29 жовтня 2025 року справа № 580/10861/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ради адвокатів Черкаської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
26.09.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Ради адвокатів Черкаської області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність Ради адвокатів Черкаської області щодо ненадання точної, повної та достовірної інформації на інформаційний запит ОСОБА_1 від 30 квітня 2025 року;
зобов'язати Раду адвокатів Черкаської області надати точну, повну та достовірну інформацію на інформаційний запит ОСОБА_1 від 30 квітня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не надав інформації на її запит від 30.04.2025, чим порушив законні права та інтереси щодо надання інформації.
Ухвалою суду від 01.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами відповідно до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Також суд зобов'язав відповідача надати суду належним чином завірені копії матеріалів розгляду інформаційного запиту позивача від 30.04.2025 та доказів надання відповіді.
27.10.2025 суду надійшов супровідний лист представника відповідача з доданими на виконання ухвали суду документами.
Відзиву по суті позовних вимог відповідач не надав.
Оцінивши заявлені доводи та аргументи сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд встановив таке.
З листа відповідача від 29.04.2025 №21/0/2-25 вбачається, що на електронну адресу Ради адвокатів Черкаської області надійшов інформаційний запит позивача, в якому вона просила надати точну, повну та достовірну інформацію щодо адвоката, у якого проходив стажування адвокат Моспан В.
У відповідь на вказаний запит повідомлено позивача, що ОСОБА_2 звернувся до Ради адвокатів Черкаської області із заявою про направлення його на стажування до адвоката Клібанської А.І. Заява ОСОБА_2 була задоволена, він був направлений на стажування до адвоката Клібанської Антоніни Іванівни (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №27 від 25.10.1993, видане Черкаською обласною КДКА) терміном на 6 місяців. ОСОБА_2 успішно пройшов стажування та йому Радою адвокатів Черкаської області було видане Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
У подальшому 30.04.2025 позивач звернулась до відповідача з інформаційним запитом, в якому просила надати точну, повну та достовірну інформацію з повним переліком документів, які підтверджують проходження стажування адвокатом В. Моспаном та надати копії відповідних документів.
Листом від 07.05.2025 вих.№24/0/2-25 відповідач повідомив, що запит позивача стосується інформації, яка є конфіденційною та такою, що містить персональні дані, а також ОСОБА_3 не давав згоду на розголошення такої інформації.
Не погоджуючись із ненаданням інформації на запит, позивач звернулась у суд з цим позовом.
Суд врахував, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації врегульовані Законом України від 2 жовтня 1992 року №2657-XІІ «Про інформацію» (далі - Закон №2657-XІІ), Законом України від 13 січня 2011 року №2939-VІ «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VІ) та іншими нормативно-правовими актами.
Частина 1 ст.3 Закону №2657-XІІ встановлено, що основними напрямами державної інформаційної політики є, зокрема: забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
Відповідно до ст.1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом: надання інформації за запитами на інформацію (п.1 ч.1 ст.3, п.2 ч.1 ст.5 Закону №2939-VІ).
Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації згідно з ч.1 ст.12 Закону №2939-VІ є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 Закону №2939-VІ розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;
5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють:
1) інформацією про стан довкілля;
2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;
3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;
4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
За змістом наведених норм, можна виділити такі ознаки публічної інформації:
1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством;
2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;
3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;
4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків;
5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Одним із способів доступу до інформації відповідно до п.2 ч.2 ст.5 Закону №2939-VI є надання її за запитами на інформацію.
Згідно з ч.1 ст.19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
На підставі ч.2 ст.19 Закону №2939-VI запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
П.6 ч.1 ст.14 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Ч.1 ст.3 Закону №2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, а у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Закон №2939-VI передбачає, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, установлених законом. Водночас, вказаним Законом визначено випадки обмеження доступу до інформації.
Так, статтею 6 Закону №2939-VІ передбачено, що інформацією з обмеженим доступом є:
конфіденційна інформація;
таємна інформація;
службова інформація.
Обмеження доступу до інформації відповідно до ч.2 ст.6 Закону №2939-VІ здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Відповідно ч.4 ст.6 Закону №2939-VІ інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.
Ст.7 Закону №2939-VІ визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Водночас відмінне за обсягом визначення конфіденційної інформації закріплено у ч.2 ст.21 Закону №2657-XII, за якою конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з положень ч.1 ст.7 Закону № 2939-VI, ч.2 ст.21 Закону №2657-XII та ст.32 Конституції України конфіденційна інформація може поширюватись у таких випадках:
особа самостійно встановила випадки (порядок, умови), коли ця інформація може поширюватись (наприклад, у договорі про використання прав на комерційну таємницю);
коли особа у відповідь на прохання/пропозицію дає згоду на використання своїх конфіденційних даних. При цьому використання таких даних третьою особою здійснюється відповідно до умов наданої особою згоди;
коли закон дозволяє певним суб'єктам отримувати та використовувати конфіденційну інформацію без згоди особи. У таких випадках суб'єкт діє на виконання установлених повноважень та для досягнення визначеної мети (наприклад, отримання конфіденційної інформації в ході оперативно-розшукової діяльності або в ході проведення досудового слідства) і поширення конфіденційної інформації обмежується положеннями закону;
коли розголошення конфіденційної інформації відповідає суспільному інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду, яку може бути завдано особі поширенням її конфіденційної інформації.
Так, ч.2 ст.7 Закону №2939-VІ визначено, що розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Ці положення узгоджуються з положеннями ч.2 ст.32 Конституції України відповідно до якої не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Умови, за яких можливо поширити конфіденційну інформацію, також передбачені ч.1 ст.29 Закону України "Про інформацію", відповідно до якої інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
З урахуванням положень ч.2 ст.7 Закону №2939-VI та ч.2 ст.32 Конституції України суспільними інтересами (інтерес громадськості), у яких конфіденційна інформація може бути поширена, є лише інтереси національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Вимога ч.1 ст.29 Закону України "Про інформацію" щодо встановлення переваги потенційної шкоди від поширення конфіденційної інформації над правом громадськості знати її відображає принцип пропорційності обмеження права, який є аспектом принципу верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції України і через призму якого досліджується правомірність будь-якого обмеження права, в тому числі права на отримання інформації.
Такий підхід також відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (статті 8) та практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до яких втручання у право на приватність особи можливе, якщо воно ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.
Також, згідно з позицією Конституційного Суду України, відображеною у рішенні від 20.01.2012 №2-рп/2012, інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Суд врахував, що спірні правовідносини виникли з приводу ненадання позивачу інформації з повним переліком документів, які підтверджують проходження стажування адвокатом В. Моспаном та надання копій відповідних документів.
Листом від 07.05.2025 вих.№24/0/2-25 відповідач повідомив, що запит позивача стосується інформації, яка є конфіденційною та такою, що містить персональні дані, а також ОСОБА_3 не давав згоду на розголошення такої інформації.
Зважаючи, що запитувана позивачем інформація стосується підстав професійної діяльності адвоката, суд враховує таке.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 5 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI).
Згідно зі ст.2 Закону №5076-VI Адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.
Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.
З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
На підставі ч.1 ст.5 Закону №5076-VI Адвокатура є незалежною від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.
Ч.1 ст.6 Закону №5076-VI передбачено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного згідно із Законом України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно зі ст. 10 Закону №5076-VI стажування полягає в перевірці готовності особи, яка отримала свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту, самостійно здійснювати адвокатську діяльність. Стажування здійснюється протягом шести місяців під керівництвом адвоката за направленням ради адвокатів регіону.
За результатами стажування керівник стажування складає звіт про оцінку стажування та направляє його раді адвокатів регіону.
Результати стажування оцінюються радою адвокатів регіону протягом тридцяти днів з дня отримання звіту.
За оцінкою результатів стажування рада адвокатів регіону приймає рішення про: видачу особі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; продовження стажування на строк від одного до трьох місяців.
Статтею 11 Закону №5076-VI передбачено, що особа, стосовно якої радою адвокатів регіону прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не пізніше тридцяти днів з дня прийняття цього рішення складає перед радою адвокатів регіону присягу адвоката України такого змісту: «Я, (ім'я та прізвище), урочисто присягаю у своїй адвокатській діяльності дотримуватися принципів верховенства права, законності, незалежності та конфіденційності, правил адвокатської етики, чесно і сумлінно забезпечувати право на захист та надавати правову допомогу відповідно до Конституції України і законів України, з високою відповідальністю виконувати покладені на мене обов'язки, бути вірним присязі».
Згідно зі ст. 12 Закону №5076-VI особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.
З аналізу наведених норм вбачається, що проходження стажування є етапом набуття особою статусу адвоката та отримання відповідного свідоцтва.
При цьому, зважаючи, на статус адвоката (фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність) та адвокатури вцілому (недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги на професійній основі), інформація щодо проходження адвокатом стажування відноситься до відомостей про особисті події, що відбувалися у професійному та діловому сферах життя особи.
Отже, на переконання суду, така інформація віднесена до конфіденційної інформації, розповсюдження якої обмежено без згоди особи, якої стосується інформація або в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зазначає, що листом від 07.05.2025 вих.№24/0/2-25 відповідач повідомив позивача, що ОСОБА_3 не давав згоду на розголошення запитуваної позивачем інформації.
Також, позивачем не обґрунтовано, а судом не встановлено наявності інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку тощо для можливості розповсюдження запитуваної позивачем інформації щодо стажування адвоката.
Зазначені позивачем у запиті на інформацію сумніви «успішного проходження стажування» адвокатом В. Моспаном не відповідають суспільному інтересу знати цю інформацію у т.ч. з огляду на те, що позивач не є суб'єктом оцінки результатів стажування адвоката та прийняття рішення про видачу особі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Отже, на переконання суду, надання позивачу запитуваної інформації переважає шкоду, яку може бути завдано особі поширенням її конфіденційної інформації.
Суд також зазначає, що відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст.17 Закону №5076-VI Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
До Єдиного реєстру адвокатів України вносяться такі відомості:
1) прізвище, ім'я та по батькові адвоката;
2) номер і дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України);
3) найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв'язку;
4) адреса робочого місця адвоката, номери засобів зв'язку;
5) інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю;
6) інші відомості, передбачені цим Законом.
Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.
Отже, Законом №5076-VI визначний перелік відомостей про адвоката, які в обов'язковому порядку оприлюднюються в Єдиному реєстрі адвокатів України та є відкритими.
Водночас, оприлюднення іншої персональної/конфіденційної інформації щодо адвоката, ні Законом України «Про доступ до публічної інформації», ні Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено.
П.2 ч.1 ст.22 Закону №2939-VI визначено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, якщо інформація, що запитується, належить до категорії (інформації з обмеженим доступом відповідно до ч.2 ст.6 цього Закону.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач листом від 07.05.2025 вих.№24/0/2-25 правомірно відмовив у наданні позивачу запитуваної інформації з посиланням на те, що запит позивача стосується інформації, яка є конфіденційною та такою, що містить персональні дані, а ОСОБА_3 не давав згоду на розголошення такої інформації.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Ради адвокатів Черкаської області щодо ненадання точної, повної та достовірної інформації на інформаційний запит ОСОБА_1 від 30 квітня 2025 року є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору і не надала доказів понесених судових витрат, відсутні підстави для їх розподілу.
Керуючись ст.ст. 6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
1. Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 .
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити сторонам.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ