Справа №760/13119/25
3/760/4474/25
30 червня 2025 року м. Київ
Суддя Солом'янського районного суду міста Києва Воронкін О.А., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення, що надійшли з УПП у м. Києві ДПП про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП):
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1 , -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №321207 від 05.05.2025 встановлено, що 05.05.2025 о 14 годині 00 хвилин за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30 водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Hundai Sonata державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись в своїй смузі руху, при уникненні зіткнення при створенні аварійної ситуації транспортним засобом Volkswagen державний номерний знак НОМЕР_2 , не вжив достатньо заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу та об'їзду перешкоди, здійснив наїзд на пластикові обмежувальні стовпчики, чим порушив вимоги п. 12. 3 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 роз'яснено його права та обов'язки передбачені ст. 10, 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП. ОСОБА_1 своєї провини у вчиненої адміністративному правопорушенні не визнав та повідомив, що 05.05.2025 о 14 годині 00 хвилин за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, враховуючи дорожню обстановку, з метою уникненні зіткнення при створенні аварійної ситуації транспортним засобом Volkswagen державний номерний знак НОМЕР_2 , він був вимушений скерувати своє авто у напрямку пластикових стовпчиків аби уникнути зіткнення. При цьому рухався із дотриманням швидкісного режиму. З огляду на викладене просив суд закрити провадження у справі відносно нього на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи письмові матеріали справи, приходить наступних висновків.
Так, відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративне правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративне правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності,запобігання правопорушення, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно з п.1,2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суддя зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами. При цьому орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до диспозиції ст. 124 КУпАП адміністративна відповідальність настає за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна,.
Дані норми є банкетними, том при вирішенні питань про наявність чи відсутність у складу даних адміністративних правопорушень необхідно. Також, керуватись нормами інших нормативно-правових актів.
Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.
Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.
Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Відповідно до п.12.3 Правил дорожнього руху у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
Відповідно положень КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
На підтвердження вини ОСОБА_1 органом поліції надано:
- протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №321207 від 05.05.2025;
- схема місця ДТП, яка сталася 05.05.2024;
- письмові пояснення ОСОБА_1 .
Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП, суд не може визнати належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення.
Відомості, викладені у протоколі про адміністративні правопорушення серії ЕПР1 №321207 від 05.05.2025 спростовуються змістом наданих ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснень, а також схемою місця ДТП.
Крім того суд зазначає, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи у контексті положень ст. 62 Конституції України.
Інших доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 не надано.
Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на викладене суд вважає не доведеним факт порушення ОСОБА_1 вимог п.п. 12.3 Правил дорожнього руху України, а отже і вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, тобто порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.
Приймаючи до уваги, що всі сумніви щодо доведеності вини правопорушника слід тлумачити на його користь, за відсутності переконливих доказів вини ОСОБА_1 суд приходить до висновку, що при розгляді справи не доведено, що в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а вказане правопорушення задокументовані в законний спосіб, з огляду на вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов'язок відповідно до закону здійснювати неупереджений розгляд та ухвалювати обґрунтовані рішення.
Відповідно до цієї ж статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов'язок сприяти максимальному забезпеченню процесуальних прав учасників судового провадження.
Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена статтею 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Положеннями ч.1 ст.11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948р. та ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Суд наголошує, що правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.
Так, згідно п.4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху) зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.
В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).
Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.
Крім того, у п.21 свого рішення у справі «Надточий проти України» від 15 травня 2008 року ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного, оцінюючи надані докази, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а отже провадження по справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Керуючись статтями 1, 7, 8, 9, 23, 124, 221, 247, 252, 276, 277, 283, 284 КУпАП, суд -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП закрити підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду у десятиденний строк з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги через Солом'янський районний суд міста Києва.
Суддя О.А.Воронкін