29 жовтня 2025 р. Справа № 440/4042/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2025, головуючий суддя І інстанції: В.І. Бевза, м. Полтава, по справі № 440/4042/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У березні 2025 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якій просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України Збройні сили України, яке оформлено листом за вих. №137 від 06.03.2025 року у відмові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у звільненні з військової служби,
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони Збройних Сил України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у запас згідно пункту 3 частини 12 підпункту статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" за сімейними обставинами, а саме необхідність здійснювати сторонній догляд за батьком ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 з числа осіб з інвалідністю II групи та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року у справі № 440/4042/25 відкрито провадження та вирішено проводити розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 березня 2025 року у справі № 440/4042/25 задоволено частково заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та заборонено Військовій частині НОМЕР_1 здійснювати будь-яке переміщення ОСОБА_1 з військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 на службу до будь-якого іншого військового підрозділу, військової частини тощо, до набрання рішенням суду у справі №440/4042/25 законної сили.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року у справі № 440/4042/25 залучено до участі у справі в якості співвідповідачів Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) та Військову частину НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року у справі № 440/4042/25 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , викладеної у листі за вих. №137 від 06.03.2025, на рапорт ОСОБА_1 від 12.02.2025 щодо його звільнення із військової служби під час воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абз. 13 п. 3. ч. 12) статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути повторно рапорт ОСОБА_1 від 12.02.2025 про його звільнення із військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абз. 13 п. 3. ч. 12) статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та прийняти відповідне рішення по суті з урахуванням висновків суду.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року у справі № 440/4042/25 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач-1 вказав, що довідка ЛКК сама по собі не є самостійним документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого військовослужбовці підлягають звільненню з військової служби. Крім того, висновок ЛКК не узгоджується з висновком, зазначеним у довідці МСЕК. Так, у довідці МСЕК будь-яких вказівок про те, що особа потребує постійного стороннього догляду у висновку не зазначено. З огляду, на це, відображений у довідці МСЕК висновок не свідчить про наявність щодо останньої таких обставин непрацездатності, значного обмеження життєдіяльності, неспроможності або обмеженої спроможності до самообслуговування, які є підставою звільнення позивача з військової служби за обраним ним пунктом. Зважаючи на це відповідач вважає, що відсутні достатні підстави для задоволення рапорту позивача на звільнення за відсутності висновку органу МСЕК про потребу члена сім'ї у постійному сторонньому догляді. Відтак, рапорт позивача був розглянутий військовою частиною НОМЕР_1 належним чином, висновок, наданий за результатами розгляду рапорту, є обґрунтованим і правомірним, у зв'язку з чим у задоволенні позову відмовлено.
Позивач на апеляційну скаргу надано відзив, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що справа судом розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, який відноситься до незначної складності, проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до Військовій частині НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби від 12.02.2025 вх. №12 на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 (абз. 13 п. 3. ч. 12) ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи, внаслідок відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, до рапорту додані документи, що підтверджують підстави звільнення позивача із військовою служби під час дії воєнного стану.
Зокрема, позивачем до рапорту додані документи, які підтверджують наступні обставини: батько позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю другої групи, що підтверджується посвідченням пенсіонера серія НОМЕР_6 від 11.05.2023, та висновком лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК), що батько потребує стороннього догляду №14 від 05.02.2025; мати позивача, ОСОБА_3 , є особою з інвалідністю третьої групи, що підтверджується довідкою Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) серії 7-66 ТЕ МСЕ №0336515 від 29.12.2007; рідна сестра позивача, ОСОБА_4 , хворіє та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується висновком ЛКК №7891/4 від 26.11.2024.
Окрім того, до рапорту позивача також додані наступні документи: копія паспорта ОСОБА_2 , копія картки платника податків ОСОБА_2 , витяг з Нехворощанської територіальної громади від 25.11.2024 № 2024/014183899 ОСОБА_2 , довідка про склад сім'ї від 25.11.2024 № 02-27/3-338; довідки до акту МСЕК від 22.11.2022 серія 12 ААВ № 471810 ОСОБА_2 ; висновок ЛКК №14 від 05.02.2025; копія пенсійного посвідчення ОСОБА_2 від 11.05.2023 серія НОМЕР_7 ; копія паспорта ОСОБА_3 серія НОМЕР_8 ; копія картки платника податків ОСОБА_3 ; копія довідки Сер. MCE від 01.02.2008 серія 7-66 ТЕ № 0336515 ОСОБА_3 ; копія пенсійного посвідчення ОСОБА_3 серія НОМЕР_9 від 12.07.2007; копія свідоцтва про народження ОСОБА_5 ; копія свідоцтва про укладання шлюбу ОСОБА_4 ; копія заключения ЛКК від 26.11.2024 № 7891/4; копія паспорта ОСОБА_1 серія НОМЕР_10 ; копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копія картки платника податків ОСОБА_1 ; копія військового квитка ОСОБА_1 серія НОМЕР_11 .
Військова частина НОМЕР_1 листом за вих. №137 від 06.03.2025 відмовила у рапорті позивача, через відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби за обставинами, відповідно п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із тим, що до рапорту додана довідка до акту огляду МСЕК від 22.11.2022 серія 12 ААВ № 471810 ОСОБА_2 з висновком про умови та характер праці: «протипоказано: психоемоційні навантаження»; факт необхідності постійного догляду не підтверджується висновком МСЕК відповідно до пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317; матеріали на звільнення не погоджені помічником командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи - начальником юридичної служби. Рапорт позивача залишений без реалізації, лист за вих. №137 від 06.03.2025 підписаний ТВО начальника управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_6 .
Відповідно до наданого позивачем наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 24.03.2025 №394-РС позивач призначений до складу Військової частини НОМЕР_3 Військової частини НОМЕР_2 .
Відповідач Військова частина НОМЕР_3 у відзиві на позов зазначила, що військовослужбовець ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 не проходить на даний час та ніколи не проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 Військової частини НОМЕР_2 . ОСОБА_1 не прибував до Військової частини НОМЕР_3 Військової частини НОМЕР_2 , не зараховувався до списків особового складу та не проходив службу на будь-якій посаді, командування Військової частини НОМЕР_3 Військової частини НОМЕР_2
Згідно із змісту наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 21 квітня 2025 року №597-РС (по особовому складу) наданого до відзиву: «пункт 3 наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України(по особовому складу) від 24 березня 2025 року № 394-РС про призначення ОСОБА_7 , водія-експедитора автомобільного відділення військової частини НОМЕР_12 Військової частини НОМЕР_1 , солдатом резерву взводу резерву рядового складу роти резерву рядового складу Військової частини НОМЕР_3 Військової частини НОМЕР_2 , СКАСУВАТИ як нереалізований».
Із матеріалів справи та позовної заяви, встановлена обставина, що рапорт про звільнення із військової служби позивача не погоджений та не підписаний командиром Військової частини НОМЕР_1 .
Позивачем не надана до матеріалів позову довідка до акту МСЕК від 22.11.2022 серія 12 ААВ № 471810 ОСОБА_2 .
Судом першої інстанції також встановлено, що позивач не зарахований до особового складу Військової частини НОМЕР_3 Військової частини НОМЕР_2 , а продовжує проходити службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Вважаючи протиправними дії відповідача Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні його з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 (абзац 12 пункт 3 частини 12) статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», позивач звернувся до суду з цим позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що необхідність постійного стороннього догляду за хворим батьком може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК, який обов'язково має відповідати формі визначеній чинним законодавством формі №080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", що визначено Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о, яка затверджена наказом Міністерством охорони здоров'я України 09.03.2021 № 407, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за № 510/36132, а відтак процедура розгляду Військовою частиною НОМЕР_1 рапорту позивача про звільнення із військової служби відбулась із порушенням порядку встановленого законодавством, у зв'язку з чим, наявні підстави для часткового задоволення позову.
Колегія суддів не погоджується з приведеними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ, в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами другою, третьою та п'ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Видом військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період (абзац 3 частини шостої статті 2 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Частина сьома статті 26 Закону № 2232-XII також визначає, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відтак, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі за текстом - Положення № 1153/2008).
Згідно з пунктом 260 Положення № 1153/2008, під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.
Нормами підпункту 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) здійснюється на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення № 1153/2008.
Пунктом 233 Положення № 1153/2008 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-ХІІ.
Так, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
У відповідності до приписів абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
З аналізу приведених вище положень нормативно-правових актів вбачається, що на момент виникнення спірних правовідносин Закон №2232-XII передбачав звільнення з військової служби за призовом під час дії воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Як встановлено колегією суддів з матеріалів справи, позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_12 з 15.03.2022 (а.с. 10-12 том 1).
12 лютого 2025 року позивач звернувся до командира Військової частини із рапортом (вхідний №12 від 12.02.2025) про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 (абз. 13 п. 3. ч. 12) ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи, внаслідок відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, до рапорту додані документи, що підтверджують підстави звільнення позивача із військовою служби під час дії воєнного стану (а.с. 25-26 том 1).
До вказаного рапорту було додано, зокрема, документи, які підтверджують наступні обставини: батько позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю другої групи, що підтверджується посвідченням пенсіонера серія НОМЕР_6 від 11.05.2023, та висновком лікарсько-консультативної комісії (далі - ЛКК), що батько потребує стороннього догляду №14 від 05.02.2025; мати позивача, ОСОБА_3 , є особою з інвалідністю третьої групи, що підтверджується довідкою Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) серії 7-66 ТЕ МСЕ №0336515 від 29.12.2007; рідна сестра позивача, ОСОБА_4 , хворіє та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується висновком ЛКК №7891/4 від 26.11.2024.
Військова частина НОМЕР_1 листом за вих. №137 від 06.03.2025 відмовила у рапорті позивача, через відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби за обставинами, відповідно п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку із тим, що до рапорту додана довідка до акту огляду МСЕК від 22.11.2022 серія 12 ААВ № 471810 ОСОБА_2 з висновком про умови та характер праці: «протипоказано: психоемоційні навантаження»; факт необхідності постійного догляду не підтверджується висновком МСЕК відповідно до пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317; матеріали на звільнення не погоджені помічником командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи - начальником юридичної служби.
Тобто підставою для відмови позивачу у задоволення рапорту про звільнення з військової служби було, зокрема, відсутність підтвердження довідкою МСЕК факту необхідності здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , як за особою з інвалідністю другої групи.
З такими висновками Військової частини НОМЕР_1 колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Так, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317) (чинного на час встановлення батьку позивача ІІ групи інвалідності та яке 01.01.2025 втратило чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» («Офіційний вісник України», 2019, № 34, ст. 1217), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення № 1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Водночас відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (далі - Порядок №189) при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку №189 передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317 суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23.
У свою чергу, на думку позивача, потребу у постійному сторонньому догляді, що є сімейною обставиною, яка дає право позивачу звільнитися з лав Збройних Сил України під час дії воєнного стану підтверджено такими документами, а саме:
- висновком ЛКК Комунального підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Нехворощанської сільської ради Полтавського району Полтавської області» №14 від 05.02.2025 (а.с. 24 том 1) про те, що ОСОБА_2 потребує стороннього догляду, у зв?язку з діагнозом - стан після оперативного лікування з приводу злоякісного новоутворення нирки (2023 рік) ;
- довідкою до акту огляду МСЕК, серія 12 ААВ № 471810, виданою 22.11.2024, відповідно до якого встановлено ІІ групу інвалідності ОСОБА_2 безтерміново, з висновком про умови та характер праці: «протипоказано: психоемоційні навантаження» (а.с. 160 том 1).
Колегія суддів зазначає, що у вказаному висновку лікарської комісії №14 від 05.02.2025 не зазначено про те, що є «необхідність здійснення постійного догляду», як це визначено в абзаці 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, а зазначено, що особа потребує стороннього догляду, що не є тотожним здійсненню постійного догляду.
Довідкою огляду МСЕК, серія 12 ААВ № 471810, виданою 22.11.2024, батьку позивача встановлено ІІ групу інвалідності, а у розділі 12 Висновок про умови та характер праці зазначено: «протипоказано: психоемоційні навантаження». Водночас, необхідність у постійному сторонньому догляді вказаною довідкою МСЕК не визначено.
Враховуючи викладене та виходячи з аналізу наведених норм законодавства колегія суддів зазначає, що надані позивачем документи не є документами, що підтверджують необхідність постійного стороннього догляду в розумінні положень Закону № 2232-XII.
Дана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній в постанові від 21.02.2024 справі № 120/1909/23.
Разом з цим, у постанові від 11.04.2024 по справі № 420/16689/23 Верховний Суд зазначив, що документ, який підтверджує відомості, що необхідні для застосування положень пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, повинен відповідати встановленій формі, має бути виданий уповноваженим органом, до компетенції якого належить це чинним законодавством органу, та містити інформацію про строк, на який він виданий, оскільки військовослужбовець ініціює остаточне звільнення з військової служби тощо.
Також, Верховний Суд у постанові від 13.06.2024 по справі № 520/21316/23 наголосив на необхідності з'ясування судами чи відповідає висновок ЛКК встановленій формі, чи містить він всі відомості, притаманні такому медичному висновку, на підставі якої інформації він видавався та, за підсумком цього, чи є він належним доказом на підтвердження наявності у позивача підстав для звільнення з військової служби.
Водночас, Верховний Суд, надаючи оцінку подібним правовідносинам у постанові від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23 враховував, що відповідно до абзацу 6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема: необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що Закон № 2232-XII встановлює загальну правову норму, яка передбачає коло документів і перелік органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. Зі свого боку приписи постанови Кабінету Міністрів України розмежовують повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок.
Також Верховний Суд брав до уваги, що порядок видання та заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» визначає Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через, які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», а форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» (далі - висновок) визначає Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», які затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України 09.03.2021 № 407, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.04.2021 за № 510/36132 (далі - Інструкція № 407).
Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України 09.03.2021 № 407, висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859. Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Згідно з Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі», затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України 09.03.2021 № 407, Висновок призначений для реєстрації когнітивних порушень які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00-F09), розумова відсталість (F70-F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація, інвалідність І групи тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі наступних розладів психіки (F10-F19), шизофренія (F20), первазивні розлади розвитку (F84), нейродегенеративні захворювання (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинні захворювання головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекція, наслідки черепно-мозкової травми, новоутворення, метаболічні порушення та інтоксикації, аутоімунні захворювання, генетичні захворювання тощо (пункт 2 Інструкції № 407).
Пунктом 5 Інструкції № 407 вказано, що висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859.
Згідно з пунктом 12 Інструкції № 407 особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі (пункт 12 Інструкції № 407).
Колегією суддів встановлено, що згідно з медичною документацією батько позивача є інвалідом ІІ групи, отже належним доказам наявності підстави звільнення позивача за вказаною ним підставою має бути один із вищевказаних висновків, зокрема форма 080-4/о, що підтверджує наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, або інші форми (форма 080-2/о та форма, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667), підтверджують когнітивні порушення та психіатричний розлад, якщо такі були встановлені у батька позивача.
Як вже було зазначено вище, особам, яким встановлено інвалідність безстроково, згідно з п. 11 Інструкції № 407 висновок видається безстроково; а особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців; іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.
Позивач же надав відповідачу на підтвердження підстави звільнення довідку до акта огляду МСЕК від 22.11.2022 серія 12 ААВ № 471810 та висновок ЛКК Комунального підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Нехворощанської сільської ради Полтавського району Полтавської області» №14 від 05.02.2025, в той час як в матеріалах справи відсутній висновок щодо батька позивача за формою, визначеною вищенаведеними нормативно-правовими актами.
Колегія суддів зазначає, що висновок ЛКК Комунального підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Нехворощанської сільської ради Полтавського району Полтавської області» №14 від 05.02.2025 не є документом, що віднесений до повноважень органів, визначених в Постанові Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», на яку посилається позивач, та не є документом, який підтверджує всі відомості, які необхідні для застосування положень підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України № 2232-XII, зокрема через те, що в такому документі відсутній висновок про те, що для вказаної особи є необхідність здійснення постійного догляду.
Окрім того, бланк такого документа не містить жодних відміток про його форму і відповідність наведеним вище вимогам Інструкції № 407, що встановлена чинним законодавством, а також не відповідає формі № 080-4/о, № 080-2/о, відтак не є належним та допустимим доказом, який має бути наданий позивачем при поданні рапорту щодо звільнення зі служби з підстави передбаченої підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої та абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно із частинами першою, другою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 по справі № 440/4042/25 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_3 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова