29 жовтня 2025 року м. Рівне №460/12677/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. Щербакова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним рішення командира військової частини НОМЕР_1 про відмову в задоволенні рапорту ОСОБА_1 , який зареєстровано за № 13039 від 17.07.2025 року, про звільнення з військової служби.
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 задовольнити рапорт ОСОБА_1 , який зареєстровано за № 13039 від 17.07.2025 року, та звільнити його з військової служби, на підставі підпунку «г» п. 2 ч. 4 та абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є батьком 2 дітей. Крім того, на його утриманні є ще 1 дитина - син дружини (пасинок). Тому, 17.07.2025 було подано рапорт з проханням звільнити його з військової служби за сімейними обставинами, а саме на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Однак, рапорт залишено без задоволення. Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив його задовольнити.
Ухвалою суду від 30.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому заперечено щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначає, що позивач не додав ні до рапорту, ні в межах даної справи жодних доказів того, що рідний батько ОСОБА_2 не утримує свого неповнолітнього сина. Станом на 17.07.2025, коли позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення, позивач не надав доказів власного батьківства (усиновлення) ОСОБА_2 . Таким чином, військова частина НОМЕР_1 вважає, що відмовивши позивачу у звільненні з військової служби, діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені статтею 26 Закону, додатком 19 до Інструкції № 170. Просить у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
22.10.2021 року позивачем укладено шлюб з ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 ), що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 22.10.2021 року.
На підставі копій свідоцтв про народження судом встановлено, що позивач є батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Як зазначає позивач, разом з ними проживає син дружини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батько ОСОБА_2 записаний відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України за вказівкою матері. Діда та баби, повнолітніх братів та сестер дитина не має, а ОСОБА_3 не може надавати ОСОБА_7 належного утримання, оскільки перебуває у відпустці по догляді за новонародженою дитиною - ОСОБА_8
17.07.2025 позивач звернувся до відповідача із подав апорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 та абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки на утриманні перебувають троє дітей віком до 18 років.
До рапорту було додано такі документи:
1. Копія паспорта ОСОБА_1 ;
2. Копія паспорта ОСОБА_3 ;
3. Копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 ;
4. Копія свідоцтва про народження ОСОБА_5 ;
5. Копія свідоцтва про народження ОСОБА_6 ;
6. Копія посвідчення багатодітної сім'ї НОМЕР_4 ;
7. Копія акту обстеження умов проживання від 09.06.2025 року;
8. Копія довідки про склад сім'ї від 07.05.2025 року № 308;
9. Копія довідки з виконавчого комітету від 21 травня 2025 року № 316;
10. Копія відповіді на адвокатський запит №8739 від 16.06.2025;
11. Копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 .
Даний рапорт було розглянуто командиром частини в межах повноважень та за підсумками його розгляду прийняте рішення про відмову у задоволенні рапорту, з викладенням причин відмови у задоволенні рапорту: зокрема, що ОСОБА_1 не записаний батьком неповнолітнього ОСОБА_2 , до рапорту не надано доказів усиновлення неповнолітнього, а також документів, передбачених додатком №19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України №170.
Не погодившись з відмовою у наданні відстрочки позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд враховує наступне.
Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Основного Закону України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України та діє на даний час.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
З огляду на введення в Україні військового стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені ст.26 Закону №2232-ХІІ.
Відповідно до підпункту «г» п.2 ч.4 цієї статті, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Так, у редакції чинній на момент подання позивачем рапорту, пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (абзац 4).
Отже, необхідною умовою звільнення позивача з військової служби є наявність на утриманні 3 і більше дітей у віці до 18 років та відсутність заборгованості по сплаті аліментів.
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Таким чином, законодавець передбачив механізм реалізації відповідного права шляхом подання військовослужбовцем рапорту на звільнення зі служби з відповідних підстав.
Суд звертає увагу, що подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення військовослужбовця зі служби.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170).
Підпунктом 13 пункту 5 Додатку 19 Інструкції №170 визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану):
копія свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства (материнства) особи;
один з документів: копія свідоцтва про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину;
довідка про наявність (відсутність) заборгованості зі сплати аліментів, видану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законодавством.
На підставі розгляду отриманих документів командир ухвалює рішення про звільнення з військової служби або відмову. Посадова особа, яка відповідно до пункту 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України має право видавати накази по особовому складу про звільнення військовослужбовців, видає наказ по особовому складу щодо звільнення особи з військової служби за зазначеною підставою.
Застосовуючи ці приписи до обставин справи суд зазначає наступне.
Відповідно до матеріалів справи позивачеві було відмовлено у звільнення з військової служби, у зв'язку з тим, що у свідоцтві про народження ОСОБА_2 батьком зазначений ОСОБА_9 , а доказів усиновлення / утримання неповнолітнього позивачем не надано.
Довідка про склад сім'ї від 7 травня 2025 року № 308, видана ОСОБА_1 , свідчить про те, що він разом з сім'єю проживає у АДРЕСА_1 ). До складу сім'ї входять:
ОСОБА_1 ;
ОСОБА_3 ;
ОСОБА_5 ;
ОСОБА_2 .
Водночас, норми пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII передбачають під час дії воєнного стану право військовослужбовців на звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, зокрема: перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
З аналізу зазначеної норми вбачається, що законодавець не пов'язав право на звільнення з військової служби з перебуванням на утриманні військовослужбовця виключно біологічних дітей.
Отже, норма пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII не ставить право військовослужбовця на звільнення з військової служби у залежність від того, чи є він батьком таких дітей (тобто від батьківства), натомість, вирішальне значення має саме факт перебування дітей (трьох і більше дітей віком до 18 років) на його утриманні.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що рішення відповідача про відмову позивачу у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби з підстав ненадання свідоцтв про народження трьох дітей із зазначенням батьківства, не ґрунтується на нормах чинного законодавства, позаяк командиру при розгляді рапорту позивача належало встановити не факт його батьківства щодо трьох дітей, а факт перебування на утриманні позивача трьох і більше дітей віком до 18 років.
При вирішенні даного спору суд також вважає за необхідне зазначити, що, виходячи з положень статті 3 Сімейного кодексу України (далі -СК України), якою визначено поняття "сім'ї", можливо дійти висновку про те, що сім'я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 03.06.1999 №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну "член сім'ї": членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, термін "сім'я" означає не лише створення сім'ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.
В той же час, в контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту батьківства чи проживання однією сім'єю, а утримання позивачем, як вітчимом, неповнолітнього сина дружини, а саме ОСОБА_2 .
Так, положеннями статті 268 СК України передбачено обов'язок мачухи, вітчима утримувати падчерку, пасинка.
Зокрема, мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов'язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі:
1) нетривалого проживання з їхнім матір'ю, батьком;
2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини.
Відповідно до заяви ОСОБА_10 , яка нотаріально засвідчена Приватним нотаріусом та зареєстрована в реєстрі №501, зазначено, що батько ОСОБА_2 записаний відповідно до вимог ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України, повнолітніх братів та сестер , баби та діда немає. Також повідомлено, що ОСОБА_1 належно виконує обов'язок утримувати 3 дітей - ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
В контексті зазначеного, суд зауважує, що наданими суду доказами підтверджено факт, що ОСОБА_2 перебуває на утриманні ОСОБА_1 .
За наведеного слідує, що право позивача на звільнення з військової служби у зв'язку із перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років кореспондується із обов'язком відповідача звільнити останнього з військової служби за вказаною підставою за наявності документів, які підтверджують це право.
Судом встановлено, що позивачем разом з рапортом було подано всі необхідні документи, які підтверджують його право на звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Отже, станом на дату подання рапорту позивач беззаперечно мав право на звільнення з військової служби за вказаною у рапорті підставою.
Враховуючи зазначені висновки суду, рішення Військової частини НОМЕР_1 від 17.07.2025 про відмову у звільненні позивача з військової служби на підставі підпунку «г» п. 2 ч. 4 та абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є протиправним та підлягає скасуванню.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Стосовно дискреційних повноважень відповідача, слід вказати, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. При цьому, дискреція не є довільною, оскільки завжди здійснюється відповідно до закону (права).
В свою чергу, згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, відповідно до цієї статті, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відтак, оскільки позивач у визначений законодавством спосіб реалізував своє право на звільнення з військової служби, подавши відповідний рапорт командиру військової частини разом із документами, що підтверджують сімейні обставини та підстави для звільнення з військової служби відповідно до підпунку «г» п. 2 ч. 4 та абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у відповідача відсутні альтернативні варіанти, окрім як за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби.
За наведеного, виходячи з обставин справи та норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, повноваження військової частини стосовно вирішення питання про звільнення позивача з військової служби не є дискреційними. Цей висновок підтримується тим, що підстави для звільнення з військової служби за сімейними обставинами визначаються нормативно і підтверджені позивачем документально.
Обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є ефективним та не суперечить закону.
Як наслідок, з огляду на встановленні під час розгляду цієї справи обставини, суд дійшов висновку, що з метою поновлення порушених прав позивача, відповідача належить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_11 , з військової служби, на підставі підпунку «г» п. 2 ч. 4 та абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду також відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 від 17.07.2025 про відмову в задоволенні рапорта про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпунку «г» п. 2 ч. 4 та абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпунку «г» п. 2 ч. 4 та абз. 6 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 29 жовтня 2025 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 )
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )
Суддя В.В. Щербаков