28 жовтня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/3230/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. НАУМЕНКА, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, через уповноваженого представника адвоката Кулі В.С., звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
1) Визнати протиправними дії в/ч НОМЕР_2 НГУ щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі пп. «ж» п. 3 ч. 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
2) Зобов'язати в/ч НОМЕР_2 НГУ звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі пп. «ж» п. 3 ч. 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить військову службу та звернувся до відповідача із рапортом на звільнення з військової служби на підставі пп. «ж» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Позивач зазначає, що відповідач відмовив у звільненні, посилаючись, що на день укладення контракту законодавством України не було передбачено такої підстави для звільнення з військової служби.
Ухвалою від 21.05.2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 22). Ухвалу доставлено в особистий електронний кабінет відповідача 21.05.2025 року (а.с. 23).
Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався.
Дослідивши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8), 16.12.2021 року був призваний на строкову військову службу, 05.01.2022 року прийняв присягу у військовій частині НОМЕР_2 Національної Гвардії України (а.с. 11 зв. - 15), у якій перебуває на службі по теперішній час.
16 квітня 2022 року позивачем під час дії правового режиму воєнного стану на підставі наказу командира від 15.04.2025 року №15о/с було укладено з командиром військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України контракт про проходження громадянами України військової служби строком на три роки (відповідно пункту 3 контракту) до 16.04.2025 року.
12.04.2025 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, надавши підтверджуючий пакет документів (а.с. 15 зв.).
Листом військової частини НОМЕР_2 НГУ від 16.04.2025 року № 50/28/12-1147-2025 (а.с. 16-17) позивачеві повідомлено про відмову в звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з закінченням строку контракту укладеного під час дії воєнного стану та повідомлено про наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах: під час проведення мобілізації та дії воєнного стану:
ж) у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану;
Вищевказаний пункт був доповнений та стаття викладена у вказаній редакції зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-ІХ від 11.04.2024 року, який набув чинності 18.05.2024 року.
Станом на дату укладення контракту строки військової служби під час дії особливого періоду були передбачені частиною 9 статті 23 Закону №2232-ХІІ, пункт 2 якої передбачав, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:
з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини 5 статті 26 цього Закону; з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини 5 статті 26 цього Закону.
Відповідач, обґрунтовуючи відмову у звільненні, посилався на те, що норма підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка набула чинності 18.05.2024 року, не може бути застосована до контракту, який було укладено до набрання чинності зазначеною нормою (16.04.2022 року).
ОСОБА_1 вважає протиправними дії військової частини НОМЕР_2 НГУ щодо відмови в звільненні його з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з підстави закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану 16.04.2025 року, у зв'язку з чим представник позивача звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232 (далі по тексту - Закон №2232).
Статтею 1 Закону №2232 регламентовано, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232 військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232).
Відповідно до частини 2 цієї статті, проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. А частиною 3 цієї статті визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232).
Абзацом 4 статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543 (далі по тексту - Закон №3546) визначено, що мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII визначено, що видами військової служби є:
строкова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів);
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Отже, 16.04.2022 між позивачем та відповідачем укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу, за пунктом 1 якого позивач добровільно взяв на себе зобов'язання: проходити військову службу в Національній гвардії України протягом строку дії Контракту на всій території України або за її межами в порядку, визначеному законодавством, а в разі настання особливого періоду - і понад встановлений строк Контракту відповідно до вимог, визначених пунктом 2 частини дев'ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з пунктом 3 Контракту, цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, встановлених законодавством, за погодженням сторін на 3 роки.
Контракт може бути достроково припинено (розірвано) з ініціативи Національної гвардії України або громадянина України в порядку та на підставах, визначених Положенням про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України.
Відповідно пункту 1 Положення, цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з виконанням громадянами військового обов'язку в запасі.
Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Згідно пункту 2.12 Розділу ІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009 року, контракт про проходження військової служби припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби за підставами, визначеними пунктом 35 Положення.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 року, визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 225 XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:
- під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом З частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу":
у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Позивачеві повідомлено про відмову в звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з закінченням строку контракту укладеного під час дії воєнного стану з підстав того, що норма підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка набула чинності 18.05.2024 року, не може бути застосована до контракту, який було укладено до набрання чинності зазначеною нормою (16.04.2022 року).
Суд, ухвалюючи рішення по справі, виходить з наступного.
Відповідач, посилаючись на принцип незворотності дії закону у часі, стверджує, що до відносин між позивачем та відповідачем не може застосовуватись редакція статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 18.05.2024 року.
Крім того, у відмові відповідач зазначає, що у рішенні від 05.04.2001 року №3-рп/2001 Конституційний Суд України зазначив, що закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України принцип, означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Тобто, відповідач сам зазначає про два юридичні факти, якими зумовлено застосування нормативно-правового акта у часі.
Закінчення строку контракту позивача, як юридичний факт, відбулось під час дії положень законодавства, визначених підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", якими визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються у зв'язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Контракт ОСОБА_1 було укладено 16.04.2022 року, він діяв у період після 18.05.2024 року, а отже, позивач підлягає звільненню за вищевказаною нормою у разі закінчення строку дії контракту.
Закінчення строку дії контракту є безумовною підставою, передбаченою підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», для звільнення з військової служби.
Із настанням обставини закінчення строку контракту у військовослужбовця виникає право на звільнення з військової служби, а у відповідного органу військового управління - обов'язок забезпечити його реалізацію.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Верховного Суду, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31 березня 2021 року у справі №803/1541/16 вказала, що у разі, якщо під час розгляду заяви особи суб'єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб'єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.05.2024 року в справі №990/56/24 зазначив, що якщо правовідносини виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом.
З урахування викладеного, суд приходить до висновку про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 в звільненні з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із закінченням строку служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, і, як наслідок, необхідності поновлення порушеного права позивача шляхом зобов'язання військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із закінченням строку служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Позивач звільнений від сплати судового збору. Разом з тим, представник позивача у позовній заяві заявляє про стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу та вказує, що докази таких витрат будуть надані в порядку частини 7 статті 139. Відтак питання відшкодування витрат на правничу допомогу під час винесення рішення у справі не вирішується.
Керуючись статтями 2, 19, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 на підставі пп. «ж» п. 3 ч. 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) звільнити з військової служби ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із закінченням строку служби у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО