Справа № 369/15739/25
Провадження №4-с/369/104/25
28.10.2025 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченко А.В. при секретарі судового засідання Лисяк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Потьомкін Володимир Олександрович, учасники: стягувач: ОСОБА_2 , суб'єкт оскарження: Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на дії (бездіяльність) державного виконавця, -
До Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла скарга ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_2 , суб'єкт оскарження: Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), на дії (бездіяльність) державного виконавця.
Скарга мотивована тим, що на виконанні у ВДВС Києво-Святошинського РУЮ (правонаступником є Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ)) перебувало виконавче провадження ВП №19271675 за яким Боржником була ОСОБА_1 .
В ході вчинення примусових дій державним виконавцем ВДВС Києво-Святошинського РУЮ було накладено арешт на майно боржника на підставі постанови від 14.05.2010 року та внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, а саме - тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження: 9842039.
В ході пошуку відомостей в Автоматизованій системі виконавчого провадження (АСВП) було встановлено відсутність будь - яких відомостей відносно виконавчого провадження ВП №19271675, тому у Боржника відсутня можливість встановити відповідність наявних обтяжень, а також відсутні відомості (документи) на підставі яких було накладено даний арешт.
Про наявність вищевказаного арешту, Скаржнику стало відомо на підставі інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №430342332 від 06.06.2025 року.
10.06.2025 року представником Скаржника було направлено запит до Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) про надання інформації про стан виконавчого провадження ВП №19271675.
Згідно листа вих. №59475 від 18.06.2025 Вишневим ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) було повідомлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №19271675 з примусового виконання виконавчого напису №1540 від 11.05.2010 року, виданого ПНКМНО про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 55139,00 грн.
На підставі наданої інформаційної довідки по виконавчому провадженню ВП №19271675 було встановлено, що 14.05.2010 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на майно боржника (з ідентифікатором).
29.12.2012 року керуючись п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на той момент) винесено постанову про повернення виконавчого документа Стягувачу, у зв'язку з відсутністю майна у Боржника на яке можна звернути стягнення.
14.07.2025 року представником Скаржника було направлено заяву до Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ), в якій просили вилучити запис про арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 9842039, накладеного на підставі постанови від 14.05.2010 року ВП №19271675 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, який наразі не забезпечує реальне виконання виконавчого документа, а лише перешкоджає Боржнику розпоряджатися власним майном.
Як зазначає Скаржник, зі змісту листів вих. №59475 від 18.06.2025 року та вих. №75593 від 28.07.2025 року, виданих Вишневим ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) вбачається, що на виконанні що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №19271675 з примусового виконання виконавчого напису №1540 від 11.05.2010 року, виданого ПНКМНО про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 55139,00 грн., однак жодних повідомлень, листів, тощо, відносно зняття накладених арештів не було вчинено. Зважаючи на те, що виконавчий документ було повернуто Стягувачу 29.12.2012 року, відомості щодо повторного його пред'явлення відсутні, наявні підстави вважати, що строк його пред'явлення до виконання пропущено, а наявність нескасованих арештів (понад 10 років) не є ефективним способом його виконання, також з огляду на відсутність будь - яких претензій, заперечень з боку Стягувача.
На підставі викладеного, Скаржник просить визнати протиправними дії (бездіяльність) Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) та зобов'язати вилучити арешт, внесений до Державного реєстру речових прав не нерухоме майно, шляхом виключення запису про обтяження №9842039, накладеного на підставі постанови від 14.05.2010 року ВП №19271675; Стягнути з Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
У судові засідання, призначені на 14.10.2025 року, 28.10.2025 року учасники провадження не прибули, повідомлялись належним чином, від представника скаржниці ОСОБА_1 адвоката Потьомкіна В.О. до суду надійшло клопотання розглядати скаргу у його відсутність, на задоволенні скарги наполягає.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали скарги, суд дійшов до наступного висновку, та судом встановлені наступні обставини.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У п. 9 ч.3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Відповідно до ч 1 та п. 2 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з положеннями частин 2 і 3 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Судом встановлено, що на виконанні у ВДВС Києво-Святошинського РУЮ (правонаступником є Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального Міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Київ)) перебувало виконавче провадження ВП №19271675 за яким Боржником була ОСОБА_1 .
Згідно наданої Скаржником довідки по виконавчому провадженню ВП №19271675 (ВП - спецрозділ) від 18.06.2025 року, державним виконавцем ВДВС Києво-Святошинського РУЮ було накладено арешт на майно боржника на підставі постанови від 14.05.2010 року та внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, а саме - тип обтяження: арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження: 9842039.
Наявність вищевказаного арешту, встановлено на підставі наданої Скаржником інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №430342332 від 06.06.2025 року.
10.06.2025 року Скаржниця через свого представника зверталась до Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) про надання інформації про стан виконавчого провадження ВП №19271675, в якому зокрема просила скасувати запис про арешт нерухомого майна; реєстраційний номер обтяження: 9842039, а також інші арешти, обтяження, тощо, накладені в ході вчинення примусових дій у виконавчому провадженні ВП №19271675.
На заяву Скаржниці, листом вих. №59475 від 18.06.2025 Вишневим ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) було повідомлено, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №19271675 з примусового виконання виконавчого напису №1540 від 11.05.2010 року, виданого ПНКМНО про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 55139,00 грн.
14.05.2010 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з накладенням арешту на майно боржника (з ідентифікатором).
29.12.2012 року керуючись п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на той момент) винесено постанову про повернення виконавчого документа Стягувачу, у зв'язку з відсутністю майна у Боржника на яке можна звернути стягнення.
14.07.2025 року представником Скаржника було направлено заяву до Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ), в якій просили вилучити запис про арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 9842039, накладеного на підставі постанови від 14.05.2010 року ВП №19271675 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, який наразі не забезпечує реальне виконання виконавчого документа, а лише перешкоджає Боржнику розпоряджатися власним майном.
Листом вих. №75593 від 28.07.2025 року Вишневим ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ), було повідомлено, що Відділом було розглянуто заяву адвоката Потьомкіна В. О., за вх. №10475, яка надійшла 21.07.2025 року, що діє в інтересах ОСОБА_1 . За результатами розгляду заяви Відділом повідомлено, що відповідь по заданим питанням була надана 18.06.2025 року за вих. №59475.
Зі змісту листів вих. №59475 від 18.06.2025 року та вих. №75593 від 28.07.2025 року, виданих Вишневим ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) вбачається, що на виконанні що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №19271675 з примусового виконання виконавчого напису №1540 від 11.05.2010 року, виданого ПНКМНО про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 55139,00 грн.
При цьому, будь - яких повідомлень щодо зняття арештів, які Скаржниця просила зняти Відділом не було надано.
Таким чином, на запити Скаржниці було не у повному обсязі надано відповіді, а також не скасовано арешти які вона просила припинити.
Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв'язку з його добровільним виконанням або після повернення виконавчого документа стягувачу.
Зважаючи на те, що виконавчий документ було повернуто Стягувачу 29.12.2012 року, відомості щодо повторного його пред'явлення відсутні, наявні підстави вважати, що строк його пред'явлення до виконання пропущено, а наявність нескасованих арештів (понад 10 років) не є ефективним способом його виконання, також з огляду на відсутність будь - яких претензій, заперечень з боку Стягувача.
Згідно норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв'язку з його добровільним виконанням або після повернення виконавчого документа стягувачу.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов'язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
З цього слідує, що заходи примусового виконання рішень мають забезпечувати виключно лише реальне виконання рішення, такі дії мають вчинятися за обставини невиконання рішення з метою забезпечення захисту прав та інтересів Стягувача, з обов'язковим дотриманням відповідних засад, а наявність нескасованих арештів які не забезпечують реального виконання рішення Боржником, а породжує лише додатковий тягар в понесенні витрат.
Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин право реалізаційної та правозастосовної діяльності.
Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов'язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм повноважень.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Зазначене узгоджується із висновками Верховного суду (справа №2/0301/806/11).
При цьому Суд звертає увагу на те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Викладені у вищевказаній постанові мотиви узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 листопада 2021 року у справі № 21/170-08, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19).
Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не має призводити до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом, зауважив КЦС ВС.
У постанові від 20.06.2018 року Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №210/1072/15 ц йде мова про боржника, який звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця, в результаті чого останнього зобов'язано провести виконавчі дії по зняттю арештів з нерухомого майна та грошових коштів.
Згідно вищевказаного, Суд дійшов до висновку, що за наявності беззаперечних фактів, які підтверджують необхідність у збереженні арештів є підставою для закінчення виконавчого провадження на загальних підставах, а наявність нескасованих арештів щодо скасування яких Стягувач не висуває жодних заперечень, породжують лише негативні наслідки для Боржника.
Таким чином, наявність записів в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо заборони відчуження нерухомого майна реєстраційний номер обтяження: 9842039, накладеного на підставі постанови від 14.05.2010 року ВП №19271675, перешкоджає власнику вільно розпоряджатися власним майном, що суперечить основоположним правовим принципам про захист прав людини, а тому підлягають скасуванню.
Вишневим ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) та іншими учасниками справи не було надано жодних належних та допустимих доказів які б спростовували доводи Скаржниці.
Натомість Суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
За таких обставин суд вважає доцільним зняти арешт, накладений на майно Скаржниці, оскільки у подальшому його застосуванні відсутня необхідність.
Не зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні саме за обставинами цієї справи є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов'язання Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) припинити чинність арештів, вилучити запис про арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 9842039, накладеного на підставі постанови від 14.05.2010 року ВП №19271675 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
За змістом ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Таким чином, доводи скарги суд визнає обґрунтованими.
У поданій скарзі, Скаржник також просить стягнути на його користь понесені витрати на правову допомогу.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року№5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05липня 2012 року №5076-VI ).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження витрат на правничу допомогу до матеріалів справи долучено копії: Договір №42/25 про надання правової допомоги від 13.02.2025 року, Акт №42/25-02 наданої правової допомоги від 20.08.2025 року, Платіжна інструкція номер посилання: 523278655858 від 20.08.2025 року, Ордер серія АІ №1892989 від 20.08.2025 року, Свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю серія КС №5191/10 від 17.07.2014 року, Посвідчення адвоката України №5191/10 від 17.07.2014 року.
Таким чином, Скаржником підтверджено понесені витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн, які підлягають стягненню.
Приписами ч. 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, за результатами розгляду справи, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 447-451 ЦПК України, суд
Скаргу задовольнити.
Визнати дії (бездіяльність) Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ), що полягає у не знятті арешту з майна Скаржника ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у виконавчому провадженні ВП №19271675 - протиправними.
Зобов'язати Вишневий відділ державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) скасувати арешт, внесений до Державного реєстру речових прав не нерухоме майно, шляхом виключення запису про обтяження №9842039, накладеного на підставі постанови від 14.05.2010 року, ВП №19271675 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Стягнути з Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м. Київ) (Київська обл., Бучанський район, м. Вишневе, вул. Лесі Українки, 86; ідентифікаційний код 34903037), на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 261 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 29.10.2025 року.
Суддя А.В. Янченко