Провадження № 22-ц/803/7819/25 Справа № 173/1872/22 Суддя у 1-й інстанції - Петрюк Т. М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
28 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача: Никифоряка Л.П.,
суддів: Новікової Г.В., Гапонова А.В.,
за участі секретаря судового засідання - Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач: керівник Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вільногірської міської ради Дніпропетровської області,
відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ДЕГЕЯ»,
розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Петрюк Т.М., -
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У грудні 2022року керівник Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вільногірської міської ради Дніпропетровської області подав в суд позов проти ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЕГЕЯ» (далі - ТОВ «ДЕГЕЯ») з вимогами про: визнання недійсним та скасування рішення Дмитрівської міської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області VІІ скликання № 764-25/ VІІ «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва гр. ОСОБА_1 »; скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 7,74 га, кадастровий номер 1221084100:01:067:0536, розташовану на території Вільногірської міської ради Дніпропетровської області на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області Бугай Д.Р., індексний номер 47875202 від 22 липня 2019року; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 1906 від 21 червня 2019року площею 7,74га, кадастровий номер 1221084100:01:067:0536, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «ДЕГЕЯ», зареєстрованого 21 червня 2019року державним реєстратором виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області Бугай Д.Р., відомості внесені до реєстру 22 липня 2019року, індексний номер рішення 47876061 від 22 липня 2019року; витребування із незаконного володіння та користування ОСОБА_1 та ТОВ «ДЕГЕЯ» земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 7,74га, кадастровий номер 1221084100:01:067:0536 у власність Вільногірської міської ради Дніпропетровської області.
Існування таких вимог позивач пов'язував із тим, що рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської областівід 25 лютого 2019року у справі № 173/1672/18 за ОСОБА_1 визнано право на земельну частку (пай) у розмірі 7,96 умовних кадастрових гектарів колишнього КСП «Україна», яка знаходиться в адміністративних межах Вільногірської міської ради Дніпропетровської області.
На виконання вказаного рішення суду Дмитрівською сільською радою Верхньодніпровського району Дніпропетровської області винесене рішення від 04 червня 2019року № 764-25/ VІІ «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва гр. ОСОБА_1 ».
Державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку проведено 21 червня 2019року, відомості внесені до реєстру 22 липня 2019року.
В подальшому 21 червня 2019року між ОСОБА_1 та ТОВ «ДЕГЕЯ» укладено договір оренди земельної ділянки, строком на 10 років, з правом пролонгації. Право оренди зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 липня 2019року № 32482428 (індексний номер 47876061).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019року у справі № 173/1672/18 за апеляційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської областівід 25 лютого 2019року було скасовано, а у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права на земельну ділянку відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 19 квітня 2021року у справі № 173/1672/18 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019року залишено без змін.
Зазначені обставини і стали підставою для звернення прокурора з даним позовом до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2025року позов задоволено частково. Скасовано державну реєстрацію права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 7,74 га, кадастровий номер 1221084100:01:067:0536, розташовану на території Вільногірської міської ради (раніше Дмитрівської сільської ради) на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Вільногірської міської ради Дніпропетровської області Бугай Д.Р., індексний номер 47875202 від 22 липня 2019року. Витребувано із незаконного володіння та користування ОСОБА_1 та ТОВ «ДЕГЕЯ» земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 7,74га, кадастровий номер 1221084100:01:067:0536, у власність Вільногірської міської територіальної громади Дніпропетровської області в особі Вільногірської міської ради Дніпропетровської області.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Висновки суду першої інстанції ґрунтувались на тому, що відповідно до постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019року відпала підстава, за якою відповідач ОСОБА_1 набув права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
18 червня 2025року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2025року.
В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення та відмову у задоволенні позову повністю.
Доводи апеляційної скарги зводились до того, що у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів позивача у суді та здійснення захисту інтересів органу місцевого самоврядування.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу, Жовтоводська окружна прокуратура заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
23 червня 2025року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду з Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області витребувана цивільна справа; та 01 липня 2025року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 липня 2025року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 липня 2025року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2025року.
25 вересня 2025року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 15?? год 28 жовтня 2025року.
Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської областівід 25 лютого 2019року у справі № 173/1672/18 за ОСОБА_1 визнано право на земельну частку (пай) у розмірі 7,96 умовних кадастрових гектарів колишнього КСП «Україна», яка знаходиться на даний час в адміністративних межах Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, раніше на території Дмитрівської сільської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області.
На виконання вказаного рішення суду Дмитрівською міською радою Верхньодніпровського району Дніпропетровської області винесене рішення від 04 червня 2019року № 764-25/ VІІ «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва гр. ОСОБА_1 ».
Державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , на вказану земельну ділянку проведено 21 червня 2019року. Відомості внесені до Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 22 липня 2019року.
В подальшому 21 червня 2019року між ОСОБА_1 та ТОВ «ДЕГЕЯ» укладений договір оренди земельної ділянки, строком на 10 років, з правом пролонгації. Право оренди зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 липня 2019року № 32482428 (індексний номер 47876061), що підтверджується Інформацією з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
17 грудня 2019року постановою Дніпровського апеляційного суду у справі № 173/1672/18 за апеляційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської областівід 25 лютого 2019року було скасовано, а у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права на земельну ділянку відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 19 квітня 2021року у справі № 173/1672/18 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 грудня 2019року залишено без змін.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
При частковому задоволенні позову суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що прокурором доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги щодо незаконності набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до положень статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Згідно з вимогами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Отже зазначена норма встановлює презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019року у справі № 522/1029/18.
Частиною другою стаття 373 ЦК України встановлено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Частиною четвертою статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України).
Зі змісту статті 116 ЗК України вбачається, що наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність визначається в якості обов'язкової передумови для подальшого отримання прав власності на земельну ділянку.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Подібні правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що суд витребовує нерухоме майно на користь власника останнього з незаконного володіння того, за ким таке майно зареєстроване саме на праві власності. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб'єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021року у справі № 359/3373/16-ц, провадження 14-2цс21, пункти 62-63).
Стосовно звернення прокурора з позовом у цій справі, апеляційний суд враховує наступне.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31 березня 2005року, заява № 61517/00, пункт 27).
Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятих 19 вересня 2012року на 1151-му засіданні заступників міністрів (далі Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов'язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.
У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.
Отже, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.
Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).
Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (статті 140 Конституції України).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.
Положення статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.
До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі статтями 12, 83, 122 ЗК України, статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.
Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Вільногірська міська рада Дніпропетровської області як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території Урзуфської сільської ради Мангушського району Донецької області, суб'єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території громади, та зобов'язана здійснювати захист комунальних майнових прав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Тож, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Апеляційним судом встановлено, що Жовтоводською окружною прокуратурою до Вільногірської міської ради 08 липня 2022року скеровано лист № 04/55/1-550 вих-22 про встановлені факти порушення земельного законодавства /а.с.59-61/.
Проте, згідно з відповіддю Вільногірської міської ради від 15 липня 2022року № 02-11-1272/0/2-22, органом місцевого самоврядування заходи, направлені на скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та витребування земельної ділянки за кадастровим номером 1221084100:01:067:0536 із незаконного володіння та користування не вжито /а.с.62-63/.
Відповіді аналогічного змісту отримано від Вільногірської міської ради Дніпропетровської області 23 вересня 2022року за вих. № 02-11-1821/0/2-22 та від 02 липтопада 2022року за вих. № 02-11-2153/0/2-22 /а.с.90-91, 95-96/.
Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.
Такий висновок відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального і процесуального права.
Отже аргументи апеляційної скарги про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів позивача у суді та здійснення захисту інтересів органу місцевого самоврядування є безпідставними.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, визначився з нормами матеріального та процесуального права, які підлягають до застосування, та надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, з урахуванням зазначених вище критеріїв оцінки доказів та застосуванням балансу вірогідностей, дійшов загалом обґрунтованого висновку про недоведеність прокурором заявлених позовних вимог.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 квітня 2025року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 жовтня 2025року.
Судді: