Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
29 жовтня 2025 р. № 520/18137/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №205050013380 від 27.01.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати з 03 червня 2024 року ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно п. 2 ч. 2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №2 період роботи з 06.09.1989 по 25.05.2004, 01.11.2007 по 20.12.2012, з 21.12.2012 по 24.03.2014, з 01.04.2015 по 25.03.2016, з 22.04.2016 по 26.02.2017, з 27.02.2017 по 19.04.2018;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 зарахувати до загального страхового стажу періоди роботи з 21.05.2014 по 25.03.2016, з 22.04.2016 по 26.02.2017, з 27.02.2017 по 19.04.2018;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати заборгованості з виплати пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по даній справі протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що ОСОБА_1 19.01.2025 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №205050013380 від 27.01.2025 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, оскільки на думку пенсійного органу у позивача взагалі відсутній пільговий стаж для призначення пенсії. Так, рішенням відповідача № 205050013380 від 27.01.2025 до страхового стажу не зараховано періоди роботи у російській федерації, згідно записів трудової книжки, оскільки з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Позивач з такими діями відповідача не погоджується, вважає відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах по Списку № 2 протиправною, оскільки зазначена відмова, порушує встановлене статтею 46 Конституції України його право на соціальне забезпечення, у зв'язку із чим звернувся до суду з зазначеним позовом.
Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.
Представник відповідача надав до суду відзив на позов, відповідно до якого зазначив, що з 01.01.2023 припинено участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Тому для осіб, які працювали в росії після 01.01.1992 не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні пенсії російського стажу та заробітку. Вік заявника 55 років 07 місяців 17 днів. Необхідний страховий стаж, передбачений п.2 ст.114 Закону 1058 - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах за Списком 2, у разі якщо працівники не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом 1 цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи. Страховий стаж особи становить 33 роки 4 місяці 18 днів, пільговий за Списком 2 - відсутній. За доданими документами до страхового стажу не зараховано, зокрема, період роботи з 19.02.1995 по 25.08.1995, оскільки стаж набутий на території російської федерації, з якою розірвано дипломатичні відносини на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». До пільгового стажу не зараховано період роботи в російській федерації з 21.05.2014 по 25.03.2016, з 22.04.2016 по 26.02.2017, з 27.02.2017 по 19.04.2018 згідно трудової книжки, оскільки з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 у зв'язку з чим стаж роботи зараховується по 31.12.1991. В зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення від 27.01.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком 2, оскільки відсутній необхідний пільговий стаж. У зв'язку із чим, просив у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У період з 19.08.2025 по 26.09.2025 суддя Ольга Горшкова перебувала у відпустці та у відрядженні, відтак розгляд справи відбувається з урахуванням вказаних днів.
Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 19.01.2025 звернувся через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 та надав пакет необхідних документів для призначення пенсії на пільгових умовах.
Як вбачається із поданої заяви, позивач просив призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 згідно із п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до пільгового стажу роботи за списком № 2 період роботи з 06.09.1989 по 25.05.2004 та провести взаємне зарахування періодів роботи, а саме періоди роботи за вислугою років зарахувавши до стажу роботи за списком № 2. Також просив, зарахувати до загального страхового стажу роботи періоди роботи з 21.05.2014 по 25.03.2016, з 22.04.2016 по 26.02.2017, з 27.02.2017 по 19.04.2018.
За принципом екстериторіальності заяву позивача від 19.01.2025 розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та рішенням №205050013380 від 27.01.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.
У рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №205050013380 від 27.01.2025 зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи в російській федерації з 21.05.2014 по 25.03.2016, з 22.04.2016 по 26.02.2017, з 27.02.2017 по 19.04.2018 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 06.09.1989, оскільки з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 у зв'язку з чим стаж роботи зараховується по 31.12.1991. Також, за доданими документами до страхового стажу не зараховано довідка від 22.04.2019 з 01.04.2015 по 25.03.2016, оскільки для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 у зв'язку з чим стаж роботи зараховується по 31.12.1991.
У вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж роботи позивача становить 33 роки 4 місяці 18 день, пільговий стаж - відсутній.
Позивач з такими діями відповідача не погоджується, вважає відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах по Списку № 2 протиправною, у зв'язку із чим звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в» - «е» та «ж» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», здійснюється до 01.01.2005 за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 01.01.2005 - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Згідно статті 2 Закону України №1788-XII за даним Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
За приписами статті 12 Закону України №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України №788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VІІІ (далі по тексту - Закон України №213-VІІІ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 13 Закону України №1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, за змістом наведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.
У постанові від 18.02.2020 у справі №1840/3344/18 Верховний Суд зазначив, що пенсія за віком - це свого роду державний депозит (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи, та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера після досягнення певного віку.
Суд вважає, що наведений правовий висновок необхідно розповсюдити також і на пенсії за віком на пільгових умовах.
Законом України №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, де пунктом "б" статті 13 Закону України №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Згідно з пунктом "б" частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з нормами статті 114 зазначеного Закону, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.
Таким чином, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією з урахуванням результатів атестації робочих місць, на відповідних роботах.
Згідно з пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтверджень документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.
Щодо періоду роботи позивача з 21.05.2014 по 25.03.2016, з 22.04.2016 по 26.02.2017, з 27.02.2017 по 19.04.2018, суд зазначає наступне.
У трудовій книжці НОМЕР_2 , виданій на ім'я ОСОБА_1 від 06.09.1989, містяться наступні записи про роботу на території російської федерації:
- з 21.05.2014 по 25.03.2016 працював на посаді геофізика у ТОВ «Ханти Мансійська геофізична компанія» (наказ від 21.05.2014 №Х-47, наказ від 25.03.2016 № Х-14);
- з 22.04.2016 по 26.02.2017 працював на посаді керівника підрозділу промислово-геофізичної партії у ТОВ "Правдинська геолорозвідна експедція" (наказ від 22.04.2016 № ПГР 379, наказ від 25.02.2017 №ПГР 204);
- з 27.02.2017 по 19.04.2018 працював у відділі промислово-геофізичного підрозділу промислово-геофізичної партії у ТОВ "Горизонт" (наказ від 21.02.2017 №278-к, наказ від 18.04.2018 №301-к).
Доказів на підтвердження недостовірності записів в трудовій книжці позивача щодо спірних періодів відповідачем суду не надано.
Також, позивачем надано до пенсійного органу: картку підприємства ТОВ «Ханти Мансійська геофізична компанія», картку № 108А ТОВ "Горизонт" щодо спеціальної оцінки умов праці, довідку про уточнення характеру роботи та умов праці ТОВ «Ханти Мансійська геофізична компанія», картку №22а спеціальної оцінки умов праці ТОВ «Ханти Мансійська геофізична компанія», довідки ТОВ «Ханти Мансійська геофізична компанія» від 12.05.2016 для нарахування пенсії, довідки ТОВ "Правдинська геолорозвідна експедція" від 30.06.2017 для нарахування пенсії та від 28.02.2017 для нарахування пенсії, довідки ТОВ "Горизонт" від 19.04.2018 для нарахування пенсії, від 17.05.2018 для нарахування пенсії.
Отже, документами, які додані позивачем до заяви про призначення пенсії, зокрема трудовою книжкою та довідками, підтверджується її робота у спірні періоди 21.05.2014 по 25.03.2016, з 22.04.2016 по 26.02.2017, з 27.02.2017 по 19.04.2018 у ТОВ «Ханти Мансійська геофізична компанія», у ТОВ "Правдинська геолорозвідна експедція", у ТОВ "Горизонт".
Так і рішенні про відмову у призначенні пенсії та у відзиві на позов відповідач зазначає, що враховуючи припинення участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення, згідно якої проводилось взаємне визнання та зарахування стажу, а також відсутності інформації про сплату внесків до Пенсійного фонду російської федерації за спірний період роботи, відсутні підстави для зарахування спірного періоду до страхового стажу.
Поряд із тим, згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
У відповідності до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Суд звертає увагу, що на час спірних правовідносин Україна була членом вказаної Угоди (постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з цієї Угоди).
Відповідно до абз. 2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993 року (яка діяла на час спірних правовідносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
З урахуванням наведеного вище, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Зазначене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 22.10.2020 року у справі №348/1137/14-а та від 09.09.2020 року у справі №348/2071/16-а, від 29.01.2024 у справі №560/5001/21.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі по тексту - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та ст.46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Таким чином, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Суд вважає, що наявна в матеріалах справи трудова книжка (завірена її копія) позивача не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Щодо посилання відповідача на не зарахування до страхового стажу позивачу спірних періодів роботи, у зв'язку з відсутністю інформації про сплату внесків до Пенсійного фонду російської федерації, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
У свою чергу, згідно з пунктом 1 статті 14 Закону страхувальниками відповідно до цього Закону є: роботодавці.
За змістом ч.ч. 1, 10, 12 ст.20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Відповідно до частини 16 статті 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку, у свою чергу, нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо обов'язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а відтак, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 21.05.2021 у справі №343/659/17.
Оскільки документами, які додані позивачем до заяви про призначення пенсії, зокрема трудовою книжкою та довідками, підтверджується її робота у спірні періоди 21.05.2014 по 25.03.2016, з 22.04.2016 по 26.02.2017, з 27.02.2017 по 19.04.2018 у ТОВ «Ханти Мансійська геофізична компанія», у ТОВ "Правдинська геолорозвідна експедція", у ТОВ "Горизонт", суд доходить висновку про наявність достатніх підстав у відповідача для зарахування спірних періодів роботи позивача до страхового стажу.
Щодо зарахування до пільгового стажу роботи за Списком №2 період роботи з 06.09.1989 по 25.05.2004, 01.11.2007 по 20.12.2012, з 21.12.2012 по 24.03.2014, суд зазначає наступне.
Як вбачається із трудової книжки позивача НОМЕР_2 у вищевказні періоди позивач працював на:
- у період з 06.09.1989 по 25.05.2004 позивач працював на Балаклійській експедиції по газофізичному дослідженню у скважинах на підприємстві "Балакліяпромгеофізика";
- у період з 26.05.2004 по 30.06.2004 у ТОВ "Українська геофізична компанія" на посаді техніка в польовому загоні;
- у період з 01.07.2004 по 18.12.2006 у ТОВ "ЕВРОБУГАЗ" на посаді геолога в польовій газокартажній партії;
- у період з 19.12.2006 по 24.09.2007 у ТОВ "Українська геофізична компанія" на посаді геолога польового загону;
- у період з 01.11.2007 по 20.12.2012 у ЗАТ"Укрпромгеофізика" на посаді геолога загону;
- у період з 21.12.2012 по 24.03.2014 ТОВ "Надра промислова геофізика" на посаді геолога партії геологічних досліджень.
Так, із оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №205050013380 від 27.01.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 , вбачається, що відповідачем взагалі не надано оцінку вказаним періодам роботи позивача, не зазначено причин не зарахування вказаного стажу до пільгового.
Таким чином враховуючи вищевикладене, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №205050013380 від 27.01.2025 не відповідає загальним вимогам, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, а саме критеріям обґрунтованості та вмотивованості, відповідно до яких пенсійний орган мав навести переконливі та зрозумілі мотиви його прийняття, зокрема в частині не зарахування періодів роботи позивача 06.09.1989 по 25.05.2004, 01.11.2007 по 20.12.2012, з 21.12.2012 по 24.03.2014.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що рішення №205050013380 від 27.01.2025 прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій (рішення), які є предметом оскарження, надано не було.
Щодо обраного способу захисту порушеного права позивача суд враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності з Рекомендаціями №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженнями є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Згідно з науковим висновком Верховного Суду від 13.04.2018 щодо меж дискреційного повноваження суб'єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією:
- дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким;
- дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни "може", "має право", "за власної ініціативи", "дбає", "забезпечує", "веде діяльність", "встановлює", "визначає", "на свій розсуд". Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб'єкта владних повноважень дискреційного повноваження; подібний термін є приводом для докладного аналізу закону на предмет того, що відповідне повноваження є дійсно дискреційним;
- при реалізації дискреційного повноваження суб'єкт владних повноважень зобов'язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.
- критеріями судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень є: критерії перевірки діяльності публічної адміністрації, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України, зокрема, мета, з якою дискреційне повноваження надано, об'єктивність дослідження доказів у справі, принцип рівності перед законом, безсторонність; публічний інтерес, задля якого дискреційне повноваження реалізується; зміст конституційних прав та свобод особи; якість викладення у дискреційному рішенні доводів, мотивів його прийняття.
В свою чергу, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не може безпідставно втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень в межах такої перевірки.
Відповідно до частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При вирішенні вказаного спору, суд не перебирає на себе властиві суб'єкта владних повноважень функції, а лише надає правову оцінку спірним правовідносинам і визначає належний спосіб захисту з урахуванням вимог статті 245 КАС України.
Отже, належним та ефективним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №205050013380 від 27.01.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно п. 2 ч. 2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV з урахуванням висновків суду по даній справі.
В іншій частині позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 257-258, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №205050013380 від 27.01.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно п. 2 ч. 2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV з урахуванням висновків суду по даній справі.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код 20490012) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Ольга Горшкова