ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"29" жовтня 2025 р. справа № 640/37923/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва, з адміністративним позовом до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню здійсненню соціальних виплат щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Київський міський центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої такої суми;
- визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати Київський міський центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої такої суми;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Київський міський центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат подати у двотижневий строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду (стаття 382 КАС України).
За наслідками виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху від 28.12.2021, Окружним адміністративним судом міста Києва ухвалою від 16.02.2022 відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду з даним позовом. Позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Київського міського центру по нарахуванню здійсненню соціальних виплат щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов'язання Київський міський центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої такої суми, повернуто позивачеві.
Також, 16.02.2022 ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі №640/37923/21 за позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов'язання Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої такої суми та встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Київський міський центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат подати у двотижневий строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду (стаття 382 КАС України). Звільнено позивача від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Розгляд справи призначено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до частини 3 статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також - КАС України) у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
На виконання положень пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" за №2825-IX від 13.12.2022 скеровано за належністю матеріали адміністративної справи №640/37923/21.
Вказана справа надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 08.04.2025.
Згідно з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №640/37923/21 передано на розгляд судді Чуприні О.В.
Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 14.04.2025 прийнято до провадження та призначено судовий розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.32-33).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 18.04.2019 є особою з інвалідністю II групи та у відповідності до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в 2021 році має право на отримання до 5 травня одноразової грошової допомоги в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Проте, відповідачем виплачено ОСОБА_1 таку допомогу в розмірі 3906,00 гривень, мотивуючи свої дії виконанням постанови Кабінету Міністрів України №325 від 08.04.2021 "Деякі питання виплати у 2021 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (надалі по тексту також - Постанова №325, постанова Кабінету Міністрів України №325 від 08.04.2021), що, на переконання позивача, є протиправним.
Як стверджує ОСОБА_1 , з 27.02.2020, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішенням у справі №3-р/2020, набув право на соціальне забезпечення в порядку, передбаченим редакцією Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", яка визначала розмір щомісячної разової допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю II групи. Розмір такої допомоги становить 8 мінімальних пенсій за віком. Оскільки станом на 01.01.2021 розмір мінімальної пенсії встановлено в сумі 1 769,00 гривень, загальна сума щорічної разової допомоги, яка підлягала виплаті позивачу становить 14 152,00 гривень.
Таким чином, враховуючи протиправні дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо виплати разової допомоги в 2021 році у меншому розмірі, позивач просить позов задовольнити в повному обсязі та зобов'язати відповідача здійснити виплату недоплаченої частини разової допомоги.
Відповідач 22.04.2025 через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив від 22.04.2025 на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с.36-43).
Розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), вивчивши доводи адміністративного позову і відзиву на позовну заяву, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2-ої групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що засвідчується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 18.04.2019 (а.с.11).
Позивач, 05.11.2021 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок грошової допомоги до 5 травня у 2021 році у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та сплати заборгованості (а.с.12).
За результатами розгляду такого звернення, відповідач листом-відповіддю від 26.11.2021 за №051/044/Я-3248-02 повідомив позивача про здійснення Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплати вказаної допомоги у межах бюджетних призначень у розмірі 3 906,00 гривень, що відповідає положенням постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року №325 "Деякі питання виплати у 2021 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", а проведення виплати спірної допомоги у іншому розмірі нормами чинного законодавства не передбачено (а.с.13).
Позивач, вважаючи протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування і виплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як особі з інвалідністю II групи у розмірі меншому (3 906,00 гривень), ніж передбачено статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни в силу вимог статтею 46 Конституції України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 за №3551-XII (надалі по тексту також - Закон №3551-XII).
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 за №367-XIV (надалі по тексту також - Закон №367-XIV) статтю 13 Закону №3551-XII доповнено частиною 4, згідно з якою: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Статтею 17 цього Закону визначено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.
Після доповнення Законом України №52-IV від 04.07.2002 статтю 13 Закону №3551-XII частиною третьою, вказана вище частина 4 отримала цифрове значення частини 5 із тим же правовим змістом.
В подальшому, пунктом 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України від 28.12.2007 за №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину 5 статті 13 Закону №3551-ХІІ викладено у такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
В свою чергу, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп/2008 визнано неконституційними, зокрема, положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Законом України від 28.12.2014 за №79-VІІІ "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набрав чинності 01.01.2015, розділ VІ "Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України" доповнено пунктом 26 яким, серед іншого, встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Надалі, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 за №3-р/2020 визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яке передбачає, серед іншого, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Незважаючи на вказане рішення Конституційного Суду України на реалізацію приписів, визнаної неконституційними норми Закону, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08.04.2021 за №325 "Деякі питання виплати у 2021 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", якою, серед іншого, передбачено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах:
особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421 гривень; II групи - 3906 гривень; ІII групи - 3391 гривня;
учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня;
особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 4421 гривня;
членам сімей загиблих і дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 966 гривень;
учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 612 гривень.
Повертаючись до змісту рішення від 27.02.2020 за №3-р/2020, слід відмітити, що Конституційний Суд України, проаналізувавши положення Конституції України та законодавства України, яке регулює спірні відносини, дійшов висновку, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону №3551-XII, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
У рішенні також зазначено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України, встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, підриває довіру до держави.
Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абзаци 2, 3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).
Водночас, Конституційний Суд України у рішенні від 18.12.2018 за №12-р/2018 уже наголошував, що забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов'язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п'ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави (абзац 9 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 за №12-р/2018).
В силу вимог частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, з 27.02.2020 ні положення пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ні приписи статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції підпункту 2 пункту 20 Розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" не можуть запроваджувати правила призначення та виплати допомоги до 5 травня, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни.
Починаючи з 27 лютого 2020 року позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції статті 13 Закону №367-ХІV, яка передбачала виплату допомоги до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни 2 групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанови Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і позбавляти позивача вищевказаного права. Відсутність встановленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, за правилами частини 2 статті 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Разом з тим, статтею 7 Закону України від 14.11.2019 за №294-ІХ "Про Державний бюджет України на 2021 рік" визначено прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 01.01.2021 у розмірі 1 769,00 гривень.
Враховуючи внесені рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 за №3-р/2020 зміни у законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд зазначає, що позивачу, як особі з інвалідністю, в 2021 році мала бути виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня у розмірі 14 152,00 гривень (1 769,00 х 8).
Попри вказане, як слідує із листа-відповіді від 26.11.2021 за №051/044/Я-3248-02 (а.с.13) та листа від 18.04.2025 за №044/801-09 (а.с.40) позивачу виплачено кошти в сумі 3 906,00 гривень, що суперечить положенню статті 13 Закону №3551-XII в редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 за №367-XIV і рішенню Конституційного Суду України від 27.02.2020 за №3-р/2020.
Відтак, сума недоотриманих позивачем коштів складає 10 246,00 гривень.
Щодо тверджень відповідача, вказаних у листа-відповіді від 26.11.2021 за №051/044/Я-3248-02 про те, що відповідач не є розпорядником коштів, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 171 Закону Закон №3551-XII щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Згідно пункту 2-3 постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за №325 "Деякі питання виплати грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" установлено, що Головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Мінсоцполітики. Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є: 1) структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (надалі по тексту також - регіональні органи соціального захисту населення); 2) структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (надалі по тексту також - місцеві органи соціального захисту населення), центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, які відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (надалі по тексту також - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Згідно з вимогами Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №423 від 17.06.2015, одним з основних завдань Мінсоцполітики є організація виплати до 5 травня разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Тобто Міністерство соціальної політики України перераховує кошти регіональним органам соціального захисту населення, які розподіляють їх між районними органами соціального захисту населення, котрі і здійснюють безпосередню виплату одноразової допомоги до 5 травня. Відповідачем не спростовується факт виплати позивачу одноразової допомоги до 5 травня, розмір якої і є предметом спору у цій справі.
Отже, саме Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат є відповідальним органом, який зобов'язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати одноразової грошової допомоги.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.09.2020 у зразковій справі №440/2722/20.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Коментована норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої витребовується майно.
У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції "майном" визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення Європейського суду з прав людини у справі (надалі по тексту також - ЄСПЛ, Суд) "Стретч проти Сполученого Королівства", заява №44277/98 (п.32)), а також право на певні суми соціальних виплат, у тому числі, у разі їх невиплати є втручанням у право на мирне володіння майном (пункт 34 рішення ЄСПЛ по справі "Суханов та Ільченко проти України", заяви №68385/10 та №71378/10).
"Законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення ЄСПЛ у справі "Копецький проти Словаччини", заява №44912/98, пункт 52).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі "Формер Кінг з Греції та інші проти Греції", заява №25701/94, пункт 79 та пункт 82).
У спірному випадку суд вважає наявним у позивача "законних сподівань" на отримання у власності належного майна (коштів) в розумінні статті 1 Протоколу 1 Конвенції, оскільки статус "особи з інвалідністю II групи" передбачає право на нарахування та виплату щорічної разової допомоги у розмірі, визначеному положеннями статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що становить 8 мінімальних пенсій за віком. Натомість, відповідач, відмовляючи у здійсненні доплати сум грошової допомоги, фактично звужує право позивача на отримання гарантованої виплати.
З цих же підстав суд вважає не переконливими покликання відповідача, зазначені у листі відповіді на звернення позивач (а.с.13), на відсутність відповідних бюджетних асигнувань на видатки, в тих розмірах, на яких наполягає позивач.
Так, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету. Зокрема, в Рішенні від 09.07.07 за №6-рп/2007 КСУ вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.
Важливим є і те, що у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) Суд, встановлюючи наявність порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
ЄСПЛ у справі "Бакалов проти України" (рішення від 30.11.2004, заява №14201/20) та у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (рішення від 18.10.2005, заява №70297/01) зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі, визначеному Законом №3551-XII, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном.
Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004 і від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі №21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі №21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі №21-44а10).
Отже, відповідач безпідставно допустив бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня як особі з інвалідністю внаслідок війни в розмірі, визначеному статтею 13 Закону №3551-XII у редакції Закону від 25.12.1998 (тобто восьми мінімальних пенсій за віком).
Вирішуючи спір по суті суд окремо відзначає, що відповідач, в поданому 22.04.2025 відзиві на адміністративний позов, жодним чином не заперечив власну компетенцію як уповноваженого суб'єкта владних повноважень на нарахування і виплату разової грошової допомоги до 5 травня в 2021 році. Відповідач не порушує питання неналежності відповідача через відсутність у нього повноважень на вчинення відповідних дій, спірним залишається виключно розмір допомоги.
Підсумовуючи, суд вважає, що ефективним засобом захисту порушеного права позивача буде зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну одноразову грошову допомогу до 5-го травня за 2021 рік, як особі з інвалідністю 2-ї групи, у відповідності до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у повному обсязі, що становить вісім мінімальних пенсій за віком.
Суд враховує, що саме такий спосіб захисту прав даної категорії осіб визнав належним та ефективним Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглядаючи як суд першої інстанції зразкову справу №440/2722/20 (рішення від 29.09.2020 провадження №Пз/9901/14/20, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 провадження №11-349заі20).
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати в установлений судом термін звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
За змістом абзацу першого частини 5 статті 382 КАС України встановлено, що за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.
Таким чином, вказаною статтею КАС України під час ухвалення рішення встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалює судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.
Проаналізувавши обставини справи, відсутність у матеріалах достатніх і достовірних доказів, які б вказували на неминуче зволікання зі сторони відповідача у виконанні судового рішення після набрання ним законної сили в добровільному порядку, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі під час ухвалення рішення.
Суд розцінює коментовану вище вимогу, сформовану серед переліку позовних вимог, як процесуальну заяву по справі, яка не є вимогою в розумінні частини 1 статті 5 і частини 2 статті 245 КАС України.
З огляду на вказане, адміністративний позов ОСОБА_1 слід задовольнити повністю.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 18.04.2019 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2-ої групи і має права на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, а отже, відповідно до пункту 8 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору за подання позову з таким характером спору (а.с.11).
З огляду на те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 1 статті 139 КАС України, відсутні підстави для розподілу судових витрат у справі.
Враховуючи наведене, на підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (ідентифікаційний код юридичної особи 22886300) щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року як особі з інвалідністю II групи у розмірі меншому, ніж передбачено статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Зобов'язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (ідентифікаційний код юридичної особи 22886300) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) разову грошову допомогу до 5 травня 2021 року як особі з інвалідністю II групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, у відповідності до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Судові витрати не розподіляються.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" за №2825-IX від 13.12.2022 є Шостий апеляційний адміністративний суд.
Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1 ;
відповідач - Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (ідентифікаційний код юридичної особи 22886300), проспект Любомира Гузара, 7, м. Київ, Київська область, 03165.
Суддя Чуприна О.В.