29 жовтня 2025 року м. Київ № 320/38381/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України у Київській області; Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (відповідач-2), в якому просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 28.05.2024 № 104650018201.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області зарахувати стаж роботи за такі періоди:
- в Київській обласній психіатричній лікарні № 1 на посаді санітарки в період з 17.11.1994 по 22.02.2000;
- в Облтубдиспансері м. Боярка на посаді палатної санітарки в період з 24.02.2000 по 01.01.2000; на посаді молодшої медичної сестри в період з 01.01.2000 по 31.08.2003;
- в Облтубдиспансері м. Боярка на посаді молодшої сестри медичного торокального відділення в період з 09.12.2003 по 14.10.2005;
- в КЗ КОР «Київський обласний протитуберкульозний диспансер» в період з 04.11.2009 по 16.11.2010;
- в КЗ КОР «Київський обласний протитуберкульозний диспансер» в період з 01.03.2016 по 30.06.2016;
- в Київській міській психоневрологічній лікарні № 3 на посаді молодшої медичної сестри палатного відділення № 6 сестринського догляду в період з 12.10.2016 по 26.04.2017
за Списком 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України відповідно до ч.1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також в подвійному розмір відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити пенсію за віком з 54 років за ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з наявністю необхідного стажу за Списком 2.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України про відмову у призначенні пенсії, оскільки позивач має всі встановлені законом умови для призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, а спірне рішення прийнято безпідставно, необґрунтовано та непропорційно, та є таким, що порушує конституційне право позивача на отримання пенсії, встановлене статтею 46 Конституції України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.08.2024 відкрито провадження у справі №320/7940/24, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних документів.
Відповідач-1 у поданому відзиві зазначає, позивач не перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області. Позивач звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за принципом екстериторіальності розглянуто вище визначену заяву та винесено рішення від 28.05.2024 №104650018201 про відмову у призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Розгляд звернення Позивача здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на підставі документів, які були надані до заяви про призначення пенсії за віком.
Зазначає, за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності, який становить 20 років 10 місяців 5 днів з урахуванням кратності (ст.60) 29 років 7 місяців 9 днів. Пільговий стаж позивача становить 0 років 0 місяців 0 днів, зараховано всі періоди. За наданими документами позивачем спеціальний стаж, підтверджений період роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умова праці за списком №2 не зараховано періоди трудової діяльності згідно довідок № 50 від 13.05.2024, № 11 від 01.02.2024, оскільки посилання повинно бути на чинний список у період якого здійснювалась трудова діяльність. Відповідно до розпорядження від 28.05.2024 № 104650018201 винесено рішення про відмову в призначенні пенсії Позивачеві на пільгових умовах за Списком № 2, у зв'язку з недосягненням пенсійного віку та відсутністю пільгового стажу. Позивач на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Відповідачем-2 через систему «Електронний суд» подано відзив на позов, за змістом якого відповідач-2 вказує, Головним управлінням прийнято рішення, яким у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відмовлено, в зв'язку із тим, що ОСОБА_1 не досягла пенсійного віку та відсутній пільговий стаж визначений п.2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058, Таким чином, за посиланнями відповідача-2, враховуючи вищенаведені факти, в діях органу Пенсійного фонду не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача, Головним управлінням вчинено дії згідно вимог законодавства України діючого на час виникнення спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 20.05.2024 про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності, вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фону України в Чернівецькій області від 28.05.2024 №104650018201 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв'язку з тим, що заявниця не досягнула пенсійного віку та відсутній пільговий стаж.
Листом від 01.07.2024 №1000-0202-8/115128 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області проінформувало позивача, що заява за принципом екстериторіальності опрацьовувалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Зазначено, до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 24.02.2000 по 31.08.2003, з 09.12.2003 по 14.10.2005, з 04.11.2009 по 16.11.2010 та з 01.03.2016 по 30.06.2016 в Комунальному некомерційному підприємстві "Київський обласний протитуберкульозний диспансер" згідно довідки про підтвердження пільгового стажу від 13.05.2024 № 50 та з 17.11.1994 по 22.02.2000 в Київській обласній психіатричній лікарні №1 згідно довідки від 01.02.2024 № 11, оскільки в довідках не зазначено чинні пільгові списки за період роботи, що передбачено п. 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, від 18.11.2005 № 383.
Позивач, вважаючи протиправним рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, а свої права порушеними, звернувся з даним позовом до суду.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд зазначає наступне.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Положенням статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
У преамбулі Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Згідно із статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії, до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
З матеріалів справи встановлено, оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 28.05.2024 №104650018201 вмотивоване відсутністю необхідного пільгового стажу та заявниця не набула встановленого законодавством пенсійного віку.
Так, за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком відповідач зазначив, пенсійний вік, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №2) становить 55 років.
Вік заявниці 54 роки 6 місяців.
Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №2) становить не менше 25 років у жінок.
Страховий стаж особи становить 20 років 10 місяців 5 днів.
Необхідний пільговий стаж на роботах із важкими і шкідливими умовами праці визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список №2) становить 10 років.
Пільговий стаж особи становить 0 років 0 місяців 0 днів.
За доданими документами до пільгового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно довідок від 13.05.2024 №50, від 01.02.2024 №11, оскільки посилання повинно бути на чинний список (виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах( у період якого здійснювалась трудова діяльність
Надаючи правову оцінку таким твердженням відповідача, суд дійшов наступних висновків.
Щодо питання досягнення пенсійного віку.
03 жовтня 2017 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (Закон №2148-VIII), що доповнив Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Закон №1058-ІV) розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.»
Відповідно до статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (Закон №1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше встановлений пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII.
Крім того, згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення суду конституційної юрисдикції застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, рішенням №1-р/2020 від 23.01.2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-XII, у зв'язку з чим вони втратили чинність з дня ухвалення цього рішення (пункт 2 резолютивної частини). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
На момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20, справа №560/12743/21 щодо якої є типовою, дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України").
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, всупереч доводам Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, у цій справі слід застосувати саме норми Закону №1788-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону №1058-ІV.
Як встановлено судом, на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, позивачка досягла необхідного визначеного пунктом б статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віку у 50 років. Проте, вирішуючи питання про призначення пенсії позивачці відповідач не застосував підхід, який був би найбільш сприятливим для останньої, а саме: не врахував висновки, викладені Конституційним Судом України в рішенні від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Щодо питання наявності необхідного пільгового стажу.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пункт 3 Порядку № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто надання уточнюючої довідки необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
У трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 містяться записи про трудовий шлях позивача, а саме позивач працювала:
- у Київській обласній психіатричній лікарні № 1 на посаді санітарки в період з 17.11.1994 по 22.02.2000 (запис №9-11);
- в Облтубдиспансері м. Боярка на посаді палатної санітарки в період з 24.02.2000 по 01.01.2000, на посаді молодшої медичної сестри в період з 01.01.2000 по 31.08.2003 (запис №12-14);
- в Облтубдиспансері м. Боярка на посаді молодшої сестри медичного торокального відділення в період з 09.12.2003 по 14.10.2005 (запис №15-16);
- в КЗ КОР «Київський обласний протитуберкульозний диспансер» в період з 04.11.2009 по 16.11.2010 (запис №17-18);
- в КЗ КОР «Київський обласний протитуберкульозний диспансер» в період з 01.03.2016 по 30.06.2016 (запис №29-30;
- у Київській міській психоневрологічній лікарні № 3 на посаді молодшої медичної сестри палатного відділення № 6 сестринського догляду в період з 12.10.2016 по 26.04.2017 (запис №33-34).
Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить належним чином здійснені записи щодо спірного періоду роботи, які не мають дефектів їх вчинення.
До позовної заяви також додані: довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутністю трудової книжки або відповідних записів у ній від 01.02.2024 №11, яка підтверджує пільговий стаж з 17.11.1994 по 22.02.2000 в Київській обласній психіатричній лікарні за Списком 2 розділу XXIV підрозділу 24в код 3231 відповідно до Постанови КМУ № 36 від 16.01.2003; висновок про проведення атестації № 116 від 26.09.2007; довідка від 13.05.2024 № 49, яка підтверджує стаж в Київському обласному протитуберкульозному диспансері та Комунальному закладі Київської обласної ради «Київський обласний протитуберкульозний диспансер» на посадах: на посаді палатної санітарки в період з 24.02.2000 по 01.01.2000; на посаді молодшої медичної сестри в період з 01.01.2000 по 31.08.2003; на посаді молодшої сестри медичного торокального відділення в період з 09.12.2003 по 14.10.2005; в період з 04.11.2009 по 16.11.2010 на посаді молодшої медичної сестри; в період з 01.03.2016 по 30.06.2016 на посаді молодшої медичної сестри, у довідці зазначено, що стаж зараховується в подвійному розмірі; довідка про перейменування та реорганізацію підприємства від 13.05.2024 № 51; довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній від 13.05.2024 № 50, яка підтверджує пільгові періоди роботи: з 24.02.2000 по 01.01.2000; на посаді молодшої медичної сестри в період з 01.01.2000 по 31.08.2003; на посаді молодшої сестри медичного торокального відділення в період з 09.12.2003 по 14.10.2005; в період з 04.11.2009 по 16.11.2010 на посаді молодшої медичної сестри; в період з 01.03.2016 по 30.06.2016 на посаді молодшої медичної сестри, які відносяться до Списку 2 розділу XXIV підрозділу 4 підпункту 1 код КП 5132 Постанови КМУ № 461 від 24.06.2016; наказ про атестацію по Київському обласному спеціалізованому психіатрично-наркологічному медичному об'єднанню від 01.11.2002; висновок № 19 від 18.02.2003 про атестацію робочих місць; наказ про атестацію по Київському обласному спеціалізованому психіатрично-наркологічному медичному об'єднанню від 26.03.1999; наказ по Київській обласній психіатричній лікарні № 1 від 13.10.1993 № 97-К про атестацію; наказ про атестацію по Київському обласному спеціалізованому психіатрично-наркологічному медичному об'єднанню від 25.09.2007; наказ про атестацію по Київському обласному спеціалізованому психіатрично-наркологічному медичному об'єднанню від 30.10.2002 № 312-П; наказ по Київській обласній психіатричній лікарні № 1 від 20.08.1996 № 200-К про атестацію; наказ № 2 Головного лікаря облтубдиспансеру від 25.08.1997 про затвердження права на пільгове пенсійне забезпечення; наказ № ІО-с Головного лікаря облтубдиспансеру від 25.01.2001 про затвердження права на пільгове пенсійне забезпечення; наказ № 22 а-с Головного лікаря облтубдиспансеру від 14.04.2006 про затвердження права на пільгове пенсійне забезпечення; наказ Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний протитуберкульозний диспансер» № 39-с від 14.04.2011; наказ Комунального закладу Київської обласної ради «Київський обласний протитуберкульозний диспансер» № 15-АД від 13.04.2016.
Суд акцентує, відповідно до статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Це ж встановлено п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року N 637.
Пунктом 20 вказаного Порядку передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Згідно із п. 1, 2, 4, 9, 10 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року №442, атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.
Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові та безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків №1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація має проводитися у передбачені п. 4 Порядку №442 строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
Велика Палата Верховного Суду у справі №520/15024/16-а від 19.02.2020 сформулювала правовий висновок, згідно із яким особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочих місць, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту б статті 13 Закону №1788-ХІІ.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Таким чином, не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства (або не долучення роботодавцем до наказу про атестацію робочих місць переліку професій) не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не на працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Отже, необхідними умовами для виникнення права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
Разом з тим, у разі виникнення в управління сумнівів щодо належності у зарахуванні відповідних періодів роботи, відповідач не позбавлений можливості ініціювати відповідну перевірку на відповідність первинних документів та уточнюючих довідок з підприємства.
При цьому, в силу положень частини 1 статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», частини 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» саме органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей щодо роботи позивача у спірний період на посаді, яка дає останньому право на пенсію.
Отже, перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі або відсутність можливості їх перевірити, самі по собі, не можуть бути підставою для відмови у призначенні пільгової пенсії.
Також, суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
За таких обставин суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 28.05.2024 №104650018201 не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та пропорційності, визначеним статтею 2 КАС України, що є підставою для визнання такого рішення протиправними і їх скасування.
У частині позовних вимог щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до стажу періоди роботи позивача та призначити пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає таке.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).
30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - постанова № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі постанови № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу ІV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Положеннями пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено саме Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Отже, з огляду на пункти 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1, суд доходить висновку, що дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у даному випадку є - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Оскільки Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, відсутні підстави для покладання на цього відповідача обов'язку щодо відновлення порушеного права позивача.
Відповідно до пунктів 3, 4, 10 частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Виходячи із змісту заявлених позивачем вимог та висновків суду, в даному випадку слід застосувати положення статті 9 КАС України, а саме, обрати інший спосіб захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права.
Таким чином, суд приходить до висновку, що в даному випадку, слід:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 28.05.2024 №104650018201;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 17.11.1994 по 22.02.2000 в Київській обласній психіатричній лікарні №1, з 24.02.2000 по 31.08.2003, з 09.12.2003 по 14.10.2005, з 04.11.2009 по 16.11.2010 та з 01.03.2016 по 30.06.2016 в Комунальному некомерційному підприємстві "Київський обласний протитуберкульозний диспансер", з 12.10.2016 по 26.04.2017 у Київській міській психоневрологічній лікарні № 3 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.05.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
При цьому, суд вважає вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини справи.
Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що відповідно до вимог частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно норм статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову
Норми статті 245 КАС України визначають повноваження суду при вирішенні справи. Так, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Рішення суду, згідно положень статті 246 КАС України, складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин.
У вступній частині рішення зазначаються: 1) дата і місце його ухвалення; 2) найменування суду; 3) прізвище та ініціали судді або склад колегії суддів; 4) прізвище та ініціали секретаря судового засідання; 5) номер справи; 6) ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи; 7) вимоги позивача; 8) прізвища та ініціали представників учасників справи та прокурора.
В описовій частині рішення зазначаються: 1) стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача; 2) заяви, клопотання учасників справи; 3) інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо).
У мотивувальній частині рішення зазначаються:1) обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування; 7) мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог частини другої статті 2 цього Кодексу.
У резолютивній частині рішення зазначаються: 1) висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; 2) розподіл судових витрат; 3) строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України.
Суд зазначає, що висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов'язковими для врахування суб'єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення.
Отже, суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов'язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.
Доводи та заперечення відповідача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За подання даного адміністративного позову до суду позивачем було сплачено за реквізитами Київського окружного адміністративного суду судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
У частині восьмій статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник внаслідок протиправного рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Чернівецькій області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 28.05.2024 №104650018201.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 17.11.1994 по 22.02.2000 в Київській обласній психіатричній лікарні №1, з 24.02.2000 по 31.08.2003, з 09.12.2003 по 14.10.2005, з 04.11.2009 по 16.11.2010 та з 01.03.2016 по 30.06.2016 в Комунальному некомерційному підприємстві "Київський обласний протитуберкульозний диспансер", з 12.10.2016 по 26.04.2017 у Київській міській психоневрологічній лікарні № 3 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.05.2024 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.