29 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 380/18756/22
адміністративне провадження № К/990/42836/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Жука А.В.,
перевірив касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Максимова Антона Олександровича
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року
у справі №380/18756/22
за позовом громадянина Узбекистану ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області
про визнання дії та бездіяльності протиправною
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної міграційної служби України, у якій просив:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №153-22 від 28 листопада 2022 року про відмову у визнанні громадянина Узбекистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України визнати громадянина Узбекистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 153-22 від 28 листопада 2022 року про відмову у визнанні громадянина Узбекистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано Державну міграційну служби України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Узбекистану ОСОБА_1 .
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року скасоване рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року. Прийнята нова постанова, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 23 вересня 2024 року скасовані рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року у справі № 380/18756/22.
Справу № 380/18756/22 направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 28 листопада 2022 року № 153-22 про відмову у визнанні громадянина Узбекистану ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Узбекистану ОСОБА_1 від 15.03.2018 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти рішення відповідно до вимог Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08 липня 2011 року № 3671-VI, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2025 у справі № 380/18756/22 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовлено.
До Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Максимова Антона Олександровича на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі №380/18756/22.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень позивач зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України вказуючи, що судами попередніх інстанцій застосовано норму права, а саме: статей 1,5,7,10 Закону України «Про біженців та особі, які потребуються додаткового захисту» та частини 4 статі 78 КАС України без урахування висновку Верховного Суду викладеного у постановах від 03 квітня 2018 року у справі №813/3663/16, від 21 серпня 2019 року у справі №813/1589/17, від 20 січня 2020 року у справі №813/3813/16, від 06 березня 2020 року у справі №813/2172/17 у подібних правовідносинах.
В той же час, Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно.
При вирішенні питання подібності правовідносин у судових справах, Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39).
Водночас обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Верховний Суд зазначає, що в указаних справах за захистом в Україні звертались громадяни Російської Федерації, які до приїзду в Україну не перебували у третій країні та не отримували у ній тимчасовий захист, яким не виявили бажання користуватись. Окрім того, в указаних справах рішення органу міграційної служби приймалось НЕ в умовах воєнного стану.
З огляду на відмінні фактичні обставини зазначених справ [та цієї], висновки, викладені у справах №813/3663/16, №813/1589/17, №813/3813/16, №813/2172/17 не є подібними до цієї справи, а тому Суд відхиляє доводи позивача у цій частині.
Крім того, Суд звертає увагу, що Верховний Суд в постанові від 23 вересня 2024 року у цій справі, направляючи справу на новий розгляд, вказав, що фактичні обставини зазначених справ [та цієї], висновки, викладені у справах №813/3663/16, №813/1589/17, №813/3813/16, №813/2172/17 не є подібними до цієї справи.
З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що скаржником не обґрунтовано наявності правових підстав для оскарження судового рішення, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Ураховуючи те, що скаржником не викладено передбачених цим Кодексом підстав для оскарження судових рішень у касаційному порядку, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтями 248, 328, 332, 334, 341, 353 КАС України, Суд
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Максимова Антона Олександровича на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі №380/18756/22 - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є статочною та не може бути оскаржена.
СуддяА.В. Жук