29 жовтня 2025 р.Справа № 554/12147/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 19.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Савченко Л.І., вул. Навроцького, 5, м. Полтава, Полтавська, 36002, по справі № 554/12147/25
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту патрульної поліціїї
про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Полтави з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову у справі про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5016845 від 19.06.2025 року.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Полтави від 19.09.2025 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 19.09.2025 та ухвалити постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що працівниками поліції не було роз'яснено ОСОБА_1 його прав, визначених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, та в призму необізнаності позивача, лише акцентовано на тому, де останньому потрібно проставити підписи для отримання копії постанови. Звертає увагу суду на те, що відсутність змоги ознайомитися з матеріалами справи безпосередньо на місці складання адміністративного протоколу та факт того, що поліцейський проводив момент фіксації швидкості автомобіля з використанням лазерного вимірювача швидкості ТгuСАМ з руки (рук), може свідчити про значно більшу похибку, а ніж передбачено свідоцтвом про повірку, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля, так і взагалі фіксування перевищення швидкості саме автомобіля, яким керував ОСОБА_2 . Таким чином, на думку позивача, ручне розміщення засобів автоматичної фото - і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 Закону № 580-VШ, при проведенні якої автоматична фото - і відеотехніка повинна бути розміщена в порядку визначеному вказаною нормою (стаціонарно вмонтованим способом).
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст. 308 КАС України та керуючись ст. 229 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 19 червня 2025 року о 13.43 інспектором 1 взводу 2 роти 1 батальйону УПП в Полтавській області лейтенантом поліції Сахаровим Д.А. ухвалено постанову про те, що ОСОБА_1 19.06.2025, о 13 год. 43 хв., м. Решетилівка на 306 км. Автодороги М03, керував транспортним засобом Volkswagen Passat, державний номерний знак НОМЕР_1 , зі швидкістю 75 км/год, при цьому перевищив встановлене обмеження швидкості руху в населеному пункті на 25 км/год.
Швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості руху, TruCAM LTI 20/20 ТС 008425 чим порушив п. 12.4 ПДР - порушення швидкісного режиму в населених пунктах, ч. 1 ст. 122 КУпАП (а.с.31).
Відповідно постановою серії ЕНА № 5016845 від 19.06.2025 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн.
Позивач вважаючи спірну постанову незаконною, звернувся до суду з позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені докази свідчать про наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Частиною 5 ст. 14 Закону України “Про дорожній рух» встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року 1306.
Відповідно до п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно пункту 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП вбачається, що обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Cтаттею 251 КУпАП встановлено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. В свою чергу, належним доказом правопорушення є зокрема фото або відеофіксація вчиненого правопорушення.
Відповідно до п.п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото-і кінозйомки, відеозапису.
Визначення терміну "керування транспортним засобом" було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 “Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Крім того, Верховний Суд в рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.19 зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Відповідачем на обґрунтування правомірності оскаржуваної постанови надано відеозапис в відеореєстратора автомобіля поліції, який досліджено судом апеляційної інстанції.
З дослідженого відеозапису та фото-файлу з приладу TruCam LTI 20/20 №ТС008425 вбачається, що автомобіль Volkswagen Passat, днз НОМЕР_1 , рухався в межах м. Решетилівка, зі швидкістю 75 км/год.
Вимірювання швидкості здійснювалося працівником поліції на відстані 352.5 м. Ліміт швидкості - 50 км/год. Координати: широта 49°34'52.59''N, довгота 34°5'36.97''Е (а.с.32).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами у справі, інспектором у даному випадку лазерний вимірювач Trucam LTI 20/20 ТС №ТС008425 використовувався в ручному режимі, що передбачено приписами ст. 40 Закону України «Про національну поліцію».
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні.
З наведеного вбачається, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, яка працює не в автоматичному режимі з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Разом з тим, позивач, як на підставу для скасування постанови посилався на те, що під час вимірювання швидкості ТЗ Volkswagen Passat, днз 8682 ІЕ-3, лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 №ТС008425 не був встановлений стаціонарно, а знаходився в руках працівника поліції, що таким чином не дає змоги використовувати працівником поліції вимірювач швидкості ТЗ у такому режимі.
З цього приводу, колегія суддів відмічає, що відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні.
З наведеного вбачається, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, яка працює не в автоматичному режимі з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
При цьому, лазерний вимірювач швидкості TruCAM LTI 20/20 №ТС008425 отримав свідоцтво №22-01/32855 від 03.12.2025 про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювання техніки, який засвідчує, що лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 №ТС008425 відповідає вимогам технічної документації, свідоцтво чинне до 03.12.2025. Максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимі становить +/- 2 м/год в діапазоні від 2 до 200 км/год (а.с.34).
Відповідно до сертифікату від 29.08.2012 №UA-МІ/1-2903-2012, лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCAM LTI 20/20 є придатним до застосування (а.с.38).
Слід також зазначити, що відповідно до Інструкції з використання приладу Trucam (цифрова відеокамера, вимірювач швидкості, GPS), що знаходиться у вільному доступі в мережі Інтернет, конструктивна особливість приладу та заявлені характеристики дозволяють його використання з рук, а визначення похибки при такому використанні не буде перевищувати 2 км/год.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, що під час користування приладом TruCam поліцейський керується вказаною Інструкцією.
Викладене підтверджує, що лазерний вимірювач TruCAM має можливість працювати у двох режимах, утриманням в руках під час вимірювання швидкості руху ТЗ або розміщенням на тринозі, саме в цих режимах вказаний вимірювач проходив тестування, ліцензування та сертифікацію, був признаним таким, що відповідає стандартам та правильно вимірює швидкість руху ТЗ в обох режимах.
Відтак, можливість використання приладу TruCam LTI 20/20 у ручному режимі прямо передбачена свідоцтвом про повірку приладу, інструкцією з експлуатації, а також самою конструкцією приладу (наявність ручки для тримання) та не суперечить вимогам законодавства.
Враховуючи викладене, лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 зареєстрований в Державному реєстрі транспортних засобів вимірювальної техніки та дозволений для використання на території України, а прилад TruCam LTI 20/20 з серійним номером №ТС008425 пройшов періодичну повірку, сертифікат якої був чинним станом на дату винесення оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення, тому вказаний пристрій міг використовуватись для заміру швидкості автомобіля позивача.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Подібного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема у постанові від 13.02.2020 року у справі № 524/9716/16-а зазначив «приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статті 70 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення судами попередніх інстанцій рішень у цій справі) не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення».
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17.
Стосовно відеозапису та фото-файлу наданих відповідачем разом з відзивом на адміністративний позов, судова колегія зазначає, що такі докази є належними, достатніми, достовірними та допустимим, в розумінні ст.ст. 73-76 КАС України для встановлення факту наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, оскільки відомості щодо них, у відповідності ст. 283 КУпАП відображені у спірній постанові, що вбачається з п. 7.
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку про наявність правових підстав стверджувати, що факт руху автомобіля Volkswagen Passat, днз НОМЕР_1 , яким керував позивач, зі швидкістю 75 км/год у межах населенного пункту, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
В той час, варто зазначити, що оскільки фіксація руху транспортного засобу позивача проводилась не в автоматичному режимі, розміщення інформаційно-вказівного знаку 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» не є обов'язковим.
Разом з цим, в силу приписів ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», наведена норма закону не виключає можливість використання органами поліції вимірювачів швидкості руху, які не є стаціонарними, а тому, з урахуванням викладеного вище, колегія суддів вважає доводи апелянта про те, що ручне розміщення засобів автоматичної фото - і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 Закону №580-VШ безпідставними.
Стосовно обґрунтування апеляційної скарги про те, що позивачу не роз'яснено прав визначених ст. 63 КУ України та ст. 268 КУпАП, то таке твердження спростовується відомостями оскаржуваної постанови, а саме у п. 8 - «Права за ст. 268 КУпАП та строк оскарження за ст. 289 КУпАП мені роз'яснені» містить особистий підпис ОСОБА_1 (а.с.31).
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку про наявність правових підстав стверджувати, що факт руху автомобіля Volkswagen Passat, днз НОМЕР_1 , яким керував позивач, зі швидкістю 75 км/год у межах населенного пункту, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд першої інстанції надав належну оцінку доказам по справі та встановив, що матеріали справи містять належні докази у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що постанова про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5016845 від 19.06.2025 є правомірною, оскільки досліджені докази свідчать про наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Посилання апелянта на висновки викладені у постанові Другого апеляційного адміністративного суду у справі №554/1946/21 від 21.07.2021 за аналогічних правовідносин сторін не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховуються висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не у рішеннях (постановах) судів першої (апеляційної) інстанції.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 270-272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Полтави від 19.09.2025 по справі №554/12147/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк