Провадження № 11-кп/803/3338/25 Справа № 932/5845/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
28 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції)
захисників ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисників ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , та ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 08 жовтня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України, -
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2025 року продовжено обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 06 грудня 2025 року без визначення застави.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції посилається на те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обвинувачуються у вчинені тяжкого та особливо тяжкого умисних злочинів, за один з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років, і усвідомлюючи відповідальність, яка їм загрожує у випадку доведеності вини, можуть переховуватися від суду, що дає суду обґрунтовану підставу вважати наявність ризику, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 можуть переховуватися від суду. Також враховуючи серйозність пред'явленого обвинувачення та стадію судового провадження, коли судом розпочато дослідження доказів, потерпілі та свідки сторони обвинувачення не допитані судом, існує висока вірогідність вчинення з боку обвинувачених впливу на вказаних осіб, що також дає суду обґрунтовану підставу вважати наявність ризику, що останні можуть впливати на свідків та потерпілих.
Зазначає, що вказані ризики на цей час не зменшилися, залишаються реальними та продовжують існувати, враховуючи зміст пред'явленого звинувачення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , характер та обставини протиправних дій, в яких вони обвинувачуються, що виправдовує застосування саме такого запобіжного заходу до обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , що у цьому випадку буде виправданим з точки зору наявності відповідного суспільного інтересу, який за належним врахуванням принципу презумпції невинуватості, виправдовує відступ від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи.
Вказує, що підстав для зміни обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'які не вбачається, оскільки інші більш м'які запобіжні заходи, в тому числі домашній арешт, не зможуть забезпечити належну поведінку обвинувачених, а обраний ОСОБА_9 та ОСОБА_10 запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості діяння, яке їм інкримінується, кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід, у вигляді домашнього арешту з забороною залишати житло у певний період доби (з 22.00 год. до 07.00 год.), із покладанням на нього зобов'язання виконувати покладені обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та недоведеність заявлених ризиків.
Зазначає про те, що клопотання прокурора не містить належних доказів необхідності продовження виняткового запобіжного заходу.
Звертає увагу на те, що суд не врахував достатньою мірою відомості про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, одружений, має на утримані дитину-інваліда від народження, внаслідок чого дійшов до необґрунтованого висновку про продовження існування заявлених прокурором ризиків.
Зазначає, що встановлені раніше слідчим обставини справи прямо не свідчать про те, що ОСОБА_9 вчиняв і міг вчинити зазначене кримінальне правопорушення. Наявність рішення суду в цивільній справі про стягнення боргу, яким було задоволено та частково стягнуто на користь позивача відповідні грошові кошти, отримання яких було підставою для повідомлення ОСОБА_9 про підозру, спростовує обвинувачення.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого запобіжний захід, у вигляді цілодобового домашнього арешту або визначити розмір застави.
В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що прокурор не надав жодного належного доказу наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, суд лише формально погодився з доводами прокурора без критичного аналізу.
Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_10 проживає разом зі своєю сім'єю, характеризується позитивно, раніше не судимий, має на утриманні батьків похилого віку. Судом не надано належної оцінки стану здоров'я обвинуваченого, що унеможливлює його перебування під вртою.
Вказує, що ОСОБА_10 взагалі не має жодного відношення до вчинених злочинів.
Також зазначає, що ухвала суду не містить жодних обґрунтування неможливості застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Позиції учасників судового провадження.
Захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтримали свої апеляційні скарги, просили їх задовольнити.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційних скарг.
Мотиви апеляційного суду.
Перевіривши матеріали та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
За приписами до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ухвалюючи рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен з'ясувати доцільність продовження застосування запобіжного заходу, що у свою чергу повинно відповідати ризикам та обставинам, що передбачені ст. 177, 178 КПК України, у їх зі ставленні з конкретними фактами, встановленими учасниками судового провадження.
Перевіривши з урахуванням доводів апеляційної скарги представлені матеріали, колегія суддів дійшла висновку про доведеність викладених в клопотанні обставин, які зумовлюють продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_9 та ОСОБА_10 під вартою.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.
Як вбачається з наданих матеріалів, небезпідставність обвинувачення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення достатньою для продовження запобіжного заходу мірою підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, які в своїй сукупності вказують на вірогідну причетність останніх до інкримінованого кримінального правопорушення. Доводи захисників про зворотне колегія суддів вважає передчасними, оскільки оцінка їм має бути надана при прийнятті у справі остаточного рішення по суті обвинувачення. На даному етапі кримінального провадження суд апеляційної інстанції обмежується констатацією того, що обвинувачення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не є очевидно безпідставним.
Обговорюючи питання про наявність щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ризиків з числа передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів зважає на те, що відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості переховування обвинувачених від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує достатньо висока ймовірність того, що останні з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, можуть вдатися до відповідних дій.
Також існує ризик впливу на потерпілого та свідків обвинувачення, які ще не допитані у межах судового розгляду.
Відтак доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених статтею 177 КПК, та відсутність підстав для продовження тримання обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 під вартою слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.).
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67)
Аналізуючи наведені обставини, колегія суддів, погоджуючись з думкою суду, вважає, що встановлені щодо обвинуваченого ОСОБА_10 ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України, з урахуванням відомостей про його особу та обставини вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, є виключно вагомими та не можуть бути усунуті у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання його під вартою.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 таких висновків не спростовують, оскільки вони не містять нових відомостей, істотних для питання, що вирішується, та полягають у тенденційній переоцінці обставин, які були відомі суду першої інстанції та враховані достатньою мірою.
Що стосується обвинуваченого ОСОБА_9 , то апеляційний суд вважає, що наведені захисником ОСОБА_7 в апеляційній скарзі відомості про особу обвинуваченого, які характеризують його позитивно, наявність одного епізоду злочинної діяльності, наявність на утримані дитини-інваліда від народження, з врахуванням тривалості кримінального провадження колегія суддів вважає за можливе визначити ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на характер інкримінованих ОСОБА_9 злочинів, майнового стану самого обвинуваченого, а також доведених прокурором ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що застава в 400 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти вищевказаним ризикам, хоча і є значною, однак не буде для нього завідомо непомірною.
Такий розмір застави відповідає й практиці ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 20 листопада 2010 року у справі «Мангурас проти Іспанії» суд зазначив, що перспектива втрати застави чи дій проти поручителів у випадку відсутності появи на суді буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 слід залишити без задоволення, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , - задовольнити частково, а ухвалу суду скасувати в частині продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 ..
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 , - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , - задовольнити частково.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Дніпра від 08 жовтня 2025 року - скасувати в частині продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 .
В цій частині постановити нову, якою клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_9 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 06 грудня 2025 року з визначенням застави у розмірі 400 (чотириста) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1 211 200 (один мільйон двісті одинадцять тисяч двісті) гривень 00 копійок, у разі внесення якої ОСОБА_9 підлягає звільненню з-під варти.
У випадку внесення застави та звільнення обвинуваченого ОСОБА_9 з-під варти, покласти на нього обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме:
- прибувати за кожною вимогою до суду у визначений час;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без письмового дозволу суду;
- утримуватися від спілкування з іншими обвинуваченим, потерпілими та свідками у кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити обвинуваченому, що у разі не з'явлення його за викликом до слідчого, прокурора чи суду без поважних причин або не повідомлення ним про причини своєї неявки, або порушення ним обов'язків, покладених на нього цією ухвалою, застава звертається у дохід держави.
В іншій частині ухвалу суду - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4