Провадження № 22-ц/803/8340/25 Справа № 176/892/25 Суддя у 1-й інстанції - Гусейнов К. А. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
29 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача: Никифоряка Л.П.,
суддів: Новікової Г.В., Гапонова А.В.,
Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Комунальне підприємство «Жовтоводськтепломережа» Жовтоводської міської ради,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Комунальним підприємством «Жовтоводськтепломережа» Жовтоводської міської ради на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 13 червня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Гусейнов К.А., -
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У березні 2025року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом, в подальшому уточнивши його, проти Комунального підприємства «Жовтоводськтепломережа» Жовтоводської міської ради (далі - КП «Жовтоводськтепломережа») про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з 01 липня 2009року по 31 грудня 2024року в розмірі 33 053,66грн, а також середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 16 361,20грн.
Існування таких вимог позивачка пов'язувала із тим, що вона з 04 листопада 2005року по 17 січня 2025року перебувала у трудових відносинах з КП «Жовтоводськтепломережа».
04 листопада 2005року між нею та відповідачем був укладений безстроковий трудовий договір.
У період з 05 липня 2010року по 03 серпня 2010року Контрольно-ревізійним відділом в Дніпропетровській області, на виконання п.2.1 Плану роботи Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області на ІІІ квартал 2010року, проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності КП «Жовтоводськтепломережа» за період з 01 січня 2009року по 30 червня 2010року (у цей проміжок часу вона працювала на посаді бухгалтера КП «Жовтоводськтепломережа», тобто відносилась до категорії працівників, спеціалістів і службовців підприємства), за результатами якої 03 серпня 2010року складено акт ревізії № 06-21/22.
На підставі вищевказаного акту ревізії Контрольно-ревізійним відділом в Дніпропетровській області була складена вимога № 06-04-15/2464 від 02 вересня 2010року щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства.
Зокрема, ревізією встановлено не донарахування посадових окладів працівникам, які підлягали виплаті, внаслідок заниження коефіцієнтів співвідношення розмірів місячних окладів керівних працівників, спеціалістів і службовців підприємств комунальної теплоенергетики до мінімальної тарифної ставки першого розряду робітника основної професії та не донарахування передбачених законодавством обов'язкових доплат за роботу у вечірній, нічний час та святкові дні внаслідок заниження посадових окладів на загальну суму 162 703,91грн, чим порушено вимоги ст. 97 (абз.2) КЗпП України від 10 грудня 1971року № 322-VIII, розділу «Нормування та оплата праці» (додатку № 6) Регіональної угоди між Управлінням житлово-комунального господарства Дніпропетровської обласної державної адміністрації, ОКП «Дніпротеплоенерго» і Обласною профспілкою працівників теплоенергетичного постачання на 2009-2013роки та п.п.1,2 розділу 5 Колективного договору між роботодавцем і профспілковим комітетом підприємства на 2009рік, прийнятим на загальних зборах трудового колективу 02 грудня 2009року та порушення ст. 107 КЗпП України.
Пунктом 3 вимоги Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області № 06-04-15/2464 від 02 вересня 2010року КП «Жовтоводськтепломережа» було зобов'язано відшкодувати суму виявлених порушень в розмірі 162 703,91грн шляхом нарахування та виплати заробітної плати працівникам підприємства. У розрахунку недоотримання заробітної плати працівниками КП «Жовтоводськтепломережа» внаслідок заниження посадових окладів за період з 01 липня 2009року по 02 грудня 2009року (додаток до акта), за порядковим номером 51 (таб. № 548) наявне прізвище ОСОБА_2 (прізвище після укладення шлюбу змінено на ОСОБА_3 ) та сума всього 2 619,10грн (липень 2009року - 458,49грн; серпень 2009року - 428,40грн; вересень 2009року - 299,59грн; жовтень 2009року - 690,33грн; листопад 2009року - 682,61грн; грудень 2009року - 59,68грн).
Не погоджуючись із висновками, викладеними в акті та вимозі, відповідач оскаржив в судовому порядку пункт 3 вимоги. Судом першої інстанції позов було задоволено, а оскаржуваний пункт вимоги скасовано. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення суду першої інстанції. Проте, постановою Вищого адміністративного суду України від 06 липня 2017року у справі № К/800/3498/15 касаційну скаргу Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області задоволено; постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014року скасовано; ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Комунального підприємства «Жовтоводськтепломережа» відмовлено.
17 січня 2025року позивачку було звільнено за угодою сторін згідно п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України, про що видано наказ від 16 січня 2025року № 12/ос. Разом із наказом про звільнення відповідач надав їй повідомлення про здійснення розрахунку № 3 від 17 січня 2025року, відповідно до якого їй була виплачена заробітна плата за січень 2025року, чергова відпустка та компенсація за відпустки, що у сукупності складає 19 589,20грн.
03 лютого 2025року на її картковий рахунок, відкритий в АБ «Укргазбанк», відповідачем була перерахована сума коштів в розмірі 10 069,52грн із призначенням платежу: «Зараховано заробітна плата на поточні рахунки працівників КП «Жовтоводськтепломережа» ЖМР згідно договору 2020/ZP/190-016, без ПДВ». Сума в розмірі 10 069,52грн (без урахування податків та зборів/на руки) складається із донарахованої заробітної плати згідно акту від 02 вересня 2010року в розмірі 2 108,37грн. (сума у розмірі 2 619,10грн за актом з урахуванням податків та зборів) та 7 961,15грн - індексація донарахованої заробітної плати.
08 лютого 2025року вона звернулась із заявою до відповідача, в якій просила останнього виплатити їй 274 917,46грн компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку виплати частини заробітної плати в розмірі 2 619,10грн (розрахунок суми компенсації надавався невід'ємним додатком до заяви), яка була нарахована згідно п.3 вимоги, а також просила надати детальний розрахунок (із зазначенням періоду нарахування та сум за кожним періодом/місяцем нарахування) індексації донарахованої заробітної плати у загальній сумі 10 069,52грн згідно акту КРУ від 02 вересня 2010року.
Листом від 13 лютого 2025року за вих. № 146/25 відповідач надав детальний розрахунок індексації донарахованої заробітної плати, зазначивши період нарахування індексації з липня 2009року по грудень 2024року. Також, згаданим листом повідомив про те, що 03 лютого 2025року їй були перераховані грошові кошти в сумі 2 108,37грн, донараховані 03 лютого 2025року згідно акту КРУ від 02 вересня 2010року № 06-04-15/2464 з урахуванням постанови ВАС України, а також виплачена індексація донарахованої суми в розмірі 7 961,15грн. У виплаті компенсації втрати частини доходу відмовлено.
25 лютого 2025року вона звернувся із заявою до відповідача, в якій просила останнього надати інформацію (довідку) про розмір її середньоденної заробітної плати. Станом на дату звернення з позовом до суду, відповіді на зазначений лист вона не отримала. Проте, 15 березня 2025року вона отримала від відповідача засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» довідку про доходи від 11 березня 2025року № 14.
Щодо стягнення суми середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні позивачка зазначала, що в день звільнення (17 січня 2025року) їй була виплачена сума в загальному розмірі 19 589,20грн (основна заробітна плата - 96 год. = 15 210,78грн; чергова відпустка = 1 039,33грн; компенсація за відпустки = 9 525,15грн; всього нараховано - 25 775,26грн; до сплати за січень 2025року - 19 589,20грн), що в повні мірі відповідає сумі, зазначеній у повідомленні про нараховані суми, належні працівникові при звільненні № 3 від 17 січня 2025року.
Проте, через 16 днів після звільнення, а саме 03 лютого 2025року відповідач перерахував на її картковий рахунок 10 069,52грн.
Сума середньоденної заробітної плати згідно довідки про доходи від 11 березня 2025року № 14 складає 1 636,12грн.
Кількість робочих днів, належних оплаті за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 січня 2025року по 03 лютого 2025року складає 10 днів.
Відтак, сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні становить: 10 х 1 636,12 = 16 361,20грн.
Також позивачка вказувала, що відповідачем не заперечується той факт, що заробітна плата в розмірі 2 619,10грн не виплачена їй з липня 2009року, фактично виплачена 03 лютого 2025року, а відтак, вказана недоплата є заборгованістю із заробітної плати, строк якої порушено відповідачем, тому вона має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.
Відтак, на думку позивачки, відповідач, виплативши 03 лютого 2025року недоотриману позивачем, протягом липня-грудня 2009року, заробітну плату в розмірі 2108,37грн (сума за вирахуванням податків та зборів/на руки) та нарахувавши при цьому індексацію з липня 2009року по грудень 2024року, визнав ту обставину, що заробітна плата виплачена несвоєчасно та із затримкою майже у 16 років, а саме із затримкою у 186 місяців.
Як вбачається з акту КРУ від 02 вересня 2010року № 06-04-15/2464 заборгованість утворилась протягом липня-грудня 2009року та загалом становила суму 2 619,10грн, проте виплачена була лише 03 лютого 2025року (фактично виплачена сума в розмірі 2 108,37грн після утримання податків і зборів), тому період для нарахування компенсації втрати частини заробітної плати становить з липня 2009року по січень 2025 року (період невиплати заробітної плати по дату фактичної сплати 03 лютого 2025року) та складає загальну суму 33 053,66грн.
Тому позивачка вважала, що загальна сума компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, що підлягає стягненню з відповідача на її користь за період з липня 2009року по грудень 2024року включно, становить 33053,66грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 13 червня 2025року позов задоволено. Стягнуто з КП «Жовтоводськтепломережа» на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати за період з 01 липня 2009року по 31 грудня 2024року включно в розмірі 33 053,66грн. Стягнуто з КП «Жовтоводськтепломережа» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 січня 2025року по 03 лютого 2025року в розмірі 16 361,20грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
02 липня 2025року КП «Жовтоводськтепломережа» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 13 червня 2025року.
В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення та відмову у задоволенні позову повністю.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що позивачка перебувала у трудових відносинах з КП «Жовтоводськтепломережа» чотири рази, а саме: з 04 листопада 2005року по 30 травня 2011року; з 19 вересня 2011року по 30 вересня 2011року; з 03 жовтня 2011року по 30 квітня 2012року; з 04 липня 2012року по 17 січня 2025року.
Заявник вважав, що позивачка в позові посилається на відомості, які не відповідають дійсності, тобто вводить суд в оману.
17 січня 2025року позивачка звільнилась згідно наказу від 16 січня 2025року № 12/ос. Ці трудові стосунки у позивачки тривали з 04 липня 2012року, а не з 04 листопада 2005року, як зазначає вона в позові.
Позивачці своєчасно, в день звільнення 17 січня 2025року, були нараховані та виплачені всі суми, що належать їй від підприємства при звільненні за період роботи з 04 липня 2012року по 17 січня 2025року, про що вона була письмово повідомлена.
Крім того, 03 лютого 2025року позивачці були перераховані відповідачем добровільно гроші в сумі 2 619,10грн, донараховані 03 лютого 2025року згідно акту КРУ від 02 вересня 2010року № 06-04-15/2464 з урахуванням постанови Вищого адміністративного суду України від 06 липня 2017року, та які не стосуються періоду роботи на підприємстві в період з 04 липня 2012року по 17 січня 2025року.
Також 03 лютого 2025року позивачці була нарахована та виплачена індексація донарахованої суми в розмірі 10 630,27грн.
Нарахування та виплата коштів, згідно акту КРУ від 02 вересня 2010року № 06-04-15/2464 стосується трудових стосунків, які тривали між підприємством та позивачкою з 04 листопада 2005року по 30 травня 2011року.
Заявник стверджував, що 17 січня 2025року, в день звільнення, позивачці були в повному обсязі виплачені всі належні працівнику суми. Тому, на думку заявника, у позивачки відсутні підстави для застосування ст. 117 КЗпП України та стягнення на її користь середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 17 січня 2025року по 03 лютого 2025року в сумі 16 361,20грн.
Щодо вимоги позивачки про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати, заявник вважав, що в даному випадку має місце помилка при застосуванні коефіцієнтів співвідношення розмірі місячних окладів керівних працівників, спеціалістів і службовців підприємств комунальної теплоенергетики до мінімальної тарифної ставки першого розряду робітника основної професії, що привело до заниження посадових окладів в строк з липня 2009року по грудень 2009року. Заробітна плата за цей період виплачена своєчасно. Має місце разове донарахування зарплатні, згідно акту КРУ від 02 вересня 2010року № 06-04-15/2464. Тому у випадку, коли роботодавець донараховує працівнику зарплату за минулі місяці, обов'язку нарахувати та виплачувати компенсацію не виникає.
Станом на 01 січня 2025року та на 01 лютого 2025року та раніше, у КП «Жовтоводськтепломережа» відсутня кредиторська заборгованість з невиплаченої заробітної плати перед працівниками, в тому числі перед позивачкою.
Нарахування доплати в розмірі 2 619,10грн та виплата коштів в сумі 2 108,37грн (після утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору) відповідачем було здійснено 03 лютого 2025року. До 03 лютого 2025року виконання припису КРУ, відповідно до акту від 02 вересня 2010року № 06-04-15/2464, не здійснювалось, ця доплата не нараховувалась, відповідно утримання податків із неї не здійснювалося.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу, позивачка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просила її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 липня 2025року витребувано з Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області цивільну справу; та 14 липня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2025року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП «Жовтоводськтепломережа» на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 13 червня 2025року.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 липня 2025року справу призначено до судового розгляду без повідомлення учасників справи.
Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Учасники справи у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
Позивачка ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) перебувала у трудових відносинах з відповідачем КП «Жовтоводськтепломережа» з 04 листопада 2005року по 30 травня 2011року; з 19 вересня 2011року по 30 вересня 2011року; з 03 жовтня 2011року по 30 квітня 2012року; з 04 липня 2012року по 17 січня 2025року /а.с.28-34 т.2/.
17 січня 2025року позивачка була звільнена з роботи за угодою сторін на підставі п.1 ч.1 ст. 36 КЗпП України, про що видано наказ від 16 січня 2025року № 12/ос /а.с.25 т.2/.
Разом із наказом про звільнення відповідач надав позивачці повідомлення про нараховані суми, належні працівникові при звільненні від 17 січня 2025року, відповідно до якого їй були нараховані до виплати грошові кошти у загальному розмірі 19 589,20грн, які складаються з основної заробітної плати в розмірі 15 210,78грн, чергової відпустки в розмірі 1 039,33грн та компенсації за відпустки в розмірі 9 525,15грн /а.с.25 зворот т.2/.
Грошові кошти в розмірі 19 589,20грн перераховано відповідачем на картковий рахунок позивачки 17 січня 2025року в повному обсязі, що підтверджується випискою по картці ОСОБА_1 за період з 17 січня 2025року по 18 січня 2025року /а.с.6-7 т.2/.
08 лютого 2025року позивачка звернулась із заявою до відповідача, якою просила останнього виплатити їй 274 917,46 грн компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку виплати частини заробітної плати в розмірі 2 619,10грн, яка була нарахована згідно п.3 вимоги КРУ, а також просила надати детальний розрахунок (із зазначенням періоду нарахування та сум за кожним періодом/місяцем нарахування) індексації донарахованої заробітної плати у загальній сумі 10 069,52грн згідно акту КРУ від 02 вересня 2010року /а.с.7 зворот т.2/.
Листом від 13 лютого 2025року за вих. № 146/25 відповідач надав детальний розрахунок індексації донарахованої заробітної плати, зазначивши період нарахування індексації з липня 2009року по січень 2025року. У виплаті компенсації втрати частини доходу в розмірі 274 917,46грн відмовлено /а.с.11 зворот - 23 т.2/.
З 05 липня 2010року по 03 серпня 2010року Контрольно-ревізійним відділом в м.Дніпропетровську, на виконання п.2.1 Плану роботи Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області на III квартал 2010року, проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності КП «Жовтоводськтепломережа» за період з 01 січня 2009року по 30 червня 2010року за результатами якої 03 серпня 2010року складено акт ревізії № 06-21/22 /а.с.234-256 т.1/.
На підставі вищевказаного акту ревізії Контрольно-ревізійним управлінням в Дніпропетровській області була складена вимога № 06-04-15/2464 від 02 вересня 2010року щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства.
Зокрема, ревізією встановлено не донарахування посадових окладів працівникам, які підлягали виплаті, внаслідок заниження коефіцієнтів співвідношення розмірів місячних окладів керівних працівників, спеціалістів і службовців підприємств комунальної теплоенергетики до мінімальної тарифної ставки першого розряду робітника основної професії та не донарахування передбачених законодавством обов'язкових доплат за роботу у вечірній, нічний час та святкові дні внаслідок заниження посадових окладів на загальну суму 162 703,91грн, чим порушено вимоги ст. 97 (абз.2) Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971року № 322-VІІІ, розділу «Нормування та оплата праці» (додатку № 6) Регіональної угоди між Управлінням житлово-комунального господарства Дніпропетровської обласної державної адміністрації, ОКП «Дніпротеплоенерго» і Обласною профспілкою працівників теплоенергетичного постачання на 2009-2013роки та п.п.1,2 розділу 5 Колективного договору між роботодавцем і профспілковим комітетом підприємства на 2009рік, прийнятим на загальних зборах трудового колективу 02 грудня 2009року та порушення ст. 107 Кодексу законів про працю України.
Пунктом 3 вимоги Контрольно-ревізійного управлінням в Дніпропетровській області № 06-04-15/2464 від 02 вересня 2010року КП «Жовтоводськтепломережа» зобов'язано відшкодувати суму виявлених порушень в розмірі 162 703,91грн шляхом нарахування та виплати заробітної плати працівникам підприємства.
КП «Жовтоводськтепломережа» не погоджуючись з вимогою Контрольно-ревізійного управлінням в Дніпропетровській області № 06-04-15/2464 від 02 вересня 2010року, звернулося 13 січня 2011року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Контрольно-ревізійного відділу в м. Дніпропетровську про скасування п.3 вимоги щодо усунення виявлених ревізією порушення законодавства від 02 вересня 2010року № 06-04-15/2464.
Суди першої та апеляційної інстанції позовні вимоги КП «Жовтоводськтепломережа» задовольнили в повному обсязі. Не погодившись із таким рішеннями, Державна фінансова інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 06 липня 2017року касаційну скаргу задоволено, постанову Дніпровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2011року та ухвалу Дніпровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014року скасовано, у задоволенні позовних вимог КП «Жовтоводськтепломережа» відмовлено /а.с.34-36 т.1/.
Актом ревізії встановлено наявність заборгованості по заробітній платі ОСОБА_5 в розмірі 2 619,10грн /а.с.1-5 т.2/.
03 лютого 2025року позивачці були виплачені 10 069,52грн, які складаються з донарахованої згідно акту КРУ від 02 вересня 2010року № 06-04-15/2464 з урахуванням постанови Вищого адміністративного суду України від 06 липня 2017року суми грошових коштів в розмірі 2 108,37грн та індексації донарахованої суми в розмірі 7 961,15грн /а.с.5 зворот - 6 т.2/.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що відповідач допустив затримку у виплаті заробітної плати, у день звільнення з роботи (17 січня 2025року) повного розрахунку з позивачкою не провів, а розрахунок суми заборгованості по заробітній платі та суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати - наданий позивачкою, відповідачем не спростовано.
Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (стаття 117 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Ця редакція статті 117 КЗпП України набрала чинності 19 липня 2022року.
Суд застосував до спірних правовідносин нову редакцію статті 117 КЗпП України та визначив, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, право на яку має позивачка, не може перевищувати розміру такого заробітку за шість місяців.
Згідно з частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Конституцією України (частина третя статті 43) встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтями 33, 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Індексація заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачена також частиною п'ятою статті 95 КЗпП України.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабміну Міністрів України від 21 лютого 2001року № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно статей 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно Порядку № 159, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення). Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Тобто, компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.?
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Дія норм Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 03 липня 2018року у справі № 521/940/17, від 18 липня 2023року у справі № 200/10663/21.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності та взаємозв'язку, встановивши, що при звільненні 17 січня 2025року ОСОБА_1 з нею не було проведено повного розрахунку та не було виплачено їй заборгованість по заробітній платі в розмірі 2 619,10грн, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що роботодавець допустив порушення трудових прав позивачки у сфері трудових відносин, внаслідок чого позивачка була позбавлена можливості своєчасно отримувати оплату за свою працю та використовувати її для задоволення життєво необхідних власних потреб.
Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає стягненню за період з 18 січня 2025року по 03 лютого 2025року, тобто за 10 днів і розмір грошової суми, що підлягає виплаті позивачці за вказаний період становить 10 х 1 636,12 = 16 361,20грн.
Підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні апеляційним судом не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що в день звільнення позивачці були в повному обсязі виплачені всі належні працівнику суми, а тому відсутні підстави для застосування статті 117 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, апеляційний суд відхиляє як безпідставні, оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідач не провів розрахунок з працівником при звільненні у встановлені законом строки, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивачки середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильності розрахунку стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 січня 2025року по 03 лютого 2025року, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки вони зводяться до незгоди із чинністю п.3 вимоги Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області № 06-04-15/2464 від 02 вересня 2010року.
Чинність п.3 вимоги Контрольно-ревізійного управління в Дніпропетровській області № 06-04-15/2464 від 02 вересня 2010року встановлена постановою Вищого адміністративного суду України від 06 липня 2017року та в силу ч.4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доведенню.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування, а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Жовтоводськтепломережа» Жовтоводської міської ради- залишити без задоволення.
Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 13 червня 2025року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29 жовтня 2025року.
Судді: