про відмову у задоволенні заяви
про зміну способу і порядку виконання судового рішення
28 жовтня 2025 року Справа № 320/34909/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.12.2019 року на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву» № 1788 від 07.07.2021 року, виданої станом на листопад 2019 року у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII«Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 р. № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 01.12.2019 року перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву» № 1788 від 07.07.2021року, виданої станом на листопад 2019 року у відповідності до вимог ст. 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та положень Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11. 2015 р. № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», та здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.12.2019 року по день проведення перерахунку.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.12.2019 на підставі довідки Державної установи «Територіального медичного об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву» від 07.07.2021 № 1788, виданої станом на листопад 2019 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Державної установи «Територіального медичного об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву» від 07.07.2021 № 1788, виданої станом на листопад 2019 року,починаючи з 01.12.2019, з урахуванням раніше виплачених сум.
Стягнуно на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн.20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві.
21.10.2025 на адресу суду від позивача ОСОБА_1 , надійшла заява про зміну способу і порядку виконання судового рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 із зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Державної установи «Територіального медичного об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву» від 07.07.2021 № 1788, виданої станом на листопад 2019 року, починаючи з 01.12.2019, з урахуванням раніше виплачених сум, на стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 різницю між фактично сплаченою та належною до сплати сумою пенсії у сумі 266 682,16 грн.
За результатами автоматизованого розподілу вказана заява була передана для розгляду судді Дудіну С.О.
Згідно з частиною першою статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Частиною другою статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Суд зазначає, що у зв'язку із розпочатою військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому Указами Президента України, затвердженими відповідними Законами України, строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє і на теперішній час.
Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24.02.2022 "Щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень ВРП та воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації", рекомендовано, зокрема, особливості роботи суду визначати виходячи з поточної ситуації у відповідному регіоні; по можливості відкладати розгляд справ (за винятком не відкладних судових розглядів), зважаючи на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя; справи, які не є невідкладними, розглядаються лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження; процесуальні строки по можливості продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.
Враховуючи встановлення на території України воєнного стану та недопущення створення можливої небезпеки для життя учасників справи, суд дійшов висновку про необхідність розгляду вищевказаної заяви у порядку письмового провадження.
Розглянувши заяву позивача про зміну способу виконання рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях зазначав, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі “Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною третьою статті 33 цього Закону за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 200/2961/21-а зазначено, що, у разі необхідності встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення необхідно звернути увагу на те, що: 1) із відповідною заявою варто звертатися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції; 2) із такою заявою можуть звернутися стягувач чи виконавець (у випадках, встановлених законом); 3) для зміни способу або порядку виконання судового рішення повинні існувати обставини, що істотно ускладнюють належне виконання рішення або роблять його неможливим; 4) на виконання вимог процесуального законодавства потрібно надати суду належні та допустимі докази на підтвердження вищевказаних обставин як підстави для задоволення судом відповідної заяви.
З наведеного правового регулювання вбачається, що процесуальним правом подання заяви про встановлення чи зміну способу або порядку виконання судового рішення наділені стягувач та виконавець.
Відповідно до ч.1-2 статті 15 Закону України “Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Згідно з частиною другою статті 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід'ємним елементом права на судовий захист.
Відповідно до частини 1 статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист у даній справі не видавався, відомостей про виконавче провадження позивачем не повідомлено.
Зважаючи на те, що встановлення чи зміна способу або порядку виконання рішення суду підлягає вирішенню судом за заявою стягувача чи виконавця, заява позивача щодо зміни способу та порядку виконання рішення суду у цій справі задоволенню не підлягає, оскільки заявник не набув статусу стягувача.
Суд звертає увагу на те, що поняття “спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
Враховуючи, що виконавчий лист у справі не видавався, сторони не набули статусів стягувача та боржника, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 10.09.2025 у справі №580/2719/23.
Керуючись статтями 243, 248, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Відмовити у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання судового рішення.
2.Копію ухвали (вручити, надати) учасникам справи (їх представникам), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.
Суддя Дудін С.О.