28 жовтня 2025 року № 320/29814/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Вісьтак М.Я., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
Представник позивача Лимана Ігоря Олександровича звернулась у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
-Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 з 01.01.2023 по 31.12.2024 за механізмом множення 50% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком усіх складових грошового забезпечення, відповідно до п.2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затв. Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018;
-Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 з 01.01.2023 по 31.12.2024 за механізмом множення 50% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком усіх складових грошового забезпечення відповідно до п.2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затв. Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018;
-Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 виплату перерахованих сум грошового забезпечення за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 з 01.01.2023 по 31.12.2024 за механізмом множення 50% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком усіх складових грошового забезпечення відповідно до п.2 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затв. Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 з урахуванням раніше сплачених сум.
В обґрунтування своїх вимог, позивач зазначив, що за період проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 йому нараховувався посадовий оклад у розмірі 2820 грн. щомісячно, тобто без врахування відновлення дії п.4 постанови КМУ 704 в первісній редакції (шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14»). Таким чином, за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 (у т.ч. період перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку із отриманим пораненням) йому було недонараховано та невиплачено посадовий оклад/
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи 13.06.2025 визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Окремо суд вважає необхідним зазначити, що дану позовну заяву фактично передано судді для розгляду 17.06.2025.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2025 року ухвалено залишити без руху позовну заяву.
У подальшому на адресу Київського окружного адміністративного суду від представника позивача 20.06.2025 надійшла письмова заява про усунення недоліків, ознайомившись зі змістом якої суд ухвалою від 23.06.2025 ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
28.05.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначає, що з 01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», пунктом 3 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.12.2019 року у зразковій справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п.3 р. ІІ Закону № 1774- VIII, після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. Так, у цій постанові від 10.09.2021 року у справі № 480/5496/20 Верховний Суд наголосив на тому, що при застосуванні положень пункту 4 постанови КМУ № 704, у редакції до внесення змін постановою КМУ № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Відтак, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Відповідачем долучено до відзиву грошовий атестат позивача.
Згідно з частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Судом встановлено наступні обставини.
ОСОБА_1 (позивач), ІНФОРМАЦІЯ_1 був призваний у Збройні Сили України в лютому 2022 року. У січні 2023 року був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаді стрільця-гранатометника, де вказує, що проходить службу досі.
У спірний період (з 01.01.2023 по 31.12.2024), як вбачається із довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення позивача за період проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , йому нараховувався посадовий оклад у розмірі 2820 грн. щомісячно, тобто без врахування відновлення дії п.4 постанови КМУ 704 в первісній редакції (шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14»).
Крім того, як вбачається із довідки про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період проходження ОСОБА_2 військової служби у військовій частині НОМЕР_1 йому нараховувався оклад за військовим званням у розмірі 530 грн. щомісячно, тобто без врахування відновлення дії п.4 постанови КМУ 704 в первісній редакції (шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коєфіціент згідно з додатками 1, 12, 13 і 14»).
У цій самій довідці надбавка за вислугу років була визначена у розмірі 837,50 грн. щомісячно, виходячи із розрахунку 2820 грн. (посадовий оклад) х 25% + 530 грн. (оклад за військовим званням) х 25%.
Позивач зазначає що вказане стосується усіх додаткових видів грошового забезпечення (премії, надбавки за особливості служби тощо), а відтак позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи спір по суті позовних вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ст. 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до ст. 2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Законом України від 05.10.2000 №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначено правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно- правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. У той же час, згідно приписів статті 6 Закону №2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоровя та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому, згідно із частиною 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21. Як вже зазначалось, приписами ч.4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік» дійсно було встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закони України Про Державний бюджет України на 2020-2024 роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки, відповідно, не містять. Отже, положення пункту 4 постанови №704 в редакції постанови КМУ від 21.02.2018 року № 103, в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 (набрання чинності Законом №294-IX) не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Попри це, така норма Постанови 704 з 01.01.2020р. прямо суперечить акту вищої юридичної сили. Як вже зазначалося вище, Законом України “Про Державний бюджет на 2018р» встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 року - 1762,00 грн. у той час, як Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» - 2 684грн., а Законом України “Про Державний бюджет на 2024р» - 3 028грн.
Відтак, мало місце поступової наростаючої зміни основного державного соціального стандарту на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти спрямовані на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2023-2024 рік впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020, тобто з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (2020 року) (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Пунктом 1 розділу II Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 (далі - Наказ № 260) встановлено, що посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 (зі змінами).
Грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:
посадовий оклад;
оклад за військовим званням;
надбавку за вислугу років;
підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;
надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;
доплати за науковий ступінь та за вчене звання;
премію;
морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;
одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;
інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України (п. 4 розділу I Наказу № 260).
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення (п. 1 розділу XXIII Наказу № 260).
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (абз. 1 п. 6 розділу XXIII Наказу № 260).
При вирішенні спору суд також ураховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (постанова №481), скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (Офіційний вісник України, 2018 р., № 20, ст. 662).
Пунктом 2 постанови №481 внесено зміну до пункту 4 Постанови № 704, викладено абзац перший у такій редакції: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Отже, відсутні підстави для здійснення нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 19.05.2023 по 31.12.2024, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року виплати, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14 до постанови №704, у зв'язку із чим у названій частині відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зокрема постановою №481, яка на момент існування спірних правовідносин була чинною, підстав застосування попередньої редакції Постанови №704 у відповідача не було.
Тобто після набрання постановою №481 чинності, у відповідного суб'єкта владних повноважень відсутні підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджету України на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до Постанови № 704.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.07.2025 у справі №420/18853/24, від 18.08.2025 у справі №300/8187/24, від 21.08.2025 у справі №520/22317/23.
Оцінка аргументів учасників справи та висновки суду
Застосовуючи вищезазначені норми права до спірних правовідносин суд доходить висновку, що дії відповідача з обрахування та виплати в період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно грошового забезпечення, у тому числі додаткових складових грошового забезпечення, без врахування розміру 50% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року є правомірними, адже як уже було зазначено судом застосуванню підлягає саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджету України на 01 січня календарного року, на що обгрунтовано посилається відповідач у своєму відзиві.
Те ж саме підтверджується вищенаведеною судовою практикою, зокрема й висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.12.2019 року у зразковій справі № 240/4946/18.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховного Суду у справі № 120/8298/24 (постанова від 04.07.2025), де Суд дійшов наступних висновків:
“Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21, від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина “прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не “прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».
У цих та інших постановах Верховний Суд, засновуючись на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, виснував, що положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів “прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018» не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік)».
Аналогічні правові висновки щодо застосування п. 4 Постанови № 704 у редакції, чинній з 29.01.2020 викладено, зокрема, у постановах від 22.05.2025 у справі № 460/17825/21, від 14.11.2024 у справі № 580/3452/22, від 05.06.2024 у справі № 420/18318/23, від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21 та інших.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаної норми права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними для обставин цієї справи.
Суд приймає твердження відповідача про те, що п. 4 Постанови № 704 у редакції Постанови № 481 підтверджує факт незмінності правила обчислення грошового забезпечення із використанням показника арифметичного значення прожиткового мінімуму у розмірі 1762,00 грн. Суд наголошує, що Постанова № 481 набула чинності 20.05.2023 і поширюється на спірні правовідносини виключно з моменту набуття нею чинності.
На підставі наведеного вище, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 242-246, 255 КАС, суд,
У задоволенні позовних вимог - відмовити в повному обсязі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.