Справа № 372/5258/25
Провадження № 2-113/25
24 жовтня 2025 року Обухівський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Тиханського О.Б.
за участю секретаря Денисенко Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним адміністративним позовом, обґрунтовуючи який зазначив, що 09.07.2025 року заступником командира роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 старшим лейтенантом ОСОБА_2 складено відносно ОСОБА_1 протокол № 787 про адміністративне правопорушення , передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП, розгляд якого призначено на 15.07.2025 року.
15.07.2025 о 17 год. 30 хв. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 разом з адвокатом, подали клопотання про закриття провадження у справі, проте про результати розгляду справи про адміністративне правопорушення, а також про результати розгляду клопотання проінформовані не були.
28.08.2025 року, тобто через 44 дні , позивачу стало відомо, що 15.07.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 винесено постанову № 2751 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у розмірі 17 000,00 грн.
Позивач вважає, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам чинного законодавства, відсутні докази обставин вчинення адміністративного правопорушення, викладені у постанові обставини не відповідають фактичним обставинам.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 11 вересня 2025 року поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом та відкрито провадження у вказаній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позов підтримали та просили задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не сповістив, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, відзиву, заяв, клопотань суду не надав.
Дослідивши матеріали справи та встановивши належність, допустимість та достовірність доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Судом встановлено, що 09 липня 2025 року заступником командира роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 старшим лейтенантом ОСОБА_2 , складено протокол про адміністративне правопорушення № 787 про те, що 09 липня 2025 року о 15 год. 30 хв. в приміщені ІНФОРМАЦІЯ_2 було виявлено правопорушення, а саме гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з дня набрання чинності Закону України від 21.03.2024 № 3261-ІХ не виконав свій обов'язок та не пройшов до 2025 року повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.
ОСОБА_1 був присутній при складенні протоколу № 787, ознайомився з його змістом та надав пояснення: «По суті протоколу не згоден з висновком про порушення, оскільки я подав запит про направлення мене на ВЛК через Резерв+ ще 23.05.2025 р. 22.06.2025 я отримав сповіщення про відхилення мого запиту з технічних проблем. Я направив новий запит 01.07.2025 р. і отримав направлення на ВЛК. З'явившись для проходження ВЛК до медичного закладу за адресою ОСОБА_3 , дізнався, що направлення не дійсне і мені треба звернутися до ТЦК за оновленим направленням. Коли я прибув до ТЦК на мене співробітник склав цей протокол, не зважаючи на доводи і надані докази»
15.07.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 винесено постанову № 2751, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 грн.
Відповідно до постанови № 2751 від 15.07.2025: ОСОБА_1 не пройшов до 5 червня 2025 року повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, чим порушив пункт 2 розділу ІІ Закону України від 21.03.2024 № 3621-ІХ.
Розгляд справи відбувся за особистої присутності ОСОБА_1 та його захисника Трайно Т.В. , яка подала клопотання про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Копію постанови № 2451 від 15.07.2025 ОСОБА_1 отримав лише 28.08.2025 року.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в її діях чи бездіяльності відповідного складу правопорушення.
Частиною 1 ст.210-1 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Частиною 3 ст.210-1 КпАП України встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період. Зазначена норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Положеннями ст. 1 ЗУ «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-XII (далі по тексту Закон № 3543-XII).
У п. 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», який набрав чинності 04.05.2024, встановлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов'язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов'язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
Позивач у своєму позові зазначає, що 23.05.2025 через електронний кабінет призовника військовозобов'язаного та резервіста, відкритий у за стосунку Резерв+, подав запит на отримання направлення на військо-лікарську комісію для проходження повторного медичного огляду, з метою недопущення порушення вимог п. 2 розділу ІІ Закону № 3261-ІХ. У той же день, 23.05.2025 о 14:16 год. отримав у застосунку Резерв+ повідомлення про те, що його запит на отримання електронного направлення на проходження ВЛК розглядається. Наступне повідомлення позивач отримав 22.06.2025 02 14:32 з якого вбачається, що запит відхилено, через технічні труднощі. Тобто, відповідь на запит було надано після спливу граничного строку ( 05.06.2025) на проходження повторного медичного огляду, що підтверджується наданими позивачем витягами з мобільного за стосунку Резерв+.
01.07.2025 через електронний кабінет призовника військовозобов'язаного та резервіста, відкритий у за стосунку Резерв+, позивач знову подав запит на отримання направлення на військо-лікарську комісію для проходження повторного медичного огляду. У той же день, 01.07.2025 о 21:20 год. отримав у застосунку Резерв+ повідомлення про те, що записаний на ВЛК, деталі у цьому повідомлені. Відкривши повідомлення, позивач виявив у ньому направлення на ВЛК № 3575190 від 23.05.2025 з датою початку ВЛК призначеною на 26.05.2025 року.
09.07.2025 позивач з'явився до КНП Обухівської ради «Обухівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування», для проходження медичного огляду військово-лікарською комісією на підставі направлення № 3575190, проте до огляду допущений не був, оскільки отримане ним 01.07.2025 року через електронний кабінет направлення, вже було простроченим. При цьому головою військово-лікарської комісії, позивачеві було рекомендовано звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_2 , для отримання паперового направлення на проходження ВЛК.
З постанови № 2751 від 15.07.2025 вбачається, що «… о 13 год. 37 хв. 09 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 та був записаний у Книзі відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_2 до робочого місця №2, за яким приймають військовозобов'язаних (резервістів) офіцерського складу запасу, де він звернувся з приводу отримання направлення на проходження військово-лікарської комісії, як особа, яка була визнана обмежено-придатною… . Після встановлення факту та зауваження щодо несвоєчасного проходження медичного огляду, ОСОБА_1 надав пояснення, що намагався отримати направлення через Резерв+ з 23 травня 2025 року, однак через технічну помилку він не зміг цього зробити… . … ІНФОРМАЦІЯ_4 не відповідає за технологічне фінкціонування Реєстру та не відповідає за його збій. Чи було звернення у технічну підтримку ОСОБА_1 матеріалами справи не зафіксовано.
Досліджені судом обставини справи дозволяють суду стверджувати, що ОСОБА_1 вчиняв дії щодо своєчасного проходження повторного медичного огляду в межах відведеного на те строку, але не зміг його пройти з незалежних від нього причин, а відтак у діях останнього відсутній умисел на вчинення правопорушення, за яке його притягнуто до адміністративної відповідальності.
Згідно з приписами ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе за умови наявності в її діянні складу адміністративного правопорушення. Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена в адміністративно правових нормах відповідною статтею Особливої частини КУпАП сукупність ознак, які визначають громадську небезпечність, винність, протиправність вчинку, що призводить до застосування адміністративно правових санкцій. До складу правопорушення входять: об'єкт правопорушення; об'єктивна сторона правопорушення; суб'єкт правопорушення; суб'єктивна сторона правопорушення. Відсутність хоча б одного з елементів складу виключає правову відповідальність.
Суд зауважує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Слід зазначити, що Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлюється чітка стадійність притягнення особи до відповідальності: виявлення правопорушення, фіксація правопорушення, формування доказової бази (матеріалів справи), розгляд справи про адміністративне правопорушення. Тобто, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, використовуючи свої повноваження, повинен був зібрати докази, які б підтверджували наявність складу правопорушення, перед складанням постанови та відібранням пояснень від правопорушника роз'яснити його права, надати можливість заявити та розглянути клопотання.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Крім того, в п.30 постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а зазначено, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
На думку суду, відповідач не виконав обов'язок доказування, який на нього покладено згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, та відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі, що не було зроблено відповідачем, а тому наявність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності - не доведена.
Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 286 КАС за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи встановлені судом обставини, норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 2, 8, 9, 72-77, 78, 139, 205, 241-246, 250, 286, 292, 295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови - задовольнити.
Скасувати Постанову №2751 від 15 липня 2025 року, прийняту начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_4 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, - закрити.
Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 29.10.2025.
Суддя О.Б. Тиханський