Справа № 420/36244/25
29 жовтня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зобов'язання внести зміни до актового запису,
Позивач звернулася до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просить суд зобов'язати Білгород-Дністровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виконати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі № 495/2781/23 за заявою заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме: зобов'язати Білгород-Дністровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни до актового запису про народження ОСОБА_2 , зазначивши в актовому записі: у відомостях про дитину: в графі «Прізвище» - ОСОБА_3 , в графі «ім'я» - ОСОБА_4 , в графі «По-батькові» - ОСОБА_5 , в графі «стать» - чоловіча, в графі «дата народження» ІНФОРМАЦІЯ_1 ; в графі «місце народження» - село Шабо Білгород-Дністровського району Одеської області; у відомостях про батька: в графі «Прізвище» - ОСОБА_3 , в графі «ім'я» - ОСОБА_6 , в графі «По-батькові» - ОСОБА_7 , у відомостях про матір: в графі «Прізвище» - ОСОБА_3 , в графі «ім'я» - ОСОБА_8 , в графі « ОСОБА_9 ; зобов'язати Білгород-Дністровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) внести зміни до актового запису № 73 від 26 жовтня 1968 року, складений Виконавчим комітетом Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про смерть ОСОБА_2 , зазначивши в актовому записі: у відомостях про народження: в графі «дата народження» - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; в графі «місце народження» - село Шабо Білгород-Дністровського району Одеської області; у відомостях про смерть: в графі «місце смерті» - село Шабо Білгород-Дністровського району Одеської області, інші відомості залишити без змін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 21 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. У своїй заяві заявниця зазначала, що в неї виникла необхідність встановити факт народження її батька - ОСОБА_2 , який, за наявними відомостями, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Шабо Білгород-Дністровського району Одеської області.
У заяві про встановлення факту, що має юридичне значення Позивачка просила суд:
- встановити факт народження ОСОБА_2 в селі Шабо Білгород-Дністровського району Одеської області ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати органи ДРАЦС поновити актовий запис про народження ОСОБА_2 , зазначивши в актовому записі: у відомостях про дитину: в графі «Прізвище» - ОСОБА_3 , в графі «ім'я» - ОСОБА_4 , в графі «По-батькові» - ОСОБА_5 , в графі «стать» - чоловіча, в графі «дата народження» ІНФОРМАЦІЯ_1 ; в графі “місце народження» - село Шабо Білгород-Дністровського району Одеської області; у відомостях про батька: в графі «Прізвище» - ОСОБА_3 , в графі «ім'я» - ОСОБА_6 , в графі «По-батькові» - ОСОБА_7 , у відомостях про матір: в графі «Прізвище» - ОСОБА_3 , в графі «ім'я» - ОСОБА_8 , в графі «По-батькові» - ОСОБА_10 ;
- зобов'язати органи ДРАЦС внести зміни до актового запису № 73 від 26 жовтня 1968 року, складений Виконавчим комітетом Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про смерть ОСОБА_2 , зазначивши в актовому записі: у відомостях про народження: в графі «дата народження» - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; в графі «місце народження» - село Шабо Білгород-Дністровського району Одеської області; у відомостях про смерть: в графі «місце смерті» - село Шабо Білгород-Дністровського району Одеської області, інші відомості залишити без змін.
01.05.2023 рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі № 495/2781/23 заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення задоволено повністю.
Для виконання вказаного рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області покладено обов'язок на відповідний орган ДРАЦС здійснити поновлення актового запису про народження ОСОБА_2 із внесенням до нього зазначених відомостей, а також внести зміни до актового запису про смерть № 73 від 26 жовтня 1968 року відповідно до резолютивної частини судового рішення.
Однак станом на 05 вересня 2025 року представником позивача подано заяву до Білгород-Дністровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Білгород-Дністровського району Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з метою виконання рішення суду, однак у внесенні змін до актових записів відмовлено, незважаючи на наявність рішення суду.
Таким чином, заявниця фактично позбавлена можливості реалізувати свої законні права, оскільки рішення суду, яке набрало законної сили, залишається невиконаним з боку органів державної реєстрації актів цивільного стану, що, у свою чергу, перешкоджає оформленню документів, необхідних для підтвердження громадянства, возз'єднання сім'ї та приведення у відповідність інших документів цивільного стану.
З огляду на зазначене, позивач зазначає, що наведені обставини справи свідчать про наявність необхідності у забезпеченні виконання рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01.05.2023 року у справі № 495/2781/23, яке встановлює факт народження ОСОБА_2 в селі Шабо Білгород-Дністровського району Одеської області 14 липня 1925 року, та яким зобов'язано відповідні органи ДРАЦС здійснити поновлення і зміну актових записів відповідно до ухваленого судового рішення.
Вивчивши подані матеріали, суд дійшов висновку, що у відкритті провадження за адміністративним позовом слід відмовити, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 453-1 ЦПК України, стягувач може звернутися до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження.
Якщо судове рішення набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб'єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов'язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору (ч. 4 ст. 453-1 ЦПК України).
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в цивільних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Вищезазначені правові норми мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.
Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому процесуальним кодексом, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 по справі № 802/1933/18-а.
Такий порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, прийнятого (вчинених, допущених) на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 3551648/15-а.
За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання нового позову про зобов'язання Білгород-Дністровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) виконати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі № 495/2781/23.
Проте спірні правовідносини між сторонами вирішені та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими процесуальний кодекс пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 453-1 ЦПК України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати адміністративний позов.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції», Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece № 18357/91).
У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі «Антонюк проти України» (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.
Суд, у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У пункті 54 даного Висновку йдеться про те, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.
При цьому, зазначений висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
При викладених вище обставинах, оскільки позовні вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються, суд дійшов висновку про наявні підстави для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 170 КАС України.
На підставі викладеного та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України, суд
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження по справі за її позовом до Білгород-Дністровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зобов'язання внести зміни до актового запису.
Копію ухвали надіслати позивачу разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подачі протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення апеляційної скарги до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Завальнюк