Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
29 жовтня 2025 р. № 520/12751/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панова М.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Листом заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області - Світлани Подсохи №110/ЗПІ/20-40-24-13-12 від 14.05.2025 в задоволенні запиту на інформацію від 10 травня поточного року щодо сплати депутатом VIII скликання Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області - ОСОБА_2 відповідних податків на земельні ділянки загальною площею (м2): 17407 та загальною площею (м2): 85436, а також загальною площею (м2): 48363 і загальною площею (м2): 18983 за період з 2020 року по теперішній час, чим порушені права позивача на інформацію;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Харківській області за запитом позивача від 10 травня 2025 року надати інформацію, долучивши копію відповідних платіжних документів, щодо сплати депутатом VIII скликання Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області - ОСОБА_2 відповідних податків на земельні ділянки загальною площею (м2): 17407 та загальною площею (м2): 85436, а також загальною площею (м2): 48363 і загальною площею (м2): 18983 за період з 2020 року по теперішній час.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач протиправно відмовив йому у задоволенні запиту на інформацію від 10 травня поточного року щодо сплати депутатом VIII скликання Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області - Приходою Миколою Івановичем відповідних податків на земельні ділянки загальною площею (м2): 17407 та загальною площею (м2): 85436, а також загальною площею (м2): 48363 і загальною площею (м2): 18983 за період з 2020 року по теперішній час, чим на його думку порушені його права на інформацію.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 257 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до Електронного кабінету, яка міститься в матеріалах справи.
Представником відповідача до суду надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах повноважень та згідно норм чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
З позовної заяви вбачається, що 10 травня 2025 року засобами електронного зв'язку із застосуванням КЕП відповідно до ст.ст. 3, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» до Головного управління ДПС у Харківській області позивачем подано запит на надання інформації, а саме щодо сплати депутатом VIII скликання Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області - ОСОБА_2 відповідних податків на земельні ділянки загальною площею (м2): 17407 та загальною площею (м2): 85436, а також загальною площею (м2): 48363 і загальною площею (м2): 18983 за період з 2020 року по теперішній час.
Однак, листом заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області - Світлани Подсохи №110/ЗПІ/20-40-24-13-12 від 14.05.2025 позивачу, на його думку, протиправно відмовлено у задоволенні вказаного вище запиту, чим на думку позивача порушені його право на інформацію, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом абзаців першого, другого статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Згідно з приписами статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, Конституційний Суд України наголосив, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац шостий пункту 4, абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини рішення від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).
Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Конституційний Суд України також зазначив, що під правомірним обмеженням конституційних прав і свобод людини і громадянина слід розуміти, передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров'я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абзац другий пункту 6 мотивувальної частини рішення від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019).
Отже, за позицією Конституційного Суду України право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац сьомий пункту 2.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 січня 2020 року № 1-р(I)/2020).
Згідно із ст. 40 Конституції України всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 за № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону України "Про інформацію" право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації. Так, відповідно до підпункту 1 пункту 1 статті 3 Закону - право на доступ до публічної інформації гарантується обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно з частинами першою, другою статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Положеннями статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про доступ до публічної інформації" суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Частиною 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону є: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Згідно зі статтею 14 Закону України "Про доступ до публічної інформації", якою визначені обов'язки розпорядників інформації, розпорядники інформації зобов'язані: оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; вести облік запитів на інформацію; визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Частинами першою, другою статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації з запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
За приписами частини першої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідно до частини другої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Частиною третьою статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Статтею 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Так, за визначенням, наведеним у статті 1 цього ж Закону, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Відповідно до приписів підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно зі статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України).
В силу приписів статті 19-1 цього Кодексу контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, до яких відносяться державні податкові інспекції:
- здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків;
- контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів;
- надають адміністративні послуги платникам податків, зборів, платежів.
З огляду на наведені правові норми саме Головне управління ДПС у Харківській області є розпорядником запитуваної інформації, так як володіє відповідною інформацією згідно з його компетенцією.
За змістом листа №№110/ЗПІ/20-40-24-13-12 від 14.05.2025, яким Головне управління ДПС у Харківській області відмовило позивачу у задоволенні його запиту від 10 травня 2025 року, запитувана позивачем інформація не може бути надана та підлягає обмеженню в доступі з метою запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, такі відомості можуть бути надані за відповідним рішенням/ухвалою суду в конкретній судовій справі; для захисту репутації прав громадянина, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно у ГУ ДПС відсутні підстави у наданні інформації стосовно ОСОБА_2 , а розголошення такої інформації може завдати істотної шкоди платнику податків, та шкода від надання такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Разом з цим у листі №110/ЗПІ/20-40-24-13-12 від 14.05.2025 зазначено, що станом на дату надання відповіді ГУ ДПС не отримувало від ОСОБА_2 дозволу щодо розголошення відповідної інформації, що позивачем під час розгляду справи не спростовано.
Надаючи оцінку правомірності відмови Головного управління ДПС у Харківській області у наданні інформації та копії документів, які запитувалися позивачем, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про інформацію" податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.
Згідно з підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов'язків, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.
За змістом абзацу першого підпункту 21.1.6 пункту 21.1 статті 21 ПК України посадові та службові особи контролюючих органів зобов'язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.
Пунктом 70.1 статті 70 ПК України визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр).
Згідно з приписами пункту 70.3 статті 70 ПК України до інформаційної бази Державного реєстру включаються такі дані про фізичних осіб, зокрема: джерела отримання доходів; об'єкти оподаткування; сума нарахованих та/або отриманих доходів; сума нарахованих та/або сплачених податків; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків.
За змістом підпункту 70.15.2 пункту 70.15 статті 70 ПК України відомості з Державного реєстру є інформацією з обмеженим доступом.
Як встановлено судом, у запиті від 10.05.2025 позивач просив надати інформацію щодо сплати депутатом VIII скликання Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області ОСОБА_2 відповідних податків на земельні ділянки загальною площею (м2): 17407 та загальною площею (м2): 85436, а також загальною площею (м2): 48363 і загальною площею (м2): 18983 за період з 2020 року по теперішній час.
Отже, запитувана позивачем інформація є інформацією з обмеженим доступом (конфіденційною інформацією), а особа, якої ця інформація стосується, має право на її нерозголошення, проте, крім випадків, коли це прямо передбачено законами.
Один із таких випадків установлено статтею 29 Закону України "Про інформацію", частиною першою якої передбачено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
З урахуванням положень частини другої статті 29 цього Закону предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
Тобто перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.
Зі змісту запиту позивача від 10.05.2025 судом також встановлено, що позивачем в обґрунтування вимог про надання інформації щодо сплати ОСОБА_2 податків на земельні ділянки не наведено жодних обставин, які б свідчили про те, що така інформація становить суспільний інтерес, який переважає право на приватність.
Водночас у запиті від 10.05.2025 позивачем не обґрунтовано, що поширення такої інформації має бути здійснене в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, що відповідно до частини другої статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" є підставою для поширення відповідної інформації без згоди особи.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відмова ГУ ДПС у Харківській області у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 10.05.2025 на підставі пункту 2 частини другої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" є правомірною.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61057, ЄДРПОУ 43983495) про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.М.Панов