про повернення позовної заяви
29 жовтня 2025 року справа № 580/11631/25
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Гаврилюк В.О., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/Ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 05 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 05 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Ухвалою від 22 жовтня 2025 суддя Черкаського окружного адміністративного суду позовну заяву залишив без руху та надав позивачеві десятиденний строк з дня отримання копії ухвали, протягом якого можуть бути усунуті недоліки шляхом надання заяви про поновлення пропущеного строку звернення із зазначенням інших підстав для поновлення строку з обґрунтованими доказами на її підтвердження.
24.10.2025 представниця позивача сформувала в системі “Електронний суд» та подала заяву, у якій просить поновити строк звернення до суду ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування заяви представниця позивача зазначила, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця виникли в період з 05 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року. Враховуючи те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то строк звернення позивача до суду підлягає поновленню.
Окрім того, позивачем не було одержано ним письмового повідомлення який розмір прожиткового мінімуму був застосований при розрахунку грошового забезпечення заявника, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань /інших щомісячних основних та додаткових видів 05 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року, інформації про розмір грошового забезпечення станом на 01 січня 2022, 01 січня 2023 року за останньою займаною посадою заявника, з обов'язковим зазначенням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії та розмір у %, інформацію щодо тарифного розряду, згідно з яким розраховується посадовий оклад заявника з 05 серпня 2022 року по 20 травня 2023 року. Позивач не мав підстав для сумнівів у добросовісності Відповідача при здійсненні розрахунку грошового забезпечення. Лише після отримання відповіді на адвокатський запит, а саме 26 серпня 2025 року, позивачу фактично стало відомо про порушення свого права. З урахуванням того, що позивач отримав достовірну та документально підтверджену інформацію щодо обсягу і характеру виплачених йому сум лише 26 серпня 2025 року - з моменту надходження відповіді на адвокатський запит, вказана дата є початком перебігу тримісячного строку для звернення до суду з вимогами про вирішення трудового спору. Оскільки позов подано в жовтні 2025 року, встановлений статтею 233 КЗпП України строк позивачем не пропущено.
Також представниця позивача просила взяти до уваги постанову Верховного Суду від 21 березня 2025 року по справі № 460/21394/23, в який Верховний Суд зазначив - якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Під час вирішення поданої заяви та питання про відкриття провадження у справі суддя зазначає таке.
Ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Під час вирішення питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 07 вересня 2023 року у справі № 280/1340/23.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній до змін, внесених згідно з Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».
Питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
У вказаній постанові Судова палата дійшла таких висновків:
“Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України» та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У справі № 580/11631/25 позивач просить суд зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити грошове забезпечення (основні і додаткові складові, а також одноразові види) за період з 05 серпня 2022 року до 20 травня 2023 року.
Суддя звертає увагу, що спірний період регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, ч. 1 якої передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому суддя врахував, що згідно доданих до позову доказів позивач за спірний період не був звільнений з військової служби у відповідача.
Тому, враховуючи, що позивач продовжував перебувати на військовій службі у спірний період, підстави для поновлення строку звернення до суду не можуть ґрунтуватися на правових нормах ч. 2 ст. 233 КЗпП, що стосуються звільнених працівників, у зв'язку із чим строк звернення до суду у спірних правовідносинах слід обраховувати з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.
Така позиція суду відповідає правовому висновку, який Верховний Суд виклав у постанові від 04 жовтня 2024 року у справі № 200/1643/24.
Суддя зазначає, що поняття “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Суддя вказує, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір розрахункової величини застосованої під час його обчислення.
Суддя врахував, що позивач у спірному періоді щомісячно отримував грошове забезпечення від відповідача, відтак мав об'єктивну можливість дізнатися про порушення його прав під час проходження служби у спірний період.
Суддя зазначає, що відповідно до пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, тримісячний строк для звернення позивача із цим позовом був продовжений на період дії карантину.
Разом з тим, позивач через свою представницю звернувся в суд з цим позовом 17.10.2025 (через систему “Електронний суд»), тобто поза межами строку, встановленого ст. 233 КЗпП.
Суддя врахував висновки Верховного Суду у постанові від 17.03.2021 року у справі № 160/6430/20, відповідно до яких поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Суддя зазначає, що будь-яких обставин і фактів, які об'єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду щодо нарахування та виплати йому одноразової грошової допомоги, у т. ч. протягом розумного строку до відповідача позовна заява та заява про поновлення строку не містять.
Доводи про те, що позивач не мав розумних сумнів вважати, що відповідач недобросовісно нараховує та виплачує грошове забезпечення суддя оцінює критично, адже позивач через свою представницю більш, ніж через два роки після закінчення періоду, за який позивач просить перерахувати грошове забезпечення, почав вчиняти дії щодо з'ясування розміру прожиткового мінімуму, який був застосований під час розрахунку грошового забезпечення.
Також варто зазначити, що позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом своєчасно. Триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення в суд з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Реалізація позивачем права на звернення в суд з позовною заявою в рамках строку звернення залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Позивач не довів обставин, що у цей період він перебував у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях, не мав доступу до правової допомоги. Позивач також не надав доказів того, що з липня 2022 року (з моменту змін у законодавстві, які запровадили строкове обмеження для звернення до суду за вирішенням трудових спорів щодо оплати праці) приймав безпосередню участь у бойових діях чи в інший спосіб виконував обов'язки військової служби (виконував бойові завдання), які унеможливлювали/ускладнювали його звернення з цим позовом у встановлений строк та у зв'язку з чим він зволікав з його поданням.
Зважаючи, що у спірних правовідносинах позивач не надав належних доказів наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду, вищезазначені обґрунтування строку звернення до суду суддя вважає необґрунтованими, оскільки не доведено об'єктивної неможливості звернення в суд у тримісячний строк із дати коли позивач мав дізнатись про порушення свого права у спірних правовідносинах.
У свою чергу заява про поновлення строку звернення з позовом, не містить жодних обставин, що вказували б на неможливість своєчасно звернутись із цим позовом в суд. Покликання представниці позивача щодо не обмеження строком звернення до суду із вимогами за спірний період суд відхиляє, як необґрунтовані, оскільки як зазначалось вище, з 19.07.2022 стаття 233 КЗпП зазнала змін.
Крім того, покликання представниці позивача на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, у контексті необхідності застосування до спірних правовідносин приписів ч. 2 ст. 233 КЗпП суд відхиляє, як необґрунтоване, оскільки у справі № 460/21394/23 позивач був звільнений з військової служби (п. 8 постанови), тобто обставини справи суттєво відрізняються від обставин справи № 580/11631/25, що робить висновки у справі № 460/21394/23, у частині необхідності застосування ч. 2 ст. 233 КЗпП, не релевантними до спірних правовідносин.
Згідно частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Одночасно суддя звертає увагу позивача на те, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 123, 169, 241, 293-295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії повернути позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, однак може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала складена в повному обсязі та підписана 29.10.2025.
СуддяВасиль ГАВРИЛЮК