29 жовтня 2025 року м. Київ справа №320/46548/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю
до Селянського (фермерське) господарство "Гощівське"
про стягнення адміністративного-господарських санкцій та пені у розмірі 87 772,13 грн,-
І. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) з адміністративним позовом до Селянського (фермерське) господарство "Гощівське" (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені 87 772,13 грн.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, відповідач до 15 квітня 2023 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції, оскільки вищезазначена сума відповідачем не була сплачена, утворилася заборгованість та пеня за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 87 772,13 грн. Враховуючи зазначене, позивач просить задовольнити позов та стягнути з відповідача заборгованість по адміністративно-господарським санкціям та пені.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що в Селянському (фермерському) господарстві «Гощівське» було працевлаштовано (фактично працювала) з 2012 року 1 особа з інвалідністю, в межах установленої квоти від середньооблікового складу працівників, а саме: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який, є інвалідом 2-ї групи. Таким чином, відповідачем фактично були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а позивачем не надано доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, що свідчить про те, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом № 875-ХІІ передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.
У поданій до суду відповіді на відзив, позивач не погоджується з доводами відповідача та просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Зокрема, позивач звертає увагу, що підтвердженням наявності фактичних трудових відносин особи з СФГ "Гощівське" у 2022 році можуть бути персоніфіковані дані вищевказаної особи, які зафіксовані у Додатку 1 звітних Податкових розрахунків СФГ "Гощівське" за 2022 рік, а також самі звітні Податкові розрахунки. А тому, на думку позивача, докази, які надав відповідач, а саме копії документів наданих у додатках до Відзиву стосовно ОСОБА_1 , додаток 5 та додаток 4 ДФ до Податкового розрахунку відповідно до ч. 1 ст. 76 КАС України, не є достатніми. Також позивач зазначає, що від Київського обласного центру зайнятості надійшла інформація про те, що відповідачем у 2022 році не подано до відповідного центру зайнятості форми звітності № 3-ПН. Тобто, відповідач не подав до центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН з інформацією про попит на робочу силу (вакансію) на робоче місце для особи з інвалідністю, яке повинно було створити Відповідач у 2022 році. Відсутність у відповідного центру зайнятості (далі - центр зайнятості) інформації про попит на робочу силу (вакансії) від відповідача, позбавив можливості центр зайнятості здійснити організаційні заходи щодо направлення осіб з інвалідністю для працевлаштування на робоче місце, яке повинен був створити, але не створив відповідач у 2022 році, відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ.
У поданому до суду запереченні на відповідь на відзив, відповідач зазначає, що звіт № 3-ПН подається, лише коли виникла потреба підібрати працівників та/або відкрили вакансію, але не пізніше ніж за три робочих дні з дати її відкриття - тобто за наявності попиту на робочу силу. У відповідача не було вільних вакансій для осіб з інвалідністю, оскільки на підприємстві було влаштовано одну особу з інвалідністю, що відповідає Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю» від 18.10.2022 № 2682-ІХ.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.12.2023 позовну заяву залишено без руху та надано строк позивачу для усунення недоліків позовної заяви. У встановлений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.
22.01.2024 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Вказана ухвала була доставлена до електронного кабінету відповідача, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
15.02.2024 відповідачем подано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
27.02.2024 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву.
06.03.2024 позивачем подано до суду відповідь на відзив відповідача. Одночасно заявлено клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
08.03.2024 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив. Також відповідач просив розглянути клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач, яке подане стороною в строк для подання відзиву в порядку ч. 7 ст. 262 КАС України.
11.03.3024 відповідачем подано до суду клопотання про приєднання документів.
27.03.3024 відповідачем подано до суду клопотання про приєднання документів.
Інших заяв чи клопотань по суті справи учасниками справи до суду не подано.
Щодо клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, суд зазначає наступне.
За частинами першою-третьою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У свою чергу, відповідно до частин першої, другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Як передбачено частиною четвертою статті 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частин п'ятої, сьомої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Разом з тим, відповідно до частини шостої статті 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Суд зазначає, що відповідно до положень КАС України кожен з учасників справи має право ознайомлюватися з матеріалами справи, зокрема, і з аргументами іншої сторони та реагувати на них відповідно до вимог КАС України, надавати пояснення, наводити свої доводи та міркування.
Водночас суд звертає увагу і на ту обставину, що представником відповідача до суду поданий відзив на позов та додатки до нього, а заявлене представником клопотання не містить будь-якої інформації стосовно предмета спору, яка може бути надана сторонами лише у судовому засіданні за участі їх представників та не може бути надана із заявами по суті справи.
Враховуючи предмет спору, характер спірних правовідносин, кількість учасників та категорію справи, а також беручи до уваги ту обставину, що дана справа не входить до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про незначну складність цієї справи та можливість її розгляду у порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
Таким чином, враховуючи викладене та з огляду на відсутність належних обґрунтувань на підтвердження заявленого клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, суд вважає таке необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Селянське (фермерське) господарство «Гощівське» зареєстроване як юридична особа за кодом ЄДРПОУ 30320042 та перебуває на обліку в Київському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, сформованого в автоматизованому режимі, за допомогою програмного комплексу «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку даних з проблем інвалідності:
- середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у Селянському (фермерському) господарстві «Гощівське» за рік - 21 особа;
- середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 особи;
- норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю ( 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення) одиниць - 1;
- кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами осіб з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше - 0.
Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, відповідач до 15 квітня 2023 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарську санкцію у розмірі 81 999, 33 грн.
Враховуючи те, що відповідач не виконав нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та не сплатив адміністративно-господарські санкції з урахуванням пені (5 772, 80 грн.) в загальній сумі 87 772, 13 грн., позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії їх рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 року №875-ХІІ (далі - Закон №875-XII).
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону №875-XII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я осіб з інвалідністю (частина 3 статті 17 Закону №875-XII).
Відповідно до положень частини 1 статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з частиною 1 статті 19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Частиною 2 статті 19 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до частини 4 статті 19 Закону №875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Згідно з частиною 6 статті 19 Закону №875-XII Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:
- про працевлаштованих осіб з інвалідністю;
- про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;
- необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
Частинами 12 та 13 статті 19 Закону №875-XII передбачено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
Згідно з частинами 1-2 статті 20 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Відповідно до частин 4, 5 статті 20 Закону №875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.
Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді (частина 10 статті 20 Закону України №875-XII).
З аналізу норм Закону №875-XII вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця, натомість вимагає від нього вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, визначених у статті 18 Закону №875-XII.
При цьому, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, та враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.
Згідно з частиною 1 статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 Господарського кодексу України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.
Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.
Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.
На виконання вищевказаної норми Закону № 5067-VI, наказом Міністерства економіки України №827-22 від 12.04.2022 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Порядок №827-22).
Пунктами 1.4 - 1.5 Порядку №827-22 встановлено, що Форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).
Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
З аналізу пунктів 1.4 - 1.5 Порядку № 316 вбачається, що звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов'язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Проте, обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі №820/1889/17, від 3 грудня 2020 року у справі №812/1189/18 та від 13 березня 2023 року у справі №460/5056/21.
Виходячи з викладених норм законодавства, суд вважає за необхідне зазначити, що на підприємство покладається обов'язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.
Закон не покладає обов'язку на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників з інвалідністю.
Поряд з цим, суд при вирішенні даної справи, враховує наступну правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23:
«з 06 листопада 2022 року Фонд не проводить власних розрахунків, а покладається на дані автоматизованого аналізу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, які формуються до 10 березня відповідного року зі звітності роботодавця, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю лише виявляє роботодавців-порушників нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю та накладає адміністративно-господарські санкції відповідно до формули обрахунку, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII.
Згідно зі статтею 6 Закону № 2464-VI, роботодавець (платник єдиного внеску) зобов'язаний подавати достовірну звітність до Пенсійного фонду України, яка включає відомості про працівників, у тому числі осіб з інвалідністю.
Пункт 3 Розділу IV. «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 10-1 визначає, що відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Такі дані автоматично потрапляють до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.
Роботодавець, що виявив помилку в поданій звітності, має право подати уточнюючу звітність до Пенсійного фонду України відповідно до Положення № 10-1. Проте, якщо роботодавець подав звітність з неправильною середньообліковою чисельністю штатних працівників або не вказав у звітності працівника з інвалідністю (через помилку чи незнання про наявність у працівника статусу інвалідності) та не уточнив звітність до 10 березня, Фонд має всі підстави вважати, що норматив не виконано, і накласти санкції відповідно до статті 20 Закону № 875-XII.
Верховний Суд підкреслює, що з набранням чинності Законом № 2682-IX (з 06 листопада 2022 року) Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю здійснює визначення факту невиконання нормативу робочих місць та розрахунок адміністративно-господарських санкцій в автоматизованому режимі, виключно на підставі даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, зафіксованих станом на контрольну дату - до 10 березня року, наступного за звітним.
Відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання інформації до зазначених реєстрів покладається на роботодавця як джерело такої інформації. Несвоєчасне виправлення помилок у звітності до настання контрольної дати є ризиком роботодавця і не звільняє його від сплати адміністративно-господарської санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII, навіть якщо фактичні обставини не відповідали поданій звітності».
Отже, законом передбачено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, якими не забезпечено середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.
Як установлено судом з розрахунку, наданого позивачем, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у Селянському (фермерському) господарстві «Гощівське» за 2022 рік - 21 особа. Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність - 0 особи. Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю ( 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення) одиниць - 1. Кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами осіб з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше - 0.
Згідно вказаного розрахунку, у 2022 році середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача, яким відповідно до чинного законодавства установлено інвалідність становить 0 осіб, тобто менше ніж установлено нормативом, що є підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарської санкції у розмірі 81 999, 93 грн.
Поряд з цим, з матеріалів справи судом встановлено, що у 2022 році на підприємстві відповідача було працевлаштовано одну особу з інвалідністю, а саме: ОСОБА_1 .
На підтвердження зазначеного факту відповідачем надано, як додатки до відзиву копії: паспорту НОМЕР_2 ; довідку № 1533 від 22.09.1997 р.; пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 серія НОМЕР_3 ; довідки до акту огляду МСЕК від 13.02.2012 р.; виписки із акту огляду МСЕК від 13.02.2012 р. №0371846; індивідуальна програма № 215 реабілітації інваліда; наказу № 20 від 01.10.2012 р. про прийняття на роботу ОСОБА_1 ; звітності за 2022-2023 роки.
Так, відповідно до наказу Селянського (фермерського) господарства «Гощівське» від 01.10.2012 №20 по особовому складу прийнято на посаду інженера з техніки безпеки з 01.10.2012 роботу ОСОБА_1 .
Відповідно до виписки з акту огляду медико - соціальною експертною комісією серії КИО-1 № 0371846 від 13.02.2012 року ОСОБА_1 встановлено довічно другу групу інвалідності з 07.02.2012 року.
При цьому, факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з Селянським (фермерським) господарством «Гощівське» у спірний період (2022 рік) підтверджується наданими відповідачем копіями податкового розрахунку сум доходів, нарахованого (сплаченого) на користь платків податків - фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, поданих до податкового органу за 2022 рік.
Водночас, суд наголошує, що у разі відсутності вакантної посади у підприємства відсутній обов'язок подання відповідних звітів, адже це не передбачено нормами чинного законодавства.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (ч. 5 ст. 19 Закону № 875-XII).
Суд зазначає, що вказані обставини дають підстави для висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць, відповідно до нормативів, установлених статтею 19 Закону №875 та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування, а тому застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів та стягнення пені є безпідставним.
Передбачена ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 року в справах № 817/652/17, № 802/707/17-а.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
VI. Судові витрати.
Оскільки, відповідно до приписів статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз, судові витрати у даному випадку з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.