27 жовтня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/6459/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, пл. Народна,4, м. Ужгород, 88000
про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
Позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить:
1) визнати протиправною відмову Головного управління ПФУ в Закарпатській області за №1111650001848 від 05.09.2025 щодо відмови їй у призначенні пенсії за віком, як матері інваліда з дитинства, відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити їй пенсію за віком, як матері інваліда з дитинства, відповідно до ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 27.08.2025
Ухвалою суду від 25.09.2025 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Представник відповідача надав суду відзив, в якому представник просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (вх.№30472/25).
Дослідивши письмові докази у справі суд зазначає наступне.
27.08.2025 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення дострокової пенсії за віком, як матері дитини, особи з інвалідністю, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 05.09.2025 № 111650001848 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, як мати дитини з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, у зв'язку з недотриманням п. 2.18 Порядку № 22-1, а саме відсутністю висновку ЛКК про можливість визнання дитини з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Вважаючи рішення відповідача щодо відмови в призначенні пенсії протиправним, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі Закон України № 1058-IV), який набрав чинності з 01.01.2004.
Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.
За приписами абзацу 4 пункту 3 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-IV жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1).
Відповідно до абз. 4 пп. 6 п. 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком жінкам, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку - документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність.
Пункт 2.18 Порядку № 22-1 передбачає, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття "особа з інвалідністю" на момент виникнення спірних відносин установлювався статтею 2 Закону України № 875-XII, а також статтею 1 Закону України від 06.10.2005 № 2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 2961-IV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону України № 2961-IV дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а (2-а/330/36/2016).
Водночас у постанові від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що визначення терміну "інвалід з дитинства" не міститься ані в Законі України № 875-XII, ані в Законі України № 2109-III. При цьому за змістом абзацу 2 пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Зі змісту абзацу 4 пункту 3 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-IV вбачається, що пільга, пов'язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.
Таким чином, для призначення пенсії на підставі Закону № 1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною шостою статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.
Відповідно до частини дванадцятої статті 7 Закону України № 2961-IV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 року за № 917, передбачено надання висновку про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Такий висновок ЛКК дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV. Встановлення органами медико-соціальної експертної комісії інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір'ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.
Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що пункт 2.18 Порядку № 22-1 не суперечить положенням статті 17 Закону України № 1788-XII та статті 26, абзацу 4 пункту 3 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-IV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.
Крім того, у постанові від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 27.05.2014 у справі № 21-133а14 висловив обґрунтовану позицію про те, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України № 1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Водночас Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про тлумачення поняття "інвалід з дитинства" як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
Вперше сину позивачки встановлено третю групу інвалідності (причину інвалідності вказано з дитинства) з 11.01.2021, тобто у віці 19 років.
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК, копія якої долучена до матеріалів справи, за результатом повторного огляду сину позивачки встановлено третю групу інвалідності (причину інвалідності вказано з дитинства) з 02.02.2012 - безтерміново /тобто у віці 20 років/ (а.с.12).
Син позивачки визнаний інвалідом 3 групи з дитинства після досягнення ним 18-річного віку, тому за умовами нормативних актів, які регулюють спірні правовідносини, право позивачки на призначення дострокової пенсії за віком прямо пов'язано з наявністю висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Суд звертає увагу, що зазначеного висновку лікарсько-консультативної комісії надано не було.
Суд наголошує, що визначальним для призначення дострокової пенсії по досягненню 50-річного віку є саме час встановлення інвалідності дитини (до шестирічного віку) або ж наявність висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала дійсні медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом з дитинства до досягнення вказаного віку.
Однак за встановлених обставин справи, позивачка немає права на призначення їй дострокової пенсії за віком як матері дитини з інвалідністю з дитинства за п. 3 ч. 1 ст.115 Закону № 1058-IV, а тому відповідач, відмовляючи у призначенні позивачці дострокової пенсії, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідач довів законність оскаржуваних дій та рішення. Натомість доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, а тому позов не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО