ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"29" жовтня 2025 р. справа № 300/6431/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якому просить:
визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області №091630019388 від 29.08.2025 про відмову призначені пенсії ОСОБА_1 та не зарахування до страхового стажу: з 03.01.2002 по 28.03.2003; з 29.03.2003 по 17.11.2004; з 18.11.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 18.12.2013; з 19.12.2013 по 05.03.2015, з 18.05.2018 по 30.09.2018; з 01.12.2018 по 31.01.2019; з 01.03.2019 по 31.03.2022;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи: з 03.01.2002 по 28.03.2003; з 29.03.2003 по 17.11.2004; з 18.11.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 18.12.2013; з 19.12.2013 по 05.03.2015, з 18.05.2018 по 30.09.2018; з 01.12.2018 по 31.01.2019; з 01.03.2019 по 31.03.2022.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 21.08.2025 звернувся до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком. У порядку екстериторіальності заява про призначення пенсії розглянута Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області, яке рішенням №091630019388 від 29.08.2025 відмовило у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (30 років). Позивач вважає спірне рішення неправомірним, оскільки записи його трудової книжки повністю відповідають положенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої наказом Міністерства праці №58 від 29.07.1993. Також позивач посилається на те, що йому не зараховано, серед іншого, періоди роботи на території російської федерації, що суперечить вимогам Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, яка підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Окрім того, ОСОБА_1 наголошує, що він надав документи про роботу у Чеській Республіці, а тому такі, враховуючи вимоги Договору між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення, ратифікованого відповідним Законом №238-IV від 22.11.2002, також мають бути зараховані до його страхового стажу. З огляду на вказане, позивач вважає, що винесене відповідачем рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.09.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.10.2025 витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області належним чином посвідчені копії заяви про призначення пенсії та всіх документів, які надавались ОСОБА_1 при зверненні за призначенням пенсії (з підтвердженням про отримання таких пенсійним органом).
Іншою ухвалою суду від 14.10.2025 залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 . Надано позивачу строк для усунення недоліку шляхом подання (долучення) належним чином оформлених та засвідчених перекладів письмових доказів, доданих до адміністративного позову, складених іноземною мовою, що стосуються періоду роботи у Чеській Республіці.
15.10.2025 Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області подало суду відзив на позовну заяву, за змістом якого представник заперечує щодо задоволення позовних вимог. Так, зазначено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву від 21.08.2025 про призначення пенсії та прийнято спірне рішення №091630019388 від 29.08.2025 про відмову призначені пенсії ОСОБА_1 . Представник відмітив, що російська федерація з 01.01.2023 припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Тому, за доводами відповідача, на осіб, які працювали в російській федерації після 01.01.1992, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні/перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території, а відтак, відсутні підстави зараховувати спірний стаж позивача на території росії з 03.01.2002 по 28.03.2003; з 29.03.2003 по 17.11.2004; з 18.11.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 18.12.2013; з 19.12.2013 по 05.03.2015. Також представник відповідача зауважила, що до позову додані документи на іноземній мові, без належного перекладу на українську мову, а тому відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду з 18.05.2018 по 30.09.2018; з 01.12.2018 по 31.01.2019; з 01.03.2019 по 31.03.2022. За таких обставин, Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області просило суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Також відповідачем 15.10.2025 долучено до матеріалів справи витребувані документи.
28.10.2025 позивачем подано суду додаткові пояснення та заяву, з яких слідує, що позивач просить не враховувати при вирішенні справи по суті документи, складені іноземною мовою.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 продовжено розгляд справи №300/6431/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій.
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 відповідно до матеріалів справи, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6).
21.08.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 77), до якої долучив паспорт, ідентифікаційний код та трудову книжку серії НОМЕР_1 (а.с. 78-87).
За результатами розгляду заяви за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 091630019388 від 29.08.2025 про відмову у призначенні пенсії позивачу у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (зв. ст. а.с. 15 - а.с. 16). Так, у вказаному рішенні вказано, що страховий стаж позивача становить 18 років 06 місяці 29 днів.
Вважаючи протиправним таке рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 29.08.2025 про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент врегулювання спірних правовідносин.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Частинами 1 та 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком, зокрема вік та необхідний страховий стаж передбачено статтею 26 Закону №1058-IV. Так, вказаною статтею передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Як слідує із матеріалів справи, вік позивача в даному випадку не є спірним. Водночас, спірним є кількість здобутого позивачем страхового стажу.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністретсва праці України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Окрім цього, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції №58).
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічна правова позиція щодо того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж особи, викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Так, суд встановив, що у позивача наявна трудова книжка НОМЕР_1 від 30.07.1985, у якій містяться записи про роботу ОСОБА_1 (записи 1-28): з 12.05.1981 по 22.05.1983; з 13.11.1984 по 05.11.1985; з 26.12.1985 по 13.02.1986; з 25.11.1986 по 29.03.1987; з 06.05.1987 по 12.10.1987; з 26.11.1987 по 24.12.2001; з 03.01.2002 по 28.03.2003; з 29.03.2003 по 17.11.2004; з 18.11.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 18.12.2013; з 19.12.2013 по 05.03.2015 з 07.12.2015 по 18.05.2016; з 07.11.2016 по 24.01.2017.
Вказана трудова книжка подана, серед іншого, позивачем при зверненні із заявою про призначення пенсії.
Судом встановлено, що згадані записи у трудовій книжці виконані ручкою, накази про звільнення скріплені підписами відповідальної особи та печаткою підприємств, тобто у відповідності до Інструкції №162 та Інструкції №58.
Отже, позивач має трудову книжку, у якій містяться відповідні записи про періоди його роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.
При цьому, з розрахунку стажу вбачається, що відповідачем зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоди: з 12.05.1981 по 16.05.1983; з 13.11.1984 по 25.12.1984, з 26.12.1984 по 05.11.1985; з 26.12.1985 по 13.02.1986; з 06.05.1987 по 12.10.1987; з 26.11.1987 по 08.09.1988, з 09.09.1988 по 01.01.1999, з 02.01.1999 по 24.12.2001; з 07.12.2015 по 18.05.2016; з 07.11.2016 по 24.01.2017.
Водночас, періоди роботи з 03.01.2002 по 28.03.2003; з 29.03.2003 по 17.11.2004; з 18.11.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 18.12.2013; з 19.12.2013 по 05.03.2015 не зараховані відповідачем.
Враховуючи вказане, а також вищенаведені висновки суду щодо підтвердження таких періодів роботи ОСОБА_1 основним документом, а саме трудовою книжкою НОМЕР_1 , суд дійшов висновку про протиправність спірного рішення відповідача, яким не враховано такі періоди роботи та, як наслідок, спірні періоди роботи з 03.01.2002 по 28.03.2003; з 29.03.2003 по 17.11.2004; з 18.11.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 18.12.2013; з 19.12.2013 по 05.03.2015 мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
При цьому, суд звертає увагу, що такі періоди роботи позивача мали місце на території російської федерації. З цього приводу суд зазначає таке.
Питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.
Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.
За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (чинної на момент набуття позивачем стажу), трудовий стаж і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача. А те, що 24.02.2022 російська федерація - країна-агресор повномасштабно вторглась на територію України, не може нівелювати право особи, в даному випадку позивача, на справедливе пенсійне забезпечення.
Також суд зазначає, що відповідно до Постанови КМУ від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова №1328), Україна вийшла з вищезазначеної Угоди. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття позивачем відповідного стажу.
Також, згідно приписів пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Окрім цього, відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
При цьому, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, суд констатує, що оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації.
Отже, при обставинах, що склались у зв'язку з повномасштабним вторгненням 24.02.2022 російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.
Із урахуванням вищевикладеного, суд вважає обґрунтованим доводи позивача щодо протиправного характеру рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №091630019388 від 29.08.2025.
Стосовно спірних періодів роботи позивача на території Чеської Республіки з 18.05.2018 по 30.09.2018; з 01.12.2018 по 31.01.2019; з 01.03.2019 по 31.03.2022, то суд зауважує, що такі періоди записами у трудовій книжці не підтверджені, а інших документів про їх підтвердження пенсійному органу позивачем не надавалось.
При цьому, стосовно документів, складених іноземною мовою, якими, згідно змісту позову підтверджується такий стаж позивача, то суд їх не бере до уваги, по-перше, з тих підстав, що належного їх перекладу не надано та, по-друге, з тих підстав, що вони не були надані пенсійному органу, тобто не були предметом оцінки при вирішенні питання про призначення пенсії ОСОБА_1 .
Більше того, згідно поданої заяви і додаткових пояснень на виконання вимог ухвали суду від 14.10.2025, позивач просив такі документи не брати до уваги при вирішенні справи по суті.
Таким чином, в частині позовних вимог позивача, що охоплює період його роботи з 18.05.2018 по 30.09.2018; з 01.12.2018 по 31.01.2019; з 01.03.2019 по 31.03.2022, слід відмовити.
При вирішенні даного спору суд бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Верховним Судом у справі №580/1617/19 зазначено, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 45 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, зокрема, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Враховуючи вищевикладене та з огляду на встановлені у справі обставини щодо подання позивачем пенсійному органу необхідних документів щодо підтвердження стажу роботи, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту порушеного права позивача, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним і скасування спірного рішення, а також зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 03.01.2002 по 28.03.2003; з 29.03.2003 по 17.11.2004; з 18.11.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 18.12.2013; з 19.12.2013 по 05.03.2015.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку пенсійний орган не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то в силу вимог частини 3 статті 139 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача підлягає стягненню частина сплаченого ним судового збору у розмірі 908,40 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним і скасування рішення, а також зобов'язання до вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області №091630019388 від 29.08.2025 про відмову призначені пенсії ОСОБА_1 та не зарахування до страхового стажу: з 03.01.2002 по 28.03.2003; з 29.03.2003 по 17.11.2004; з 18.11.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 18.12.2013; з 19.12.2013 по 05.03.2015.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 21.08.2025 із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 03.01.2002 по 28.03.2003; з 29.03.2003 по 17.11.2004; з 18.11.2004 по 28.02.2006; з 01.03.2006 по 18.12.2013; з 19.12.2013 по 05.03.2015.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн 40 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Відповідачу та третій особі рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.