Справа №155/2077/24
Провадження №1-кп/155/94/25
28.10.2025 місто Горохів
Горохівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024030600000221 від 24 липня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Черноводськ, Актюбинської області, Республіки Казахстан, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого, одруженого, не працюючого, з середньою освітою, українця, громадянина України, на утриманні якого особи не перебувають,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_5 ,
ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що він перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , як військовозобов'язаний. Водночас, 20 червня 2024 року він визнаний військово-лікарською комісією придатним до проходження військової служби, та 20 червня 2024 року ОСОБА_3 прибув на виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , для вручення повістки про мобілізацію, для подальшого проходження військової служби під час мобілізації, оголошеної Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року та відправки в Збройні сили України.
Про те, 20 червня 2024 року ОСОБА_3 будучи на території ІНФОРМАЦІЯ_3 , всупереч вимог ст.65 Конституції України, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію», з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, будучи придатним за станом здоров'я для проходження військової служби, попередженим про прибуття, та не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, ухилився від призову за мобілізацією, без поважних причин 20 червня 2024 року відмовився отримувати повістку про свою подальшу явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого в АДРЕСА_3 , для відправки у Збройні сили України з метою подальшого проходження військової служби, чим ухилився від призову на військову службу.
За таких обставин, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні умисних дій, які кваліфікує, як вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст.336 КК України, тобто ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у інкримінованому кримінальному правопорушенні не визнав, суду пояснив, що дійсно 20 червня 2024 року відмовився від отримання повістки для відправлення у військову частину, підписав акт про відмову від повістки, оскільки він вважав, що стан його здоров'я не дозволяє йому проходити військову службу. На даний час має бажання проходити військову службу за мобілізацією з врахуванням висновку військово лікарської комісії, а саме у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, однак вказані військові частини та формування відмовляються брати його на військову службу. Також вказував, що неодноразово звертався до різних військових частин для укладення контракту для проходження військової служби, однак йому відмовляли, оскільки відсутні для нього посади з врахуванням його освіти та стану здоров'я.
Незважаючи на невизнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_3 його винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується наступними доказами.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , який являється головою ВЛК, пояснив, що згідно картки обстеження та медичного огляду, ОСОБА_3 визнаний придатний до військової служби, будь яких обмежень жодним лікарем на час проходження військово лікарської комісії не встановлено. В подальшому стан здоров'я ОСОБА_7 міг погіршитись, що призвело до іншого висновку військово лікарської комісії.
Допитаний в судовому засіданні представника ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_8 повідомив, що ОСОБА_3 , пройшовши військову лікарську комісію був визнаний придатний до військової служби, після цього була виписана повістка про направлення у військову частину, проте останній відмовився її отримувати.
Допитаний в судовому засіданні представник ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 , повідомив, що ОСОБА_3 прибув з матеріалами ВЛК до ІНФОРМАЦІЯ_4 , з яких вбачалося, що останній придатний до військової служби, в результаті чого його призначено на відправку до навчального центру, проте останній відмовився.
Допитаний в судовому засіданні представник ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 повідомив, що ОСОБА_3 пройшов військову лікарську комісію, визнаний придатним до військової служби, проте відмовився від отримання бойової повістки, про що ним було складено акт відмови.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що він є офіцером рекрутингу ІНФОРМАЦІЯ_4 , та повідомив, що ОСОБА_3 з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_4 для укладення контракту. Згідно висновку ВЛК, ОСОБА_3 придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), мед підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, ОЗ, охорони. Після цього вони поїхали до Луцького обласного збірного пункту для ознайомлення з представниками військових частин, в результаті чого, одна військова частина погодилась на прийняття ОСОБА_3 на військову службу. Всі інші військові частини відмовилися прийняти ОСОБА_3 на військову службу, оскільки останній не підходив їм по освіті та по стану здоров'ю.
Крім показань свідків, стосовно яких у суду відсутні підстави для сумніву в їх правдивості, вина обвинуваченого ОСОБА_3 підтверджується наступними письмовими доказами, наданими стороною обвинувачення, зокрема:
-Карткою обстеження та медичного огляду від 20 червня 2024 року, в якій зазначено, що ОСОБА_3 здоровий та приданий до військової служби (а.с.111).
-Довідкою військово-лікарської комісії від 20 червня 2024 року, в якій зазначено, що ОСОБА_3 здоровий та приданий до військової служби (а.с.112).
-Актом відмови №1741 від 20 червня 2024 року, в якому зазначено, що ОСОБА_3 відмовився проходити психологічні тести та отримувати повістку для відправки у війська (а.с.113).
-Копією картки обстеження та медичного огляду від 25 березня 2025 року, в якій зазначено, що ОСОБА_3 придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), мед підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, ОЗ, охорони (а.с.52).
-Копією довідки військово-лікарської комісії, №58/709 від 27 березня 2025 року, в якій зазначено, що ОСОБА_3 , на підставі статей 39-в, 60-б графи ІІ розкладу хвороб, визнаний придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони з контрактом (а.с.53)
-Копією довідки військово-лікарської комісії, №2025-0715-16-49-2825-0 від 15 липня 2025 року, складеною ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_5 - мобілізаційний пункт, в якій зазначено, що ОСОБА_3 , на підставі статей 21б, 60-б графи ІІ розкладу хвороб, визнаний придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони (а.с.89)
Зазначені письмові докази є узгодженими між собою та показаннями свідків та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, строк дії якого неодноразово продовжувався і діє по цей час.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон №3543-ХІІ), під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Змагальність процесу передбачає свободу сторін у висловленні своїх заперечень, у тому числі щодо допустимості тих чи інших доказів.
Із врахуванням зазначеного, суд оцінивши зібрані на досудовому провадженні та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України повністю доведена в ході судового розгляду.
Посилання обвинуваченого на незадовільний стан здоров'я як на підставу для неможливості проходження ним військової служби є неспроможними, зважаючи на те, що згідно з довідками ВЛК ОСОБА_3 є придатний до військової. Зазначені довідки ВЛК не оскаржувались обвинуваченим у встановленому законом порядку, підстав сумніватися у її достовірності у суду немає.
Оцінивши зібрані у кримінальному провадженні докази в їх сукупності, в результаті повного, об'єктивного і всебічного їх дослідження в судовому засіданні, суд приходить до висновку про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за встановлених судом обставин та кваліфікую його дії за ст.336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
При цьому суд зауважує, що об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 336 КК України, полягає в ухиленні від призову на військову службу шляхом дії або так званої змішаної бездіяльності (ухилення від виконання певного обов'язку шляхом вчинення певних дій). Для даного виду злочину характерний прямий умисел, мотиви на кваліфікацію не впливають.
Оскільки ОСОБА_3 будучи громадянином України та військовозобов'язаним, був визнаний придатним до військової служби, проте відмовився отримувати повістку подальшу мобілізацію, будучи повідомленим про наслідки такої відмови, неодноразово водив суд в оману, оскільки прохав про відкладення розгляду справи на підставі того, що останній виявив бажання проходити військову службу проте неодноразово відмовляли проходити військову службу з наданого йому переліку, а отже, його дії повністю охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України.
Стороною захисту не наведено аргументів та не надано доказів порушення прав і свобод людини під час досудового розслідування цього кримінального провадження, докази, які були враховані судом при встановлені фактичних обставин кримінального правопорушення, узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду і не викликають сумніву в законності їх отримання.
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , які є працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 суду повідомили, що дійсно обвинувачений ОСОБА_3 звертався до них з приводу призову на військову службу, ними було запропоновано доставити його до військової частини, яка бажає з ним укласти контракт про проходження військової служби, однак останній відмовився їхати до військової частини, пояснив, що йому необхідно порадитись з адвокатом, наступного дня обіцяв з'явитись до РТЦК та СП, однак не з'явився. Також свідок ОСОБА_12 суду повідомив, що призвати на військову службу по мобілізації ОСОБА_3 на даний час не є можливо, оскільки відсутні заявки від військових частин на посади, на яких придатний проходити військову службу ОСОБА_3 .
Враховуючи викладене вище, суд критично ставиться до позиції сторони захисту про невинуватість ОСОБА_3 у інкримінованому йому злочині у зв'язку з незабезпеченням органами РТЦК та СП забезпечити проходження військової служби обвинуваченому та вважає її такою, що направлена на уникнути покарання, доводи обвинуваченого є хибними, спростовуються сукупністю досліджених і покладених в основу вироку доказів.
Суд вважає, що наміри обвинуваченого ОСОБА_3 проходити військову службу є не щирими та не переконливими, оскільки він неодноразово відмовлявся від проходження військової служби, на думку суду, з неповажних причин.
У відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до категорії не тяжкого, дані про його особу та обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до вимог ч.1 ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У свою чергу, згідно правил ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Згідно ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Згідно роз'яснень, викладених у п.2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).
За змістом ч.1 ст.69 КК України при наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків визначених випадків, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Тлумачення цієї норми свідчить, що така надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
Між тим, під час розгляду кримінального провадження судом встановлено декілька відомих обставин, які не можна знехтувати при призначенні обвинуваченому покарання та які належить визнати такими, що пом'якшують покарання ОСОБА_13 , а саме: активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, незадовільний стан здоров'я, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, встановлення об'єктивної істини в суді.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 суд не вбачає.
Під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_3 після викриття його у скоєнні кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, ніяких правопорушень не скоював, раніше не судимий, одружений має міцні соціальні зв'язки, в ході розгляду справи погіршився стан його здоров'я, що підтверджується відповідними довідками ВЛК.
Також суд бере до уваги особу винного, який раніше не судимий, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, відсутність негативної характеристики.
Враховуючи наявність обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину: активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, незадовільний стан здоров'я, притягнення до кримінальної відповідальності вперше, встановлення об'єктивної істини в суді, враховуючи особу винного, який раніше не судимий, стан його здоров'я, має постійне місце проживання, одружений, відсутня негативна характеристика, суд на підставі ч.1 ст.69 КК України вважає за можливе призначити ОСОБА_3 покарання за ст. 336 КК України, перейшовши до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції зазначеної статті, а саме пробаційного нагляду на строк три роки.
Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
На думку суду, саме покарання у виді пробаційного нагляду відповідатиме вимогам ст.ст. 50,65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
У свою чергу, враховуючи, що ОСОБА_3 є військовозобов'язаним, в період воєнного стану, при оголошенні загальної мобілізації, вчинив умисний нетяжкий злочин, який свідчить про підвищену суспільну небезпечність, оскільки відмова від захисту Батьківщини є недотриманням конституційного обов'язку, може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, суд не знаходить переконливих підстав для застосування щодо обвинуваченого інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, визначене обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, на переконання суду, відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, а також не є надто суворим чи м'яким.
Таке покарання, на переконання суду, повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_3 та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Суд вважає, у даному випадку буде досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.368, 370 КПК України, суд,
Визнати винуватим ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України і призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 (трьох) років пробаційного нагляду.
На підставі ч.2 ст.59-1 КК України покласти на ОСОБА_3 такі обв'язки:
-періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Строк відбуття покарання ОСОБА_3 обчислювати з дня його постановки на облік до уповноваженого органу з питань пробації.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Горохівський районний суд Волинської області.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя Горохівського районного суду
Волинської області ОСОБА_1