про залишення позову без розгляду
29 жовтня 2025 року м.Київ № 320/50459/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в електронній формі позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльність,
До Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" звернувся ОСОБА_1 з позовом до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльність, у якому просить суд :
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у місті Києві та Київській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової щомісячної винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 01 вересня 2022 року по 20 січня 2023 року;
- зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у місті Києві та Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову щомісячну винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року, у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень щомісяця за період з 01 вересня 2022 року по 20 січня 2023 року включно з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою суду від 13.10.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
21.10.2025 відповідач надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що у справі №640/15199/22 Донецький окружний адміністративний суд 04 серпня 2025 року ухвалив рішення, яким: визнано протиправною бездіяльність Управління щодо невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168; зобов'язано Управління нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за період з 24.02.2022 по 31.08.2022. Це рішення є чинним, набрало законної сили, і його зміст був відомий позивачу, який отримав копію судового рішення. Таким чином, спір між тими самими сторонами, з того ж предмета (нарахування додаткової винагороди за Постановою №168), вже був вирішений судом. Подання позивачем нового позову до того ж самого відповідача із фактично ідентичними вимогами, лише за інший період, є зловживанням процесуальними правами, забороненим частиною третьою статті 45 КАС України. Позивач мав усі можливості подати заяву про збільшення позовних вимог у межах уже розглянутої справи №640/15199/22, проте не скористався цим правом. Відповідно до частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Позивач мав дізнатися про невиплату винагороди після 31 серпня 2022 року, тобто не пізніше вересня 2022 року. Однак із позовом він звернувся лише у жовтні 2025 року, тобто через три роки після настання спірних подій. Жодних доказів поважності причин пропуску строку позивачем не надано.
Ухвалою суду від 23.09.20245позов залишено без руху, запропоновано позивачу протягом п'яти календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду: заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску понад встановлений законодавством строк звернення до суду.
На виконання ухвали суду від 23.09.2025 позивачем 27.10.2025 через підсистему «Електронний суд» подано заяву про поновлення строку звернення до суду в обґрунтування якої зазначено, що до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Також позивач зазначив про те, що 13 вересня 2022 року він вперше звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про порушення мого права на отримання додаткової грошової винагороди згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року. Це звернення було своєчасним і здійснене у період, коли дія Постанови № 168 поширювалася на всіх співробітників Служби судової охорони. Однак у зв'язку з подальшою ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва, а також передачею матеріалів справи до Донецького окружного адміністративного суду, розгляд справи зазнав суттєвих затримок. Фактично рішення по суті позову було ухвалено лише 04 серпня 2025 року у справі № 640/15199/22, якою позов задоволено та зобов'язано нарахувати і виплатити додаткову винагороду за період з 24 лютого 2022 року по 31 серпня 2022 року. Позивач стверджує, що на момент подання ним первинного позову дія Постанови №168 не була припинена, а отже, я не міг визначити «кінцевий період» порушення, адже правовідносини щодо виплати додаткової грошової винагороди мали триваючий характер. Крім того, він проходить службу на посаді контролера другої категорії Територіального управління Служби судової охорони та вимоги до цієї посади, затверджені внутрішніми документами та оголошеннями про конкурси у 2019- 2025 роках, не містять вимоги про наявність юридичної освіти. Таким чином, він не має спеціальної юридичної підготовки, необхідної для самостійного відстеження численних змін до Постанови Кабінету Міністрів України № 168. 22 вересня 2025 року, під час несення служби, він від свого колеги дізнався про публікацію відеоматеріалу колишнього співробітника Служби судової охорони ОСОБА_2 , присвяченого питанням судового контролю та застосуванню Постанови № 168. Однак у той день він не мав можливості його переглянути через нестабільність інтернет-з'єднання, спричинену черговими масованими обстрілами Києва. Лише у свій перший вільний від служби день, скориставшись мережею Wi-Fi в одній із державних установ, він зміг переглянути зазначене відео. Саме 23 вересня 2025 року, після перегляду цього відео, він вперше усвідомив, що дія Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року поширювалася на співробітників Служби судової охорони до 23 січня 2023 року включно, і що, відповідно, період з 01 вересня 2022 року по 20 січня 2023 року не був охоплений рішенням суду від 04 серпня 2025 року у справі №640/15199/22.
Розглянувши заяву позивача та матеріали позовної заяви, суд зазначає таке.
За визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного суду України (далі КАС України), публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.07.2024 (справа № 990/156/23) чергове підтвердила висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (в редакції до 18.07.2022 включно).
Так, до 19.07.2022 строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівникові, зокрема, індексації грошового забезпечення, як складової оплати праці не обмежувався.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ), яким внесені зміни до діючого законодавства про працю, зокрема, частини першої і другої статті 233 КЗпП України викладено в наступній редакції (пункт 18 частини 1розділу І Закону № 2352-IX):
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Тобто, Законом № 2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення заробітної плати, зокрема, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2352-IX не передбачають особливої дії норм права для зміненої ним статті 233 КЗпП України, не містять жодних застережень щодо застосування цього закону, а тому він застосовується за загальними правилами дії у часі, у просторі та на коло осіб.
Таким чином, після 19.07.2022 строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22.
Більш того, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/120426317) надано розширене тлумачення порядку застосування строків звернення до суду, визначених статтею 233 КЗпП України до 19.07.2022 та після 19.07.2022. Зокрема зазначено, що при вирішенні спору щодо оплати праці (в т.ч. стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) за період по 19.07.2022 - особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
До аналогічних вимог за період з 19.07.2022 - тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Предметом цього спору оскарження бездіяльності відповідача щодо виплати грошового забезпечення з 01 вересня 2022 року по 20 січня 2023 року в розмірі, який не відповідає приписам пункту 2 статті 165 Закону України «Про судоустрій та судовий статус суддів».
Суд звертає увагу, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.
Суд зауважує, що позивач у спірний період та й у теперішній час проходить службу на посаді контролера другої категорії Територіального управління Служби судової охорони.
Отже, у спірних правовідносинах позивач є працівником Територіального управління Служби судової охорони, а отже нарахування та виплата йому грошового забезпечення врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26.08.2020 № 384 (далі - Порядок № 384).
За пунктами 8 і 10 Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби.
Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.
Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку № 384).
Грошове забезпечення співробітнику прийнятому на службу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення співробітникам виплачується по день звільнення включно (пункт 18 Порядку № 384).
Отже, про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення позивач, з урахуванням наведених норм дізнається в місяці виплати.
Позивач звернувся до суду у спірних правовідносинах через підсистему «Електронний суд» 07.10.2025 (дата формування документа в системі «Електронний суд»), тобто більше ніж через два роки після отримання грошового забезпечення за вересень 2022 року - січень 2023 року, коли дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав відповідачем.
Отже, позивачем пропущено місячний строк звернення до суду щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з вересня 2022 року до 20.01.2023.
Крім того, первинне звернення до суду у вересні 2022 року свідчить про своєчасну обізнаність позивача про порушення його прав станом на вересень 2022 року.
Позивачем не наведено обґрунтувань не можливості звернутись у встановлений чинним законодавством строк до суду.
При цьому, суд критично ставиться до таких доводів позивача, та звертає увагу на презумпцію знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) - кожен вважається таким, що знає закони.
Правова основа презумпції знання законодавства - обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Цей обов'язок закріплений в частині 1 статті 68 Конституції України. Обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Тому закони повинен знати кожний. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в частині 2 статті 68 Конституції України.
Отже, юридична необізнаність і невірне трактування норм права, відсутність чіткого законодавчого врегулювання певних питань не є поважною причиною для пропуску строку на звернення до суду. Тим більше суд враховує, що позивач не був позбавлений можливості завчасно звернутися за правовою допомогою до адвоката.
Суд наголошує, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Суд враховує, що при наявності об'єктивної неможливості вчасного звернення до суду із відповідним позовом, саме на позивача покладається процесуальний обов'язок навести переконливі доводи щодо існування певних обставин, які слугували перешкодою для вчасного звернення до суду із наданням належних, достатніх і достовірних доказів на підтвердження своїх доводів.
Таким чином, наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду, суд визнає неповажними.
Згідно з частинами першою, другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Разом з тим, відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі встановлено, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду і клопотання про його поновлення не подав або наведені у ньому підстави визнані судом неповажними.
Суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення з цим адміністративним позовом до суду, а наведені ним причини пропуску строку є неповажними, у зв'язку з чим заява про поновлення строку не підлягає задоволенню.
З урахуванням викладеного, адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду.
Керуючись статтями 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_3 про поновлення строків звернення до суду, - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльність, - залишити без розгляду.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Лисенко В.І.