29.10.2025 Справа № 940/1688/25
Провадження по справі № 2-з/940/5/25
Іменем України
29 жовтня 2025 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Косович Т.П.
при секретарі Козуб І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, який вона подала до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, зміну прізвища дитини (справа № 940/1688/25). В даній заяві ОСОБА_1 просить в порядку забезпечення позову до набрання рішенням законної сили заборонити відповідачу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчиняти дії щодо спілкування, перебування та зустрічей з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в будь-який спосіб без її участі як матері дитини, посилаючись на те, що відповідач 28.10.2025 року, користуючись тим, що вона вимушено була відсутня в м. Києві, а дитина ОСОБА_3 перебувала в денному таборі на території Дарницького району м. Києва, поставив її перед фактом, що він планує забрати дитину з даного табору без будь-якого її дозволу чи погодження, і в подальшому невідомо на який строк та на яких умовах планує спілкувати з нею, в результаті чого відповідач намагається тримати неконтрольований та одноособовий вплив зі свого боку на дитину з метою зміни дитиною своїх думок та розповідей щодо подій, які відбувались за участю пасинка віповідача ОСОБА_4 у 2024 році, а також з метою створення зручних для нього умов для спотворення справжніх бажань дитини стосовно питань визначення її місця проживання та участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, а тому невжиття заходів забезпечення позову може привезти до порушення її прав та інтересів з боку недобросовісних дій відповідача, а також ускладнити реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на її користь.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України суд розглядає заяву без повідомлення учасників справи.
Дослідивши подану заяву та матеріали позову, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Так, згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У відповідності з положеннями п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України одними із видів забезпечення позову є заборона вчиняти певні дії.
Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення суду повинно прийматися з дотриманням зазначених принципів, які виражені також у статтях Цивільного процесуального кодексу України.
Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх особистих якостей (правового статусу, майнового стану), визначення процесуального становища учасників судочинства тільки процесуальним законодавством і ніяким іншим, визначення процесуального порядку розгляду справ певною процесуальною формою.
У даній справі судом встановлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає з позивачкою.
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склалися напружені та неприязні стосунки, триває судовий спір щодо визначення місця проживання дитини, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, зміну прізвища дитини.
Статтею 7 Сімейного кодексу України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Коли сім'я руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи забезпечити інтереси дитини, щоб дитина зростала у благополучному середовищі, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення зростання дитини у найсприятливішому середовищі.
Вжиття заходів забезпечення позову у спорах щодо фізичної опіки над дітьми спрямоване на недопущення чи припинення дій одного з батьків, які порушують права іншого на участь у вихованні дитини, контакт з нею. Відчуження одного з батьків можна охарактеризувати як форму психологічного насильства, яке проявляється у необґрунтованому звинуваченні у застосуванні стосовно дитини насильства іншим з батьків або звинуваченні у жорстокій та насильницькій поведінці до одного з батьків, переконанні дитини у тому, що контакт з іншим з батьків є несприятливим для неї, нав'язуванні дитині відчуття, що вона знаходиться в небезпеці під час контакту з одним з батьків, необґрунтованих звинуваченнях на адресу бабусі й дідуся, інших членів сім'ї, зміна місця проживання без попереднього обговорення тощо.
Підстави забезпечення позову є суб'єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.
При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або у відповідних випадках законні опікуни, несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У пункті 1 статті 9 Конвенції про права дитини, передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з пунктом 3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07.12.2006 № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansenv. Norway» від 07.08.1996, § 78).
В даному випадку позивачка просить заборонити відповідачу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчиняти дії щодо спілкування, перебування та зустрічей з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в будь-який спосіб без її участі як матері дитини, не наводячи при цьому переконливих доказів того, що таке спілкування та зустрічі зашкодять інтересам дитини, не зазначила обставин, за наявності яких така заборона буде виправданою, зокрема обставин, за яких спілкування дитини з батьком буде мати негативний вплив на нормальний розвиток дитини, не навела доказів того, що спілкування дитини з батьком порушить її права на участь у вихованні дитини та контакт з нею.
Суд зазначає, що бажання батька забрати дитину з денного табору на прогулянку, наперед повідомивши про це матір дитини, не є недобросовісними діями відповідача та потенційною можливістю його негативно впливати на думки та бажання дитини, а тому посилання на це позивачки носять умовний, гіпотетичний характер.
Батько, який на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.
При цьому, держава не повинна допускати ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини протягом тривалого часу за наявності судового спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчиняти дії щодо спілкування, перебування та зустрічей з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в будь-який спосіб без її участі як матері дитини.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 149-150, 153, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, зміну прізвища дитини - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п?ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя : Т.П.Косович