29 жовтня 2025 року справа №200/2928/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Геращенка І.В., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року (повне судове рішення складено 30 травня 2025 року) у справі № 200/2928/25 (суддя в І інстанції Крилова М.М.) за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення з відповідача на свою користь заробітну плату за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 07.12.2023 по 28.01.2025 у розмірі 252 375,00 гривень.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06.12.2023 № 200/3364/23 визнано протиправним та скасовано наказ про звільнення та поновлено позивача на посаді.
Проте, всупереч вказаного рішення суду та положень чинного законодавства України, лише 29 січня 2025 року наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції № 436/04 позивача було поновлено на посаді начальника Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Таким чином, відповідач допустив затримку виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними та такими, що суперечать вимогам законодавства України, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року по справі № 200/3364/23, за період з 07 грудня 2023 року по 28 січня 2025 року.
Стягнуто з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року по справі № 200/3364/23, за період з 07 грудня 2023 року по 28 січня 2025 року, у розмірі 251 533 (двісті п'ятдесят одна тисяча п'ятсот тридцять три) гривні 75 копійки.
Допущено негайне виконання рішення суду, а саме в частині стягнення з Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Ухвалою Верховного Суду від 06.12.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Відповідача на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06.12.2023 (у справі № 200/3364/23). Переконані, що видання наказу про поновлення могло створити правову невизначеність, зокрема у випадку скасування відповідного рішення в касаційному порядку. Таким чином, дії як роботодавця були обумовлені виключно добросовісним очікуванням фінального судового висновку у формі постанови ВС, що унеможливлювало оперативне поновлення на посаді без ризику суперечностей з потенційним касаційним рішенням.
Крім того, суд мав утриматись від визнання дій (чи бездіяльності) відповідача протиправними в порядку виходу за межі позову, оскільки така оцінка потребує окремого правового обґрунтування, належної змагальності сторін та надання відповідачеві реальної можливості захистити свою репутацію та службову позицію в межах саме такого предмета спору.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.
ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 .
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року по справі № 200/3364/23 позов ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати, визнання протиправної відмови та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково та вирішено:
Визнати протиправним та скасувати наказ Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 02 червня 2023 року №4743/04 «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
Стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03 червня 2023 року по 06 грудня 2023 року (день винесення судового рішення) у сумі 41 446 (сорок одна тисяча чотириста сорок шість) гривень 79 копійок, з вирахуванням з вказаної суми податків та зборів.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 200/3364/23 змінено.
В абзаці четвертому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 200/3364/23 замість суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу «41 446 (сорок одна тисяча чотириста сорок шість) гривень 79 копійок» вказати суму «111 886 (сто одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят шість) гривень 25 копійок».
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року у справі № 200/3364/23 - залишити без змін.
Наказом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 29.01.2025 № 436/04 поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
При ухваленні рішення апеляційний суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Основного Закону України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України).
Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Частиною сьомою цієї статті передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
А у силу статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Системний аналіз вищенаведених положень законодавства дозволяє дійти висновку, що чинне законодавство не містить жодних застережень щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.
Усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19).
Крім того, суд зауважує, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 05.02.2020 у справі № 815/1676/18 дійшов висновку, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Аналіз правових норм чинного законодавства, що регулює правовідносини в сфері проходження громадянами публічної служби та звільнення з публічної служби, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов'язковими та виконуються негайно з часу його оголошення (набрання законної сили), чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Такий висновок щодо правозастосування у спірних відносинах наведений у постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 807/2434/15, що врахований судом на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року в справі № 760/9521/15-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року по справі № 200/3364/23 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Великоновосілківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Волноваському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції підлягало до негайного виконання, проте фактично виконане шляхом видання Наказу Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції від 29.01.2025 № 436/04.
Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а та від 05.03.2020 у справі №280/360/19 вказав, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Отже, у спірних відносинах має місце протиправна бездіяльність відповідача, яка полягала у несвоєчасному виконанні рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року по справі № 200/3364/23 щодо поновлення позивача на роботі з 07 грудня 2023 року по 28 січня 2025 року, що складає 299 робочих днів. Саме за цю кількість днів підлягає стягненню середній заробіток.
Доказів виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідачем не надано.
Визначаючи конкретний розмір середнього заробітку, суд враховує наступне.
Щодо визначення розміру середньоденного заробітку для проведення відповідного розрахунку, суд звертає увагу на наступне.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури зарплати.
Верховний Суд у постанові від 04.08.2022 в справі № 380/6229/20 висловив позицію про те, що до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі.
Також суд застосовує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12.08.2020 у справі № 2140/1510/18, що правова природа середньоденного заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь працівника, якого поновлено на роботі та середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, є однаковими.
В правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 відображено, що виплата середнього заробітку проводиться за весь період вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин, зокрема, можливого працевлаштування на іншу роботу та отримання на ній заробітної плати.
Середній заробіток працівника, згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці», визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При цьому пункт 10 Порядку №100 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) установлював, що обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
Отже, у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 0640/4691/18, від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17, від 13.05.2021 у справі № 826/8588/18.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року по справі № 200/3364/23, яке змінено постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2024, встановлено, що для обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, спричиненого протиправним звільненням з посади позивача, необхідно використовувати середньоденний заробіток у розмірі 841,25 грн. Тому вказана обставина при розгляді цієї справи не доказується.
Розрахунок середнього заробітку за час затримки у виконанні рішення суду щодо поновлення позивача на роботі за період з 07 грудня 2023 року по 28 січня 2025 року становить: 841,25 грн (середньоденне грошове забезпечення позивача) * 299 робочих днів (кількість днів прострочення) та дорівнює 251 533,75 грн.
Отже, стягненню на користь позивача підлягає 251 533,75 грн середнього заробітку за час затримки у виконанні рішення суду щодо поновлення його на роботі за період з 07 грудня 2023 року по 28 січня 2025 року.
Згідно з позицією Верховного Суду в постанові від 15.02.2019 в справі № 826/6583/14, суми, які суд застосовує для стягнення на користь працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу обраховується судом без відрахування сум податків і зборів. Дані податки і збори підлягають відрахуванню при виплаті працівникові розрахованих сум за судовим рішенням.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "РуїзТорія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного, суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав людини.
Позивач просив суд лише стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення, однак не просить визнати бездіяльність відповідача протиправною.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, оскільки відповідач допустив протиправну бездіяльність в частині не виконання рішення суду у період з 07 грудня 2023 року по 28 січня 2025 року, яка не відповідає критеріям правомірності, які встановлені нормою ч.2 ст.2 КАС України.
Щодо негайного виконання рішення суду, то згідно з п.2 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Тому суд дійшов висновку, що необхідно допустити до негайного виконання рішення суду, у частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статями 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 травня 2025 року у справі № 200/2928/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 29 жовтня 2025 року.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Колегія суддів І. В. Сіваченко
І. В. Геращенко
Т. Г. Гаврищук