29 жовтня 2025 р. Справа № 520/22755/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Русанової В.Б. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 05.09.25 по справі № 520/22755/25
за позовом ОСОБА_1
до судді Харківського районного суду Харківської області - Пілюгіної Олени Миколаївни , помічника судді Харківського районного суду Харківської області - Зуєнко Вікторії Вікторівни
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до судді Харківського районного суду Харківської області - Пілюгіної Олени Миколаївни, помічника судді Харківського районного суду Харківської області - Зуєнко Вікторії Вікторівни, в якій просить суд: визнати дії судді Харківського районного суду Харківської області - Пілюгіної Олени Миколаївни щодо надання незаконних доручень відповідачу-2 стосовно перешкоджання в отриманні позивачем копій документів долучених до матеріалів справи, як то визначено в його заяві від 18.08.2025, неправомірними; визнати дії помічника судді Харківського районного суду Харківської області - Зуєнко Вікторії Вікторівни, що полягають у відмові у наданні позивачу точної інформації про сплату розміру судового збору для отримання копій документів, зазначених в заяві від 18.08.2025, неправомірними; визнати дії судді Харківського районного суду Харківської області - Пілюгіної Олени Миколаївни, щодо надання незаконних доручень відповідачу-2 стосовно вимагання у позивача коштів за отримання копії ухвали суду про продовження гр. ОСОБА_2 строку на подання відзиву незаконними; визнати дії помічника судді Харківського районного суду Харківської області - Зуєнко Вікторії Вікторівни, що виразилися у вимаганні у позивача коштів за отримання копії ухвали суду про продовження І. Шапошнікову строку на подання відзиву, незаконними; зобов'язати помічника судді Харківського районного суду Харківської області - Зуєнко Вікторії Вікторівни надати позивачу точну інформацію про сплату розміру судового збору для отримання копій документів зазначених у заяві від 18.08.2025; зобов'язати помічника судді Харківського районного суду Харківської області - Зуєнко Вікторії Вікторівни безоплатно видати позивачу копію ухвали суду про продовження І. Шапошнікову строку на подання відзиву; зобов'язати помічника судді Харківського районного суду Харківської області - Зуєнко Вікторії Вікторівни надати позивачу точну інформацію про сплату розміру судового збору для отримання копії заяви ОСОБА_2 про продовження строку на подання відзиву.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до судді Харківського районного суду Харківської області Пілюгіної Олени Миколаївни помічника судді Харківського районного суду Харківської області Зуєнко Вікторії Вікторівни відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 скасувати та направити матеріали справи на подальший розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивач оскаржує дії суду (судді), вчинені ним при виконанні своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя, оскільки дії судді щодо надання певних доручень помічнику судді у межах розгляду певної справи не є управлінськими, а є процесуальними у рамках розгляду такої справи, у даному випадку справи №520/22755/25. Посилався на рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 №9-зп, яким, зокрема, зазначено, що відмова у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Зазначив, що він має право самостійно обрати захист свого порушеного права між зверненням до Вищої ради правосуддя чи до суду.
Щодо відмови у розгляді вимог позивача щодо оскарження дій помічника судді В. Зуєнка, як особи яка належить до патранатної служби, оскарження її дій не підпадає під юрисдикцію будь якого судочинства, посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у рішенні від 02.10.2019 у справі №815/1594/17, від 29.09.2020 у справі №368/561/19.
На підставі положень ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Статею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. При цьому, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За правилами п. 1 ч. 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт, законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти, відповідно, зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
При цьому, обов'язковою ознакою такого суб'єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій у тих правовідносинах, в яких виник спір. Якщо ж суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, то такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції і, відповідно, не повинен розглядатися та вирішуватися адміністративним судом.
З матеріалів позовної заяви встановлено, що позивач оскаржує дії судді Харківського районного суду Харківської області - Пілюгіної Олени Миколаївни, та помічника судді Харківського районного суду Харківської області - Зуєнко Вікторії Вікторівни.
Стосовно позовних вимог, заявлених позивачем до судді - Пілюгіної Олени Миколаївни, коелгія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, третьої статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Положеннями статті 106 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" , визначено, що інші дії судді, зокрема, допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, прояв неповаги до учасників судового процесу, умисне або внаслідок грубої недбалості допущене суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод, або інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, є підставами для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
Тобто, законодавець чітко врегулював порядок оскарження усіх дій судді, процесуальних - шляхом подання апеляційних та касаційних скарг на судові рішення з якими не погоджується сторона, будь-яких інших дій судді - шляхом подання скарг до дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя".
Нормами статті 23 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя місцевого суду здійснює правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом, а також інші повноваження, визначені законом.
Відповідно до статей 124, 126, 129 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Здійснення правосуддя в Україні регулюється конституційними нормами окремо від діяльності інших органів влади та управління.
Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 20.05.2013 №8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" вказано, що дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються у порядку, визначеному процесуальними законами. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності. Тобто дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються у порядку, визначеному процесуальними законами. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червні 2007 року №8 "Про незалежність судової влади" виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним. законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Таким чином, рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 11.03.2011 року № 2-рп/2011 зазначив, що давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи може лише апеляційна і касаційна інстанції при перегляді судових рішень.
У поданій позовній заяві позивач оскаржує дії суду (судді), вчинені ним при виконанні своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя, оскільки дії судді щодо надання певних доручень помічнику судді у межах розгляду певної справи не є управлінськими, а - є процесуальними у рамках розгляду такої справи, у даному випадку справи №520/22755/25.
Судом встановлено, що позивач не позбавлений права оскаржити процесуальні дії судді Харківського районного суду Харківської області - Пілюгіної Олени Миколаївни, у встановленому чинним законодавством України процесуальному порядку, а саме - шляхом подання відповідних апеляційної чи касаційної скарг, або ж якщо постановлене судове рішення не оскаржується окремо від рішення суду - шляхом подання апеляційної скарги на судове рішення, вказавши та обґрунтувавши які процесуальні дії судді вважає такими, що призвели до неправильного ухвалення судового рішення.
Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви № 17160/06 та № 35548/06).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно, ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно, ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Отже, даний спір знаходиться поза площиною публічно-правових відносин, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
При цьому, поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, про що зазначала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 13 березня 2019 року у справі №9901/947/18.
За таких обставин вимоги ОСОБА_1 не підлягають окремому розгляду як у порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду.
Такий правовий підхід відповідає усталеній судовій практиці у спорах з подібними правовідносинами, сформованій Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/110/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 1540/4005/18, а також у постановах Верховного Суду від 08 травня 2023 року у справі № 580/2605/22 та від 11 серпня 2023 року у справі №580/6423/22.
Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховоного Суду викладеними у постанові від 22 вересня 2025 року у справі № 440/6650/24, які враховуються апеляційним судом в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України.
Поряд із тим, колегія суддів зазначає, що посилання позивача у позові щодо надання суддею Харківського районного суду Харківської області - ОСОБА_3 , особистого доручення своєму помічнику - ОСОБА_4 , є лише припущеннями ОСОБА_1 , оскільки матеріали справи жодних доказів з приводу зазначених доводів не містять.
Стосовно позовних вимог викладених до помічника судді Харківського районного суду Харківської області - Зуєнко Вікторії Вікторівни, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно з пунктом сьомим частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем в адміністративній справі може бути лише суб'єкт владних повноважень.
Відповідно до частини третьої статті 92 Закону України "Про державну службу", помічники суддів належать до патронатної служби. Згідно з частиною другою статті 157 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", помічники суддів призначаються на посаду та звільняються з посади керівником апарату суду за поданням відповідного судді та здійснюють свою діяльність під керівництвом судді.
Відтак, помічник судді не є суб'єктом владних повноважень, а його діяльність носить допоміжний характер і не передбачає ухвалення ним самостійних владних управлінських рішень.
Таким чином, спір за участю помічника судді як відповідача не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства і має характер внутрішньо-організаційного, що підлягає досудовому врегулюванню в межах організації діяльності суду та його апарату.
Посилання апелянта на висновки Великої Палати Верховного Суду України викладені у постановах від 02.10.2019 у справі №815/1594/17, від 29.09.2020 у справі №368/561/19 є безпідставними, оскільки правовідносини, що склались в рамках даних справ не є релевантними до предмету даного спору.
Відповідно до пункту першого частини першої статей 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За таких обставин колегія суддів погоджується, що вимоги позивача не належать до юрисдикції адміністративного суду, оскільки не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 по справі № 520/22755/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.Б. Русанова Я.В. П'янова