0315, загальною площею 16,0313 га, розташованої на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, яка належала його матері - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.14 т.1).
Згідно договору поділу, посвідченого 30 листопада 2020 року приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іопелем С.О., зареєстрованого в реєстрі за № 4541, здійснено поділ приватизованої земельної ділянки, кадастровий номер 1222982800:01:028:0315, загальною площею 16,0313 га, розташованої на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, між спадкоємцями померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині приватизованої земельної ділянки кожному. У володіння, користування і розпорядження позивача перейшла приватизована земельна ділянка площею 8,0156 га, кадастровий номер 1222982800:01:005:0319, яка розташована на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, яка зареєстрована як окремий виділений в натурі об'єкт нерухомого майна (а.с.16-17 т.1).
Зазначену земельну ділянку згідно з договором оренди земельної ділянки від 29 березня 2004 року ОСОБА_3 передала в оренду ТОВ «Гетьман» строком на 7 років, починаючи з дати його реєстрації, зареєстрованого виконкомом Криничуватської сільської ради 29 березня 2004 року, запис в книзі записів державної реєстрації договору оренди землі № 1269 (а.с.11-12 т.1). Строк дії договору оренди закінчився 29 березня 2011 року.
Також судом встановлено, що 30 березня 2011 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Гетьман» було укладено ще один договір земельної ділянки, площею 16,013 га, кадастровий номер 1222982800:01:028:0315, розташованої на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, зареєстрований відділом Деркомзему у Нікопольському районі 26 березня 2012 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 122290004003500 (а.с.42-43 т.1).
Відмовляючи у задоволені позовних вимог про стягнення орендної плати за період з 2017 року по 2021 рік, суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність за несплату відповідачем орендної плати за вказаний період несе позивач, оскільки він не повідомив відповідача про свої права на спадкове майно, яке перебувало в оренді за договором від 30 березня 2011 року. За відсутності в орендаря даних про нового власника земельної ділянки товариство було позбавлене можливості сплатити орендну плату за 2017-2021 роки у встановлений договором строк.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині розірвання договору оренди, суд виходив із відсутності систематичності несплати товариством орендної плати.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.
Згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України «Про оренду землі» основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.
Отже, наведеними положеннями закону, які регулюють спірні відносини, передбачена систематична (два і більше випадки) несплата орендної плати, передбаченої договором, як підстава для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність.
Враховуючи, що до відносин, пов'язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.
Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов'язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду вже робила правовий висновок щодо поняття систематичності несплати орендної плати, що є підставою для розірвання договору. Так, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18) зроблено висновок, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1218 ЦК України).
Частиною третьою статті 1223 ЦК України визначено, що спадщина належить спадкодавцю від дня відкриття спадщини. Тобто дата оформлення спадщини, а саме отримання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину не може обмежувати можливість реалізації належних спадкоємцю прав власника від дня відкриття спадщини.
У справі, яка переглядається, встановлено, що земельна ділянка, яка є предметом договору оренди землі від 30 березня 2011 року, на момент звернення позивача до суду перейшла у порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 у власність позивача ОСОБА_1 та третьої особи у справі - ОСОБА_2 , а тому до вказаних осіб, як нових власників земельної ділянки, перейшли права та обов'язки орендодавця за вказаним договором.
Згідно договору поділу від 30 листопада 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іопелем С.О., зареєстрованого в реєстрі за № 4541, здійснено поділ приватизованої земельної ділянки, кадастровий номер 1222982800:01:028:0315, загальною площею 16,0313 га, розташованої на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, між спадкоємцями померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині приватизованої земельної ділянки кожному.
У володіння, користування і розпорядження ОСОБА_1 перейшла приватизована земельна ділянка площею 8,0156 га, кадастровий номер 1222982800:01:005:0319, яка розташована на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, яка зареєстрована як окремий виділений в натурі об'єкт нерухомого майна.
У володіння, користування і розпорядження ОСОБА_2 перейшла приватизована земельна ділянка площею 8,0157 га, кадастровий номер 1222982800:01:005:0322, яка розташована на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, яка зареєстрована як окремий виділений в натурі об'єкт нерухомого майна (а.с.16-17 т.1).
Частинами першою-четвертою статті 148? ЗК України визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки..
У разі переходу права власності на земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні, від держави до територіальної громади або від територіальної громади до держави до набувача земельної ділянки переходять права та обов'язки власника земельної ділянки за правовідносинами постійного користування нею.
Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов'язана повідомити про це її користувачів із зазначенням:
кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки;
найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім'я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника;
місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси;
платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).
Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.
Повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади або навпаки підлягає опублікуванню у друкованих засобах масової інформації місцевої сфери розповсюдження із зазначенням кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки.
За згодою сторін договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави до такого договору можуть бути внесені зміни із зазначенням нового власника земельної ділянки.
Тобто, з аналізу вищезазначених норм права презюмується, що у разі набуття особою права власності на земельну ділянку, яка знаходиться в оренді, останній, як такий, що набув статусу сторони договору (орендодавець), зобов'язаний вчинити дії спрямовані на виконання приписів статті 148? ЗК України, що полягають у наданні відповідних даних, які є необхідними для отримання орендної плати.
Дотримання вищевказаних дій для власника, до якого перейшло права власності на земельну ділянку є важливим етапом, спрямованим для налагодження виплати орендної плати за укладеним до переходу права власності договором.
Оскільки вказаних дій позивачем зроблено не було, а у ТОВ «Гетьман» була відсутня інформація про спадкоємців ОСОБА_3 , до яких перейшли права та обов'язки орендодавця, відтак, відповідач з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати обов'язок щодо виплати орендної плати.
Встановивши, що з дати відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , на виконання положень статті 148? ЗК України, позивач повинен був повідомити відповідача про прийняття ним спадщини та про перехід до нього та іншого спадкоємця прав та обов'язків за договором оренди, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки від 30 березня 2011 року з підстав несплати орендної плати за період з 2017 року по 2021 рік.
Крім того, про наявність підстав, які унеможливлюють задоволення вказаної вимоги свідчить і той факт, що згідно заявлених позовних вимог вона стосується стягнення орендної плати за земельну ділянку розміром 16,0313 га, в той час як позивач ОСОБА_1 набув у власність лише 1/2 частину від її площі, а саме 8,0156 га, доказів делегування йому прав на захист іншого співвласника ОСОБА_2 матеріали справи не містять.
Колегія суддів звертає увагу на те, що саме з 21 квітня 2017 року у позивача виникло право вимагати у відповідача сплати орендної плати.
Доказів щодо звернення до відповідача з вимогою про сплату орендної плати та повідомлення про перехід прав та обов'язків за договором оренди від 30 березня 2011 року позивач не надав.
Доводи представника позивача про те, що його довіритель вчасно і письмово, як того вимагає законодавство, повідомив орендаря ТОВ «Гетьман» про свої спадкові права, є безпідставними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що повідомлення згідно фіскальних чеків АТ «Укрпошта», було направлено відповідачу лише 12 липня 2021 року, хоча термін договору оренди спірної земельної ділянки сплив 30 березня 2021 року (а.с.19, 20 т.1).
Крім того, колегія суддів враховує, що у вказаному повідомленні позивач посилався на укладення між ОСОБА_3 та ТОВ «Гетьман» договору оренди земельної ділянки від 29 березня 2004 року.
Так само і попередження про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки стосувалося саме договору від 29 березня 2004 року (а.с.21 т.1).
Для з'ясування обставин, що мають значення для справи, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року було витребувано у ОСОБА_1 належним чином завірені докази звернення до ТОВ «Гетьман» з повідомленням про розірвання договору оренди земельної ділянки від 30 березня 2011 року, площею 16,013 га, кадастровий номер 1222982800:01:028:0315, розташованої на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Гетьман», зареєстрованого відділом Деркомзему у Нікопольському районі 26 березня 2012 року, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 122290004003500.
Також цією ухвалою витребувано у ТОВ «Гетьман» належним чином завірені докази виконання договору оренди земельної ділянки від 30 березня 2011 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Гетьман», за період 2017-2021 роки, докази отримання письмового повідомлення від ОСОБА_1 про зміну власника 8,0156 га (кадастровий номер 1222982800:01:005:0319) земельної ділянки загальною площею 16,013 га кадастровий номер 1222982800:01:028:0315, розташованої на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області, докази отримання письмового повідомлення від ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки від 30 березня 2011 року.
Проте, вимоги ухвали апеляційного суду позивачем не були виконані, витребувані судом докази не надані. А в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сілін О.М. повідомив, щодо неможливості надати витребувані колегією суддів докази, у зв»язку з їх відсутністю.
На виконання ухвали апеляційного суду ТОВ «Гетьман» подав до суду письмові пояснення, в яких відповідача зазначав, що оскільки позивачем, як спадкоємцем орендодавця за договором оренди від 30 березня 2011 року, не вчинялося дій спрямованих на виконання приписів статті 148? ЗК України, у орендаря відсутні будь-які відповідні докази (тобто, докази отримання письмового повідомлення від ОСОБА_1 про зміну власника 8,0156 га (кадастровий номер 12229828/00:01:005:0319) земельної ділянки загальною площею 16,013 га кадастровий номер 1222982800:01:028:0315, розташованої на території Криничуватської сільської ради Нікопольського району Дніпропетровської області).
Також, враховуючи, що ОСОБА_3 померла у квітні 2017 року, а жодним з її спадкоємців не було повідомлено про таке та не надано реквізитів щодо сплати орендної плати й не пред'явлено вимоги за механізмом встановленим статтею 148? ЗК України, відсутні докази виконання договору оренди земельної ділянки від 30 березня 2011 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Гетьман» за період 2017-2020 роки.
Оскільки ТОВ «Гетьман» не отримувало письмове повідомлення від ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної ділянки, тому відсутня можливість надання такого доказу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог статті 537 ЦК України боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних із нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.
Внесення належних із боржника кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса на підставі статті 537 ЦК України є правом, а не обов'язком боржника.
Несплата орендної плати у разі відсутності даних про орендодавця і не внесення грошових коштів у депозит не може тлумачитись як систематична несплата орендної плати і бути підставою для розірвання такого правочину.
Вказані правові висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 709/1089/17 (провадження № 61-12745сво18).
Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 28 жовтня 2025 року.
Повний текст судового рішення складено 29 жовтня 2025 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.А. Єлізаренко
Т.П. Красвітна