28 жовтня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/10832/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Головка А.Б., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту 24 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18 квітня 2025 року № 35/д; зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву Івашини про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час воєнного стану" 1500000, грн. (п'ятнадцять мільйонів) гривень, у зв'язку із загибеллю батька - ОСОБА_2 , 1972 року народження, внаслідок травми, отриманої у період воєнного стану під час захисту Батьківщини та прийняти рішення про виплату вказаної суми.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що новою редакцією статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка діє з 23.03.2024, уточнено перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги та, зокрема, визначено, що право на виплату мають діти військовослужбовця без прив'язки до повноліття, як було в редакції на день смерті її батька. Відтак позивач вважає, що з урахуванням можливості ретроактивної дії змін до статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", має право на належну частину одноразової грошової допомоги після загибелі батька військовослужбовця, однак подані позивачем документи для виплати були повернуті відповідачем на доопрацювання, у зв'язку з чим позивач звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.
ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .
Згідно сповіщення сімї загиблого № 22 сержант ОСОБА_2 , командир 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_4 , виконуючи обов'язки військової служби, загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 в районі населеного пункту Діброва Сєвєродонецького району Луганської області.
У зв'язку з загибеллю батька ОСОБА_1 звернулася із заявою про призначення та виплату їй одноразової грошової допомоги.
Розглянувши подані документи, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум протоколом від 18.04.2025 року №35/д повернуто на доопрацювання документи для призначення одноразової грошової допомоги, оскільки заявниця не відноситься до неповнолітньої дитини загиблого.
Вважаючи протиправним пункт 24 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18.04.2025 року № 35/д, про повернення на доопрацювання документів, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин другої, третьої, п'ятої статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 40 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Згідно статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Так, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на:
- військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;
- військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;
- військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначено у статті 16-1 Закону №2011-XII.
Відповідно до частини десятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Отже, воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб'єктами низки стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких пов'язане з небезпекою для життя і здоров'я.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року прийняв постанову №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168).
Пунктом 1 Постанови №168 установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Пунктом 2 Постанови №168 установлено, що особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Днем виникнення такого права є дата, зазначена у свідоцтві про смерть особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, загибель якої сталася в період воєнного стану або смерть якої настала внаслідок причин, зазначених в абзаці першому цього пункту, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).
Отже, що після введення в Україні воєнного стану та оголошення загальної мобілізації у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на період дії воєнного стану, для сімей загиблих (померлих) військовослужбовців, які брали безпосередню участь у бойових діях або забезпечували здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, Постановою №168 передбачена виплата одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000 гривень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок №975).
Вказаний Порядок №975 визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст).
Згідно з пунктом 5 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста.
Пунктом 10 Порядку №975 визначено перелік документів, які члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії, в тому числі - заяву кожного повнолітнього члена сім'ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги.
Так, правовідносини з приводу виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця унормовані статтею 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Згідно з частиною першою статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ, набрав чинності - 29.03.2024) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.
Згідно з частиною третьою статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ, набрав чинності - 29.03.2024) у разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.
За правилами частини четвертої статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ; набрав чинності - 29.03.2024) до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім'єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Між тим, до набрання чинності Законом України від 09.12.2023 №3515-ІХ (набрав чинності - 29.03.2024) згідно з частиною першою статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім'ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Таким чином, до 29.03.2024 право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належало, зокрема, дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які не досягли повноліття або дітям загиблого (померлого військовослужбовця), які є утриманцями загиблого (померлого) у розумінні Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" з урахуванням субсидіарного застосування норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнобов"язкове державне пенсійне страхування" в частині змісту юридичної категорії "непрацездатні особи" (тобто або неповнолітнім дітям загиблого або дітям загиблого, які є утриманцями і після досягнення повноліття).
Після 29.03.2024 законодавцем сформульовано нове правило, згідно з яким право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю (загибеллю) військовослужбовця належить дітям загиблого (померлого військовослужбовця) безвідносно до будь-яких кваліфікуючих умов.
Матеріалами справи підтверджено, що батько позивача сержант ОСОБА_2 , командир 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_4 , виконуючи обов'язки військової служби, загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 в районі населеного пункту Діброва Сєвєродонецького району Луганської області.
Згідно пункту 24 протоколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум протоколом від 18.04.2025 року №35/д, повернуто на доопрацювання документи для призначення одноразової грошової допомоги, оскільки заявниця не відноситься до неповнолітньої дитини загиблого.
Таким чином, у межах спірних правовідносин суб'єкт владних повноважень заперечив право на отримання одноразової грошової допомоги станом на календарну дату загибелі військовослужбовця за повнолітньою донькою.
З цього приводу суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Відповідно до частини четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Статтею 6 Сімейного кодексу України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (ч.1 ст.6); малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ч.2 ст.6).
Частиною першою статті 172 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Зі змісту наведених норм права слідує, що законодавець відмежовує правову категорію "дитина" від правових категорій "повнолітній син" чи "повнолітня дочка" за критерієм вікового цензу, але не запроваджує припису, згідно з яким повнолітній син чи повнолітня дочка не є членами сім'ї своїх батьків чи не входять до складу родини своїх батьків.
Виходячи із зазначеного, суд дійшов висновку, що виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця є грошовим еквівалентом саме соціальної гарантії, пов'язаною із втратою члена родини - військовослужбовця під час виконання конституційного військового обов'язку.
Щодо висновків спірного рішення, що одноразова грошова допомога повинна призначатись і виплачуватись в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, тобто станом на 20.06.2023 року, суд вважає необґрунтованими та зазначає, що реалізація права на виплату одноразової грошової допомоги передбачена пунктом 2 Постанови № 168 та визначається з дати загибелі, визначеної у свідоцтві про смерть військовослужбовця, а також обмежується відповідно до пункту 9 статті 16-3 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" строком у три роки з дня виникнення такого права.
Оскільки датою смерті батька позивачки є 20.06.2023 року, тобто з цієї дати виникає право позивачки саме на звернення з заявами про отримання одноразової грошової допомоги.
Суд зазначає, що держава має забезпечити рівні та справедливі соціально-правові гарантії для усіх членів сімей військовослужбовців, що загинули (померли) через виконання ними обов'язків військової служби.
За своєю природою одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер, яка спрямована матеріально підтримати, наскільки це можливо, членів сім'ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника), а тому виключення із кола осіб, які мають право на отримання допомоги, дитини військовослужбовця з підстав дати її народження не відповідає змісту і меті закону.
Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду 05.02.2025 у справі №120/17960/23.
Відповідно до Пояснювальної записки до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги" від 09.12.2023 № 3515-IX вказано, що необхідність прийняття законопроекту пов'язана із тим, що у багатьох родинах членами сімей є, зокрема, особи, що досягли повноліття, особи, які проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, інші особи, за умови, що вони проживали разом із загиблим, спільно вели господарство, мали взаємні права та обов'язки, притаманні членам сім'ї. Метою цього законопроекту є встановлення рівних та справедливих соціально-правових гарантій для усіх членів сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу служб цивільного захисту, працівників об'єктів критичної інфраструктури, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та поліцейських, що загинули(померли) через виконання ними обов'язків військової служби чи інших випадках.
Отже, законодавець удосконалив правове регулювання спірних правовідносин, розширивши перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, внесенням змін до статті 16-1 Закону №2011-XII, яким до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону віднесли також і повнолітніх дітей загиблого військовослужбовця.
Таким чином, застосовуючи до спірних правовідносин положення статей 3, 17, 65 Конституції України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", суд дійшов висновку, що виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця є грошовим еквівалентом саме соціальної гарантії, пов'язаною із втратою члена родини - військовослужбовця під час виконання конституційного військового обов'язку.
Враховуючи принцип правової визначеності як складової верховенства права, а також те, що розгляд вказаної заяви позивача відбувся в межах встановленого строку та за нового правового регулювання, тобто адміністративна процедура, ініційована ними стосовно реалізації визначеного законом права на отримання одноразової грошової допомоги завершена після набрання чинності частиною четвертою статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції Закону України від 09.12.2023 №3515-ІХ; набрав чинності - 29.03.2024), відтак у відповідача були відсутні підстави для про повернення на доопрацювання документів позивача із зазначених у рішенні підстав.
Аналогічних висновків дійшли Другий апеляційний адміністративний суд у справі №520/1329/25, Шостий апеляційний адміністративний суд у справі №580/2874/25, П'ятий апеляційний адміністративний суд у справі №420/8075/24.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
В той же час, суд звертає увагу, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
У разі, якщо суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Враховуючи, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, що пов'язано з публічно-правовим характером спірних відносин та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може і зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів, порушення яких встановлено судом.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування пункту 24 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18.04.2025 року №35/д, про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ; зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, у зв'язку із загибеллю батька - військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 під час виконання обов'язків військової служби із захисту Батьківщини з урахуванням висновків суду.
Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн., суд виходить з такого.
Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких відповідно до частини третьої цієї статті належать і витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами другою - п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
На підтвердження наявності підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 20 000,00 грн. позивачем надано до суду копії: договору про надання правничої допомоги № 23/25 від 16.07.2025 року; квитанції про оплату послуг згідно договору на суму 20 000 грн.; ордер.
Виходячи з конкретних обставин справи та поданих доказів, суті та якості виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, співмірності послуг адвоката категорії складності справи (яка не характеризується наявністю виключної правової проблеми та/або значним суспільним інтересом до її розгляду); напрацювання судами України сталої судової практики з питання розгляду подібних справ, суд доходить висновку, що сума витрат на правничу допомогу, яку позивач (його представник) просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача у розмірі 20 000,00 грн. є завищеною щодо іншої сторони спору, а відтак підлягає зменшенню до 3000,00 грн.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 00034022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункту 24 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18.04.2025 року №35/д, про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 .
Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, у зв'язку із загибеллю батька - військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 під час виконання обов'язків військової служби із захисту Батьківщини з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя А.Б. Головко