Провадження № 22-ц/803/7762/25 Справа № 227/33/24 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
28 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ,
Відповідач: ОСОБА_2 ,
Третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору: Виконавчий комітет Добропільської міської ради як орган опіки та піклування,
розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 21 травня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Подорець О.Б.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024року ОСОБА_1 подав в суд позов проти ОСОБА_2 з вимогою про позбавлення відповідача батьківських прав відносно нього - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Існування таких вимог позивач пов'язував із тим, що 20 серпня 2005року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_1 , про що в Книзі реєстрації народжень 22 грудня 2006року складено відповідний актовий запис №348. 14 квітня 2008року рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області у справі №2-304/08 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований 20 серпня 2005року було розірвано.
13 лютого 2008року рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області по справі №2-303/2008 із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх видів його прибутків, починаючи з 16 січня 2008року і до повноліття дитини.
Вказував, що починаючи з 2014року ОСОБА_4 та її неповнолітній син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживали однією сім'єю разом із ОСОБА_6 та його неповнолітнім сином ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла.
Згідно із наказом служби у справах дітей Добропільської міської ради №110 від 12 жовтня 2023року ОСОБА_1 , взято на первинний облік дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Відповідно до наказу служби у справах дітей Добропільської міської ради №111 від 12 жовтня 2023року неповнолітнього ОСОБА_1 тимчасово влаштовано до родини громадянина ОСОБА_6 .
Позивач наголошував, що його батько не цікавився його життям і не брав у ньому участі, не брав участі у шкільних заходах сина, не цікавився його здоров'ям, не брав участі у вихованні та ухилявся від сплати аліментів.
Висновком виконкому Добропільської міської ради №03/506-10/02 від 16 листопада 2023року визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 21 травня 2025року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не наведено виняткових обставин, які можуть бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
16 червня 2025року ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_8 , подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 21 травня 2025року.
В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення з ухваленням нового про задоволення його позову в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в матеріалах справи містяться достатні та беззаперечні докази того, що впродовж тривалого часу відповідач ОСОБА_2 життям сина ОСОБА_5 не цікавився, участі у його вихованні не брав, не піклувався про його фізичний і духовний розвиток, про його навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечував необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкувався із сином, а отже, ухилявся від його виховання, свідомо нехтував своїми батьківськими обов'язками і не бажав їх виконувати.
Також заявник стверджував про те, що відсутність протягом тривалого часу спілкування між біологічним батьком та сином зумовила розрив психоемоційних зв'язків між батьком і сином.
Наголошував, що суд першої інстанції не мав законних та достатніх підстав не погоджуватися із висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача і повинен був взяти цей висновок до уваги як доказ ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню сина, а також оцінити його у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, що знаходяться в матеріалах справи та повністю узгоджуються з цим висновком.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 31 липня 2025року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2025рокусправу призначено до судового розгляду на 28 жовтня 2025року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
Батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Добропілля Добропільського міськрайонного управління юстиції Донецької області, актовий запис №348.
14 квітня 2008року рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області у справі №2-304/08 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , зареєстрований 20 серпня 2005року було розірвано.
13 лютого 2008року рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області у справі №2-303/2008 із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх видів його прибутків, починаючи з 16 січня 2008року і до повноліття дитини.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 , виданого Добропільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №772.
Згідно із наказом служби у справах дітей Добропільської міської ради №110 від 12 жовтня 2023року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взято на первинний облік дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Відповідно до наказу служби у справах дітей Добропільської міської ради №111 від 12 жовтня 2023року неповнолітнього ОСОБА_1 тимчасово влаштовано до громадянина ОСОБА_6 .
Відповідно до характеристики ОСОБА_1 , виданої в.о. директора та класним керівником Добропільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №19 Добропільської міської ради Донецької області від 23 жовтня 2023року за період навчання ОСОБА_5 в школі, батько ОСОБА_2 школу не відвідував, життям сина не цікавився, з класним керівником не спілкувався.
24 жовтня 2023року ОСОБА_1 особисто звернувся до виконавчого комітету Добропільської міської ради із заявами, в яких просив розглянути питання щодо позбавлення його батька ОСОБА_2 батьківських прав та надати відповідний висновок.
Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів №22.23-2453 від 01 листопада 2023року заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 станом на 01 жовтня 2023року становила 53 651,53грн.
Висновком виконкому Добропільської міської ради №03/506-10/02 від 16 листопада 2023року визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно виробничої характеристики ОСОБА_2 , наданої ФОП ОСОБА_9 , з 01 квітня 2023року ОСОБА_2 був прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів (автобусів) у ФОП ОСОБА_9 , де і працює по теперішній час. ОСОБА_2 ввічливий, спокійний, доброзичливий, коректний як з пасажирами, так і з колегами. Постійно готовий прийти на допомогу, тому й користується заслуженим авторитетом.
Свідок ОСОБА_6 повідомив суду, що познайомився з матір'ю позивача ОСОБА_10 , коли ОСОБА_5 було 6 років. Свідок разом з ОСОБА_10 та ОСОБА_5 проживали 11 років. За цей час батько позивача періодично телефонував ОСОБА_5 , але міг зникнути на декілька місяців. Один раз батько возив сина на море, один раз забирав до Харкова, не повідомивши про це. Перешкод у спілкуванні ОСОБА_5 з батьком не було. З бабусею та дідусем позивач добре спілкується. Коли ОСОБА_5 робили операцію на серці, відповідач допомоги не пропонував. Чи цікавився батько захопленнями сина, свідку невідомо. Пам'ятає, що ОСОБА_5 образився на відповідача, коли той став проживати з іншою сім'єю. У матері ОСОБА_5 виникало питання позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, утім, вона не хотіла травмувати сина. Коли ОСОБА_11 померла, ОСОБА_5 захотів проживати разом зі свідком. Вони разом пішли до органу опіки та піклування, де їм роз'яснили варіанти з ким може проживати позивач, повідомили, що вибір залишається за ним.
Свідок ОСОБА_12 , яка є рідною тіткою позивача, повідомила суду, що ОСОБА_11 з ОСОБА_13 розійшлись багато років тому. ОСОБА_11 проживала разом з ОСОБА_6 десять років, вони разом виховували ОСОБА_5 . Останнім часом відповідач не надавав жодної допомоги у вихованні сина. ОСОБА_11 не забороняла ОСОБА_13 бачитися з ОСОБА_5 . Інколи ОСОБА_5 ходив до бабусі з дідусем, де бачився з батьком. Відповідач не цікавився навчанням та успішністю ОСОБА_5 . Один раз ОСОБА_14 сплатив половину суми, необхідної для операції ОСОБА_5 . Відповідач платив аліменти, утім, також мав по ним заборгованість. Загалом, свідок вважає, що батько не хотів спілкуватися з сином. ОСОБА_6 замінив ОСОБА_5 батька.
Свідок ОСОБА_15 , яка є хрещеною позивача, повідомила суду, що після розірвання шлюбу між батьками позивача, були лише одиничні випадки, коли ОСОБА_14 спілкувався з сином. ОСОБА_5 проживав разом з матір'ю та ОСОБА_6 десять років у м.Добропілля. ОСОБА_16 зустрічався з батьком у бабусі з дідусем. Останні десять років відповідач не займався здоров'ям сина, не відвідував його школу та не надавав матеріальну допомогу. Мати ОСОБА_5 ніколи не забороняла йому спілкуватися з батьком. Свідок вважає, що відповідач не виконував своїх батьківських обов'язків в повному обсязі, а тому ОСОБА_5 хоче позбавити його батьківських прав.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з'ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що позивачем не наведено виняткових обставин, які можуть бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Як правову підставу для відмови у задоволенні позову, суд виснував, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, тож суд дійшов до висновку про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки таке позбавлення не буде відповідати якнайкращим інтересам дітей.
Суд не погодився з висновком виконкому Добропільської міської ради №03/506-10/02 від 16 листопада 2023року, оскільки він не містить обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування щодо відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, а також вважав, що приймаючи такий висновок, органом не надано обґрунтування в чому полягають найкращі інтереси дитини.
Виснував, що наполягаючи на позбавленні відповідача батьківських прав, позивач ОСОБА_1 не вказав, у чому ж полягає доцільність і необхідність такого рішення саме для нього, яким чином позбавлення батьківських прав відповідача сприятиме захисту його інтересів.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з'явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991року № 789-ХІІ, зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Також ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17.
Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому.
При вирішенні спору в цій справі суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Апеляційний суд враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якого можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Суд першої інстанції надав належну та вичерпну оцінку тому, що у рішенні Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 квітня 2008року у справі №2-304/08 зазначено, що сімейне життя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не склалося у зв'язку з тим, що останній постійно принижував ОСОБА_4 та застосовував фізичну силу, вказавши, що у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, перебуває у реєстрі кривдників, у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняв будь-яке насильство стосовно сина ОСОБА_1 та/або стосовно ОСОБА_4 на очах дитини. Крім того, матеріали справи не містять даних про те, що за весь час окремого проживання сина від батька, до останнього застосовувались заходи впливу та попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.
Також суд правильно звернув увагу на те, що згідно довідки-розрахунку заборгованості зі сплати аліментів №22.23-24822 від 03 травня 2024року, наданої стороною відповідача, заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 станом на 01 травня 2024року становить 39 437,19грн, що свідчить про її часткове погашення у порівнянні з довідкою-розрахунком заборгованості зі сплати аліментів №22.23-2453 від 01 листопада 2023року, за якою станом на 01 жовтня 2023року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів становила 53 651,53грн. Крім того, з довідок вбачається, що відповідач добровільно погашав заборгованість по аліментам. На підтвердження протилежного, доказів суду не надано. При розгляді питання про позбавлення його батьківських прав, на засіданні комісії з питань захисту дитини, ОСОБА_2 пояснював, що заборгованість виникла у зв'язку із відсутністю роботи. Водночас, доказів того, що така інформація перевірялася комісією з питань захисту прав дитини, суду не надано.
Суд першої інстанції, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав.
Доводи апеляційної скарги про те, що впродовж тривалого часу відповідач ОСОБА_2 життям сина ОСОБА_5 не цікавився, участі у його вихованні не брав, не піклувався про його фізичний і духовний розвиток, про його навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечував необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкувався із сином, а отже, ухилявся від його виховання, свідомо нехтував своїми батьківськими обов'язками і не бажав їх виконувати, а також відсутність протягом тривалого часу спілкування між біологічним батьком та сином зумовила розрив психоемоційних зв'язків між батьком і сином, суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки вказане не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, таке допускається лише за умови умисної та винної поведінки, що полягає в ухиленні від виконання батьківських обов'язків, коли змінити поведінку батьків неможливо.
Ключові аргументи, висунуті позивачем в позовній заяві та апеляційній скарзі зводились до того, що позбавлення відповідача батьківських прав відповідатиме інтересам дитини, однак рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання - без встановлення відповідних фактів щодо дійсних обставин справи.
Так, у справі встановлено, що відповідач не втратив інтересу до своєї дитини, поведінка відповідача загалом свідчить про його бажання як батька брати участь у вихованні та спілкуванні з сином, його спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов'язки. Заборгованість зі сплати аліментів обґрунтовано визнана судом недостатнім доказом свідомого ухилення відповідача від утримання сина, оскільки відповідач вживав заходів для погашення боргу, що підтверджує довідка №22.23-24822 від 03 травня 2024року, згідно якої така заборгованість поступово зменшується.
Щодо доводів позивача про те, що суд першої інстанції не мав законних та достатніх підстав не погоджуватися із висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача і повинен був взяти цей висновок до уваги як доказ ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню сина, а також оцінити його у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, що знаходяться в матеріалах справи та повністю узгоджуються з цим висновком, колегія суддів зазначає, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв'язку.
Та суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зазначений висновок орану влади не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, чи наявності з боку батька загрози для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності в такий спосіб захисту її прав.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 21 травня 2025року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 жовтня 2025року.
Судді: