Справа № 420/29086/25
29 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправними бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 рік, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 01.07.2025.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 01.07.2025 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового i начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що має право на додаткову відпустку, передбачену п. 12 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач вважає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 01.07.2025.
Представником Військової частини НОМЕР_1 до суду надано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та вказує, що військовослужбовці які мають статус учасник бойових дій дійсно мають право на отримання додаткової відпустки, але, вбачається, що позивач не враховує те, що таке право військовослужбовці отримують виключно у період, який не припадає на час дії особливого періоду, а також в особливий період під час дії воєнного стану. 22 серпня 2025 року в газеті «Голос України» опубліковано Закон України від 31.07.2025 № 4562-IX, яким внесено зміни до Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Згідно з оновленим п. 18 ст. 10-1, під час дії воєнного стану військовослужбовцям надається щорічна основна відпустка тривалістю до 30 к.дн., при цьому надання безперервної частини 15 к. дн. Є обов'язковим; відновлено можливість надання додаткової відпустки учасникам бойових дій тривалістю 14 к. дн.тза дозволом командира. Закон набирає чинності 22 вересня 2025 року. Відтак вбачається, що позивач права на отримання додаткової відпустки у період починаючи з 2023 по 2025 рік не мав, у зв'язку з чим, виплата компенсації за відпустку, на яку позивач не мав права - не здійснювалась та не може бути здійсненна у зв'язку із відсутністю правових підстав.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 420/29086/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як з'ясовано судом, та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідчення серії НОМЕР_2 від 31.03.2023 року.
ОСОБА_1 проходила військову службу у Військової частині НОМЕР_1 та наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 187 від 01.07.2025 року з 01.07.2025 рок виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
В наказі командира Військової частини НОМЕР_1 № 187 від 01.07.2025 року вказано, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій за 2023, 2024, 2025 роки не надавалась.
ОСОБА_1 звернулась до Військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 роки, на яку листом від 11.08.2025 року надано відповідь та повідомлено, що виплата компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій регламентується п. 14 ст. 10-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і компенсується тільки у році звільнення з військової служби.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії є такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до п. 12 ст. 12 ЗУ “Про військовий обов'язок і військову службу» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст. 16-2 ЗУ “Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно п. 8 ст. 10-1 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України “Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п. 17 ст. 10-1 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно п. 18 ст. 10-1 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у ЗУ від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та ЗУ від 06.12.1991 року № 1932-ХІІ “Про оборону України».
Відповідно до ст. 1 ЗУ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно ст. 1 ЗУ “Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в 1 ЗУ “Про оборону України» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки».
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України “Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Разом з тим, судом встановлено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 187 від 01.07.2025 року, старшого солдата ОСОБА_2 , оператора відділення обробки і передачі інформації центру спеціального зв'язку, призначену наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 17 червня 2025 року № 286-РС на посаду оператора мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 , вважати такою, що справи та посаду здала і вибула до нового місця служби. З 01 липня 2025 року виключити із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Тобто, позивач наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 187 від 01.07.2025 року виключена зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення не у зв'язку зі звільненням з військової служби, а у зв'язку вибуттям до нового місця служби.
Таким, з урахуванням приписів чинного законодавства України у відповідача Військової частини НОМЕР_1 відсутні підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2025 рік, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 01.07.2025.
Відтак, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відсутні.
Відповідно до ч. 1, 3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, є такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77, 90, 139, 246, 255, 295, 297 КАС України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Рішення складено 29.10.2025 року, з урахуванням знаходження судді Харченко Ю.В. у відпустці з 29.09.2025 по 24.10.2025 року включно.
Суддя Ю.В. Харченко
.