справа№380/5869/25
28 жовтня 2025 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої-судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області підтримки у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 134950024909 від 10 січня 2025 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 01 лютого 1985 року по 04 травня 1991 року на посаді будівельника будівельної бригади у кооперативі “Добробуд» Яворівського заводоуправління;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 30 грудня 2024 року, з часу його звернення із заявою про призначення пенсії.
Ухвалою суду від 31.03.25 було залишено позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
16.04.25 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 21.04.2025 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі без повідомлення та виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.01.2025 №134950024909 позивачу було відмовлено в переході на інший вид пенсії через те що страховий стаж особи становить 24 роки 07 місяців та 29 днів та встановлено дату з якої ОСОБА_1 матиме право на призначення пенсії за віком 27 липня 2027 року. До страхового стажу не зараховано період роботи з 01 лютого 1985 року по 04 травня 1991 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 16.11.1981 року, оскільки виправлення дати наказу про прийняття на роботу не завірено належним чином. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про періоди роботи, видану на підставі первинних документів. Тобто, до загального страхового стажу не зараховано період праці позивача на посаді будівельника будівельної бригади у кооперативі “Добробуд» Яворівського заводоуправління. З таким рішенням Головного управління Пенсійного фонду У країни у Львівській області № 134950024909 від 01 січня 2025 року позивач не згідний та вважає його незаконними, оскільки він має право на призначення пенсії за віком і дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, щодо відмови в її призначенні, є неправомірними
04.05.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив повністю. Відзив обґрунтований наступним. Позивач до заяви про призначення пенсії додав військовий квиток НОМЕР_2 , згідно якого відомо, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 12.12.1982 по 24.12.1984, довідку від 26.12.2024 №294, видану ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно якої відомо, що ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 12.12.1982 по 24.12.1984, довідку від 17.03.2025 № 1966, видану виконавчим комітетом Яворівської міської ради Львівської області, в якій повідомлено про те, що книги по Яворівському заводуправління кооператив “Добробуд» в Трудовий архів Яворівської міської ради не передавались. Дата народження позивача 26.07.1964, дата звернення до Головного управління із заявою про призначення пенсії по віку - 30.12.2024, тобто вік позивача на дату звернення із даною заявою становить - 60 років 05 місяців 04 дні. Згідно поданих документів загальний (страховий) стаж позивача становить 24 роки 07 місяців 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком за нормами ст.26 Закону 1058, оскільки необхідно мати 31 рік у 2024 році. Період роботи позивачу зараховано до страхового стажу згідно військового квитка, трудової книжки та Реєстру застрахованих осіб. За доданими документами до страхового стажу позивачу не зараховано періоди роботи з 01.02.1985 по 04.05.1991 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , виданої 16.11.1981, оскільки виправлення дати наказу про прийняття на роботу не завірено належним чином. Для зарахування періоду роботи згідно даної трудової книжки, необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи, видану на підставі первинних документів. Отже, враховуючи вищезазначене, відсутні підстави для зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 01.02.1985 по 04.05.1991 по трудовій книжці від 16.11.1981 НОМЕР_1 та щодо призначення пенсії за віком з 30.12.2024 (з дати звернення) відповідно до ст.26 Закону 1058, оскільки страховий стаж його становить 24 роки 07 місяців 29 днів, замість необхідних 31 рік. Аналізуючи, вищенаведені правові норми та зважаючи на викладені обставини в їх сукупності, вважаємо, що дії відповідача є правомірними та такими, що грунтуються на законах України та інших нормативно-правових актах, а відтак позовна заява є безпідставною, необгрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
30 грудня 2024 року ОСОБА_1 , звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком у відповідності до статті 26 ЗУ “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
У відповідності до статті 26 ЗУ “Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи, після досягнення 60 років, за наявності страхового стажу, зокрема в період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Позивач зазначає, що станом на момент звернення йому 30 грудня 2024 року виповнилося повних 60 років та його загальний страховий стаж станом на звернення до пенсійного фонду становив 31 рік 02 місяці.
До заяви про призначення пенсії за віком позивачем було надано:
- трудову книжку НОМЕР_1 ;
- копію трудової книжки НОМЕР_3
- копії документів, що підтверджують проходження військової служби в армії;
Рішенням про відмову в призначенні пенсії № 13450024909 від 01 січня 2025 року Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області вирішено відмовити ОСОБА_1 через те, що страховий стаж особи становить 24 роки 07 місяців та 29 днів та встановлено дату з якої ОСОБА_1 матиме право на призначення пенсії за віком 27 липня 2027 року.
До страхового стажу не зараховано період роботи з 01 лютого 1985 року по 04 травня 1991 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 16.11.1981 року, оскільки виправлення дати наказу про прийняття на роботу не завірено належним чином. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про періоди роботи, видану на підставі первинних документів.
Тобто, до загального страхового стажу не зараховано період праці позивача на посаді будівельника будівельної бригади у кооперативі “Добробуд» Яворівського заводоуправління.
Єдиною підставою для не зарахування періоду праці позивача на посаді будівельника будівельної бригади у кооперативі “Добробуд» Яворівського заводоуправління з 01 лютого 1985 року по 04 травня 1991 року те, що у трудовій книжці виправлено дату наказу про прийняття на роботу та дане виправлення не завірено належним чином.
Проте, як вбачається із відповіді № 1966 від 17 березня 2025 року, наданої Виконавчим комітетом Яворівської міської ради Львівської області, книги по Яворівському заводуправлінні кооператив “Добробут» в трудовий архів Яворівської міської ради не передавались.
Окрім цього, у відповідності до Списку ліквідованих установ, підприємств і організацій державної та приватної форми власності у Львівській області, документи з особового складу яких надійшли на державне зберігання до архівних відділів міських рад, райдержадміністрацій та трудових архівів, розміщеної на офіційному сайті Державного архіву Львівської області, ні Яворівський заводуправління, ні кооператив “Добробут» Яворівського заводоуправління жодних документів до Архівного відділу Яворівської райдержадміністрації, ні до Трудових архівів органів місцевого самоврядування Яворівського району, не надходило.
Позивач стверджує, що не має можливості завірити вказане виправлення, адже підприємство - кооператив “Добробут» Яворівського заводоуправління, в якому він працював в період з 01.02.1985 року по 04.05.1991 року, на даний час не здійснює жодної діяльності, місцезнаходження підприємства йому невідомо, відповідно він не має можливості ні завірити виправлення, ні отримати відповідну уточнюючу довідку. Жодної інформації про ліквідацію даного підприємства позивачем не було знайдено.
Вважаючи протиправним рішення відповідача, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд керувався такими мотивами.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (надалі за текстом - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (надалі за текстом - Закон №1058-ІV).
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, зокрема, громадянами України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 10 Закону №1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Частиною першою статті 56 Закону №1788-ХІІ визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За змістом положень статті 62 Закону України № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 вказаного Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 по справі №234/13910/17 та від 20.01.2021 по справі №588/647/17.
Як уже встановлено судом, відповідач не зарахував до страхового стажу період роботи позивача згідно наданої трудової книжки, тому що виправлення дати наказу про прийняття на роботу не завірено належним чином. Для зарахування необхідно долучити уточнюючу довідку про періоди роботи, видану на підставі первинних документів.
На час заповнення трудової книжки щодо вказаного періоду роботи діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Системний аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача відповідач не надав.
Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що недоліки виправлення, відсутність реорганізації підприємства не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Наведене в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
За таких обставин, відповідач фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про отримання допомоги по безробіттю та здійснення трудової діяльності на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Відтак, вказані періоди роботи з 01.02.1985 по 04.05.1991, згідно трудової книжки від 16.11.1981 НОМЕР_1 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" у теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, у якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, у якій опинився позивач після порушення.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Суд вважає, що аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 зумовлює такі висновки:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Оскільки відповідач розрахував страховий стаж позивача неповно, не взяв до уваги усі складові страхового стажу позивача, суд, з метою дотримання принципу пропорційності, вважає за необхідне задовольнити позовні в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01 січня 2025 року за № 134950024909 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.02.1985 по 04.05.1991, згідно трудової книжки від 16.11.1981 НОМЕР_1 .
Щодо позовної вимоги про призначення пенсії за віком, суд зазначає таке.
Верховний Суд у постанові від 10.05.2024 у справі №580/3690/23 дійшов висновку, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб'єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб'єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.
Суд зазначає, що призначення пенсії позивачу залежить від достатності необхідного стажу та дотримання інших умов, які у свою чергу, не є предметом спору у справі. У зв'язку з цим, суд вважає, що задоволення такої позовної вимоги є передчасним.
З метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, який прийняв протиправне рішення, необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.01.2025 № 134950024909 про відмову в перерахунку пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.02.1985 до 04.05.1991 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 16.11.1981 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.12.2024 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти відповідне рішення, з урахуванням зарахованих періодів роботи та висновків суду у цій справі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 28.10.2025.
Суддя Потабенко В.А.