Справа № 158/2073/25
Провадження № 2/0158/813/25
28 жовтня 2025 року м. Ківерці
Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Корецької В.В.
за участю секретаря Процик Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Представник ТОВ «ФК ЄАПБ» звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивує тим, що 22.07.2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 25398-07/2024, за умовами якого відповідач отримала кошти, які зобов'язалась повернути та сплатити відсотки за користування ними.
24.12.2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 24122024, у відповідності до умов якого до позивача, з-поміж іншого, перейшло право майнової вимоги за кредитним договором № 25398-07/2024 від 22.07.2024 року, розмір заборгованості позичальника за яким становить 23996,50 грн. з яких: 7978,50 грн. - основного боргу, 11968 грн. - процентів, 4050 грн. - штрафні санкції.
Всупереч умовам договору позики відповідач свої зобов'язання не виконує. Після відступлення позивачу права грошової вимоги, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попередніх кредиторів.
З врахуванням наведеного просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» суму заборгованості за договором позики №№ 25398-07/2024 від 22.07.2024 року в розмірі 23996,50 грн. з яких: 7978,50 грн. - основного боргу, 11968 грн. - процентів, 4050 грн. - штрафні санкції, а також понесені судові витрати по справі.
Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 24.07.2025 року відкрито спрощене позовне провадження з викликом (повідомленням) сторін по справі та призначено судове засідання.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно з ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
06.08.2025 року від відповідача ОСОБА_1 до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого позов визнає частково. При цьому зазначає, що при розрахунку заборгованості позивач не привів умови договору позики до відповідності Закону України «Про споживче кредитування» в частині нарахування процентів та нарахував їх за денною процентною ставкою 1,50% в день, що суперечить нормам чинного законодавства. Разом з тим, не погоджується із нарахованою сумою заборгованості за штрафними санкціями. У разі задоволення позову просила суд допустити відстрочення виконання рішення строком на 6 місяців, враховуючи її інвалідність.
У судове засідання представник позивача ТОВ «ФК ЄАПБ» не з'явився, в прохальній частині позовної заяви просить проводити розгляд справи без його участі, щодо ухвалення заочного рішення не заперечив.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не відомі.
Оскільки розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України не здійснювалося.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 22.07.2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 25398-07/2024, за умовами якого відповідач отримала кредитні кошти, які зобов'язалася повернути та сплатити відсотки за користування ними.
У вказаному договорі зазначено суму кредиту - 8100 грн., строк надання кредиту: до 18.11.2024 року (120 днів), процентна ставка - 1,50% в день.
24.12.2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 24122024, у відповідності до умов якого до позивача, з-поміж іншого, перейшло право майнової вимоги за кредитним договором № 25398-07/2024 від 22.07.2024 року, розмір заборгованості позичальника за яким становить 23996,50 грн. з яких: 7978,50 грн. - основного боргу, 11968 грн. - процентів, 4050 грн. - штрафні санкції.
Суд зазначає, що Договір факторингу №24122024 від 24.12.2024 року в установленому порядку недійсним не визнаний, тобто в силу ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.
У судовому засіданні встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань перед кредитодавцем за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України та ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Аналізуючи викладене, необхідно дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно із статтею 64 ЦПК України, докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.
Відповідно до 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1); жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 2); суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 3).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
У Постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Тобто, після закінчення строку дії кредитного договору змінюється правова природа зобов'язання. У такому випадку нарахування процентів за користування грошовими коштами можливе не на підставі умов договору, а на підставі ст. 625 ЦК України.
Відтак, після спливу визначеного договором строку кредитування, право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки припиняється.
Згідно розрахунку наданого позивачем сума заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами ОСОБА_1 , нараховувалась в межах дії строку договору.
Щодо розміру денної процентної ставки, яка за кредитним договором становить 1,50% в день та розміру заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитними коштами за договором про надання фінансового кредиту № 25398-07/2024 від 22.07.2024 року в сумі 11968 грн., суд зазначає наступне.
22.11.2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023 року, яким були внесені зміни в Закон України «Про споживче кредитування».
Так, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» було доповнено частиною 5 такого змісту: «Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%». Враховуючи, що Законом України від 22.11.2023 р. №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24.12.2023 року, а кредитний договір № 25398-07/2024 було укладено 22.07.2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом, то проценти у відповідності до чинного законодавства повинні бути нараховані у розмірі, що не перевищує 1 % в день.
Листом Національного банку України №14-0004/3433 від 15.01.2024 року, надано наступні пояснення, що згідно Закону № 3498-IX максимальний розмір денної процентної ставки не повинен перевищувати: - протягом перших 120 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-IX - 2,5% (до 22.04.2024 включно); - протягом наступних 120 днів - 1,5% (до 20.08.2024 включно); - починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом № 3498-IX - 1% (з 21.08.2024).
Тобто, кредитні договори, які були укладені з 24.12.2023 року по 20.08.2024 року повинні керуватись Законом України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а до кредитних договорів, що укладені після 21.08.2024 року - ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Відтак, умови кредитного договору, які враховують стандартну денну процентну ставку з порушенням норм є нікчемними. Такими пунктами є п.п. 1.4.1 кредитного договору, а також Графіку платежів до кредитного договору. Дані пункти є нікчемними в силу приписів Закону України № 3498-IX від 22 листопада 2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».
З урахуванням нікчемності пунктів Договору позики, якими денна процентна ставка встановлена з порушеннями Закону України «Про споживче кредитування», сторона відповідача вважає, що відповідно до положень ч. 1 ст. 1048, ч. 1, 3 ст. 1054 ЦК України проценти повинні бути нараховані на рівні облікової ставки НБУ за відповідний період.
Як вбачається із інформації, опублікованої на офіційному сайті НБУ, в 2024, 2025 році розмір облікової ставки (% річних) становив: з 26.01.2024 року по 14.03.2024 року 15,0%; з 15.03.2024 року по 25.04.2024 року 14,5%; з 26.04.2024 року по 13.06.2024 року 13,5%; з 14.06.2024 року по 12.12.2024 року 13,0%, з 13.12.2024 року по 23.01.2025 року 13,5%, з 24.01.2025 року по 06.03.2025 року 14,5%, з 07.03.2025 року по 05.06.2025 року 15,5%.
Із наданого стороною відповідача у відзиві на позовну заяву контр-розрахунку по відсоткам за офіційною обліковою ставкою (% річних) НБУ вбачається наступне.
За період з 22.07.2024 року по 18.11.2024 року облікова ставка становить 13,0% та розраховується в наступному порядку: (сума кредиту*ставка річних*кількість днів користування кредитом)/(365*100), що становить 8100*13*120/365*100 = 346,19 грн.
Таким чином, загальний розмір відсотків за період з 22.07.2024 року по 18.11.2024 року за користування кредитом за Договором про надання фінансового кредиту № 25398-07/2024 становить 346,19 грн, що відповідає обліковій ставці НБУ (% річних) та не порушує Закону України «Про споживче кредитування».
Щодо стягнення з відповідача заборгованості за штрафними санкціями у розмірі 4050 грн., суд зазначає наступне.
За положеннями абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Такий правовий висновок, викладений Верховним Судом України в постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16.
Також Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Враховуючи наведені правові висновки, суд вважає за необхідне відмовити у стягненні нарахованого штрафу, оскільки такі вимоги є необґрунтованими. При цьому банк не мав права встановлювати до кредитного договору щомісячну комісію за обслуговування кредиту (штраф), за дії, які банк вчиняє на власну користь, з огляду на те, що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами, а також з метою встановлення правовідносин між ним та боржником. Така умова договору є нікчемною та не потребує визнанню недійсною.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Відтак, у частині стягнення заборгованості за штрафними санкціями у розмірі 4050 грн. слід відмовити.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково та з ОСОБА_1 слід стягнути в користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором № 25398-07/2024 від 22.07.2024 року у розмірі 8324,69 грн., що складається із: 7978,5 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 346,19 грн. - заборгованість за відсотками.
Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Так, ч. 1 ст. 435 ЦПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Порядок та спосіб виконання судового рішення, яке набрало законної сили та підлягає примусовому виконанню, визначаються на стадії виконання рішення суду.
Відповідач просить розстрочити виконання рішення суду, тобто фактично просить вирішити питання про майбутні правовідносини, пов'язані з виконанням судового рішення у цивільній справі. З огляду на зазначене, клопотання відповідача щодо розстрочення виконання рішення суду є передчасним, та не може бути предметом розгляду на час ухвалення рішення по даній цивільній справі.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 6 ст.141 ЦПК України встановлено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідач по справі ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», так як є інвалідом ІІ групи, що підтверджується копією довідки МСЕК серії 12 ААГ №199784 від 21.09.2023 року, суд відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне компенсувати позивачу ТОВ «ФК ЄАПБ» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1050,45 грн. (8324,69 (задоволені вимоги)/23996,5 (заявлені вимоги)*3028 (сплачений судовий збір)) судового збору, що є пропорційним розміру задоволених вимог.
На підставі ст. ст. 509, 526, 527, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 77, 81, 141, 259, 263-268, 280, 354 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором 25398-07/2024 від 22.07.2024 року, в розмірі 8324 (вісім тисяч триста двадцять чотири) грн. 69 коп.
Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, понесені витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 1050 (одна тисяча п'ятдесят) грн 45 коп.
В іншій частині заявлених вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30.
Представник позивача: Москаленко Маргарита Станіславівна, адреса: м. Бровари, вул. Лісова, 2, поверх 4, Київської області;
Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя Ківерцівського районного суду В.В. Корецька