Справа № 500/3357/25
22 жовтня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Теребовлянської окружної прокуратури Тернопільської області в інтересах держави в особі Департаменту культури та туризму Тернопільської обласної військової адміністрації до Теребовлянської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася Теребовлянська окружна прокуратура Тернопільської області в інтересах держави в особі Департаменту культури та туризму Тернопільської обласної військової адміністрації з адміністративним позовом до Теребовлянської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Теребовлянською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 1311 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави у сфері дотримання законодавства про охорону культурної спадщини.
Згідно з інформацією Департаменту культури та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації №02.1-46/84 від 10.01.2025 будинок, у якому народився письменник ОСОБА_1 (1895-1973) у с. Острівець Теребовлянської міської територіальної громади Тернопільського району взятий на державний облік як щойно виявлений об'єкт культурної спадщини (історії) згідно з наказом управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації від 26.06.2012 № 97 ,,Про взяття на облік об'єктів культурної спадщини». На фасаді будівлі встановлена пам'ятна дошка розміром - 0,6 х 1 м.
Водночас, відповідно до листів Департаменту культури та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації №02.1-46/84 від 10.01.2025, №02.1 - 46/704 від 01.05.2025 про необхідність укладання охоронного договору Теребовлянську міську раду було повідомлено листом Тернопільського обласного центру охорони та наукових досліджень пам'яток культурної спадщини від 22.04.2024 р. № 134/01-5.
Однак дотепер власник пам'ятки історії місцевого значення або уповноважений ним орган не звертався до Департаменту культури та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) з питань укладення охоронного договору на вказану пам'ятку.
Наведене свідчить про порушення інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини та може призвести до руйнування та знищення пам'ятки архітектури місцевого значення, втрати її як цінного джерела історії для наступних поколінь.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.
Ухвалою суду від 09.06.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач своїм правом не скористався та відзиву до суду не подав.
Частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Ухвалою суду від 08.08.2025 продовжено строк розгляду справи на 2 місяці.
Ухвалою суду від 08.08.2025 ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання та призначено судове засідання на 23.09.2025 о 11:00 год.
Ухвалою суду від 23.09.2025 відкладено розгляд справи на 22.10.2025 о 11:00 год. та продовжено строк розгляду справи на 1 місяць.
Представники позивачів в судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити повністю. Не заперечили проти розгляду справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату і місце розгляду справи.
Відповідно до ч.3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно п.1 ч.3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.3 ст.205 та ч.4 ст. 229 КАС України, суд дійшов висновку про наявність підстав розгляду даної справи в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
Теребовлянською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 1311 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави у сфері дотримання законодавства про охорону культурної спадщини.
Згідно з інформацією Департаменту культури та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації №02.1-46/84 від 10.01.2025 будинок, у якому народився письменник ОСОБА_1 (1895-1973) у с. Острівець Теребовлянської міської територіальної громади Тернопільського району взятий на державний облік як щойно виявлений об'єкт культурної спадщини (історії) згідно з наказом управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації від 26.06.2012 № 97 ,,Про взяття на облік об'єктів культурної спадщини». На фасаді будівлі встановлена пам'ятна дошка розміром - 0,6 х 1 м.
Переліки пам'яток та об'єктів культурної спадщини, серед яких був зазначений ,,Будинок, у якому народився письменник ОСОБА_1 (1895-1973)», надіслані Теребовлянській міській раді листами департаменту культури та туризму обласної військової адміністрації від 24.09.2021 № 02.01-44/607 та Тернопільського обласного центру охорони та наукових досліджень пам'яток культурної спадщини від 30.06.2021 № 221/01-5.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №500/4181/24 визнано протиправною бездіяльність Теребовлянської міської ради Тернопільського району Тернопільської області щодо неоформлення правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю (бібліотеку) за адресою: Тернопільська обл., Тернопільський район, с. Острівець, вул. Центральна,25а та зобов'язано Теребовлянську міську раду вчинити дії щодо оформлення та державної реєстрації права комунальної власності на вказаний об'єкт нерухомого майна.
На виконання вказаного рішення 20.11.2024 Теребовлянською міською радою зареєстровано право власності на будівлю (бібліотеку) в с. Острівець по вул. Центральна 25 А в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Водночас, відповідно до листів Департаменту культури та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації №02.1-46/84 від 10.01.2025, №02.1 - 46/704 від 01.05.2025 про необхідність укладання охоронного договору Теребовлянську міську раду було повідомлено листом Тернопільського обласного центру охорони та наукових досліджень пам'яток культурної спадщини від 22.04.2024 р. № 134/01-5.
Однак, дотепер власник пам'ятки історії місцевого значення або уповноважений ним орган не звертався до Департаменту культури та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації (далі - Департамент) з питань укладення охоронного договору на вказану пам'ятку.
Наведене свідчить про порушення інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини та може призвести до руйнування та знищення пам'ятки архітектури місцевого значення, втрати її як цінного джерела історії для наступних поколінь.
Не погодившись із протиправною бездіяльністю відповідача, представники позивачів звернулися до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини» (надалі - Закон №1805-111). Преамбулою зазначеного Закону встановлено, що об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Згідно зі ст. 1 Закону №1805-ІІІ пам'ятка культурної спадщини - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Частиною 2 ст. 2 Закону №1805-ІІІ до одного з видів об'єктів культурної спадщини віднесено історичні об'єкти, якими в тому числі є будинки, споруди, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.
Частинами 1, 2 ст. 24 Закону №1805-ІІІ встановлено, що власник або уповноважений ним орган, користувач пам'ятки зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору. Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.
Водночас ст. 23 Закону №1805-111 передбачено, що усі власники пам'яток, щойно виявлених об'єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об'єкти зобов'язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №1768 від 28.12.2001 затверджено укладення охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини, щойно виявлені об'єкти культурної спадщини чи їх частини (далі - Порядок).
Відповідно до п. 12 Порядку Власник (користувач) пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини або уповноважений ним орган (особа) зобов'язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини у власність (користування) укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.
Пунктами 7 та 8 Порядку передбачено, що охоронні договори укладаються на пам'ятки культурної спадщини національного, місцевого значення, а також на щойно виявлені об'єкти культурної спадщини чи їх частини з урахуванням особливостей, передбачених цим Порядком. В охоронному договорі, складеному за формою згідно з додатком 1, зазначаються вимоги щодо режиму використання пам'ятки чи її частини, види і строки виконання робіт з консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту, пристосування пам'яток, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.
Водночас п. 17 Порядку передбачено, що охоронний договір складається за формою згідно з додатком 1 та повинен містити такі додатки:
1) акт технічного стану пам'ятки (форма якого визначається МКСК) з фотофіксацією, що не перевищує трьох місяців до дати укладення охоронного договору. Для комплексів (ансамблів) складається окремий акт на кожну їх складову. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на п'ять років. Якщо стан пам'ятки або її частини значно змінився після проведення робіт на пам'ятці, - протягом п'яти календарних днів після його зміни;
2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам'ятки, знаходяться на її території чи пов'язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання;
3) технічний паспорт;
4) план пам'ятки чи її частини у масштабі 1:100, 1:200 (можуть бути у складі технічного паспорта);
5) план території пам'ятки;
6) паспорт пам'ятки (форма якого визначається МКСК).
Отже, основним завданням охоронного договору є встановлення режиму використання пам'ятки культурної спадщини чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована, видів і термінів виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.
Тобто, саме такий договір є першочерговим документом, що встановлює гарантії збереження індивідуально визначеної пам'ятки культурної спадщини, що враховує її цінність, особливості та стан.
Важливим елементом охоронного договору, який підтверджує його публічно-правову природу, є предмет - пам'ятка історії, правовий режим якої відрізняється від інших матеріальних об'єктів.
Особливий предмет охоронного договору обумовлює спеціальний суб'єктний склад.
Так, охоронний договір є актом за участю суб'єкта владних повноважень та власника пам'ятки культурної спадщини, має форму договору, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері (реалізація державного управління охороною культурної спадщини) і укладається на підставі ст. 23 Закону №1805-ІІІ. Укладання такого договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким покладається на власника зобов'язання щодо забезпечення збереження пам'ятки, щойно виявленого об'єкта культурної спадщини чи її (його) частини.
Укладання охоронних договорів має імперативний характер та спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об'єкт культурної спадщини, а встановлюється режим використання пам'яток та відповідальність за порушення такого режиму, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам'яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.
Органами охорони культурної спадщини, з якими необхідно укласти охоронний договір, відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 6 Закону №1805-ІІІ, є органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції.
Встановлено, що Теребовлянська міська рада не зверталася до Департаменту з метою укладення охоронного договору на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини (історії) - будинок, у якому народився письменник ОСОБА_1 (1895-1973) у с. Острівець Теребовлянської міської територіальної громади Тернопільського району, а, отже, нехтує обов'язком, покладеним на неї Законом №1805-ІІІ.
Разом з тим, обов'язок укладення охоронного договору покладається саме на власника пам'ятки чи її частини або уповноваженого ним органу (особа), а не на орган охорони культурної спадщини, і саме власник повинен бути його ініціатором.
Такий висновок підтверджується й судовою практикою, зокрема постановою Верховного Суду від 28.11.2024 у справі №580/6572/22 та №560/5184/24 від 24.01.2025.
З огляду на викладене, а також на те, що правопорушення у вигляді неукладення охоронного договору, допущене Теребовлянською міською радою, є триваючим, і на теперішній час у Теребовлянської міської ради існує обов'язок укласти такий договір щойно виявлений об'єкт культурної спадщини (історії).
Відповідно до ст. 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ч.ч. 1, 3 ст. 140 Конституції України).
Таким чином, місцеве самоврядування є одним із проявів здійснення народом, у формі територіальної громади, влади, яка, в свою чергу, не належить до жодної із гілок державної влади, що характеризується самостійністю у вирішенні певного кола питань.
Водночас, предметом відання місцевого самоврядування є не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто ті, що пов'язані передусім із життєдіяльністю територіальних громад.
Виходячи з вказаних конституційних положень в їх системному зв'язку з положеннями статті 6 Конституції України, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16.04.2009 №7-рп/2009 вказав на те, що гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.
Таким чином, для вирішення тих чи інших питань орган місцевого самоврядування повинен бути наділений відповідними повноваженнями Конституцією України та законами України.
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Конституція України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Згідно із ч.ч. 1, 8 ст.51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органом міської ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.
З огляду на викладене, саме Теребовлянська міська рада як власник щойно виявленого об'єкта культурної спадщини (історії) - будинок, у якому народився письменник ОСОБА_1 (1895-1973) у с. Острівець Теребовлянської міської територіальної громади Тернопільського району є належним відповідачем у справі за вимогами про укладення охоронного договору щодо такого об'єкта.
Згідно зі ст. 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Конституційний Суд України у Рішенні від 05.062019 № 4-р(ІІ)/2019 роз'яснив, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 (далі - Рішення Конституційного Суду України) державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
«Інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 в справі № 826/2793/18 та від 06.02.2019 в справі № 810/3046/17 сформульовано визначення «інтересу держави» («публічного інтересу») як важливої для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб'єктами публічної адміністрації. Тобто, публічний інтерес є не чим іншим, як певною сукупністю приватних інтересів.
Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 в справі № 806/1000/17, від 19.09.2019 в справі № 815/724/15, від 28.01.2021 в справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 в справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 в справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 в справі № 0440/6596/18.
У правовідносинах пов'язаних із укладенням охоронних договорів на об'єкти культурної спадщини інтерес держави полягає у необхідності неухильного дотримання вимог законодавства в сфері охорони культурної спадщини з метою збереження таких об'єктів, а також захисту права суспільства, гарантованого в Основному законі, на збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, які становлять культурну цінність.
Відповідно до ст. 11 Конституції України Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які перебувають за її межами.
Також охорона культурного надбання держави, враховуючи те, що руйнування об'єктів культурної спадщини однієї країни є втратою для всього людства, є зобов'язанням України і перед світовою спільнотою.
При цьому збереження об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань та обов'язків органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Виявлення та охорона об'єктів культурної спадщини становлять значний суспільний інтерес, оскільки це є важливим напрямком гуманітарної політики держави, де участь держави є найбільшою, а відповідальність - найвищою.
Генеральною конференцією Організації Об'єднаних Націй ухвалено ряд міжнародних актів про охорону культурної та природної спадщини, таких як: Рекомендація щодо міжнародних принципів, які застосовуються під час археологічних розкопок (1956), Рекомендація про збереження краси пейзажів і місцевостей (1962), Рекомендація про збереження культурних цінностей, яким загрожує небезпека внаслідок проведення громадських або приватних робіт (1968), а також, Рекомендація про охорону на національному рівні культурної та природної спадщини (1972) тощо.
У згаданій Рекомендації 1972 року наголошено на тому, що кожен предмет культурної та природної спадщини є унікальним і зникнення будь-якого такого предмета є невідновною та безповоротною втратою для цієї спадщини у зв'язку з чим, кожну країну на території якої знаходяться предмети культурної та природної спадщини, зобов'язано зберегти цю частину спадщини людства і забезпечити передачу майбутнім поколінням.
Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року, ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 04.10.1988 №6673-XI, відзначає в преамбулі, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу.
Стаття 1 вказаної Конвенції визначає, що під «культурною спадщиною» розуміються, зокрема, і твори архітектури.
Відповідно до ст. 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.
Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.101985, ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи» № 165-V від 20.09.2006, визначає, що архітектурна спадщина найяскравіше віддзеркалює багатство та розмаїття культурної спадщини Європи, є безцінним свідком нашого минулого і спільним надбанням всіх європейців.
Частинами 1 та 2 ст. 3 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи встановлено, що кожна Сторона зобов'язується: вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам'яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.
Частина 2 ст. 4 цієї ж Конвенції визначає, зокрема, що кожна Сторона зобов'язується запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об'єктів спадщини, що охороняються.
Відповідно частин 1-3 ст. 10 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи кожна Сторона зобов'язується прийняти комплексну політику збереження архітектурної спадщини, яка: передбачає охорону архітектурної спадщини як одну з головних цілей планування забудови міської та сільської територій, а також забезпечує врахування цієї вимоги на всіх етапах розробки планів розвитку територій та виконання процедур видання дозволів на проведення робіт; заохочує програми реставрації та підтримання в належному стані архітектурної спадщини; розглядає збереження та освоєння архітектурної спадщини і освітницьку діяльність, пов'язану з нею, як один з головних напрямів політики в галузі культури, охорони навколишнього середовища і загального планування.
Також Законом України від 19.09.2013 №581-VII Україною ратифіковано Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства.
Згідно із ст. 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони зобов'язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції (пункти "a", "b", "e", "f", "g" цієї статті Конвенції).
З метою сприяння розвитку культурного потенціалу України, збереження, популяризації та ефективного використання національного культурного надбання, створення умов для туристичної привабливості об'єктів культурної спадщини Президент України указом від 18.08.2020 №329/2020 доручив Кабінету Міністрів України розробити низку заходів, які сприятимуть підтримці сфери культури, охороні культурної спадщини.
У свою чергу, розуміючи важливість існування культурної спадщини для нинішнього та майбутнього поколінь, Радою національної безпеки і оборони України 20.08.2021 прийнято рішення про вжиття невідкладних заходів, спрямованих на збереження та охорону культурної спадщини, вчасного виявлення об'єктів культурної спадщини, своєчасного та належного занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, організації дієвих заходів захисту об'єктів культурної спадщини від знищення, руйнування або пошкодження.
Важливість забезпечення особливої охорони нерухомих об'єктів культурної спадщини та пріоритетності цього завдання для держави України неодноразово підкреслювались у правозастосовчій практиці Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21.
У цій постанові Великої Палати Верховного Суду (пункти 117-130) наводились мотиви про те, що нерухомі об'єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об'єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурну цінність («нематеріальну», ідеологічну цінність).
Така «нематеріальна» цінність культурної спадщини не з'являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.
Тому руйнування нерухомого об'єкта культурної спадщини завдає шкоди не лише його власнику або володільцю (які втратять внаслідок цього нерухоме майно), а і суспільству в цілому (оскільки разом із нерухомим майном буде безповоротно втрачено його «нематеріальну» історико-культурну цінність, що формувалась протягом поколінь).
З огляду на це нерухомі об'єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.
Отже, охорона нерухомих об'єктів культурної спадщини є завданням держави України, пріоритетність цього завдання закріплена в національному законодавстві, невід'ємною частиною якого є ратифіковані міжнародні конвенції.
Також Верховним Судом у постанові від 12.12.2023 у справі №380/13557/21 підкреслено, що культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об'єктів, що становлять культурну цінність. Збереження об'єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їх руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних і головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Таким чином, з огляду на міжнародні зобов'язання, взяті на себе Україною, а також враховуючи положення ст. 54 Конституції України та чинного пам'яткоохоронного законодавства, держава зобов'язана забезпечувати збереження об'єктів, що становлять культурну цінність.
Збереження культурної спадщини впливає на формування менталітету нації, стверджує спадкоємність одвічних цінностей і традицій, формує базу для сталого розвитку суспільства. Збереження та примноження культурної спадщини, яку ми отримали від попередніх поколінь, є запорукою піднесення української культури та духовного розвитку суспільства в дусі патріотизму і любові до України.
Водночас за останні роки питання захисту культурної спадщини через невиконання чинного законодавства України та міжнародних зобов'язань набуло особливої гостроти. Так, у зв'язку із не укладенням охоронних договорів, об'єкти культурної спадщини, фактично позбавлені належного правового захисту й перебувають під загрозою руйнування або спотворення. Такий стан із збереженням пам'яток є неприпустимим, завдає значної шкоди іміджу нашої держави на міжнародній арені, створює негативний суспільний резонанс та суперечить державній політиці з охорони культурної спадщини.
Отже, державний інтерес у цій справі полягає у зупиненні порушень пам'яткоохоронного законодавства, забезпеченні укладення відповідачем охоронного договору на щойно виявлений об'єкт культурної спадщини (історії) - будинок, у якому народився письменник ОСОБА_1 (1895-1973) у с. Острівець Теребовлянської міської територіальної громади Тернопільського району, яка взята на облік як об'єкт культурної спадщини наказом управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації від 26.06.2012 № 97 ,,Про взяття на облік об'єктів культурної спадщини», з метою встановлення режиму використання пам'ятки та відповідальності відповідача за порушення такого режиму.
У спірних правовідносинах бездіяльність відповідача порушує інтереси держави, оскільки не вживаються передбачені законом заходи для збереження об'єктів культурної спадщини.
Поряд із державним інтересом наявний також і суспільний, який полягає в охороні та збереженні культурних пам'яток для нинішнього і майбутніх поколінь. Крім того, введення воєнного стану змушує ретельніше відносити до пам'яток культури, оскільки з моменту початку повномасштабної війни знищено численну кількість пам'яток. Відтак існує необхідність збереження наявних пам'яток культури задля збереження автентичності і етнокультури нації.
Таким чином, подання прокуратурою даної позовної заяви обумовлено необхідністю відновлення та захисту порушених інтересів держави, які полягають у обов'язковому дотриманні режиму охорони об'єктів культурної спадщини.
Також слід урахувати, що у вказаній справі інтереси держави потребують невідкладного захисту, зважаючи на значимість їх порушення та можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, оскільки невжиття заходів до охорони об'єкта культурної спадщини безпосередньо впливає на стан його збереження.
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Поняття «орган уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження» визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, а здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у справі №822/1169/17 від 19.07.2018.
Статтею 3 Закону №1805-ІІІ визначено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.
Разом з тим, указом Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 «Про утворення військових адміністрацій», на виконання Закону України «Про правовий режим воєнного стану» для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, утворено Тернопільську обласну військову адміністрацію та, з врахуванням ч. 9 ст. 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», яким визначено, що у разі утворення районних, обласних військових адміністрацій у день набрання чинності актом Президента України про їх утворення припиняються повноваження відповідних районних, обласних військово-цивільних адміністрацій.
Таким чином, на даний час, у зв'язку із введенням на всій території України воєнного стану, відповідно до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-IX від 24.02.2022, яким затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Департамент культури та туризму є структурним підрозділом Тернопільської обласної військової адміністрації.
Відповідно до п. 1 Положення про Департамент культури та туризму Тернопільської ОДА (надалі - Положення), затвердженого розпорядженням голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 19.03.2025 №199/01.02-01 (розміщене на сайті https://culture.te.gov.ua/pro-upravlinnya/osnovni-zavdannya-ta-funkciyi/), Департамент є структурним підрозділом обласної державної адміністрації, що утворюється головою обласної державної адміністрації, входить до її складу і в межах Тернопільської області забезпечує виконання покладених на нього завдань.
Згідно п. 2 Положення, Департамент підпорядкований голові обласної державної адміністрації, а також підзвітний та підконтрольний Міністерству культури та стратегічних комунікацій України, Державній службі з етнополітики та свободи совісті, Державному агентству розвитку туризму України.
Відповідно до п. 4 Положення, основними завданнями департаменту є забезпечення реалізації державної політики у сфері культури, охорони культурної спадщини (крім об'єктів архітектури та містобудування), туризму та курортів, етнополітики, забезпечення прав національних меншин та права громадян на свободу світогляду і віросповідання, а також у сфері книговидання та державної мовної політики на території області.
Згідно із пп. 1, 38, 39, 50, 51 п. 5 Положення Департамент, відповідно до визначених повноважень виконує такі завдання: організовує виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, розпоряджень і доручень голови обласної державної адміністрації та здійснює контроль за їх реалізацією; забезпечує захист об'єктів культурної спадщини (крім об'єктів архітектури та містобудування) від загрози знищення, руйнування або пошкодження; укладає охоронні договори на пам'ятки та об'єкти культурної спадщини (крім пам'яток і об'єктів архітектури та містобудування); здійснює контроль за виконанням Закону України «Про охорону культурної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини.
Відповідно до п. 16 Положення Департамент є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки.
Таким чином, у вказаних правовідносинах органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції, є Департамент культури та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації.
Департаментом культури та туризму Тернопільської обласної державної адміністрації 24.09.2021 Теребовлянській міській раді скеровувався лист із переліком пам'яток та об'єктів культурної спадщини розташованих на території Теребовлянської міської територіальної громади.
Крім цього, згідно з інформацією Департаменту культури та туризму Тернопільської обласної військової адміністрації №02.1-46/704 від 01.05.2025 Департамент не звертатиметься з позовом до суду щодо зобов'язання власника пам'ятки укласти охоронний договір.
Вказане свідчить про самоусунення Департаментом від виконання покладних на нього обов'язків.
Водночас звернення компетентного органу до суду з позовом зобов'язального характеру буде належним та ефективним способом захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, що спрямований на реалізацію державою примусу щодо виконання вимог Конституції України.
У постанові від 15.07.2019 у справі № 420/5625/18 Верховний Суд дійшов висновку, що під судовим захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Все вищенаведене свідчить про те, що суб'єкт владних повноважень, на який законом покладено обов'язок щодо захисту інтересів держави, упродовж тривалого періоду часу не вживає жодних заходів до усунення таких порушень, що дає підстави для вжиття заходів представницького характеру Теребовлянською окружною прокуратурою, шляхом пред'явлення позовної заяви про зобов'язання органу місцевого самоврядування усунути порушення вимог закону, що буде належним та ефективним способом захисту інтересів держави у даному випадку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зробила правовий висновок про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва інтересів держави в суді, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (п. 37 Постанови).
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (п. 38).
Аналогічні правові висновки зазначено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 30.07.2020 у справі № 904/5598/18.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду України у рішеннях від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначає, що сам факт не звернення до суду уповноваженого органу державної влади з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити державні інтереси, свідчить про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначила, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Враховуючи вищенаведені обставини щодо обізнаності Департаменту про порушення відповідачем пам'яткоохоронного законодавства України, наявний визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у цій справі, оскільки відповідний компетентний орган бездіє протягом тривалого часу.
Також, у постанові Верховного Суду від 24.01.2025 у справі № 560/5184/24 зазначено, що якщо власник пам'ятки ухиляється від укладення такого договору, орган охорони культурної спадщини має право звернутися до суду з позовом про примусове укладення охоронного договору.
Якщо відповідний орган не реалізує таке повноваження, тобто, не здійснює захист законних інтересів держави, право звернутися до суду з позовом про зобов'язання власника пам'ятки культурної спадщини укласти такий договір отримує прокурор відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII.
Звернення прокурора до суду з позовом до власника пам'ятки, який ухиляється від укладення охоронного договору, про зобов'язання укласти такий договір спрямовано на забезпечення охорони культурної спадщини України, тобто, відповідає інтересам держави, які прокурор має захищати у разі нездійснення або неналежним чином здійснення відповідним органом охорони культурної спадщини своїх повноважень.
Також у постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 620/17968/21 міститься правовий висновок, відповідно до якого у спорах, що виникають з приводу укладення охоронного договору, належним позивачем є орган охорони культурної спадщини, яким є відповідне управління (або відділ) містобудування та архітектури виконкому міської ради або облдержадміністрації (її департамент), а відповідачем - власник пам'ятки культурної спадщини.
Таким чином, у даному випадку наявні підстави для представництва інтересів держави Теребовлянською окружною прокуратурою в особі Департаменту культури та туризму Тернопільської обласної військової адміністрації в зв'язку з нездійсненням захисту інтересів держави останнім, шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивачів є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Теребовлянської міської ради, яка полягає у не укладенні охоронного договору з Департаментом культури та туризму Тернопільської обласної військової адміністрації щодо об'єкта культурної спадщини - будинок, у якому народився письменник ОСОБА_1 (1895-1973) у с. Острівець Теребовлянської міської територіальної громади Тернопільського району взятий на державний облік як щойно виявлений об'єкт культурної спадщини (історії) згідно з наказом управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації від 26.06.2012 № 97 «Про взяття на облік об'єктів культурної спадщини».
Зобов'язати Теребовлянську міську раду укласти охоронний договір з Департаментом культури та туризму Тернопільської обласної військової адміністрації щодо об'єкта культурної спадщини - будинок, у якому народився письменник ОСОБА_1 (1895-1973) у с. Острівець Теребовлянської міської територіальної громади Тернопільського району взятий на державний облік як щойно виявлений об'єкт культурної спадщини (історії) згідно з наказом управління культури Тернопільської обласної державної адміністрації від 26.06.2012 № 97 «Про взяття на облік об'єктів культурної спадщини».
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 22 жовтня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- Департамент культури та туризму Тернопільської обласної військової адміністрації (місцезнаходження/місце проживання: бульв. Тараса Шевченка, 6,м. Тернопіль,Тернопільська обл., Тернопільський р-н,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 44246891);
- Теребовлянська окружна прокуратура Тернопільської області (місцезнаходження/місце проживання: вул. 22 Січня, 14,м. Теребовля,Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,48101 код ЄДРПОУ 0291009824);
відповідач:
- Теребовлянська міська рада (місцезнаходження/місце проживання: вул. Князя Василька, 104А,м. Теребовля,Тернопільська обл., Тернопільський р-н,48101 код ЄДРПОУ/РНОКПП 04058456).
Головуючий суддя Подлісна І.М.