29 жовтня 2025 р. Справа № 440/3569/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2025, головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 26.05.25 по справі № 440/3569/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі- відповідач 1, ГУ ПФУ в Полтавській області, апелянт), в якій просила:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Полтавській області щодо не застосування при призначенні їй пенсії за віком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021 -2023 роки,
- зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області перерахувати та виплатити їй пенсію за віком з 01.10.2024 року відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.04.2025 було залучено до участі у справі №440/3569/25 як співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області ( далі- ГУ ПФУ в Донецькій області, відповідач 2)
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області щодо не застосування у розрахунку пенсії ОСОБА_1 за віком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки, з 01.10.2024.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити з 01.10.2024 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2021, 2022, 2023 роки, з урахуванням проведених виплат.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що у пенсійного органу відсутні підстави для здійснення позивачці перерахунку та виплати пенсії за віком відповідно до ст.40 Закону №1058- ІV із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021, 2022, 2023 роки, оскільки право на призначення пенсії було використано позивачкою у 2015 році.
Звернув увагу, що переведення позивачки на інший вид пенсії, а саме: з пенсії за вислугу років на пенсію за віком було здійснено ГУ ПФУ в Донецькій області (рішення №916060163711 від 08.10.2024), а ГУ ПФУ в Полтавській області не приймалось жодних рішень щодо переведення позивачки на інший вид пенсії.
Проживання позивачки на території, яку обслуговує ГУ ПФУ в Полтавській області, не може бути підставою для зобов'язання цього органу вчиняти певні дії, оскільки визначальним фактором є визначення органу, яким саме було прийнято спірне рішення, що є предметом розгляду у цій справі та стало підставою для звернення з позовом до суду. Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, згідно з якою дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності
Позивачка правом на подання відзиву на апеляцію не скористалась.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст.308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
З 13.01.2015 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було призначено пенсію за вислугу років як працівнику освіти згідно пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі- Закон № 1788) (а.с.42).
З 14.01.2015 виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено у зв'язку з працевлаштуванням (а.с.43).
01.10.2024 ОСОБА_1 після досягнення 60 років звернулась із заявою до ГУ ПФУ в Полтавській області про перехід на пенсію за віком.
Її заяву було розглянуто за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Донецькій області.
Розпорядженням ГУ ПФУ в Донецькій області 916060163711 від 08.10.2024 ОСОБА_1 було з 01.10.2024 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV ( далі-Закон №1058-ІV) (а.с.55, 78 зворот).
17.01.2025 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФУ в Полтавській області із запитом про надання інформації щодо свого пенсійного забезпечення (а.с.67-69).
Листом від 13.02.2025 №2800-1211/Г-02/8-1600/25 ГУ ПФУ в Полтавській області повідомило позивачку, що підстав для застосування показника середньої заробітної плати за 2021-2023 роки при переведенні у 2024 році її на пенсію за віком немає, оскільки це не відповідає вимогам частини 3 статті 45 Закону №1058-ІV. Правом на призначення пенсії за вислугу років позивачка скористалась у 2015 році, тому для застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки, правові підстави відсутні.
Позивачка, не погоджуючись діями пенсійного органу щодо не застосування при призначенні їй пенсії за віком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме: за 2021-2023 роки, вважаючи їх протиправними, звернулась із цим позовом до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що при зверненні позивачки, якій було призначено пенсію за вислугу років згідно з Законом №1788-ХІІ, до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону №1058-ІV, має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з ч.3 ст.45 Закону №1058-ІV.
Суд зазначив, що в розглядуваній справі мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ГУ ПФУ в Полтавській області протиправно не здійснено позивачеві перерахунок пенсії згідно з Законом №1058-ІV , виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021-2023 року, тобто враховуючи показник середньої заробітної плати , який має враховуватися за три останні календарні роки, що передують року призначення пенсії за Законом №1058-ІV.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивачки, суд вважав за необхідне визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області щодо не застосування у розрахунку пенсії позивачці за віком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки, з 01.10.2024 та зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити з 01.10.2024 перерахунок та виплату пенсії позивачці із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2021, 2022, 2023 роки, з урахуванням проведених виплат.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).
Законом №1058-IV визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також врегульовано порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №1058-IV за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності ; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За правилами частини 2 статті 40 Закону №1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп -заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск -сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Тобто, за загальним правилом передбаченим частиною 2 статті 40 Закону №1058-ІV, для обчислення пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Згідно з п. 2, 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, які працювали на посадах, що дають право на пенсію за вислугою років, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом №1788-ХІІ . У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до ст.27 та з урахуванням норм ст. 28 цього Закону. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років.
Ключовим у цій справі є питання наявності у позивачки , якій призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, що обчислена відповідно до положень Закону №1058-ІV, права на призначення пенсії за віком відповідно до приписів статті 40 Закону №1058-ІV після досягнення пенсійного віку.
Водночас частина 3 статті 45 Закону №1058-IV встановлює, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Системний аналіз зазначених вище норм законодавства свідчить, що частина 3 статті 45 Закону №1058-IV встановлює порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV. Однак у випадку із заявою позивачки мало місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії (пенсії за віком).
Колегія суддів звертає увагу, що позивачці було призначено пенсію за вислугу років, відповідно статті 55 Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії.
Для призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV позивачка звернулася вперше 01.10.2024 після досягнення 60-річного віку.
Статтею 7 Закону №1788-XII передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком та по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу особою на час звернення за пенсією чи ні. Пенсія за вислугу років призначається лише при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Згідно з пунктом 11 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, пенсія за вислугу років призначається у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.
Та обставина, що механізм і порядок обчислення та виплати пенсій за вислугу років з 01 січня 2004 року здійснюється на підставі Закону №1058-ІV за формулою , що встановлена для пенсії за віком, не впливає на те, що призначення пенсії за вислугу років передбачено положеннями Закону №1788-ХІІ.
При цьому ст.9 Закону №1058-ІV не передбачено такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років. Разом з тим, ч.3 ст.45 зазначеного Закону регламентує порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший.
Отже, при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону №1788-ХІІ, до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону №1058-ІV, має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з ч.3 ст.45 Закону № 1058-ІV.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 29 листопада 2016 року у справі №133/476/15-а (№21-6331а15), яка підтримана Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №577/2576/17.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23, встановивши, що позивачу з 11 лютого 2013 року було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV він звернувся вперше 11 січня 2023 року, дійшов висновку про наявність у нього права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2020 - 2022 роки, з огляду на те, що за цих обставин має місце призначення іншого виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду на інший вид пенсії в межах одного Закону відповідно до частини 3 статті 45 Закону №1058-IV.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 23 жовтня 2018 року у справі №317/4184/16-а, від 27 листопада 2024 року у справі № 560/11681/23, від 16 січня 2025 року у справі № 580/4901/22, від 31 січня 2025 року у справі №200/1478/24, від 27 лютого 2025 року у справі №380/21644/23 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеної позиції.
Так, у постанові від 31.01.2025 у справі №200/1478/24 Верховний Суд висновував, що у разі призначення особі пенсії за віком згідно з положеннями Закону № 1058-IV після того, як вона вже отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, такий перехід не може вважатися «переведенням на інший вид пенсії» в розумінні частини 3 статті 45 Закону №1058-IV. Це є «призначенням нового виду пенсії», оскільки пенсія за віком і пенсія за вислугу років є різними за правовими підставами та умовами призначення.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про наявність у позивачки права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком відповідно до закону №1058-ІV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2021-2023 роки, не врахував вимоги п.4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі-Порядок 22-1), згідно з яким, після реєстрації заяви і сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів ( із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Колегією суддів встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Донецькій області , рішенням якого від 08.10.2024 ОСОБА_1 з 01.10.2024 призначено пенсію за віком відповідно до Закону №1058-ІV, при обчисленні якої застосовано показник середньої заробітної плати , з якої сплачено страхові внески за 2014-2016 роки (а.с.66).
Зазначений факт відповідачами не оспорюється.
Предметом позову ОСОБА_1 було визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Полтавській області щодо не застосування при призначенні їй пенсії за віком показника середньої заробітної плати, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки.
Натомість рішення про призначення позивачці пенсії за віком було прийнято ГУ ПФУ в Донецькій області, що не було враховано судом першої інстанції під час ухвалення рішення від 26.05.2025.
Таким чином, помилковими є висновки суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в Полтавській області щодо не застосування у розрахунку пенсії ОСОБА_1 за віком середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021-2023 роки.
У зв'язку з наведеним, судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Донецькій області щодо не застосування при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021- 2023 роки.
Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для покладення на ГУ ПФУ в Полтавській області зобов'язань вчинити певні дії, оскільки рішення від 01.10.2024 про призначення пенсії за віком приймалося ГУ ПФУ в Донецькій області, колегія суддів зазначає наступне.
У справі, яка розглядається, колегією суддів встановлено, що відповідно до п.4.2 Порядку №22-1, для прийняття рішення за результатами поданої позивачкою заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФУ в Донецькій області, рішенням якого ОСОБА_1 призначено пенсію за віком.
Отже, дії зобов'язального характеру щодо перерахування та виплати позивачці пенсії за віком з 01.10.2024 відповідно до ч.2 ст.40 Закону №1058-ІV із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме: за 2021-2023 роки, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Донецькій області, тому судове рішення і в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення у скасованій частині про зобов'язання ГУ ПФУ в Донецькій області вчинити зазначені дії.
Зазначені висновки узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду, зробленими ним у постановах від 09.07.2024 у справі №240/16372/23 та від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , визнавши протиправними дії ГУ ПФУ в Донецькій області щодо не застосування при призначення ОСОБА_1 пенсії за віком показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме : за 2021-2023 роки та, зобов'язавши ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату позивачці пенсію за віком з 01.10.2024 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2021-2023 роки, з урахуванням проведених виплат.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 326,329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року по справі № 440/3569/25 - скасувати.
Ухвалити постанову, якою частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не застосування при призначення ОСОБА_1 пенсії за віком показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме : за 2021-2023 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.10.2024 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2021-2023 роки, з урахуванням проведених виплат.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк