Справа №760/9557/25
1-кп/760/2945/25
24 жовтня 2025 року м.Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спеціального судового провадження в режимі відеоконференцзв'язку в залі судових засідань Солом'янського районного суду м. Києва кримінальне провадження № 22024011000000055 від 19.02.2024 за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки станиці Зеленчукська Ставропольського краю рф, документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1КК України,-
Досудовим розслідуванням встановлено, що у громадянки України ОСОБА_5 , яка перебувала на тимчасово окупованій території м. Сімферополь АР Крим, за невстановлених обставин у невстановлений час, проте не пізніше 11.05.2023, виник злочинний умисел, спрямований на добровільне зайняття посад, пов'язаних з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території півострова Крим.
Так, 11.05.2023 громадянка України ОСОБА_5 перебувала на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, а саме за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, пр. Кірова, буд. 13. З метою реалізації окупаційної політики, за вказаною адресою, представниками РФ було незаконно створено т.зв. «Міністерство культури Республіки Крим». На підставі т.зв. «Розпорядження Голови Ради міністрів Республіки Крим ОСОБА_6 , від 11 травня 2023 р. № 98-рп «Про ОСОБА_5 »», за власною згодою була призначена та добровільно зайняла посаду «Першого заступника міністра культури Республіки Крим, яка пов'язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у вищевказаному незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території.
Так, 11.05.2023 громадянка України ОСОБА_5 перебувала на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, а саме за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, пр. Кірова, буд. 13. З метою реалізації окупаційної політики, за вказаною адресою, представниками РФ було незаконно створено т.зв. «Міністерство культури Республіки Крим». На підставі т.зв. «Розпорядження Голови Ради міністрів Республіки Крим ОСОБА_6 , від 11 травня 2023 р. № 98-рп «Про ОСОБА_5 »», за власною згодою була призначена та добровільно зайняла посаду «Першого заступника міністра культури Республіки Крим, яка пов'язана з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, у вищевказаному незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території.
Таким чином, громадянка України ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, ч. 5 ст. 111?1 КК України - колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
Так, відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 7 КПК України, основними засадами судочинства в Україні - є верховенство права, законність, рівність усіх учасників судового розгляду перед законом і судом; повага до людської гідності.
Враховуючи ті обставини, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, знає про розпочате щодо неї кримінальне провадження і протягом тривалого часу переховується від органів досудового розслідування, ухвалою суду від 03.10.2025 прийнято рішення про здійснення спеціального судового провадження стосовно вказаного вище обвинувального акту та, відповідно, судовий розгляд проводився за відсутності обвинуваченої. У зв'язку з цим обвинувачену ОСОБА_5 не допитано судом в якості обвинуваченої по суті пред'явленого їй обвинувачення.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Отже, кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого повинно відповідати, у тому числі таким загальним засадам судочинства, як законність, рівність перед законом і судом, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини тощо (п.п. 2, 3, 10 ч. 1ст. 7 КПК України).
Суть принципу законності відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України, крім іншого, полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, прокурор та слідчий зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України , цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 10 КПК України, суть принципу рівності перед законом і судом полягає у тому, що не може бути привілеїв чи обмежень у процесуальних правах, передбачених цим Кодексом, за будь-якими ознаками, у тому числі за політичними переконаннями.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Обвинувачена ОСОБА_5 , будучи обізнана, що стосовно неї розпочато кримінальне провадження та обвинувальний акт спрямовано до суду, у судові засідання не з'явилася, незважаючи на судові повістки (оголошення), надані до газети «Урядовий кур'єр», оголошення про її виклик також публікувались на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора .
У судовому засіданні захисник обвинуваченої адвокат ОСОБА_4 , зазначила, при розгляді даного кримінального провадження було порушено право на захист обвинуваченої ОСОБА_5 судове провадження не повинно було проводитися за процедурою спеціального судового провадження,оскільки обвинувачена не знала та не могла знати про розпочате кримінальне провадження по відношенню до неї. Просила суд визнати ОСОБА_5 невинною та виправдати її на підставі п. 3 ч.1 ст. 284 КПК України. Суд вважає ці доводи таким, що не заслуговують на увагу, з огляду на ті обставини, що у даному кримінальному провадженні здійснювалося спеціальне досудове розслідування, у подальшому спеціальне судове провадження, що передбачає можливість відповідно до ст. 323 КПК України проведення його за відсутності обвинуваченого. Крім того, під час як досудового розслідування, так і під час судового розгляду захист інтересів підозрюваної здійснював захисник ОСОБА_4 , яка була ознайомлена із матеріалами кримінального провадження в повному обсязі, а тому будь яких порушень прав ОСОБА_5 , не було.
Дослідивши наявні у провадженні докази, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів, які відповідають вимогам передбаченим ст.ст. 85-87 КПК України, та які узгоджуються між собою, перевірених та оцінених у їх сукупності судом безпосередньо в судовому засіданні.
Зокрема вина обвинуваченої ОСОБА_5 підтверджується дослідженими в судовому засіданні матеріалами кримінального провадження документами, в яких викладені та посвідченні відомості, що мають значення для встановлення факту і обставин кримінального провадження.
Протоколом огляду від 08.05.2024 за участю спеціаліста оглянуто сторінку сайту «Министерства культуры Республики Крым» на вказаній сторінці міститься інформація стосовно діяльності ОСОБА_5 , на посаді першого заступника міністра культури Республіки Крим.
( Т № 1 а.с. 98-106 )
Копією «распоряжения от 11 мая 2023 года № 98-рп о назначении ОСОБА_5 , на должность первого заместителя министра культуры Республики Крым».
( Т № 1 а.с.107 )
Висновком експерта зонального експертного сектору Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз СБУ в УСБУ у Дніпропетровській області від 09.09.2024 № 187, згідно якого у на фотозображенні з назвою «64745161251 fe6.60852427 ov2 jpg» та у електронному файлі з назвою «ОСОБА_5. Pdf" зображена одна і та ж особа ОСОБА_5
(Т № 1 а.с.109-123 )
Протоколом огляду від 21.03.2024 за участю провідного судового експерта оглянуто сторінку сайту «Министерства культуры Республики Крым» на вказаній сторінці міститься інформація стосовно діяльності ОСОБА_5 на посаді першого заступника міністра культури Республіки Крим.
( Т № 1 а.с.126-146 )
Протоколом огляду від 22.03.2024 за участю провідного судового експерта оглянуто сторінку сайту «Министерства культуры Республики Крым» на вказаній сторінці міститься інформація стосовно діяльності ОСОБА_5 на посаді першого заступника міністра культури Республіки Крим.
( Т № 1 а.с.147-167 )
Копією особистої картки на ім'я ОСОБА_5
(Т № 1 а.с.168 )
Отже, з метою винесення справедливого судового рішення та захисту прав людини і основоположних свобод, суд приходить до висновку, що в основу вироку необхідно покласти вищевказані письмові докази у справі.
Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред'явленим обвинуваченням.
Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», «Кобець проти України», «Ірландія проти Сполученого Королівства» та ін.).
Ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу злочину, інкримінованих обвинуваченому, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів в її обґрунтованості та не спростовується доводами сторони захисту.
Враховуючи вимоги до вмотивованості судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити таке. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого звертається увага на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. У рішеннях ЄСПЛ ( «Салов проти України», «Серявін та інші проти України» та ін.) склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Отже, оцінюючи у сукупності всі досліджені докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд вважає, що зібраними по справі доказами поза межами розумного сумніву підтверджують вину обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України за ознаками колабораційної діяльності, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
Суд також враховує, що дане кримінальне провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Стороною обвинувачення використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
Про час та дату всіх судових засідань ОСОБА_5 повідомлялася у передбачений законом спосіб через опублікування виклику у газеті «Урядовий кур'єр», оголошення про її виклик також публікувались на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора .
При призначенні виду покарання обвинуваченій ОСОБА_5 суд, у відповідності до ст. 65 КК України та п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» повинен дослідити дані про особу обвинуваченого, з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, її минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), її матеріальний стан, тощо.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд виходить з класифікації, відповідно до положень ст. 12 КК України, а також враховує особливості кожного конкретного кримінального правопорушення й обставини його вчинення, зокрема, форму вини, мотив і мету, спосіб вчинення та ступінь тяжкості наслідків, що настали.
Вчинене обвинуваченою ОСОБА_5 діяння, передбачене ч. 5 ст. 111-1 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання суд виходить із встановленої ст. 50 КК України мети кари, виправлення і запобігання вчиненню винними та іншими особами нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості, з урахуванням позиції Європейського суду з прав людини, відповідно до якого покарання як втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягненні справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи- воно має буду законним, пропорційним(не становити надмірного тягаря для особи)(справи Балканов проти росії від 09.06.2005р., Ісмалова проти росії від 29.11.2007 року).
Обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_5 , згідно ст. 66 КК України, судом не встановлені.
Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_5 , згідно ст. 67 КК України судом не встановлені.
Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_5 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, суд вважає, що обвинуваченій необхідно призначити покарання у вигляді позбавлення волі у межах санкції встановленої ч.5 ст.111-1 КК України з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та займатися господарською діяльністю з застосуванням, додаткового покарання у виді конфіскації особистого майна.
На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для її виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів, як самою обвинуваченою, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання. Так, у розумінні ЄСПЛ, покарання повинне встановити новий додатковий обов'язок для особи, який випливає з факту вчинення кримінального правопорушення. Автономна концепція поняття «покарання» у практиці ЄСПЛ передбачає, що покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів, а застосування принципу пропорційності дає можливість встановити орієнтири для держави у виборі адекватних засобів реагування на конкретні кримінально-карані діяння.
Також, призначаючи покарання суд враховує, що згідно ч.1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженої і що згідно ч.2 ст.52 КК України конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.
При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_5 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання ОСОБА_5 , не вбачає підстав для застосування положень ст. 69 КК України.
Цивільний позов у кримінальному провадженні заявлений не був.
Процесуальні витрати по справі суд стягує з обвинуваченої ОСОБА_5 на підставі ст.124 КПК України.
Речові докази по справі відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368, 370, 374 КПК України, суд,-
ОСОБА_5 визнати винною у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України і призначити покарання у вигляді 7 (семи) років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та займатися господарською діяльністю строком на 10 (десять) років, з конфіскацією усього належного їй на праві власності майна на користь держави.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту фактичного затримання для виконання вироку.
Запобіжний захід, обраний відносно ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою до набрання вироком суду законної сили - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_5 за проведення судово-портретної експертизи № 187 від 09.09.2024 ЗЕС ІСТЕ СБУ в УСБУ в Дніпропетровській області) - 4543,68 грн. (чотири тисячі п'ятсот сорок три гривні шістдесят вісім копійок).
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Солом'янський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику та прокурору.
Інформацію про вирок опублікувати в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті судової влади України відповідно до вимог ст. 323 КПК України.
Суддя ОСОБА_1